Увійти  \/  Зареєструватися  \/ 

Вхід на сайт

Зареєструватися

Введене Вами ім'я недійсне.
Будь-ласка, введіть допустиме ім'я користувача. Без пробілів, у всякому випадку 2 , НЕ повинно бути символів: < > " ' % ; ( ) &
Пароль недійсний.
Ваші паролі не збігаються. Будь-ласка, введіть Ваш пароль в поле пароля та повторно введіть його в полі підтвердження.
Недійсна адреса електронної пошти
Адреси електронної пошти не збігаються. Будь-ласка, введіть Вашу адресу електронної пошти в поле адреси електронної пошти та повторно введіть адресу у полі підтвердження.
* * Обов'язкове поле

Державне регулювання ринку праці в Україні

Особливості сучасної ситуації та аспектів діяльності ринку праці України

Становлення української державності та формування ринку праці відбувались паралельно, однак не завжди узгоджено та ефективно. Поряд із глибокими структурно-інституціональними зрушеннями в економіці України, переорієнтацією напрямів економічної діяльності відбувається зміна пріоритетів і цінностей у соціально-економічному середовищі. В умовах становлення якісно нових трудових відносин різко загострюються проблеми, що можуть призвести до соціальної напруженості у суспільстві.

 

В структурі зайнятості в Україні останнім часом формуються негативні тенденції:
- скорочується питома вага населення працездатного віку, зокрема осіб 30–44 років;
- збільшення питомої ваги самозайнятих супроводжується скороченням питомої ваги найманих робітників і роботодавців;
- складається нераціональна структура зайнятості за видами діяльності;
- високу питому частку у складі безробітних займає тривале безробіття;
- відносне скорочення безробіття в 2003–2005рр. відбулося за рахунок міського населення. Що ж до сільського населення, то рівень безробіття зростає. Коефіцієнт навантаження на одне вільне робоче місце в сільському господарстві дорівнює 12 чоловік на одну вакансію;
- у демографічному аспекті найбільш гострою є молодіжне безробіття, причому його рівень серед молоді у віці 15-24 роки становить 15,7 %;
- досить суперечлива регіональна структура безробіття. Коефіцієнт регіональних диференціацій безробіття у 2004 році становив 1,7, причому в деяких  областях відбулося його збільшення (Чернівецькій, Вінницькій, Рівненській, Закарпатській та ін);
- специфічною формою безробіття є сімейне, за умов якого в родині немає жодного працюючого члена сім’ї.

В контексті сьогодення першочергового значення набувають соціальні цінності: рівень та якість життя, розвиток трудового потенціалу, освітні його характеристики, зайнятість населення. Нині перебіг процесів у соціально-трудовій площині відбувається специфічним чином навіть при порівнянні сьогодення і подій 25-річної чи навіть 10-річної давності. Глобалізація як специфічне явище сучасності має широкий спектр прояву як в економічній площині (експансії ринків, рух капіталів, розвиток міжнародної торгівлі), так і не меншою мірою в соціальній площині (поширення інформації, засобів зв’язку, мобільність ідей, ціннісне вирівнювання соціумів тощо). Водночас, трудовий потенціал України сьогодні функціонально залежить від тих демографічних процесів, які склались під впливом кризових явищ у соціально-економічному середовищі.

Біологічною основою формування трудового потенціалу є демографічні процеси. Це негативно впливає на формування сучасного й майбутнього демографічного та економічного навантаження на одну працюючу особу, що відповідно має вплив й на інші сфери життєдіяльності.

Підвищення людності за рахунок припливу неукраїнського населення може порушити тендітну соціокультурну рівновагу, негативно скоригувати національний менталітет у частині наближення до непритаманних українцям східно-мусульманських світоглядів. Це перш за все умови життєдіяльності населення, рівень добробуту різних демографічних груп, що проживають на даній території, характер зайнятості жінок, сімейні традиції, побутові умови, рівень розвитку соціальної інфраструктури, культурологічні особливості тощо. Культура етносу може вплинути на фертильний вік жінки та кількість дітей. Тому зростає вага етнокультурного чинника як провідного важеля демополітики у регіональному розрізі.

Вплив науково-технічного поступу, окрім іншого, виявляє свою дію у модифікації техніко-технологічних умов виробництва. Стан зазначеного в Україні є загрозливим, оскільки низька частка виробництва і торгівлі машинами, устаткуванням, інформаційно- та інтелектуальноємною продукцією, ліцензіями, інжиніринговими та управлінськими технологіями зумовлює не тільки економічні наслідки, але й недостатню участь держави у міжнародному поділі праці, подальше знецінення робочої сили, що відкидає Україну до переліку сировинних придатків, залишає її осторонь сучасного поступу провідних держав.

Нині нормативно-правова база регулювання ринку праці України достатньо багата й наповнена; запроваджено систему соціального страхування на випадок безробіття; водночас існує низка проблем. Так, вимогою сьогодення є вирішення суперечностей щодо важкості тягаря податкових і соціальних виплат і розмірів соціального забезпечення тих, хто цього потребує, це обмежує можливості розширення сфери прикладання праці та працевлаштування, утворюючи таким чином замкнене коло. Вирішення цього питання пропонуємо на користь соціального забезпечення, відшуковуючи джерела для покриття через регуляцію податкових відрахувань. Водночас підвищення заробітної плати в економіці автоматично збільшує обсяги податкових відрахувань, що створить резерв коштів для соціальних виплат.

Також необхідно скасувати податок на додану вартість, що звільнить частину активних коштів суб’єктів підприємницької діяльності, стимулюючи економічний розвиток, а відтак, виведе грошові маси з "тіні". Пропонується змінити непрямі податки на прямі, тобто перенести тягар значної їх кількості на кінцевого споживача, у той же час звільнивши його від сплати невластивих йому відрахувань. Для удосконалення податкового законодавства необхідно, аби воно набуло більш персоніфікованого характеру, тобто градуювалося щодо сфери діяльності підприємства, місця його розташування, обставин діяльності, наявності природних ресурсів, виробничих площ.

Іншою невирішеною проблемою, дотичною до вказаної є умови провадження підприємницької діяльності. Для цього необхідно доопрацювати, а подекуди й прийняти нове українське законодавство, запобігаючи при цьому частим змінам в умовах провадження підприємницької діяльності та ведення звітності. Це стосується насамперед введення пільгового оподаткування для новостворених підприємств (до 1 року), цільового та адресного кредитування.
Проте удосконалення податкового регулювання діяльності підприємств і доходів населення не матиме відчутного ефекту, якщо не буде подолано корумпованість державного управління. Для цього потрібно переглянути повноваження державних чиновників. Державні службовці не повинні приймати рішення, від яких залежить життєдіяльність юридичних та фізичних осіб. У їх повноваження слід включити лише фіксацію фактів, ведення обліку та виконання чітких інструкцій. Ці пропозиції стосуються удосконалення нормативно-правових актів, що регламентують державну службу.

Як економічний захід пропонується подальша підтримка на державному та регіональному рівнях малого підприємництва. У якості альтернативного джерела економічного зросту малі підприємства мають достатні потенції. Так, упродовж 2002 року малими підприємствами створено 3338 нових робочих місць, або 39,2% їх загальної кількості.

З урахуванням чинного нормативного-правового поля та сучасних соціально-економічних тенденцій, що збережуться на перспективу, спрогнозовано обсяги створення нових робочих місць з різних джерел: юридичними особами, фізичними особами з правом найму робочої сили, за рахунок реєстрації підприємницької діяльності та в особистих підсобних господарствах. Останнє вперше класифіковано як робочі місця з огляду на набрання чинності Закону України "Про особисте селянське господарство" від 15 травня 2003 року. Законом визначено статус селян, що працюють в особистих селянських господарствах, як зайнятих із дотриманням певних умов. Водночас не прогнозується зростання зайнятих у таких господарствах, оскільки вибух повернення громадян до особистої господарки відбувся дещо раніше в умовах економічної і соціальної напруги.

Освітня система України недостатньо гнучка й пристосована до професійно-кваліфікаційних потреб ринку праці. Недостатньо мобільними є програми та навчальні плани закладів освіти в умовах інформаційного суспільства. Зазначене стосується й навчання безробітних за скеруванням центрів зайнятості. Останні мають можливість ефективним чином впливати на процес формування навчальних програм. Водночас розвиток нетрадиційних форм навчання (стажування, індивідуальне навчання, на замовлення працедавця) підвищує гнучкість навчального процесу, заощаджуючи державні кошти.

Узгодження потреб ринку із пропозицією молодих осіб, що виходять на ринок праці, повинно відбуватись через урегулювання ринку освітніх послуг шляхом економічного стимулювання навчальних закладів до підготовки фахівців за тими напрямами, які у перспективі матимуть попит на ринку праці. Важливим напрямом запобігання молодіжному безробіттю є сприяння підприємництву. Державна служба зайнятості не володіє повноваженнями й ресурсами для супроводження підприємницької діяльності, тому необхідно передбачити принаймні інформаційну та організаційну допомогу для підприємців у рамках місцевих органів влади.

В умовах формування міжнародного ринку праці важливого значення набуває державне урегулювання міграційних процесів: захист національних інтересів та національної безпеки від нелегальної імміграції, соціальний захист громадян країни за кордоном, регулювання міграції в контексті оптимізації внутрішнього та зовнішнього ринків.
Регулювання міграції в контексті оптимізації внутрішнього ринку в найбільшій мірі зазнає впливу ринкових важелів.

Однак тут роль держави полягає у запровадженні чіткого контролю за рухом трудових ресурсів шляхом статистичного обліку. Тому запропоновано низку заходів щодо запровадження ефективної системи обліку міграційних потоків: реорганізація управлінських структур і міграційних служб, координація дій всіх зацікавлених відомств та організацій щодо вдосконалення управління внутрішніми й зовнішніми трудовими міграційними потоками, запобігання прихованому вербуванню робочої сили, нелегальній міграції, зокрема через туристичні агенції; запровадження обов’язкового страхування громадян України перед їхнім виїздом у трудові поїздки за кордон.

Разом із тим, регулювання внутрішніх міграцій потрібно здійснювати з урахуванням специфіки стану регіональних ринків праці непрямими методами: стимулюванням попиту на робочу силу, інвестиційною, житлово-кредитною політикою. Регулювання міграції на державному рівні вимагає, зокрема, ратифікації усіх угод між урядами України і відповідних держав щодо взаємного працевлаштування громадян і про співробітництво у галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів. Необхідно удосконалити процедуру надання ліцензій на провадження діяльності щодо надання туристичних послуг у частині посилення жорсткості та контролю за юридичними особами, що претендують на туристичний бізнес; посилити PR-компанію щодо висвітлення та роз’яснення становища іноземних громадян за кордоном, щодо діяльності туристичних фірм, специфіки законодавства інших країн та міждержавного законодавства.

Зважаючи на особливості суспільно-економічного розвитку, ринок праці в Україні набирає специфічних ознак, яких не мають країни зі стійкими ринковими відносинами і ті з них, що розпочали регулювати ці відносини. До таких особливостей належать:
- довгострокове (протягом формування кількох поколінь) існування суспільства в умовах гарантованого, а то й примусового залучення до праці;
- неготовність державних структур (від законодавця до урядового виконавця найнижчого державного органу) бачити в безробітному об'єкт захисту та піклування з боку держави;
- нездатність частини громадян оцінити пропоновану роботу як вищу соціальну гарантію і їхнє прагнення будь-якою ціною "відпочити" за рахунок допомоги у зв'язку з безробіттям;
- залежність роботодавця (здебільшого керівника державного підприємства) від суспільного погляду, згідно з яким негативно трактується стан безробіття і становище безробітного. Це негативно впливає на державну політику зайнятості в Україні, специфічно позначається на проблемі безробіття та її соціальних наслідках.

Органи та законодавчі акти державного регулювання ринку праці в Україні

Основними нормативними актами, згідно з якими здійснюється регулювання ринку праці в Україні, є "Закон України про зайнятість населення" та Державна програма зайнятості. Закон "Про зайнятість населення" дає визначення категорії зайнятості населення, права громадян у виборі виду діяльності, статусу безробітних, визначає право на допомогу по безробіттю, додаткові гарантії для окремих категорій населення, основні завдання служби зайнятості, механізм формування та використання фонду сприяння зайнятості населення, роль підприємств, установ і організацій в реалізації державної політики зайнятості.

Державна програма зайнятості визначає заходи держави щодо надання допомоги громадянам у їх працевлаштуванні, організації роботи з професійної перепідготовки кадрів, участь у профорієнтаційній роботі, сприяння створенню робочих місць, організації громадських оплачуваних робіт.

Основні функції регулювання ринку праці в Україні здійснюють Міністерство праці та Міністерство соціального захисту населення. Для реалізації програми зайнятості і забезпечення громадянам відповідних гарантій по всій території України створено державну службу зайнятості. До її обов'язків входить аналіз і прогнозування попиту та пропозиції на робочу силу, облік вільних робочих місць і громадян, які звертаються з питань працевлаштування, надання допомоги громадянам у професійній орієнтації, доборі роботи і працевлаштуванні та власникам підприємств – у доборі необхідних працівників; організація при потребі професійної підготовки і перепідготовки громадян; реєстрація безробітних і виплата допомоги по безробіттю; участь у підготовці територіальних програм зайнятості та заходів щодо захищеності різних груп населення від безробіття.

Певні функції по регулюванню ринку праці виконує Міністерство економіки та управління (департаменти) економіки місцевих державних адміністрацій. Вони здійснюють аналіз і прогноз чисельності населення, трудових ресурсів та ринку праці, в складі індикативних планів розробляють зведений баланс трудових ресурсів, зведений баланс ринку праці, заходи щодо забезпечення зайнятості та соціального захисту населення.

Розрахунки показників трудових ресурсів в Україні

Основу розрахунків показників трудових ресурсів становлять звітні дані та прогнози чисельності населення за статтю, віком, а також кількості сімей та самотніх громадян. Під трудовими ресурсами при цьому розуміють працездатне населення у працездатному віці (за винятком непрацюючих інвалідів і осіб, які отримують пенсію на пільгових умовах), а також працюючих осіб старшого віку та працюючих підлітків до 16 років.

Баланс трудових ресурсів — найважливіший прогнозно-аналітичний документ — складається з чотирьох розділів: 1. Населення. II. Трудові ресурси. III. Розподіл трудових ресурсів. IV. Розподіл зайнятих Інформаційною базою для розрахунку 1 та II розділів балансу слугують прогнози кількості населення та його складу, які розробляє Інститут проблем інформатики Міністерства економіки України.

Чисельність населення у працездатному віці та працюючих пенсіонерів визначається виходячи з статевовікової структури населення та даних звітів балансів трудових ресурсів. Чисельність інвалідів і осіб, які одержують пенсії на пільгових умовах, визначають, виходячи з тенденцій, що склалися за останні роки. Прогноз чисельності трудових ресурсів визначають як чисельність населення у працездатному віці, зменшену на чисельність непрацюючих інвалідів та осіб, які отримують пенсії на пільгових умовах, і збільшену на чисельність працюючих пенсіонерів та підлітків віком до 16 років.

Розподіл трудових ресурсів за видами зайнятості певною мірою характеризує тенденції, що складаються у процесі їх відтворення за умов формування ринкових відносин. Особливу увагу при прогнозі розподілу трудових ресурсів надають зайнятості у народному господарстві. Загальну чисельність зайнятих у народному господарстві обчислюють як різницю між чисельністю трудових ресурсів і населення, зайнятого невиробничою діяльністю (учні з відривом від виробництва та особи, що зайняті у домашньому господарстві, служителі релігійного культу).
Чисельність учнів з відривом від виробництва віком 16 років і старше визначають з урахуванням тенденції їх динаміки у звітні роки, а також виходячи з потреби у підготовці спеціалістів у вузах, технікумах, професійно-технічних училищах, чисельності учнів старших класів загальноосвітніх шкіл.

Для визначення чисельності населення у працездатному віці, що зайняте у домашньому господарстві, слід використовувати дані переписів населення з урахуванням динаміки, що склалася за останні роки.
Показники, які характеризують безпосередньо зайнятість у народному господарстві, обчислюють за такою методикою. Чисельність працівників державних, громадських підприємств, організацій, а також колгоспників визначають, виходячи з тенденцій вивільнення працівників із галузей господарства за кілька останніх років та орієнтовних прогнозів розрахунків темпів виробництва у відповідних галузях.

Чисельність працівників, зайнятих в індивідуальному селянському господарстві та фермерстві, а також зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю у кооперативних, малих підприємствах, обчислюють, виходячи заданих фінансових органів та прогнозних даних про мережу розвитку цих видів діяльності.
Чисельність зайнятих в особистому підсобному господарстві обчислюють, виходячи з обсягів продукції, виробленої у підсобному господарстві та витрат часу на її виготовлення. У розрахунок беруть усе населення, тобто працююче у суспільному виробництві і непрацююче. За підрахунками фахівців, на долю непрацюючих припадає трохи більше половини.

Розділ, який характеризує розподіл зайнятих за сферами і галузями народного господарства, є заключним. Головною пропорцією в ньому є співвідношення чисельності зайнятих у матеріальному виробництві і у галузях невиробничої сфери. При визначенні пріоритетів у розвитку економіки слід дотримуватися такого співвідношення між матеріальною і невиробничою сферами. Більш повно характеризує ринок праці зведений баланс ринку праці. Інформацією для його складання є розрахункові баланси ринку праці, які розробляються обласними органами праці на підставі даних підприємств і організацій та виконкомів міських і районних Рад народних депутатів.

Із балансу ринку праці визначається очікувана кількість незайнятого населення. У цю кількість включаються особи, які вперше шукають роботу (здебільшого це випускники загальноосвітніх шкіл); жінки, які мають тривалу перерву у роботі у зв'язку з доглядом за малолітніми дітьми; працівники, вивільнені з підприємств і організацій у зв'язку із змінами профілю, обсягів виробництва і організації праці, інваліди III групи, інші категорії громадян (військовослужбовці, які звільнені з лав армії, дружини військовослужбовців тощо).

Далі здійснюються розрахунки відносно обсягів працевлаштування населення на незайнятих робочих місцях (вакансіях), новостворюваних робочих місцях у різних галузях господарства, на громадських роботах (благоустрій населених пунктів, будівельні, ремонтні і впорядкувальні роботи на об'єктах соціальної інфраструктури). Враховується кількість осіб, які направляються на навчання, перенавчання і підвищення кваліфікації. Після цього визначається кількість безробітних.


Читайте також:

Географічна наука