Увійти  \/  Зареєструватися  \/ 

Вхід на сайт

Зареєструватися

Введене Вами ім'я недійсне.
Будь-ласка, введіть допустиме ім'я користувача. Без пробілів, у всякому випадку 2 , НЕ повинно бути символів: < > " ' % ; ( ) &
Пароль недійсний.
Ваші паролі не збігаються. Будь-ласка, введіть Ваш пароль в поле пароля та повторно введіть його в полі підтвердження.
Недійсна адреса електронної пошти
Адреси електронної пошти не збігаються. Будь-ласка, введіть Вашу адресу електронної пошти в поле адреси електронної пошти та повторно введіть адресу у полі підтвердження.
* * Обов'язкове поле

Роль структурного аналізу в суспільній географії

Структура – це такий спосіб сполучення (організації) будь-яких предметів (елементів) між собою, при якому утворюється новий предмет, що має свої специфічні емерджентні (цілісні) властивості.
Структурний аналіз – це метод дослідження, який полягає у виділенні окремих структур, що дозволяє всебічно вивчити складні суспільно-географічні об’єкти, їх функціональну структуру.

Функціональна структура – це сукупність зв’язків між компонентами цілого, внутрішні властивості предметів і явищ. Вона є інтегральною категорією, що розкриває спосіб дії компонентів об’єкта, спрямований на її збереження і розвиток.
Для порівняно глибокого пізнання суспільно-географічного об’єкта слід проаналізувати три головні структури: компонентну, територіальну і управлінську.

Компонентна (точніше, функціонально-компонентна) структура об’єкта – це склад, сукупність його функціональних компонентів (галузей, видів діяльності, інтеграцій, агрегацій), які розкривають його роль в процесах спеціалізації і комплексоутворення (зовнішній і внутрішній аспекти функції).
За своєю функціональною роллю галузі або види діяльності поділяються на головні, базові, супутні, додаткові, місцеві і обслуговуючі.

Головні галузі (види діяльності) визначають місце суспільно-географічного району в системі географічного поділу праці країни, формують функціональний профіль району; часто господарські пункти з головними виробництвами визначають контур району, формують його кордони. Базові галузі постачають сировину і паливо головним та іншим галузям. Розміщенні базових підприємств уточнює границі району, окремі з них можуть набирати значення головних. Супутні галузі формують побічні вітки головних виробництв на основі спільного і повного використання сировини чи відходів при її переробці. Супутні види діяльності посилюють комплексність господарства району. Додаткові галузі теж виробляють спеціалізовану продукцію чи послуги, але технологічно не пов’язані з головними чи супутніми виробництвами.

Місцеві (підсобні) галузі задовольняють своєю продукцією чи послугами потреби свого району, існують незалежно від його спеціалізації в масштабі всієї країни та активно впливають на підвищення рівня життя населення району. Обслуговуючі галузі постачають основним галузям електроенергію, тепло, воду, будівельні матеріали і забезпечують потреби в ремонті, транспортних засобах, послугах науки, культури, охорони здоров’я тощо. Отже, обслуговуючі галузі представлені переважно об’єктами виробничої і соціальної інфраструктури, всі вони посилюють комплексність господарства району.

Зовнішній аспект функціонування цих галузей (видів діяльності) проявляється в територіальній спеціалізації району, яка визначається не стільки окремими виробництвами, скільки комплексами взаємозв’язаних видів діяльності. Тому спеціалізацію району слід формувати за циклами (виробничими, енерговиробничими, ресурсними, відтворювальними) від видобутку, переробки, обробки сировини до масового серійного виробництва продукції і послуг та забезпечення ними споживача.

Внутрішній аспект функції району виявляється в рівні його комплексно-пропорційного розвитку. Комплексний розвиток району є планомірним процесом доцільного технолого-економічного і соціального пропорційного і збалансованого розвитку всіх галузей діяльності людини, який органічно пов’язаний з потребами країни. Підкреслена М.М.Колосовським і Ю.Г.Саушкіним роль планомірності в організації районних комплексів не втрачає свого значення і за ринкових умов.

Територіальна структура – це співвідношення і взаємне розміщення різних форм територіального зосередження діяльності людини; такі форми ще називають елементами територіальної структури (зони, райони, вузли, центри, пункти тощо). За своїм змістом ці елементи територіальної структури можуть бути інтегральними, міжгалузевими і галузевими. Елементи територіальної структури можуть бути зональними, регіональними і локальними: зональні (зона, район) поділяють на інтегральні і спеціалізовані, регіональні – це ті що мають державні політико-адміністративні кордони, локальні представлені господарськими вузлами, центрами, пунктами, агломераціями, "кущами" тощо. За композиційною ознакою елементи територіальної структури бувають точковими, лінійними і вузловими утвореннями. Регіонально вони формують відповідний тип територіальної структури (радіально-кільцевий, прямокутно-регулярний, лінійно-вузловий, багатоядерний, приморський тощо).

Територіальна структура об’єкту характеризує співвідношення і взаємне розміщення різних форм територіального зосередження діяльності людини. Ця категорія порівняно глибоко розкрита в працях М.М.Баранського, І.М.Маєргойза, Ю.Г.Саушкіна, Г.М.Лаппо, М.М.Паламарчука, Л.І.Василевського та інших авторів. М.М.Паламарчук під територіальною структурою суспільно-теориторіального комплексу розуміє один з аспектів інтегральної структури, що визначається сукупністю територіальних відношень між географічними об’єктами; вона відображає територіальний принцип побудови суспільного виробництва країни, району, виробничого комплексу. Е.А.Алаєв територіальною структурою вважає динамічне розміщення продуктивних сил по економічних районах, що функціонують в єдиній системі національної економіки.

Управлінська (функціонально-управлінська) структура об’єкта – це ієрархічно впорядкована система органів управління життєдіяльністю людей на відповідній території. Вона територіально реалізує механізм прийняття рішень, від яких залежить стратегія і тактика діяльності людини, досягнення певних суспільно-географічних цілей. Можуть бути виділені й інші структури – економічна, соціальна, екологічна тощо, які мають аналітико-пізнавальне значення.

Економічна структура – це сукупність тих виробничих відносин, що впливають на ефективність розміщення виробництва і реалізації кінцевої (готової) продукції (система економічних показників, ціни, кредити, пільги тощо).
Соціальна структура – це сукупність показників існування соціальних і громадських груп населення в різних за формою власності господарствах (рівень соціального розвитку досліджуваної території, зближення умов життя та праці населення тощо).

Екологічна структура – це сукупність екологічних зв’язків відповідної території, їх кількісна і якісна оцінка.

Географічна наука