Населення Іспанії: кількість, густота, демографічна ситуація

На 1 січня 2010 року населення Іспанії оцінювалось у 46,95 млн. осіб (на 1 січня 2009 року ця цифра складала 46,74 млн.осіб). Із них 41,2 млн. осіб є громадянами Іспанії, а 5,7 млн. осіб - іноземцями (12,2% від усієї кількості населення). Густота населення складає 91,13 осіб/км², що менше порівняно із іншими західноєвропейськими країнами.

Розподіл населення по території є дуже нерівномірним: найбільш заселеними є:

1. Узбережжя півострова, де розташовані найбільші міські агломерації: Барселона, Валенсія, Аліканте-Ельче-Мурсія-Картахена, Севілья-Кадіс-Малага-Гранада, Більбао-Гіпускоа-Сантандер, Овьєдо, Ла Корунья-Віго, Пальма-де-Мальорка, тощо;

2. Мадрид (третє за кількістю населення місто ЄС після Парижа та Берліна та третя міська агломерація після Парижа та Лондона) та його міста-супутники Мостолес, Алькала-де-Хенарес, Фуенлабрада, Алькоркон, Леганес, Хетафе. Решта Іспанії, окрім агломерацій Сарагоси, Памплони, Кордоби, Вальядоліда, долини Гвадалквівіра (і меншою мірою Ебро), мають незначну густоту населення.

Сім найбільш населених провінцій концентрують 45% від усього населення країни, тоді як п'ятнадцять найменш заселених (без Сеути та Мелільї) - тільки 8%. Жодна з 22 найменш заселених провінцій не має виходу до моря, в той час як 15 найзаселеніших провінцій, окрім Мадрида, Севільї та Сарагоси, усі розташовані на узбережжі.

Демографічна ситуація

Іспанія пережила традиційні доіндустріальні демографічні тенденції (високі показники народжуваності і смертності) у 19-у та на поч. 20-ого століть, але перша стадія демографічного переходу намітилась відразу після 1900 року. Повільний, але постійний спад народжуваності призупинився протягом 20-и років після Громадянської війни, коли режим Франко (1939-1975) стимулював утворення великих родин.

У кінці 1960-их спад народжуваності відновився. Низька народжуваність, особливо серед молодих жінок, призвела до майже нульового природного приросту у кінці 20 століття, хоча цей показник знову збільшився за останню декаду через високу народжуваність у сім'ях іммігрантів. У 2009 році народжуваність становила 9,54 промілле, показник фертильності недостатній для простого відтворення - 1,32 дитини (2009).

Показники смертності різко знизились після 1940-их, хоча дещо зросли у 1990-их роках через старіння населення - у 2009 році 10,1 промілле. Слід зазначити, що очікувана тривалість життя в Іспанії надзвичайно зросла і у кінці 20 століття була однією з найбільших у світі (2010 рік - 80 років).

Найбільше досягнення відбулось у сфері боротьби із дитячою смертністю (на 2009 рік - 4,16 промілле, 207 місце у світі). Основними причинами смертності населення є злоякісні онкологічні новоутворення, хвороби серцево-судинної системи, органів дихання та травного тракту.   Вражаючі зміни стали результатом зростання стандартів життя під час "економічного дива" 1960-их та завдяки загальній доступності високоякісних медичних послуг, які спонсорувались урядом. У 1990-их демографічні показники Іспанії були схожими до аналогічних показників інших розвинутих країн Західної Європи.

Зменшення народжуваності й смертності та зростання очікуваної тривалості життя призвели до суттєвого старіння іспанської нації у кінці 20 століття. Сучасна вікова структура населення наступна: від 0 до 14 років - 14,5% населення, від 15 до 64 років - 67,1%, старше 65 років - 18,4%. Найбільша частка населення похилого віку состерігається у таких провінціях: Кастилія і Леон - 22,60%, Астурія - 21,96%, Галісія - 21,48% і Арагон - 20,47%, тобто північ Іспанії. Зворотня ситуація у Мелільї, Сеуті, Канарських островах - 12,35%, Мурсії - 13,80%, Балеарських островах - 13,84%, Мадриді - 14,48% та Андалусії  - 14,70%.Середній вік населення у 2009 становив 41,5 років.

В той же час середній вік іноземних громадян - мігрантів до Іспанії становив 32,8 років.

Спостерігається незначне домінування жінок у статевій структурі (на 100 жінок припадає 96 чоловіків), хоча до 49-річного віку у популяції все ж переважають чоловіки. Перевага чоловічого населення у віці 30-40 років пояснюється переважанням чоловіків серед мігрантів, більшість яких мають саме такий вік.

Населення Іспанії швидко зростало протягом 30 років після Громадянської війни, частково завдяки швидкому падінню смертності, але також завдяки змінам у шлюбній поведінці населення. Відразу після війни економічні труднощі утримували людей від укладання шлюбів, але із 1940-их кількість шлюбів стрімко зростала, досягнувши піку між 1955 та 1960 роками і знову почала зменшуватись після 1970-их. Відповідно середній шлюбний вік зменшувався від 1940-их до 1990-их, коли він почав зростати знову.

Зараз він становить 25-29 років, а першу дитину зазвичай народжують у віці більш ніж 30 років.