Увійти  \/  Зареєструватися  \/ 

Вхід на сайт

Зареєструватися

Введене Вами ім'я недійсне.
Будь-ласка, введіть допустиме ім'я користувача. Без пробілів, у всякому випадку 2 , НЕ повинно бути символів: < > " ' % ; ( ) &
Пароль недійсний.
Ваші паролі не збігаються. Будь-ласка, введіть Ваш пароль в поле пароля та повторно введіть його в полі підтвердження.
Недійсна адреса електронної пошти
Адреси електронної пошти не збігаються. Будь-ласка, введіть Вашу адресу електронної пошти в поле адреси електронної пошти та повторно введіть адресу у полі підтвердження.
* * Обов'язкове поле

Аналіз проблем і перпектив господарського розвитку Вінницької області

Сучасний стан господарського розвитку області

1.1 Загальна інформація про господарство області:

За показником валового регіонального продукту (14500 млн.грн. у 2008 році) область посідає 12 місце в Україні, а за цим же показником на душу населення ( біля 8000 грн на особу)– 15-те. Протягом останніх 10 років спостерігається повільне щорічне збільшення ВРП на величину  від 5 до 15%. За показником ВРП на душу населення область можна порівняти з такими країнами, як Гондурас, Малі чи Афганістан.

Понад 40% ВРП формується у сільському господарстві, 32% - у промисловості та майже 28% - у сфері послуг. Таким чином, напрямок розвитку господарства регіону – аграрно-індустріальний. За структурою ВРП область стоїть в одному ряду з такими областями, як Хмельницька, Чернігівська, Рівненська, Черкаська, Житомирська. Для них характерне домінування галузей агропромислового комплексу на базі потужного сільського господарства, помірна забезпеченість промисловими об’єктами та початок бурхливого розвитку сфери послуг.
В цілому спостерігається повільне покращення соціально-економічного становища області. Дана тенденція прослідковується з 2001 року і триває досі, незважаючи на сучасну світову економічну кризу.
Вартість основних засобів області становить 42 млн.грн., що складає 216% від рівня 1990 року (у фактичних цінах). Однак ступінь зносу цих основних засобів один з найвищих по Україні (85%). 

1.2 Показники роботи промисловості:

Понад 65% всієї промислової продукції припадає на обробні галузі, 34% на обслуговуючі виробництва, які займаються енерго-, тепло- та водопостачанням, і тільки біля 2% - на видобувну промисловість. Така ситуація пояснюється низькою забезпеченістю регіону власними мінеральними та лісовими ресурсами. В той же час у структурі обробних галузей значно домінує виробництво харчових продуктів та напоїв (76%), що зумовлено як розвиненим АПК, так і занепадом за часи незалежності інших галузей. Такими є машинобудування (3,9%), хімічна промисловість (3,3%) та обробка деревини (2,9%), металообробка (1,6%), легка промисловість (1%), целюлозно-паперове виробництво (0,4%).
З видобувних галузей Вінниччина виділяється з поміж інших регіонів за видобутком гранітів, каолінів, пісковику (1,5%).
За індексами промислового розвитку найбільший приріст спостерігається у окремих галузях харчової промисловості, а також у деревообробній галузі, виробництві меблів, хімічній промисловості, видобутку мінеральної сировини, гумових та пластмасових виробів.
Незважаючи на важливу роль аграрного сектора в сучасній економіці, промисловий комплекс регіону відіграє ключову роль у формуванні готової продукції, зокрема і на основі переробки сільського господарства.
Для промисловості Вінницької області характерна виражена глибока спеціалізація. До спеціалізованих віднесемо наступні галузі та окремі виробництва:
1. Незаперечним лідером виступає харчова промисловість та суміжні галузі, які отримали значні переваги в регіоні, розвиваючись на основі потужного АПК. Потрібно відзначити високий рівень спеціалізації у виробництві молокопродуктів (особливо рідкого обробленого молока, вершків, масла вершкового, маргарину, спредів, жирних сирів). Регіон спеціалізується також у галузі м’ясної промисловості (свіжі, охолоджені та морожені яловичина та телятина, готові продукти та консерви з м’яса свійської птиці). Вінниччина тримає лідерство в Україні за такими галузями плодовоовочевої промисловості, як виробництво фруктових джемів, желе, паст та пюре, фруктових нектарів та соків. Традиційно область спеціалізується також на виробництві цукру, кондитерських та шоколадних виробів, безалкогольних напоїв. За виробництвом борошна та хлібобулочних виробів на душу населення область також випереджає середні показники по країні.
2. Іншою важливою галуззю спеціалізації виявилась легка промисловість, а саме трикотажна та швейна. Область спеціалізується на виробництві широкого асортименту пальт, напівпальт, накидок, курток, костюмів, плащів, блейзерів, жакетів; також брюк, бриджів, суконь, спідниць та сарафанів, сорочок, блузок, тунік, батників тощо.
3. На основі покладів сировини та наявності попиту на продукцію гарно розвивається промисловість будівельних матеріалів. Найбільше регіон сеціалізується на видобутку каоліну та каолінових глин, виробництві цегли керамічної, гальки, гравію, щебню, будівельного каменю, штучного каменю, блоків та цегли з цементу, збірних конструкційних елементів для житлового будівництва.
Базовими галузями є сільське господарство, яке постачає сировину для комплексу галузей харчової промисловості, а також видобувна галузь (видобуток каоліну, гранітів, вапняку та пісковику).
Допоміжними у регіоні є окремі галузі деревообробної промисловості, такі як виготовлення паркету із деревних листяних порід, вікон, дверей, рам та порогів, також різні виробництва харчової промисловості та машинобудування (сільськогосподарські машини, верстатобудування для промисловості тощо). Однак область втратила колись сильні позиції у галузі точного машинобудування.
Обслуговуючими галузями є теплоелектроенергетика, водопостачання, газопостачання, транспорт і зв’язок, будівництво.
Можна зробити наступні висновки:
1. Область ще більше посилила свою спеціалізацію у галузі харчової промисловості. Це логічний наслідок, зважаючи на наявні потужності АПК та агрокліматичні ресурси. Позитивною ознакою є збереження широкого спектра спеціалізованих виробництв, збереження основних підприємств – виробників експортної продукції, а також поява нових. Хоча в абсолютних масштабах обсяги виробництва основної сільськогосподарської сировини (молока, м’яса, цукрових буряків) зменшились, регіон зберіг свою спеціалізацію на фоні загальної депресії агропромислового виробництва в Україні.
2. Збережено спеціалізацію у галузях текстильної промисловості, причому підприємства області виробляють завершений продукт, придатний для безпосереднього використання. Це є ознакою високої потенційної конкурентноспроможності галузі: вже зараз продукція окремих виробничих об’єднань йде на експорт до країн Європи. В той же час дана галузь сильно залежить від кон’юнктури ринку, а надто від поставок сировини на підприємства, що робить її вразливою. Сучасна орієнтація на експорт найбільших підприємств також несе в собі певні загрози у випадку погіршення економічної ситуації у світі.
3. Стійкий рівень спеціалізації зберігається у більшості галузей промисловості будівельних матеріалів, які зорієнтовані на сировину та приватне будівництво. Область практично втратила колишні показники спеціалізації за виготовленням залізобетонних блочних конструкцій у зв’язку з замороженням багатоповерхового житлового будівництва у перші роки незалежності та переходу на нові технології зведення споруд у період його активізації на початку XXI століття.
4. До однозначних негативів належить втрата спеціалізації у галузях машинобудування та хімічної промисловості. Адже саме у сфері машинобудування найактивніше розвиваються передові наукоємні технології, які дають можливість зберегти у регіоні кваліфіковані кадри. Звичайно, існують окремі види продукції, за якими регіон лідирує в Україні (геодезичні комплекси «Дельта», деякі типи верстатів, табельна зброя), але потужні комлекси виробництв мікроелектронної та електротехнічної продукції в обласному центрі фактично втрачено. За останній рік зупинена діяльність підшипникового заводу в обласному центрі, а Вінницький завод тракторних агрегатів доведено до межі банкрутства.
Найбільша прибутковість характерна для підприємств галузей спеціалізації та машинобудування. Найнижча – для обслуговуючих та допоміжних галузей.
Територіально промислові підприємства концентруються у найбільших містах області, особливо у Вінниці та агломерованій зоні навколо неї, включно із Жмеринкою, також у Могилеві-Подільському, Хмільнику, Козятині, Гайсині, Ладижині, Немирові, Барі, Тульчині тощо. Виняток становлять підприємства з первинної обробки сільськогосподарської продукції та з виробництва будівельних матеріалів, які розміщені практично скрізь, зокрема і в крупних селах.
Внутрішні територіальні відмінності промислової спеціалізації полягають у концентрації високотехнологічних машинобудівних підприємств на північному заході області в зоні впливу обласного центру.

1.3 Показники сільського, лісового та рибного господарства

Вінницька область є типовим регіоном аграрної спеціалізації, тому характеризується розвиненим АПК. Історично провідною галуззю було рослинництво через сприятливі грунтові, агрокліматичні ресурси та певну монокультурну спеціалізацію, яка склалась історично. Після спаду тривалого спаду виробництва продукції АПК цей показник стабілізувався, хоча продовжується спад у певних галузях, який компенсується повільним зростанням у інших.
До сільськогосподарського використання залучено понад 77% площі області, зокрема 88% складають орні землі, 5% пасовища, 4% сади та виноградники. Площа використовуваних сільськогосподарських угідь зменшувалась з 1961,2 га у 1995 році до 1813,8 га у 2007 році, а тепер знову почала зростати 1815,3 га у 2007 році. Тенденція зумовлена як вилученням земель з метою їх забудови та природоохоронних потреб, так і занедбаністю значної частини сільськогосподарських земель у період глибокого занепаду економіки.
Територіально найбільше сільськогосподарської продукції на душу населення виробляється в аграрних чорноземних районах півночі області (Козятинському, Хмільницькому, Погребищенському) та районах півдня (Тростянецькому, Крижопільському), найменше – в районах Побужжя та заходу області. В області виділяють 4 спеціалізовані сільськогосподарські зони: північну (Козятинський, Хмільницький, Погребищенський, Калинівський, Липовецький, Оратівський райони), де вирощують зернові на чорноземах типових та реградованих; центральну (Літинський, Вінницький, Жмеринський, Немирівський, Тиврівський, Барський райони), де із вирощуванням зернових поєднується приміське овочівництво, молочно-м’ясне скотарство, садівництво та вирощування цукрових буряків на сірих лісових грунтах; придністровську (Муровано-Куриловецький, Могилів-Подільський, Чернівецький, Шаргородський, Ямпільський, Томашпільський райони) з темно-сірими лісовими грунтами та чорноземами типовими, де сформувався особливий мікроклімат, сприятливий для вирощування садово-ягідних культур, баштанних та виноградників; південно-східну (решта районів) з темно-сірими лісовими та чорноземними грунтами і додаткомими технічними культурами (соняшник, ріпак). 
Понад 75% вартості продукції припадає на приватні господарства.
У тваринництві домінують вирощування ВРХ, свинарство, птахівництво. Через економічні труднощі поголів’я ВРХ та свиней продовжує скорочуватись, а виробництво м’яса та супутніх продуктів падати. Стрімке падіння виробництва м’яса продовжувалось до 2005 року, зараз ситуація ніби стабілізувалась, але ця рівновага є нестабільною. Виробництво молока стабілізувалось, а птахівництво є найуспішнішою галуззю – зростає як поголів’я птиці, так і обсяг продукції (м’яса та яєць). Вирощування кіз та овець ведеться переважно у домашніх господарствах населення, поголів’я перших зменшилось на 60%, а других – на 70%. Це ж значною мірою стосується і інших галузей тваринництва. Слід зазначити, що поголів’я усіх видів сільськогосподарських тварин у приватних господарствах скорочується значно повільніше. Останнім часом в область проникають екзотичні види птахівництва (вирощування страусів на фермах тощо).
Продукція тваринництва використовується для задоволення місцевих потреб, а також у переробленому вигляді йде на експорт до інших регіонів України.
Вінницька область успадкувала розвинений комплекс рослинництва. Старими галузями спеціалізації, обумовленими природно-ресурсним потенціалом, є вирощування пшениці та інших зернових, цукрового буряку, плодове садівництво. Тепер до них додається вирощування олійних культур (соняшнику, ріпаку). У приміських зонах поширене культивування ягід, овочів. Для всіх видів продукції рослинництва характерне повільне зростання обсягів виробництва, причому найшвидше – для вказаних нових галузей.
У структурі посівних площ зернові та зернобобові займають 63%, кормові культури 14%, соняшник 8%, картопля 7%, цукрові буряки 5%, овочі відкритого грунту 1%. Стрімко зростає частка посівів соняшнику, знижується цукрових буряків та кормових культур. Обсяги виробництва картоплі, овочів та плодово-ягідних культур зростають за рахунок збільшення продуктивності угідь. Урожайність усіх без винятку сільськогосподарських культур знижувалась до середини 90-их років, а з 2000 року почала зростати і зараз перевищує рівень 1991 року.
Область є одним з найкрупніших виробників прісноводної риби (коропа, товстолобика, амура) в Україні, продукція використовується для покриття власних потреб та вивозиться в сусідні райони. Цьому сприяє наявність потужної мережі ставків. Однак ступінь використання водних угідь для риборозведення є далеконе повною (40% від колишніх потужностей).

1.4 Невиробнича сфера

Невиробнича сфера є молодою частиною господарства області, яка створює найменшу частку ВРП, проте розвивається найстрімкіше. Однак, очевидним є розрив між високою концентрацією та якістю послуг різного роду в обласному центрі та відсталим характером сфери обслуговування на решті території регіону. Це стосується практично всіх її галузей.
В області функціонує понад 25000 суб’єктів єдиного Державного реєстру підприємств і організацій, серед яки оптова і роздрібна торгівля становлять (22,5%), будівництво (5%).

Підприємницька діяльність та інвестиції
Очевидним є стрімкий розвиток підприємництва, зумовлений зростанням економічної активності населення. Проте ці показники все ще залишаються низькими порівняно з середніми по Україні. Найінтенсивніше зростає кількість малих підприємств, але показники їх частки у виробництві продукції та зайнятих трудових ресурсів знижуються, що свідчить про жорсткий конкурентний тиск з боку великих підприємств та податкової системи.
Область належить до регіонів з низькою інвестиційною привабливістю. Найбільше інвестицій надходить у галузі харчової промисловості та переробки сільськогосподарської сировини. Очевидними є територіальні диспропорції в розподілі інвестицій: найбільше отримують Вінниця та Вінницький район, також Калинівський, Немирівський, Козятинський, Бершадський та Крижопільський райони. Найменше – периферійні райони області.

Торгівля
Торгівля належить до групи галузей, які інтенсивно розвиваються. Обсяг товарообороту постійно зростає (у 2600 разів з 1990 року). Водночас спостерігається скорочення мережі закладів роздрібної торгівлі та громадського харчування у сільській місцевості. У містах виникають великі супермаркети - заклади гуртової та роздрібної торгівлі. Кількість ринків скорочується. За обсягами роздрібної торгівлі область посідає 17 місце в Україні, що свідчить про подальші можливості її зростання.
Співвідношення продовольчих та непродовольчих товарів за останні 20 років змінювалось: у середині 90-их років частка продовольчих товарів зросла понад 50% через загальний спад промислового виробництва, і передусім продукції усіх середньотехнологічних та високотехнологічних галузей, споживання продуктів харчування тоді було основним елементом структури продажів. З 2003 року ситуація стала зворотньою, що свідчить про підйом промислового виробництва та зростання споживчої спроможності.

Освіта
За період з 1995 по 2008 рік кількість дошкільних закладів та місць у них скоротилась на третину, а кількість дітей у одному середньостатистичному закладі – на 20%. В той же час з 1998 року зростає охоплення дітей дошкільними закладами з 33% до 56% у 2008 році.
Кількість загальноосвітніх закладів у 2008 році складає 1012, і з 1995 року їх кількість зменшилась на 10% за рахунок закриття та об’єднання шкіл у сільських населених пунктах. Кількість учнів у загальноосвітніх закладах складає 194 тис.осіб, що становить 62% від рівня 1995 року, причому найбільше скорочення (на 50%) – у вечірніх закладах. В цілому ж у денних закладах навчається 99% всіх учнів. Серед випускників загальноосвітніх закладів у 2008 році 55% учнів одержали свідоцтво про загальну середню освіту та 45% - атестат про повну середню освіту. Тенденція свідчить про зростання тих, хто прагне отримати повну середню освіту та вступити до ВНЗ.Кількість вчителів у 2008 році становила 22,4 тис. осіб, що складає 90% від їх кількості у 1995 році.
В області нараховується 38 професійно-технічних навчальних закладів, в яких навчається 20,5 тис. учнів. Скорочення кількості ПТУ до 2003 року змінилось повільним зростанням. Щороку ці заклади випускають 12 – 14 тис. кваліфікованих робітників.
Кількість навчальних закладів 1 -2 рівнів акредитації у 2008 році складала 18, 3 -4 рівнів – 5 закладів. Причому останній показник залишається незмінним за останні 20 років, тоді як перший суттєво зменшився (76% від рівня 1990 року), як і кількість студентів  в даних закладах. Водночас кількість студентів у закладах 3 - 4 рівнів акредитації зросла з 19,4 тис. у 1995 році до 38,6 тис. у 2008 році. 

Наука
Вінницька область не належить до основних наукових центрів країни. Тим не менше, наукову діяльність здійснюється при університетах, а також спеціалізованих наукових закладах, більшість з яких ведуть розробки сільськогосподарського спрямування (у Вінниці, Агрономічному, Ведмежому Вушку).
У 2008 році в області 25 організацій та установ виконували НДДКР, чисельність науковців складала 975 осіб. Обсяг виконаних НДДКР склав 52665 грн., зокрема структура була наступною: 47% припало на науково-технічні розробки, 29% на науково-технічні послуги, 18% на прикладні дослідження і решта 6% - на фундаментальні дослідження. У 2008 році кожне восьме підприємство області займалося впровадженням інновацій, в результаті впроваджено 58 інноваційних процесів, з них 48% припадає на ресурсо- та енергозберігаючі, та освоєно 91 вид інноваційної продукції, з яких 37% припадає на нові види технічного обладнання. Питома вага інноваційної продукції щорічно становить від 1% до 7%, що є недостатньо високим показником.
Стосовно джерел фінансування інновацій протягом останніх десяти років 76% припадає на власні кошти підприємств, 5% на кошти державного бюджету, 2% на кошти іноземних інвесторів та решта 16% на інші джерела.
Протягом останнього десятиліття кількість наукових кадрів, зайнятих у НДДКР зменшувалась, так само як і кількість наукових установ, деякі з яких було реорганізовано, приєднано до інших чи взагалі ліквідовано. В той же час обсяг виконаних НДДКР постійно зростає за всіма напрямками (сумарний обсяг зріс у 10 разів). Показово, що у структурі фінансування досліджень зростає частка власних витрат підприємств, а також частка іноземних інвестицій. Показник питомої ваги реалізованої інноваційної продукції стабілізувався довкола певного середнього рівня, хоча і змінюється із року в рік.


Культура та мистецтво
В області розташовані 2 професійні театри (у Вінниці), які відвідують 147 тис. осіб на рік, 1 концертна організація (обласна філармонія), яку відвідують 127 тис. осіб на рік та 25 музеїв із кількістю відвідувань 664 тис. осіб на рік (дані за 2008 рік). Також нараховується 1015 бібліотек із фондом у 17400 тис. примірників, 342 кіноустановки, які відвідують до 500 тис. осіб на рік та 1172 закладів клубного типу, розрахованих на 352 тис. відвідувачів.
У 2008 році в області видано 106 тис. примірників книжок, 27,9 тис. журналів, 123 газетних видання разовим тиражем 1664, 3 тис. примірників. Середньодобовий обсяг місцевого теле- та радіомовлення у 2007 році склав відповідно 20 та 16 годин, зменшившись відносно показників попередніх років у 300 разів. Відбулось зростання тиражу книг відносно 1995 року у 2,5 рази, журналів у 9 разів, газет у 3 рази.
У галузі культури спостерігаються такі процеси: повільне скорочення кількості закладів культури (окрім музеїв, театрів та концертних організацій), і стабілізація кількості відвідуючих ці заклади. Перший пов’язаний з недостатнім фінансуванням та зношеністю фондів, другий – із зростанням доходів населення та його економічної і культурної активності.
Вінницька область продовжує займати передові місця по Україні за кількістю бібліотек та музеїв на душу населення.

Охорона здоров’я
У 2007 році у Вінницькій області нараховувалося 132 заклади лікарняного типу  та 355 закладів амбулаторно-поліклінічного профілю. Кількість лікарняних ліжок на 10000 населення становить 93,3 ліжка. Планова ємність медичних закладів області 161,6 тис. на 10000 населення. В регіоні працює 8,3 тис. лікарів (49,7 на 10000 населення) та 18,7 тис. працівників середнього медичного персоналу (112,2 на 10000 населення).
Показники вказують на середній, порівняно з загальноукраїнським, рівень охорони здоров’я в області. Кількість лікарняних закладів, ліжок та ємність цих закладів стабілізувалась, так само як і кількість лікарів. Динаміка захворюваності не виявляє різкого погіршення ситуації. Найбільшими факторами ризику для населення залишаються хвороби системи кровообігу (7%) та органів дихання (46%).

Будівництво
Житловий фонд області складає 43,4 млн.м2. На одного жителя припадає 26,1 м2 житлової площі. У структурі квартирного фонду (всього 143 тис. квартир) однокімнатні становлять 15%, двокімнатні 34%, трикімнатні 33% та чотири- і більше кімнатні – 18%. У даному співвідношенні за останні роки збільшилась частка великокімнатних квартир та зменшилась частка однокімнатних. Область займає 7 місце в Україні за обсягами житлового будівництва. Обсяги введеного в експлуатацію житла постійно зростають і у 2008 році склали 362 тис.м2.  Помітне домінування приватних забудовників (понад 70% новоствореної житлової площі). Основна частка будівельних робіт припадає на великі міста (особливо на обласний центр з передмістями). Тут ведеться і активна забудова нових багатоповерхових житлових районів. Квартирний фонд дещо зменшується через відведення великих площ перших поверхів будинків під офісні та торгівельні приміщення. Водночас зростає частка квартир великого метражу, обладнаних сучасними зручностями. У 2007 році питома вага загальної площі, обладнаної каналізацією, становила 26,3%, водопроводом 27,6%, центральним опаленням 29,3%, газом 81,2%, гарячим водопостачання 11,2%, ваннами 22,4%, підлоговими електроплитами 0,5%. Щороку приватизовується біля 4,5 тис. квартир (будинків). На квартирному обліку на 2007 рік перебувало 33 тис. сімей та одинаків, 700 сімей та одинаків отримали житло. Із 1995 року кількість тих, що стояли на житловому обліку, скоротилась вдвічі, водночас на 60% зменшилась і кількість тих, хто отримав житло.

Транспорт і зв’язок
У структурі вантажообороту виразно домінують два види транспорту – автомобільний (76%) та залізничний (23%). Обсяги перевезень зростають, причому більш стрімко – на залізничному транспорті. У 2008 році залізницею відправлено 5965 тис.  тон вантажів, автомобільним транспортом – 33885 тис. тон. Автотранспортні перевезення мають переважно місцеве значення на відстанях до 30 км. Залізничний транспорт використовується для забезпечення зовнішніх зв’язків регіону. У структурі пасажироперевезень частка автомобільного транспорту 70%, залізничного 30%. Частки водного та авіаційного транспорту поки мізерні.
Область перетинають важливі залізничні магістралі (Київ – Одеса, Львів – Одеса, Київ – Софія) а також автомобільні (Ужгород – Донецьк). Найбільші залізницні вузли – Жмеринка, Козятин, Вінниця, Вапнярка. Область займає провідне місце в Україні за часткою автошляхів з твердим покриттям та їх густотою. Відремонтований аеропорт “Вінниця” готовий до прийому вантажних літаків з метою транзитного обслуговуваня, а також здійснює обмежену кількість рейсів у літній період за напрямами Вінниця – Донецьк та Вінниця – Сімферополь.
Трубопровідний транспорт представлений магістральними газопроводами, які постачають газ від кордону з Російською Федерацією до країн Центральної Європи  транзитом, а також нафтопроводом Одеса – Броди.
Підприємствами зв’язку області у 2008 році відправлено 33 тис. газет та журналів, 6550 листів, 57 телеграм, 337 посилок, 6622 грошових переказів та пенсійних виплат. Надано понад 75 тис. міжміських телефонних переговорів. Спостерігається зростання обсягів відправки газет, журналів та посилок, а також телефонних переговорів, зменшується кількість відправлених листів та телеграм у зв’язку з поширенням нових видів телефонного бездротового зв’язку та інтернет-технологій передачі даних. 
У регіоні висока щільність охоплення дротовим телефонним зв’язком, але існують значні території на півдні та в центрі області, не охоплені зонами покриття більшості операторів бездротового телефонного зв’язку.

Туризм та рекреація
У 2008 році в регіоні було обслужено понад 49 тис. туристів. З них іноземні туристи склали 2,4 тис., або 4%, внутрішні туристи 33 тис., тобто 65%, туристи-громадяни України, які виїжджали за кордон – 27%. Кількість екскурсантів становить 22 тис. осіб.
Статистика фіксує позитивну динаміку зростання туристичних потоків до регіону, зокрема із-за кордону. Із збільшенням доходів населення зростає і частка мешканців області, які виїжджають за кордон з туристичною метою.
Вінницька область має високий туристично-рекреаційний потенціал. Тут зосереджно до 80 музеїв, десятки санаторіїв та баз відпочинку ( на Побужжі та в Придністров’ї, зокрема курорт всеукраїнського значення Хмільник), 5 баз зеленого туризму (на південному заході), до 30 парків та ботанічних садів, десятки археологічних пам’яток, місця поширення народних промислів. В області розроблено 6 автобусних та 3 водних туристичних маршрути.
За даними Головного управління статистики у Вінницькій області, ситуація з підприємствами готельного типу на 2008 рік в регіоні склалася наступна: функціонує 23 підприємства готельного бізнесу, які вміщують 778 номерів площею 15,4 тис.м2. 
Спостерігається скорочення всіх показників, які характеризують кількісний вимір мережі підприємств готельного типу. Така тенденція пояснюється різким падінням попиту на послуги готелів у 90-их роках в період затяжної економічної кризи. Відповідно власники готелів були змушені обмежити витрати на утримання своїх об’єктів, внаслідок чого, по-перше, скоротилась власне мережа готелів за рахунок закриття підприємств у віддалених райцентрах області та деяких сільських населених пунктах; по-друге, скоротились параметри кількості номерів та житлової площі у тих готелях, які збереглися. Частину площі, відведеної під поселення клієнтів, власники готелів здають в оренду під офісні, торговельні чи адміністративно-управлінські приміщення. Іноді вся будівля готелю переходить до рук іншого власника, як це сталось з приміщеннями колишнього готелю “Дружба” у м.Вінниця, які були передані Державному управлінню податкової адміністрації у Вінницькій області. Деякий підйом у даній галузі сфери послуг спостерігався у 2000-2003 роках, коли в області було збудовано серію невеликих недорогих готелів. У Вінниці в цей час з’являється готель “Гостинний двір”.
Зменшення кількості номерів у більшості готелів, однак, здебільшого супроводжується покращенням якості обслуговування, запровадженням нових послуг а іноді і підвищенням статусу готелю. Такі підприємства орієнтуються на меншу кількість клієнтів, але вже більш заможного прошарку населення, оскільки зростання статусу неодмінно відбивається у ціновій політиці.
Перелік готелів, які станом на 2008 рік мали дво- та тризірковий статус, подано нижче: у Вінниці: Готель “Гостинний двір”  - м. Вінниця, вул. Пирогова, 135;
Готель“Поділля”  - м. Вінниця, вул. Пушкіна, 4; Готель “Профспілковий” - м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 2а; Готель “Енергетик” - м. Вінниця, пров. Ясний, 12; Готель “Жовтневий” - м. Вінниця, вул. Пирогова, 2;
Готель “Україна” (Савой) – м.Вінниця, вул.Соборна, 24; Готельний комплекс “Південний Буг” - м. Вінниця, пл. Жовтня, 1; Готель “Вінниця”  (Савой) - м. Вінниця, 21050 вул. Козицького,36. У Жмеринці: Готель “Поділля” -м. Жмеринка, 23100 вул. Хмельницького, 8; Готель “Гостинний двір” - м. Жмеринка, 23100 вул. Т.Шевченко, 3. У Гайсині: Готель “Гайсин” - м. Гайсин, 23700 вул. 1-го Травня, 5. Перераховані готелі та готельні комплекси включають понад 70% загальної кількості готельних номерів в області і є незаперечними лідерами регіону. Проте у близькому майбутньому попит на готельні послуги може зрости, тому очікується прихід нових інвесторів.
2. Аналіз досягнутого рівня господарського розвитку

Економіка Вінницької області переживала глибокий спад у перше десятиліття української незалежності, який досяг свого апогею у 1998-1999 роках. З того часу почався поступовий вихід із кризи, причому зараз темпи розвитку господарства в деяких галузях можна назвати значними, а економічну політику та прийоми вирішення господасрських проблем обласною владою – успішними.
Починаючи з 2001 року, щороку обсяги промислового та сільськогосподарського виробництва зростали на величину 3-7%. Динаміка за окремими галузями вже наводилась у попередньому розділі, але спробуємо коротко підсумувати найбільш значимі тенденції.
Найбільший спад спостерігався у найбільш наукоємних галузях, які виявляють схильність до комбінування та кооперативних зв’язків. Сучасний рівень виробництва у галузях електроніки та електротехніки, точного приладобудування складає 5% від рівня 1989 року. Обсяги виробництва у галузях загального та середнього машинобудування впали до 15% від того ж базового рівня. Схожа ситуація і у хімічній промисловості (5% від рівня 1990 року).
Набагато краща ситуація склалася у сучасних галузях спеціалізації – харчовій та легкій промисловостях. На 1999 рік середній рівень обсягів виробництва складав 30% у галузях харчової промисловості та 15% у галузях легкої промисловості від рівня 1989 року. Але за останнє десятиріччя спостерігається підйом виробництва. Стабільно зростає виробництво молокопродуктів, соків, джемів, кондитерських виробів, горілчаної продукції та безалкогольних напоїв тощо. В той же час виробництво м’яса та супутніх продуктів, цукру, сирів, вершкового масла зазнає як невеликих підйомів, так і спадів, які спричинені ринковою кон’юнктурою, виходом на ринок нових підприємств тощо.
Слід відмітити інтенсивне зростання виробництва у таких галузях, як видобуток та обробка будівельної сировини, деревообробна промисловість, поліграфія (до 20% приросту виробництва за рік). Така ситуація спричинена, відповідно, зростанням обсягів будівництва, приходом іноземних інвесторів на новий ринок та потреба у заповненні інформаційного простору області за кластерами споживачів друкованих видань.
Стабільне збільшення обороту грошової маси та прибутків спостерігалось і у більшості галузей сфери послуг.
У аграрному секторі виробництво основних видів продукції тваринництва стабілізувалось на рівні 15-20% від рівня 1990 року, а рослинництва – 70-80% у залежності від галузі.
За розглянутий період відбулись певні зміни у спеціалізації області. Втратили своє значення деякі галузі машинобудування (електроніка, точне приладобудування, сільськогосподарське), а також хімічної промисловості (виробництво суперфосфатних добрив). Натомість посилилась спеціалізація в сфері переробки сільськогосподарської продукції та харчової промисловості, легкої промисловості, промисловості будівельних матеріалів. Зберегла своє значення електроенергетика як обслуговуюча галузь. Спостерігається підвищення ваги деревообробної промисловості. У сільському господарстві зменшилась частка тваринництва і збільшилась рослинництва, причому в останньому активно освоюються нові напрямки.
Якщо ж говорити про співвідношення промислового, аграрного виробництва та сфери послуг, то зменшилась часка промисловості, натомість збільшилась частка сфери послуг.
Характер спеціалізації Вінницької області обумовлюється природно-ресурсним потенціалом, а також історичними традиціями розвитку господарства. Наявність родючих грунтів, сприятливих агрокліматичних умов, наявність будівельної сировини і водночас відсутність значних покладів руд металів та паливних корисних копалин визначили аграрно-індустріальний тип розвитку господарства від самого початку масового заселення території області. Цьому сприяв і той факт, що Поділля  не мало незалежного князівського статусу в епоху Київської Русі, знаходилось в епіцентрі військових дій часу козаччини та війни 1918 – 1921 років. Зрозуміло, що це не сприяло розвитку господарства в цілому та особливо ремесел і промисловості. Радянська індустріалізація практично не змінила загального характеру господарської спеціалізації, тим більше новозбудовані підприємства сьогодні перебувають у стані занепаду.
Можна відзначити доволі значний рівень залучення природних ресурсів до виробництва. Особливо це стосується сільськогосподарських земель (практично найвища в Україні розораність). Але потрібно проводити політику з інтенсифікації сільського господарства та підвищення його продуктивності. З іншого боку, існує значний потенціал мінеральних, природно-рекреаційних та туристичних ресурсів, які використовуються не повною мірою.
Вінницька область в силу особливостей ПРП змушена завозити практично 100% паливних ресурсів для потреб господарства, а також різноманітну продукцію машинобудування та хімічної промисловості через відсутність власних виробництв.
3. Проблеми господарського розвитку території

Проблеми соціально-економічного розвитку області обумовлені такими чинниками.
Перший полягає у незбалансованій природній ресурсозабезпеченості. Наявні у регіоні  паливні мінеральні ресурси (буре вугілля) незначні і мають лише локальне значення. Доступних та рентабельних для видобутку за сучасного рівня технологій рудних корисних копалин немає взагалі. Лісові ресурси на цей час вже вичерпали свій промисловий потенціал і мають суто рекреаційно-природоохоронне значення. Регіон не має легкодоступної для використання водної артерії (Дністер розташований на крайньому півдні у глибокій долині- каньоні, а ресурси Південного Бугу значно обмежені). Тому у час активної індустріалізації у к.19 – поч.20 ст. практично не розвивалися галузі важкої промисловості, регіон вважався суто сільськогосподарським що наклало свій відбиток на сучасну ситуацію – регіону досі властивий аграрно-індустріальний тип розвитку, оскільки зростання промислових потужностей на ранніх етапах індустріалізації було загальмоване.
Другий – у орієнтуванні нових високотехнологічних виробництв, створених за часів СРСР, на загальносоюзні потреби. Свого часу це були позитивні тенденції, оскільки широко залучалась висококваліфікована робоча сила, а самі виробництва відзначалися високою екологічністю. Проте після отримання Україною незалежності виробничі зв’язки між підприємствами були перервані і дані виробництва зупинились. Таким чином у регіоні відсутні не лише підприємства старої важкої індустрії, але практично зупинене виробництво на нових.
Третій чинник – багатолітнє переважання монокультури – цукрового буряка. Дана культура є найпоширенішою в регіоні (разом із зерновими) ще з кінця XIX ст. Його вирощування є надзвичайно вигідним в умовах області, але водночас дуже трудомістким і має сезонний характер, притому, що працівники з догляду за насадженнями отримують невисоку заробітну плату. Тому в умовах сучасного скорочення сільськогосподарського виробництва відбувається масове звільнення працівників, які вимушені шукати роботу поза межами Вінниччини. Як наслідок регіон втрачає постійно втрачає населення.
Четвертий чинник – тривала відсутність кордонів з високорозвиненими сусідніми країнами. Єдиним кордоном, встановленим історично по Дністру, є кордон з Молдовою. Ця держава належить до економічно-відсталих у Європі та є ареною для локальних політичних конфліктів (у Придністров’ї), що обмежує можливості для прикордонного співробітництва. Господарство Молдови та її соціальна сфера мають такі самі проблеми, як і Поділля, тому не можуть слугувати джерелом поширення прогресивних тенденцій та інновацій.
Вінницька область загалом характеризується незначними диспропорціями у територіальній організації господарства, але існує розрив між рівнем розвитку промисловості та сфери послуг у обласному центрі та решті території. Мережа міст та відповідних обслуговуючих центрів є недорозвиненою, через що значна територія на півдні області відстає у розвитку і належить до депресивних зон.
Головною проблемою розвитку господарства регіону є занадто сильна гіпертрофія галузей спеціалізації та недостатній розвиток супутніх галузей, передусім машинобудування. Адже саме машинобудування є передовою наукоємною галуззю в сучасному світі, на основі якої Вінницька область може не тільки стати лідером в майбутньому, але й забезпечувати інноваціями свої безумовні галузі спеціалізації – харчову, легку промисловості та АПК. Таким чином, машинобудування повинно стати пропульсивною галуззю, яка буде здатна вирішити ряд економічних та соціальних проблем регіону. Крім того, необхідно збільшувати глибину переробки сільськогосподарської сировини, зокрема за рахунок нових технологій та обладнання.
Обсяг інвестицій в області нижчий від середньоукраїнського рівня.
Найбільше інвестицій отримує обласний центр. Обсяг інвестицій у основний капітал у найбільш інвестиційно-привабливих та епривабливих адміністративних районах відрізняється у 600 разів.
Найбільше інвестицій залучається до підприємств оптової та роздрібної торгівлі, харчової та легкої промисловості, а також окремі напрямки аграрного сектору. Недостатньо інвестицій отримує машинобудування, таким чином закріплюється відставання цієї важливої галузі.
Важливою є проблема науково-технічної безпеки. Область у історичному минулому не мала особливого наукового потенціалу, зокрема науково-дослідних інститутів та університетських центрів. За часи радянської влади були створені наукові центри у Вінниці на основі університетів, а також спеціалізовані науково-дослідні інститути сільськогосподарського спрямування (Агрономічне, Ведмеже Вушко, Інститут Кормів.
Загроза науково-технічній безпеці криється у відтоці кваліфікованих спеціалістів за межі регіону до наукових центрів загальноукраїнського масштабу – Києва, Харкова, Львова, Одеси. На Вінниччині відсутні класичні загальні університети, що обмежує як коло напрямків підготовки спеціалістів, так і можливості для подальших науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт. Наукові установи регіону вкрай недостатньо забезпечені новітнім обладнанням, матеріально-технічна база фізично і морально застаріла.
Область загалом гарно забезпечені такими закладами, як музеї та бібліотеки. Проте велика їх кількість ще не означає високої якості обслуговування. Бібліотечні фонди є техінічно та морально застарілими не тільки у сільських, але й у районних бібліотеках. До 50% сільських клубів перебувають у занепаді та використовуються не за призначенням.
Викликає також занепокоєння і надмірна концентрація закладів культурної сфери у обласному центрі. До таких належать театри, філармонії, будинки культури. Їх послуги важкодоступні для мешканців периферійних районів. Те саме стосується і вищих навчальних закладів III-VІ рівнів акредитації. Існують адміністративні райони, де відсутні вищі навчальні заклади будь-якого рівня акредитації та профілю.
До проблем сфери медичного обслуговування можна віднести низький рівень матеріально-технічної забезпеченості медичних закладів у сільській місцевості. Це стосується загального стану приміщень, наявності ліків та обладнання. Відчувається нестача і у кваліфікованих медичних працівниках. Через низький рівень заробітної плати найбільш досвідчений персонал виїжджає з сіл та райцентрів до великих міст. Спеціалізовані послуги високого рівня надаються лише в обласних центрах, тому надання невідкладної медичної допомоги жителям периферійних районів ускладнено. Колишній парк медичних літаків у роки незалежності було розформовано.
Наявний медичний персонал нерівномірно розподілено по території регіону. Так, найбільше лікарів на душу населення у обласних центрах, прилеглих до них районах а також у місцевостях з наявними курортно-лікувальними ресурсами (Хмільник, Немирів).
Загалом Вінницька область не належить до екологічно-неблагополучних. Такий стан пояснюється незначним техногенним навантаженням на природне середовище з боку промисловості. Проте існують деякі питання, які потребують вирішення.
Головним забруднювачем атмосферного повітря регіону є автотранспорт. Вирішення цієї проблеми криється у поліпшенні якості палива та застосуванні його альтернативних видів, але цим варто займатися на рівні країни. На рівні регіону доцільно модернізувати системи транспортних розв’язок та окружних доріг навколо найбільших міст, а також налагодити роботу міського транспорту для запобігання заторів, саме під час яких і здійснюються найбільші викиди автомобільних газів у повітря. Активним чином забруднює атмосферне повітря і Ладижинська ТЕС.
Річки області характеризуються високим вмістом деяких забруднюючих речовин, зокрема йонів NH4+, NO3-, PO43-. Головні джерела забруднення – сільськогосподарські підприємства, стоки промислових підприємств та комунальні стоки великих міст. Особливо це стосується Південного Бугу. Дністер має більш чисту воду за сумарною оцінкою, проте у його басейні вище за течією існують техногенно-небезпечні об’єкти на Прикарпатті, які можуть зашкодити екології річки у разі аварійного скиду.
У регіоні розміщено до 13 сміттєзвалищ, до 60% з яких вичерпали свій запланований ресурс. Їх існування з порушенням існуючих санітарно-епідеміологічних умов загрожує чистоті підземних вод, а іноді і поверхневих, як це трапилось у випадку Вінницького міського звалища побутових відходів, розташованого, до того ж, вище міського водозабору. Влада регіону намагається терміново залучити іноземні інвестиції та технології для будівництва хоча одного сучасного сміттєпереробного заводу.
Грунти сільськогосподарських угідь часто є забрудненими через надмірне внесення мінеральних добрив у радянські часи. Досі існують десятки занедбаних складів з добривами невідомої якості, на утилізацію яких у держави немає коштів.
Деякі ділянки (Шаргородський, Томашпільський, Крижопільський райони Вінниччини) потрапили у зону радіоактивого забруднення під час аварії на ЧАЕС. Це обмежує можливості їх господарського використання, а в минулому призвело до різкого підвищення смертності серед населення тамтешніх сіл (прикладом може служити Зведенівка Шаргородського району). Це все відбувається при тому, що область характеризується підвищеним природним рівнем радіаційного фону через приуроченість до Українського щита.
Наприкінці слід зазначити проблему, яка торкається усіх галузей господарства області – технологічного та фізичного зносу основних фондів. Внаслідок першого зберігається низька продуктивність праці, висока ресурсо- та енергоємність. Внаслідок другого – збільшується частота аварійних зупинок обладнання, травм та каліцтв на підприємствах, витрати на на амортизацію тощо. 
4. Перспективи господарського розвитку

Вінницька область належить до перспективних з точки зору потенціалу для економічного та соціального розвитку.
Для досягнення успіхів у забезпеченні високої якості життя населення необхідно підтримувати збалансований характер розвитку усіх сфер народного господарства – промисловості, аграрної сфери, сфери послуг. Вже є загальнозрозумілим факт, що економічного процвітання регіон може досягнути завдяки розвитку високопродуктивного сільського господарства із обов’язковим його поєднанням з мережею промислових підприємств з глибокої переробки сільськогосподарської сировини. Створивши такий повний агропромисловий цикл, можна закріпити спеціалізаційну нішу області як виробника продуктів харчування, біопалива тощо. Стосовно останього, то існує стратегія щодо самозабезпечення сільськогосподарських підприємств області власним якісним біопаливом з метою ліквідації залежності від імпортованих нафтопродуктів. У той же час процеси відбудови повинні торкнутись машинобудівних підприємств. Очевидною є подальша диверсифікація промислових виробництв області, яка можлива за грамотної інвестиційної політики.
Вигідне транспортно-географічне положення області дає підстави для широкого використання транзитних можливостей у якості наповнювача бюджету. У перспективі намічається створення 5-ти транспортних коридорів, перетворення вінницького аеропорту у великий перевалочний центр авіавантажів, побудова надшвидкісної залізниці за сполученням Вінниця-Київ.
Важливою статтею отримання прибутків повинен стати туризм та рекреаційне обслуговування. Область розпочала масштабні проекти з відновлення туристичних пам’яток, їх благоустрою. Проводяться заходи стосовно визначення кращих історико-архітектурних та природних туристичних ресурсів, поліпшення туристичної інфраструктури. Планується зведення потужного рекреаційного комплексу в Хмільнику на базі лікувальних радонових вод за рахунок португальського капіталу, що поставить Хмільник в один ряд з такими потужними курортами, як Трускавець та Буковель. 184 мільйона доларів інвестує в будвіництво п'ятизіркового готелю "Мандарин" у Вінницькій області громадянин Португалії. Готель стане частиною курортного комплексу, який буде побудований коло міста Хмільник. Будівництво готелю "Мандарин", розраховано на 130 двомісних та 20 номерів класу "люкс", почнеться в 2009 році і завершиться до 2013 року. В "Мандарин" планується розмістити кілька конференц-залів із сучасним устаткуванням і бутик модного одягу.
Новий курортний комплекс, що буде спеціалізуватися на лікуванні серцево-судинних хвороб, буде побудований на занедбаних сільських землях, що розташовані недалеко від Хмільника. Загальна площа забудови - 158 га.
У обласному центрі швидкими темпами розвиваються культурно-розважальні заклади, спортивні комплекси, а також ігорний бізнес.
Можна спрогнозувати укріплення статусу Вінниці як науково-освітнього центру. Особливо це стосується таких навчальних закладів, як політехнічний та медичний національні університети, які продовжують реалізовувати високотехнологічні дослідження, мають популярність у іноземних абітурієнтів і займають високі місця у щорічних рейтингах українських ВНЗ. На базі Вінницького політехнічного університету та Київського політехнічного університету (КПІ) розпочалося зведення на околицях Вінниці технопарку “Поділля”. У випадку його успішної реалізації місто стане інкубатором прогресивних технологій та примножить наукові кадри і висококваліфікований персонал.
У перспективах територіального розвитку найбільш значними точками росту будуть залишатися найбільші міста, і у першу чергу – Вінниця з навколишніми поселеннями, зокрема вздовж вісі Калинівка-Жмеринка. Ця територія може стати майбутньою агломерацією. Серед інших ядер впливу, то найперспективнішими є Могилів-Подільський, Хмільник, Гайсин-Ладижин, Козятин. Територія півдня області, очевидно, або визначить свій певний центр розвитку, або чітко розподілиться між сферами впливу Ладижина та Могилева-Подільського, або взагалі буде тяжіти до якогось позаобласного центра обслуговування.
На даний час обласна та міська влада проводять активні дії із збереженням за містом статусу неофіційної столиці Поділля. Таким чином, якщо у випадку укрупнення адміністративного устрою Вінниця збереже за собою такий статус і не програє боротьбу Хмельницькому чи Кам’янець-Подільському, то як місто, так і область посилять свій статус в Україні.
Як зазначалось вище, в області є резерви для збільшення промислового виробництва, для чого потрібні інвестування в зупинені машинобудівні та хімічні підприємства. На багатьох з них ще збережено основні фонди, тому відновлення діяльності потягне невисокі затрати. Резерв сільськогосподарського виробництва полягає у нових методиках обробки грунту, запровадженні продуктивних сортів сільськогосподарських культур, нових технологій переробки сировини. Можливості відновлення та реставрації історичних будівель, парково-палацових ансамблів на даний час величезні. Стосовно деяких із них вигідним є залучення приватного інвестора, деякі потребують державного нагляду та фінансування.
5. Загальний висновок

Вінницька область займає середні показники в Україні за загальним рівнем господарського розвитку, поступаючись індустріалізованим регіонам сходу, але випереджаючи більшість центральноукраїнських та західноукраїнських областей. При цьому за рівнем розвитку агропромислового комплексу вона займає провідне місце в державі. За цією ознакою, а також за характером галузевих пропорцій народного господарства, регіон може бути віднесеним до аграрно-індустріальних. За темпами приросту продукції харчової промисловості та АПК область займає одне з перших місць в Україні, вдалося стабілізувати стан у інших галузях промисловості. Темпи житлового будівництва також є масштабними порівняно з іншими регіонами. Регіон став полігоном для кількох перспективних у масштабах всієї держави проектів: адміністративно-територіального, геодезичного, інноваційного. Владою регіону проводиться реальна політика до виводу області на рівень європецських стандартів життя населення, і перші ознаки цього є помітними, передусім, для жителів обласного центру.
Економічна криза минулого десятиліття жорстко вказала на недоліки галузевої структури регіону та змусила звернутись до АПК як до найбільш перспективної ланки народного господарства. Сучасна криза не змогла суттєво стримати темпи розвитку, але нагадала про необхідність виробництва реальних матеріальних цінностей у промисловості та обережність стосовно широкої кредитної політики і гіпертрофованого розвитку окремих секторів сфери послуг (розважальних закладів) без опори на реальний попит з боку населення.
Області потрібний довгостроковий план розвитку всіх сфер економіки, максимізація ступеня задіяності доступних ресурсів. Метою повинно стати таке збільшення рівня якості життя, причому не тільки у обласному центрі, але й у малих містах та сільській місцевості, щоб область стала привабливою для населення. Це дасть змогу переламати основну проблему регіону – старіння населення та його відтік. За умови збереження та поточного вдосконалення сучасного курсу розвитку такі високі завдання можна вважати потенційно здійснимими в найближчі десятиліття.

Географічна наука