Увійти  \/  Зареєструватися  \/ 

Вхід на сайт

Зареєструватися

Введене Вами ім'я недійсне.
Будь-ласка, введіть допустиме ім'я користувача. Без пробілів, у всякому випадку 2 , НЕ повинно бути символів: < > " ' % ; ( ) &
Пароль недійсний.
Ваші паролі не збігаються. Будь-ласка, введіть Ваш пароль в поле пароля та повторно введіть його в полі підтвердження.
Недійсна адреса електронної пошти
Адреси електронної пошти не збігаються. Будь-ласка, введіть Вашу адресу електронної пошти в поле адреси електронної пошти та повторно введіть адресу у полі підтвердження.
* * Обов'язкове поле

Досвід розвитку економічно проблемних територій у Канаді та США

Зусилля органів влади в Канаді щодо економічного розвитку в період до закінчення Другої світової війни були обмеженими. Однак тільки по завершенні Другої світової війни федеральний уряд розпочав регіонально сфокусовані програми розвитку, що було зумовлено фіскальною слабкістю окремих провінцій (Savoie, 2003).

 

Федеральний бюджет 1960 року був першою прямою спробою забезпечити економічний розвиток. Він давав змогу фірмам отримувати подвійні ставки податкових пільг , пов’язаних з інвестиціями в основний капітал, на більшість активів, освоюваних для виробництва нових видів продукції за умови, що їх розташовували у визначених регіонах з високим рівнем безробіття та повільним економічним зростанням (Savoie, 2003).

У 1962 році для чотирьох атлантичних провінцій було засновано Раду атлантичного розвитку та створено фонд розвитку з фінансовим капіталом у сумі 186 млн. дол. США. Рада була зосереджена на інвестиціях в економічну інфраструктуру, при цьому понад половину початкового фонду було спрямовано в розбудову доріг, водопостачання та каналізаційної системи (Savoie, 2003).

У 1963 році ухвалено Акт про стимули для розвитку регіонів (Area Development Incentives Act), що мав на меті спрямувати податкові пільги у визначені регіони з високим рівнем безробіття для стимулювання розвитку приватного сектору, зокрема й підвищені ставки податкових пільг на інвестиції в основний капітал, трирічне звільнення від сплати податку на прибуток та вищі податкові пільги з додатковими грошовими субсидіями, заснованими в 1965 році (Savoie, 2003). Фонд економічного розвитку сільських територій (Fund for Rural Economic Development (FRED) був створений у 1966 році і зосереджував діяльність у п’яти визначених регіонах Канади, кожен з яких мав окремі деталізовані плани розвитку (Savoie, 2003).

У кінці 1960-х років уряд почав зосереджувати увагу на центрах розвитку в економічно депресивних регіонах, якими переважно були міські райони. Концепція базувалась на ідеї, що такі центри, пропонуючи нові можливості сільським жителям, не залишатимуть їх в економічно депресивних сільських регіонах чи спричинюватимуть міграцію в міста поза межами їхніх провінцій (Savoie, 2003).

У 1982 році було створено нову програму – Програму промислового та регіонального розвитку (Industrial and Regional Development Program), яка використовувала розроблений набір показників розвитку для визначення потреб регіонів у чотирьох категоріях. Найвища категорія включала розвинені регіони, охоплюючи 50% їхнього населення; ці території потребували промислової реструктуризації і їм забезпечували 25% вартості на модернізацію та розширення. Найнижча категорія охоплювала 5% населення в регіонах, що найбільше потребували допомоги; це було виражено в показниках рівня зайнятості, фіскальної спроможності провінції й особистих доходів (Savoie, 2003). Ця система привернула найбільшу увагу до Онтаріо та Квебеку, куди спрямовували близько 70% усього фінансування, на противагу програмі, яку вона замінила, що надавала 40% усього фінансування Атлантичній Канаді. Через опозицію провінцій цю програму в 1987 році розформували (Savoie, 2003).

Замість цих програм було створено регіональні агенції розвитку: одна – для Атлантичної Канади (Агенція розвитку можливостей Атлантичної Канади – Atlantic Canada Opportunity Agency), одна – для Західної Канади (Агенція з диверсифікації економіки Західної Канади – Western Economic Diversification) та одна – для Північного Онтаріо (Агенція економічного розвитку в Північному Онтаріо – Federal Economic Development Initiative in Northern Ontario – FedNor). Згодом було створено нове Міністерство промисловості, науки та технології (Department of Industry, Science and Technology) та нову Агенцію розвитку Квебеку (Агенція економічного розвитку в Канаді для регіонів Квебеку – Canada Economic Development – Quebec (CED)) (Savoie, 2003) [30].

Канадські регіональні програми розвитку (КРПР) сьогодні базуються в регіонах і диференціюються між фірмами різних розмірів. Спочатку вони пропонували пільги, які було легко адмініструвати, але важко оцінити, крім того, вони були складними для використання малим бізнесом, оскільки часто потребували безпосереднього капіталу. КРПР згодом переорієнтувалися на гранти, що вимагають більше моніторингу, але корисніші малому бізнесові, зокрема «адміністративні», які допомагають маркетингу продукції малого бізнесу або розвивають бізнес-плани. Однак процедура подання заявок на одержання грантів може бути складною для малого бізнесу й має бути максимально спрощена. Сучасні програми регіонального розвитку Канади зосереджуються на малому та середньому бізнесі як головних економічних важелях зростання. Надання пільг великомасштабним виробництвам уже не є основним завданням федеральних агенцій регіонального розвитку Канади.

Так до програм розвитку промислових регіонів відносяться: Організації зростання економічного розвитку (Economic Development Growth Enterprises), Сучасна стратегія промислового інвестування (Advanced Manufacturing Investment Strategy).

Основною програмою розвитку сільських територій та головним інструментом усіх агенцій регіонального розвитку у Канаді є Програма майбутнього громад (Community Futures Program). До програм розвитку міст належить Програма інфраструктури Канади (Infrastructure Canada Programme) та Інвестиційний податковий кредит Кейп-Бретона (Cape Breton Investment Tax Credit). Також є небагато програм регіонального розвитку, розроблених на місцях, оскільки муніципалітети Канади зазвичай не мають фінансової спроможності запроваджувати їх. Місцеві регіональні програми, як правило, зосереджені на просуванні туризму, а не інтенсивному економічному розвиткові.

Основні регуляторні принципи щодо розвитку економічно проблемних територій США викладено в наступних законодавчих актах (Present Law and Proposals Relating to Tax Incentives for Economically Distressed Areas, 2000) [30]:

1. Акт комунальних робіт та економічного розвитку (1965 р.) з доповненнями, зробленими Актом повторного уповноваження Адміністрації економічного розвитку (2004 р.).
2. Акт узгодження бюджету (1993 р.) та Акт полегшення платникам податків (1997 р.).
3. H.R. 815, Акт відновлення американських громад 1999 р.
4. Акт про (HUB-зони) (1997 р.), Акт про HUB-зони в корінній Америці (2000 р.), Акт уповноваження Адміністрації з питань малого бізнесу та допомоги виробництву (2004 р.).

Акт комунальних робіт та економічного розвитку (1965 року) створив партнерство між федеральним урядом та установами штатів і місцевостей, щоб полегшити умови істотного й постійного безробіття в регіонах та територіях економічного занепаду. Одна з цілей федеральної участі в національній господарській діяльності з розвитку – збільшити обсяги залучення приватних інвестицій і створити робочі місця.

Історично федеральні зусилля з розвитку були спрямовані на збільшення загальної національної продуктивності й допомогу економічно потерпілим громадам у доступі до загального національного добробуту. Через різноманітність організацій на федеральному, штатному та місцевому рівнях федеральний уряд виробив принципи співпраці з районами розвитку та базованими в громадах організаціями, так само як і партнерами з приватного сектору і промисловими організаціями, щоб досягти цих цілей.

Типи федеральних економічних програм (State of Economic Development, 2007). Загалом є три відмінні типи федеральних програм, які впливають на економічний розвиток. Наприклад, на національному рівні монетарна та фіскальна політика, так само як і регулювання фінансових інституцій, податкова й торговельна політики – це все програми, які мають на меті широке національне економічне оздоровлення. У другій широкій категорії містяться федеральні програми, які можуть і не бути специфічно економічними, але мають економічні наслідки.

Приклади цих програм охоплюють будівництво та обслуговування інфраструктури, допомогу ветеранам, необхідне посередництво. Після майже чотирьох декад федерального залучення до цих програм починається аналіз можливостей розширення федеральної ролі, важливості розбудови відносин не тільки зі штатами та місцевостями, але також (третій тип федеральних програм) з бізнесами, громадянами й громадськими організаціями, необхідності зосередження на метрополіях, так само як і на сільських територіях, й утримання публічної довіри через фокусування на процесах та результатах [30].

Координацію діяльності з вирівнювання територіального економічного розвитку здійснює підкомітет економічного розвитку, державного майна та надзвичайних ситуацій, який має юрисдикцію над різними структурами з економічного розвитку, зокрема й Адміністрацією з економічного розвитку (EDA), яка діє в межах Департаменту торгівлі, Аппалацькою регіональною комісією (ARC), Регіональним управлінням Дельти (Delta Regional Authority (DRA)), Комісією Деналі та Комісією північних великих рівнин.

Американський досвід регіональної політики засвідчує важливість адекватного інституційного забезпечення регіонального розвитку, хоча створення відповідної кількості інституційних структур не гарантує успішності заходів зі стимулювання розвитку депресивних територій. Більше того, застосування таких підходів в українських реаліях може мати обмежений ефект, чи не найбільшим виміром якого можуть стати нові робочі місця для чиновників.

Майборода Г.М.


Читайте також:

Географічна наука