Увійти  \/  Зареєструватися  \/ 

Вхід на сайт

Зареєструватися

Введене Вами ім'я недійсне.
Будь-ласка, введіть допустиме ім'я користувача. Без пробілів, у всякому випадку 2 , НЕ повинно бути символів: < > " ' % ; ( ) &
Пароль недійсний.
Ваші паролі не збігаються. Будь-ласка, введіть Ваш пароль в поле пароля та повторно введіть його в полі підтвердження.
Недійсна адреса електронної пошти
Адреси електронної пошти не збігаються. Будь-ласка, введіть Вашу адресу електронної пошти в поле адреси електронної пошти та повторно введіть адресу у полі підтвердження.
* * Обов'язкове поле

Історико-географічні передумови сучасних урбанізаційних процесів в Україні

Процес урбанізації на території сучасної Україні бере початок із часів трипільської культури та грецьких міст-полісів Північного Причорномор’я. Однак ці утворення були значною мірою протомістами, які значно відрізнялись за масштабами території, людністю та функціями в системі розселення від міст в сучасному розумінні.

Перші класичні міста, які частково збереглись і до нашого часу, виникли в часи Київської Русі та Галицько-Волинського князівства. Саме тоді утворились такі міські поселення, як Київ, Іскоростень, Львів, Канів, Володимир, Овруч, Чернігів, Житомир, Чернівці, Кам’янець-Подільський тощо, сконцентровані у північно-західній частині країни. Ті з них, які мали найвигідніше транспортно-географічне та військово-стратегічне положення, стали значними політико-адміністративними та господарськими центрами території і зберегли своє значення протягом історичних епох, інші ж деградували, перетворившись на містечка або ж великі сільські поселення. Тим не менше, від цих давніх урбанізаційних процесів сучасна Україна унаслідувала щільну мережу сучасних міських поселень (хоча й невеликих за людністю) у західній та північно-західній частинах країни.

 

Наступним етапом містоутворення стали часи польсько-литовської колонізації та Козацької держави. В цей час на Правобережжі силами колонізаторів активно виникають осади, укріплення, які згодом переростають у містечка і стають центрами тяжіння прилеглих територій. Проте практично жодного великого міста на зразок більш давніх Києва чи Кам’янця-Подільського не утворюється через колоніальний характер освоєння території.

Оздоровчий ефект економічного піднесення часів козаччини був згладжений постійними воєнними діями епохи Руїни та тотальним знелюдненням краю, особливо південної частини Поділля та Наддніпрянщини.  На Лівобережжі, вільному від польського гніту та відносно-захищеному від військових спустошень, ситуація була дещо кращою. Економічне зростання за Гетьманщини стимулювало розвиток Ніжина, Глухова, Батурина, Харкова, Полтави, Сум, Ромен.

Після поділів Польші та розділу України між Російською та Австро-Угорською імперіями основною ареною творення міських поселень стає Південь – Причорномор’я та Приазов’я. Створюються міста – морські порти, які стають перевалочними базами для торгівлі сільськогосподарською продукцією з країнами Західної Європи, передусім зерном (Одеса, Миколаїв, Херсон, Севастополь, Керч).

Незважаючи на вищевказане, Україна залишалась аграрною низькоурбанізованою країною. Активна фаза урбанізації, як і у всьому світі, припала на етап промислового зростання – індустріалізації. Розпочався він на даній території у д.п. XIX ст. із розвитком залізничного транспорту та освоєнням покладів корисних копалин – джерел металургійного виробництва (залізні та марганцеві руди, кам’яне вугілля, флюси) на Донбасі та Придніпров’ї,  а також нафти та газу на Прикарпатті. У цих регіонах виникають перші в Україні промислові міста, селища та їх агломерації. Додаткового стимулу для зростання після будівництва меридіональних залізниць набувають зерноторгуючі міста півдня. Решта ж території України залишається суто аграрною і низькоурбанізованою.

У п.п. XX ст. в ході прискореної індустріалізації та руйнування традиційних селянських господарств шляхом насильницької колективізації та голодоморів з’являється потреба і необхідність у прискореному переміщенні населення з сіл до міст. Зростають як існуючі міста, так і нові, які виникають як додатки до промислових підприємств. Найбільшими ареалами зростання кількості та частки міського населення виявились Донбас, Придніпров’я, меншою мірою південь країни. Саме тоді було закладено основу сучасного розселенського каркасу цих регіонів. Але таке прискорене проходження урбанізації, зведення її до суто механічного переміщення населення із сіл до міст вкупі із спрощеним розумінням міста як місця проживання робітників того чи іншого підприємства або їх групи призвело до викривлення сутності урбанізації як зростання ролі міст ще й у культурному житті суспільства, формування специфічного міського способу життя. У країнах Західної Європи, наприклад, цей процес продовжувався століттями, у нас же навіть у таких давніх історичних містах, як Київ чи Львів, корінні городяни із суто міськими цінностями життя складають меншість.

У д.п. XX ст. ріст міст продовжився. Вперше частка міських жителів перевищує цифру у 50%. Процеси індустріалізації тепер зосередились у Центрі та на Заході країни. У таких регіонах внаслідок того, що найбільші промислові підприємства зосереджувалися у обласному центрі, відбувалося дуже велике збільшення його людності. Розвивалися також інші міста, які вже існували, а також виникали нові переважно із числа великих сіл. Ці містечка (малі міста і селища міського типу) були у післявоєнний період центрами адміністративних районів і зосереджували функції управління господарством та обслуговування населення "свого" району.

Переважна більшість із них були малими, вони повільно нарощували свою людність і залишилися такими й дотепер. Окремі із них, у яких були зосереджені великі промислові чи транспортні підприємства, або значні рекреаційні об’єкти, виросли і стали середніми чи великими містами. А ті містечка, які втратили функції райцентрів внаслідок зміни адміністративного поділу обласних регіонів (70-і роки ХХ ст.) стабілізували, або навіть зменшили свою людність. (саме тоді їх мережа як найбільших міст цих регіонів закріпилась остаточно, це свідчить про роль адміністративного фактора) та інших, середніх і малих міст й містечок. Формуються моноцентричні агломерації навколо великих міст (Києва, Харкова, Дніпропетровська) та поліцентричні, переважно у промислових районах Донбасу (Донецько-Макіївська, Горлівсько-Єнакіївська тощо). Міста перетворюються на вагомий чинник екологічного впливу на навколишнє середовище. Виникають нові міста – Сіверськодонецьк, Червоноград, Каховка тощо.

У повоєнні роки відбулося зміщення питомої ваги різних категорій міських поселень за критерієм частки їх населення: за 1959-1989 роки питома вага жителів малих міст скоротилась на 4,1%, середніх – залишилавсь без змін, великих – зросла на 3%, більших – на 0,3% і найбільших – на 0,8%. Таким чином, в Україні найвищими темпами зростало число жителів великих міських поселень. Ця особливість є типовою для більшості країн Західної та Центральної Європи.

Процес урбанізації в Україні значно сповільнив свої темпи наприкінці XX ст., а в його кінці вони стабілізувалися. Причини полягають у вичерпанні можливостей традиційної індустріалізації, втраті жорсткого контролю з боку над міграційними процесами всередині країни, але найголовніше – у вичерпанні демографічного потенціалу населення. Його старіння та депопуляція призвели до зниження природного приросту та початку природного скорочення населення спочатку у сільській місцевості центральних регіонів, а потім – і по всій країні.

Таким чином, для правильного розуміння сучасної урбанізаційної ситуації необхідний зважений аналіз історичного минулого та глибоке розуміння, як ті чи інші чинники вплинули на сучасний стан, яку історичну часову глибину вони мають і наскільки реальною є їх зміна методами та засобами державної та регіональної політики.


Читайте також:

Географічна наука