Увійти  \/  Зареєструватися  \/ 

Вхід на сайт

Зареєструватися

Введене Вами ім'я недійсне.
Будь-ласка, введіть допустиме ім'я користувача. Без пробілів, у всякому випадку 2 , НЕ повинно бути символів: < > " ' % ; ( ) &
Пароль недійсний.
Ваші паролі не збігаються. Будь-ласка, введіть Ваш пароль в поле пароля та повторно введіть його в полі підтвердження.
Недійсна адреса електронної пошти
Адреси електронної пошти не збігаються. Будь-ласка, введіть Вашу адресу електронної пошти в поле адреси електронної пошти та повторно введіть адресу у полі підтвердження.
* * Обов'язкове поле

Зовнішні трудові міграції з України

Після набуття Україною незалежності одним із здобутків демократизації суспільного життя стало зняття обмежень на перетин державного кордону, забезпечення вільного пересування громадян. Якщо в попередній період у відокремленій від світу “залізною завісою” країні закордонні поїздки були привілеєм небагатьох обраних, то в 90-і роки минулого століття вони стали доступними пересічним громадянам. Значна частина з них обумовлювалася не туризмом, відпочинком, чи відвідинами родичів і знайомих, а здійснювалася з метою отримання доходу. Економічні труднощі перехідного періоду, безробіття та неповна зайнятість, низькі доходи трудящих та затримки з виплатою зарплатні та пенсії примусили багатьох людей шукати заробітку за кордоном.
Проблема зовнішніх трудових міграцій населення є актуальною для України і нині. Україна продовжує залишатися країною-експортером робочої сили.

1. Поняття про зовнішні трудові міграції

Трудові міграції – це переміщення в просторі, які здійснються індивідом з  метою підвищення рівня життя без зміни постійного місця проживання. Трудові міграції можуть бути внутрішні (в межах країни) і зовнішні (за межі країни).
Зовнішні трудові міграції – це переміщення в просторі, які здійснюються індивідом за межі країни з метою підвищення рівня життя без зміни постійного місця проживання.
Причини зовнішньої трудової міграції носять майже виключно економічний характер. Трудові міграції обумовлюється поєднанням зовнішніх чинників трудових міграцій з боку країн-роботодавців та внутрішніх чинників соціально-економічного розвитку України. Зовнішніми причинами трудових міграцій громадян України за кордон виступає ємний ринок праці західних країн та приваблива матеріальна оцінка трудової діяльності. Причому, демографічні чинники свідчать про постійне зростання попиту розвинутих країн на працю іноземців.
Серед внутрішніх причин трудових міграцій українських громадян за кордон – незадоволений попит на роботу всередині країни, неадекватно низька оцінка робочої сили, соціально-економічна криза, спад виробництва, загострення економічних протиріч.  Якщо на початку 90-х виїзди на заробітки за кордон зумовлювалися зупиненням підприємств, багатомісячними затримками з виплатою заробітної платні, зростаючим безробіттям, то нині їхньою метою у більшості випадків є підвищення добробуту, вирішення житлового питання, фінансування навчання тощо.
Опитування працівників-мігрантів дає можливість встановити ієрархію мотивів, які зумовлюють поїздки за кордон:
• заробіток задля поліпшення житлових умов (купівлі квартири чи побудова будинку), придбання машини або інших дорогих товарів тривалого вжитку;
• заробіток задля задоволення поточних життєвих потреб – харчування, придбання необхідних товарів повсякденного вжитку (одягу тощо);
• накопичення коштів для оплати навчання дітей у вищих навчальних закладах;
• накопичення стартового капіталу для створення власного бізнесу або розвитку своєї справи;
• мотиви нематеріального характеру (побачити світ, здобути певні трудові навички, поліпшити знання мови тощо)[5]. Зміна стратегії поїздок потягла за собою зміну тривалості перебування більшості мігрантів за кордоном – вона істотно зросла. Якщо в середині 90-х років однозначно переважали кількаденні виїзди, а більше місяця тривали не більше 20% поїздок, то тепер найбільш поширеними виявилися поїздки терміном від 1 до 6 місяців (приблизно половина від загальної кількості поїздок). На такий термін виїжджають здебільшого до Росії, Польщі, Німеччини. Кожна п'ята поїздка, спрямована переважно до Італії, Іспанії, Португалії, тривала ще довше – у середньому 1,5 – 2 роки [5].
Загалом у структурі трудової міграції громадян України за ступенем легальності можна виділити чотири якісно відмінні рівні:
• Офіційна трудова міграція – переміщення українських громадян, які виїжджаючи за кордон, декларують участь у трудовій діяльності як мету виїзду і є легальними трудовими мігрантами в приймаючих країнах (саме їх і фіксує офіційна статистика).
• Неофіційна легальна міграція – поїздки за кордон з декларованою метою туризму, відвідування родичів тощо, з подальшим працевлаштуванням та реєстрацією в країні-реципієнті; учасники таких поїздок не можуть бути відстежені вітчизняною статистикою, але при цьому стають цілком легальними трудовими мігрантами в країнах-реципієнтах.
• Успішна нелегальна міграція – поїздки за кордон, пов'язані з незареєстрованою зайнятістю видами діяльності, дозволеними законодавством відповідних країн.
• Міграція жертв злочинних угруповань – торгівля людьми та інші випадки перебування громадян України в нелюдських умовах або зайнятість протиправною діяльністю за кордоном не з власної волі.
На сьогодні основними сферами, де зайняті працівники-мігранти є:
• будівництво,
• сільське господарство (збирання врожаю),
• домашнє господарство (прибирання домівки, готування їжі, доглядання дітей та немічних людей похилого віку),
• сфера торгівлі та сервісу (у т.ч. – готельний бізнес)[5].
Роботи в сфері будівництва виконують практично тільки чоловіки, у сільському господарстві серед працівників-мігрантів існує приблизний гендерний паритет, а праця у домашньому господарстві та сфері сервісу є прерогативою жінок. Зміна попиту на західних ринках праці, що відбулася на початку 2000-х років, призвела до масового виїзду на заробітки за кордон жінок з метою працевлаштування хатніми робітницями, нянями, покоївками тощо.
З початку 90-х розширилося охоплення трудовою міграцію населення України. Якщо першими до неї включилися мешканці столиці, великих міст, де люди були більш інформованими і мобільними, існували зв'язки із зарубіжними країнами, поступово все активнішими ставали жителі різних за величиною поселень. Так, за даними загальнонаціонального соціологічного моніторингу, на сьогодні в потоках тимчасової трудової міграції за кордон найбільш широко представлено населення малих міст (33% виявлених домогосподарств мігрантів) та сільської місцевості (28%) .
Як вважають українські вчені (член-кореспондент НАН України Е. М. Лібанова та ін.), на сьогодні каналами трудової міграції українських громадян є:
— самостійний пошук місця роботи (передусім у державах, з якими Україна не має візового режиму);
— використання туристичних агенцій, через які громадяни України легально як туристи потрапляють до країн, з якими Україна має візовий режим, і нелегально працюють на їх території;
— використання послуг суб’єктів господарської діяльності з посередництва у працевлаштуванні за кордоном;
— запрошення українських фахівців безпосередньо іноземною стороною[2].
Прийнято виділяти 3 хвилі зовнішніх трудових міграцій з України у 2-й половині 20 століття:
1. До 1990-х років – малочисельні зовнішні трудові міграції, від'їжджала культурна та інтелектуальна еліта.
2. 1990-1995 роки – відтік трудових ресурсів за кордон більш чисельний (кваліфіковані і досвідчені фахівці), розширюється географія виїзду.
3. Починаючи з 1995 року виїзд за кордон стає масовим (різна кваліфікація працівників).
Закономірності зовнішніх трудових міграцій з України:
1.Найбільше трудових мігрантів за кордон проживає в прикордонних територіях.
2.За кордон в більшій мірі від'їжджають жителі сільських місцевостей.
3.Основна частка мігрантів мають вік 30-50 років.
4.Одружені люди більш залучені до трудової міграції, ніж неодружені.
5.Чоловіки більшою мірою є потенційними фактичними мігрантами.

2. Географія зовнішніх трудових міграцій з України

Дані офіційної статистики навіть приблизно не відображають дійсні масштаби трудової міграції за кордон. Українців щороку за кордоном працює від 1 до 3 млн. осіб, за іншими даними від 2 до 7 млн. осіб[1, с.13].  Найбільше українців-мігрантів працює в Росії (від 100 тис. осіб до 1 млн.). За даними Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (2004р.), в Польщі кожного року працює майже 300 тис. осіб, Чехії – 200 тис., Португалії – 150 тис., Іспанії і Італії – по 100 тис., Греції – 50 тис., менше – у Туреччині, Ізраїлі, країнах Північної Європи, Прибалтики, Близького Сходу.
Із західного регіону України (Рівненська, Волинська, Львівська, Закарпатська, Чернівецька, Івано-Франківська, Тернопільська області) за даними 2005 р. 35% трудових мігрантів їдуть в Італію, 20% - в Росію, 19% - в Іспанію; з центрального регіону (Хмельницька, Вінницька, Кіровоградська, Черкаська, Київська, Чернігівська, Житомирська, Полтавська, Сумська області ) 45% - в Росію, 27% - в Італію; з південно-східного регіону (Одеська, Миколаївська, Херсонська, Запоріжська, Дніпропетровська, Донецька, Луганська, Харківська, Автономна Республіка Крим) 53% - в Росію, 11% - в Італію[3, с. 132].
У західному регіоні деклароване бажання до праці за кордоном висловили 37% респондентів, 22% - у центральному регіоні і 24% - у південно-східному (дані 2005р.)[3, с.129].

3. Наслідки зовнішньої трудової міграції населення України

Серед позитивних результатів зовнішньої трудової міграції для України можна назвати такі:
- сприяння інтеграції України до світового ринку праці;
- послаблення потоку безробіття на національний ринок праці, зниження соціальної напруженості в суспільстві;
- надходження до України додаткової іноземної валюти у формі грошових переказів трудових емігрантів та інвестування коштів в економіку через створення спільних підприємств з іноземними засновниками;
- надання працеспроможному населенню можливості реалізувати свої здібності за кордоном, підвищити рівень кваліфікації, поліпшити матеріальне становище;
- забезпечення за рахунок іноземної робочої сили покриття дефіциту фахівців рідкісних професій та кваліфікацій в Україні;
- спонукання продуктивнішої діяльності українських працівників через створення конкуренції з закордонними фахівцями[4, с.113].
Залучати переважно молодих, добре освічених осіб до міграційних процесів є свого роду демографічною і демоекономічною «інвестицією» до країн імміграції та, навпаки, сприянням постарінню населення, погіршення трудоресурсного потенціалу в країнах еміграції. Крім того, міждержавні трудові міграції — важливий чинник розвитку технологій, обміну досвідом роботи, чинник перебудови професійної та кваліфікаційної структури зайнятості, швидкого й ефективного пристосування до умов світового ринку.
Серед негативних наслідків трудової міграції можна назвати такі:
-втрата Україною найконкурентоспроможнішої частини власної робочої сили (особливо науковців і фахівців), що призводить до уповільнення темпів науково-технічного прогресу;
- збільшення тиску на національний ринок праці внаслідок створення іноземними громадянами конкуренції місцевій робочій силі;
- втрата Україною іноземної валюти, що вивозиться іммігрантами як власні заощадження;
- дискримінація та експлуатація наших громадян з боку місцевих роботодавців;
- виникнення політичних та економічних претензій до України з боку країн-реципієнтів у зв’язку зі збільшенням нелегальної трудової міграції українців;
- зростання злочинності та соціальної напруженості у суспільстві через міжнаціональні конфлікти[4, с.114].
Процеси, пов'язані із зовнішніми трудовими міграціями, регулюються державною міграційною політикою України. Важливим завданням Уряду на сьогодні є не тільки створення умов через правові та економічні механізми для легального працевлаштування громадян України за кордоном, а і, провадження насамперед політики повернення громадян України - трудових мігрантів на батьківщину. Основні проблемні питання у сфері трудової міграції, які потребують врегулювання, є такими:
• налагодження обліку трудових мігрантів, які працюють за межами України;
• активізація політики щодо формування привабливого внутрішнього ринку праці;
• проведення політики посилення соціального захисту трудящих-мігрантів — громадян України, які працюють за кордоном;
• проведення політики превентивних заходів щодо запобігання нелегальним трудовим міграціям[2].
Від чіткості та продуманості міграційної політики залежить подальший розвиток і ефективність трудової міграції в Україні, визнання та престиж держави у світі.



Висновки

1.Зовнішні трудові міграції – це переміщення в просторі, які здійснюються індивідом за межі країни з метою підвищення рівня життя без зміни постійного місця проживання.
2.Причини зовнішньої трудової міграції носять майже виключно економічний характер. Зовнішніми причинами трудових міграцій громадян України за кордон виступає ємний ринок праці західних країн та приваблива матеріальна оцінка трудової діяльності.
Серед внутрішніх причин трудових міграцій українських громадян за кордон – незадоволений попит на роботу всередині країни, неадекватно низька оцінка робочої сили, соціально-економічна криза, спад виробництва, загострення економічних протиріч.
3.Мотиви, які зумовлюють поїздки за кордон: заробіток задля поліпшення житлових умов (купівлі квартири чи побудова будинку), придбання машини або інших дорогих товарів тривалого вжитку; заробіток задля задоволення поточних життєвих потреб – харчування, придбання необхідних товарів повсякденного вжитку (одягу тощо); накопичення коштів для оплати навчання дітей у вищих навчальних закладах; накопичення стартового капіталу для створення власного бізнесу або розвитку своєї справи; мотиви нематеріального характеру (побачити світ, здобути певні трудові навички, поліпшити знання мови тощо).
4.У структурі трудової міграції громадян України за ступенем легальності виділяють чотири рівні:
• Офіційна трудова міграція
• Неофіційна легальна міграція
• Успішна нелегальна міграція
• Міграція жертв злочинних угруповань
5.Основними сферами, де зайняті працівники-мігранти є:
• будівництво;
• сільське господарство (збирання врожаю);
• домашнє господарство (прибирання домівки, готування їжі, доглядання дітей та немічних людей похилого віку);
• сфера торгівлі та сервісу (у т.ч. – готельний бізнес).
6.Основні закономірності зовнішніх трудових міграцій з України:
• найбільше трудових мігрантів за кордон проживає в прикордонних територіях;
• за кордон в більшій мірі від'їжджають жителі сільських місцевостей;
• основна частка мігрантів мають вік 30-50 років;
• одружені люди більш залучені до трудової міграції, ніж неодружені;
• чоловіки більшою мірою є потенційними фактичними мігрантами.
7.Українців щороку за кордоном працює від 1 до 3 млн. осіб. Найбільше українців-мігрантів працює в Росії, Польщі, Чехії, Португалії, Іспанії, Італії, Греції, Туреччині, Ізраїлі, країнах Північної Європи, Прибалтики, Близького Сходу.
8.Проблема зовнішніх трудових міграцій населення є актуальною для України. Це явище має як позитивні (сприяння інтеграції України до світового ринку праці, послаблення потоку безробіття на національний ринок праці, зниження соціальної напруженості в суспільстві, надходження до України додаткової іноземної валюти у формі грошових переказів трудових емігрантів та інвестування коштів в економіку через створення спільних підприємств з іноземними засновниками), так і негативні ( “відтік мізків”, дискримінація та експлуатація наших громадян з боку місцевих роботодавців, виникнення політичних та економічних претензій до України з боку країн-реципієнтів у зв’язку зі збільшенням нелегальної трудової міграції українців, зростання злочинності та соціальної напруженості у суспільстві через міжнаціональні конфлікти) наслідки.
9.Процеси, пов'язані із зовнішніми трудовими міграціями, регулюються державною міграційною політикою України. Основні проблемні питання у сфері трудової міграції, які потребують врегулювання:
- налагодження обліку трудових мігрантів, які працюють за межами України;
- активізація політики щодо формування привабливого внутрішнього ринку праці;
- проведення політики посилення соціального захисту трудящих-мігрантів — громадян України, які працюють за кордоном;
- проведення політики превентивних заходів щодо запобігання нелегальним трудовим міграціям.
10.Від чіткості та продуманості міграційної політики України залежить подальший розвиток і ефективність трудової міграції в Україні, визнання та престиж держави у світі.

Список використаних джерел

1.Бурік М. Стан і тенденції розвитку освіти України в умовах глобалізації. К.: “Четверта хвиля”, 2007. - 48с.
2.Зовнішні трудові міграції населення України / За наук. ред. Лібанової Е., Позняка О. – К. : РВПС України, 2002.
3.Конєчна Й. Йшли на захід...Про міграційні плани українців. Українська трудова міграція у контексті змін сучасного світу. Манускрипт, Львів, 2005. 4.Пуригіна О.Г., Сардак С.Е. Міжнародна міграція: навч.посіб. - К.: ВЦ “Академія”, 2007.  - 312 с. (Альма матер).
5. http://politcom.org.ua

Географічна наука