Населення Іспанії: система розселення, урбанізація, міграції, трудові ресурси

Система розселення Іспанії

Багато міст Іспанії має античне походження: вони виростали як кельтиберські поселення (Сорія), як фінікійські колонії (Кадіс), як фінікійські чи грецькі торгові пости (Таррагона, Ампурьяс, Малага), як римські торгівельні центри вздовж середземноморського узбережжя або військові чи адміністративні центри на півночі та заході, у вузлах доріг (Меріда, Леон, Сарагоса).

Такі міста були оточені зонами інтнсивного зрошувального сільського господарства. Після Реконкісти створення невеликих поодиноких ферм (алькерій) у таких ареалах стало поширеним.

У Кастилії та Леоні середньовічні міські поселення розвивались із військових укріплень на основі екстенсивної сільськогосподарської діяльності. Прикладами можуть бути Памплона, Сорія, Бургос, Вальядолід, Саламанка. Сільське розселення Леону та гір північної Андалусії у вигляжді невеликих сіл розвинулось на основі військових укріплень, схожа ситуація відбувалась у Кастилії та Леоні.

Більшість сільських поселень у вказаних регіонах стала результатом стихійної селенської колонізації, заснованій на спільному використанні угідь. У Кастилії-ла-Манчі, нижньому Арагоні, Андалусії, Естремадурі, навпаки, 4 найбільші християнські військові ордени (Госпітальєрів, Тамплієрів, Сантьяго та Калатрава) вололоділи великими територіями, де будувались захисні фортеці та великі, обширні села, іноді настільки великі, що приймають урбанізований вигляд (агроміста). У Андалузії подекуди представлені великі латифундистські маєтки і садиби.

Сучасна система розселення материкової Іспанії характеризується фокусуванням її центра у Мадриді, столиці країни, який розташований майже у географічному центрі Іспанії, а також формуванням 9-и регіональних систем розселення навколо Барселони (суперник Мадрида за кількістю аселення та впливом на розселення і міграційні потоки), Валенсії, Севільї, Сарагоси, Більбао, Вальядоліда, Ла-Коруньї та Овьєдо.

Найбільше взаємодіють між собою системи розселення центральної та північної частини країни, тоді як андалузька та валенсійська системи сформувались дещо відособлено і мають слабкіші зв'язки з рештою поселень Іспанії.

Урбанізація

У першій половині 20 століття більшість іспанців жили у селах або містечках з населенням менше 10 тис.осіб, проте зараз майже 77% населення проживає у міських поселеннях. Найбільше зростання кількості жителів відбулось у найбільших містах - Мадриді, Барселоні, Валенсії, Севільї, Сарагосі, Малазі та Мурсії.

Міста Іспанії мають чи не найбільші показники густоти населення на одиницю своєї площі у Західній Європі. Швидка приплив населення випереджав зростання міської забудови, тому багато мігрантів оселялись у дешевих швидкозбудованих помешканнях у передмістях без відповідних сучасних зручностей.

Після 1978 року демократично обрані муніципалітети намагались полегшити деякі шкідливі ефекти неконтрольованого урбанізаційного буму 1960-их. Були розширені паркові зони та запроваджений широкий спектр публічних культурних послуг.

Тим часом, зростання у агломераційних зонах змістилось із центральних міст до передмість. Процеси субурбанізації розвивались навіть у таких невеликих містах, як Вальядолід, Леон та Гранада. Сучасний приріст міського населення становить 0,9% на рік.

Найбільшими метрополітенськими ареалами (агломераціями) Іспанії на 2009 рік були: Мадрид (5,9 млн.осіб), Барселона (3,2 млн.осіб), Валенсія 1,8 (млн.осіб), Севілья (1,4 млн.осіб), Малага (1,0 млн.осіб), Більбао (950 тис.осіб), Ов'єдо-Хіхон (857 тис.осіб), Аліканте-Ельче (725 тис.осіб), Сарагоса (688 тис.осіб), Віго (660 тис.осіб), Гранада (500 тис.осіб), Кадіс-Херес-де-ла-Фронтера (621 тис.осіб), Лас-Пальмас (628 тис.осіб), Санта-Крус-де-Тенеріфе (405 тис.осіб), Мурсія (576 тис.осіб).

Міграційні процеси в Іспанії

Іспанці повною мірою брали участь у обширній міграції 19-ого та п.пол. 20 століть із європейського континенту до Америки. Між 1846 та 1932 роками близько 5 мільйонів іспанців емігрували, переважно до Південної Америки, особливо до Аргентини та Бразилії. Лише Великобританія, Італія, Австро-Угорщина та Німеччина мали більшу кількість емігрантів того часу.

Значна кількість іспанців емігрувала також до Алжиру та франції. Після 2-ої Світової війни картина змінилась. Із зростанням економіки кількість тих, хто виїжджав, скоротилась у десятки разів. Виїжджали у цей період вже до європейських країн, зокрема до Франції, Західної Німеччини та Швейцарії.

Між 1962 та 1976 роками понад 2 мільйони мешканців Іспанії, переважно галісійці та андалусійці, покинули Батьківщину. У той же час зросли зворотні, імміграційні потоки до Іспанії, і кожного року до 20 тис.осіб повертались до країни кожного року, багато з них були у пенсійному віці.

Останніми роками кількість іммігрантів до Іспанії значно скоротилась. У 2009 році за рівнем імміграції Іспанія посіла 15 місце у Європейському Союзі з коефіцієнтом 0,99%, в той час як у 2005 році займала 2-у позицію після Кіпру з коефіцієнтом 1,5%. Іспанія займає 9-е місце у ЄС за часткою іммігрантів серед  постійного населення країни, після таких держав, як зокрема, Люксембург, Ірландія, Австрія та Німеччина.

У 2005 році до Іспанії в'їхали 38,6% від усіх іммігрантів до країн ЄС, переважно із країн Латинської Америки, Західної та Східної Європи та Магрибу. Серед осіб іноземного походження найбільші частки мають румуни (797 тис.осіб), марроканці (710 тис.осіб) та вихідці з Еквадора (414 тис.осіб). Громадяни із країн ЄС складають 40,5% від усієї кількості іноземців Іспанії.

Обсяги зовнішніх міграцій мізерні порівняно із внутрішніми міграціями останьої чверті 20 сторіччя. Приблизно 10 мільйонів іспанців переїхали за цей час із однієї провінції до іншої, суттєво змінивши розселенську картину країни. До сеедини 1970-их років більшість внутрішніх м ігрантів полишали сільські території і прямували до індустріально-розвинених великих міст, особливо до Мадрида, Барселони, до країни Басків та Валенсії.

Після 1980-их спад традиційних галузей промисловості зумовив зворотню міграцію до менш урбанізованих територій. У 1990-их найпопулярнішим фокусом таких міграційних потоків стали малі та середні міста (від 10 до 50 тис.осіб), регіони із розвиненою сферою обслуговування та периферія великих і середніх агломерацій (метрополітенських зон).

Трудові ресурси

Трудові ресурси становлять 23,04 млн.осіб, тобто 51% від кількості населення, 27 місце в світі. Найбільше трудових ресурсів зосереджено на півночі країни, а також у великих містах. Рівень безробіття у 2009 році становив 18%, 19,8% громадян у 2005 році належали до категорії бідних.