Проблеми розвитку старопромислових регіонів в Україні та механізми їх вирішення на прикладі Донецької області

Негативні наслідки структурної перебудови вугільної промисловості України обумовили депресивний стан значної частини монофункціональних міст Донбасу. Внаслідок закриття вугільних підприємств у несприятливій ситуації опинилися середні (Торез, Селідове, Сніжне, Шахтарськ, Слов`янськ) та малі міста (Стаханів, Вугледар, Українськ, Вуглегірськ тощо) із монопромисловою економікою, де робота на підприємствах вугільної промисловості складала основу життєдіяльності населення. Що, у свою чергу, значно вплинуло на рівень соціально-економічного розвитку цих регіонів.

Сучасний стан вугільної галузі в Україні залишається незадовільним. На кінець 2006 р. по Донецькій області не працювало близько 5 % підприємств добувної промисловості, найбільша кількість яких розташована у малих та середніх монофункціональних містах області - м. Дзержинськ (20,0 %), м. Селідове (16,7 %), м. Шахтарськ (близько 8 %) та м. Торез (5,6 %).

Органи державної влади старопромислових регіонів Донбасу серед основних проблем визначають: дефіцит коштів для створення нових робочих місць та постійне зростання їх вартості; обмежені можливості працевлаштування працівників, вивільнених з ліквідованих шахт, обумовлені переважно монофункціональним характером економіки міст; занепад житлово-комунального господарства, спричинений зростанням рівня покинутих помешкань та заборгованості по квартирній платі; занепад соціальної та економічної інфраструктури міст.

Основні проблеми

Найнебезпечнішими соціальними проблемами старопромислових регіонів, обумовленими реструктуризацією вугільної галузі, є:
- незадовільний соціальний захист вивільнених працівників;
- високий рівень безробіття, недостатня кількість нових робочих місць та дефіцит коштів на їх створення, звільнення працівників без подальшого працевлаштування;
- невиплати при звільненні вихідної допомоги, низький рівень заробітної плати та наявність заборгованості із заробітної плати;
- бідність та незадоволення більшості соціальних потреб населення малих та середніх шахтарських міст Донбасу;
- неврегульованість питань передачі об’єктів житлово-комунальної та соціально-культурної сфери, що належать ліквідованим шахтам;
- незадовільний стан житлово-комунального господарства та соціальної інфраструктури міст;
- вкрай несприятливі побутові умови шахтарів та членів їх сімей, вкрай погане медичне обслуговування;
- незадовільний екологічний стан навколишнього середовища.

Виникнення та поширення соціальних проблем старопромислових регіонів Донбасу було обумовлено послабленням державного регулювання вугільної галузі на початку 90-х рр. Їх подальше загострення було спричинено ліквідацією вугільних підприємств, яка серед напрямів реструктуризації, визначених Указом Президента України № 116/96 від 07.02.1996 р. "Про хід реструктуризації вугільної галузі", у Донбасі отримала найбільший розвиток. Ліквідація вугільних підприємств здійснювалася високими темпами, не супроводжувалася прогнозними розрахунками соціальних наслідків масового вивільнення працівників та не мала відповідних механізмів розв’язання соціальних проблем. Фінансування необхідних соціальних витрат здійснювалось несистематично та в умовах недостатності коштів.

Важливим кроком щодо урегулювання соціальних проблем ліквідації вугільних підприємств стало прийняття 06.10.1999 р. Гірничого Закону України, яким визначена обов’язковість затвердження проекту ліквідації гірничого підприємства одночасно з комплексним планом соціального захисту працівників, що вивільняються, та розвитком соціальної інфраструктури шахтарських поселень. Закон також гарантує працівникам гірничих підприємств, що підлягають ліквідації, пільгові умови щодо працевлаштування на новостворених діючих підприємствах незалежно від форм їх власності; професійну перепідготовку та соціальні гарантії, передбачені іншими законами України. Але більша частина положень Закону залишається декларативною, не реалізується на практиці та, відповідно, не поліпшує соціального становища працівників вугільної промисловості.

Проектом Закону України "Про особливості розвитку та приватизації шахт вугільної промисловості України", розробленим на виконання чинної Концепції розвитку вугільної галузі, зберігається спрямованість державної промислової політики на недопущення неконтрольованих соціально-економічних процесів їх ліквідації. Законопроект визначає це як обов’язок покупця вугільних шахт, механізмом виконання яких є штрафи і пільги при змінах чисельності працівників на приватизованих шахтах.

Можливості використання європейського досвіду подолання соціальних проблем старопромислових регіонів. Доцільність та необхідність використання європейського досвіду вирішення соціальних проблем старопромислових регіонів обумовлена такими факторами:
- прагненням України інтегруватися у європейський соціально-економічний простір та необхідністю у зв’язку з цим адаптації загальних принципів державної регіональної політики, у межах якої здійснюється підтримка старопромислових регіонів, до вимог ЄС;
- накопиченим позитивним досвідом ефективного вирішення специфічних соціальних проблем старопромислових регіонів при здійсненні реструктуризації вугільної галузі в країнах ЄС та схожістю соціальних проблем реструктуризації вугільної галузі і тотожністю механізмів їх вирішення незалежно від країни.
Певні спроби щодо використання позитивного досвіду країн ЄС у вирішенні соціальних проблем старопромислових регіонів здійснювалися протягом всього періоду реструктуризації вугільної галузі. Акценти було зроблено на двох напрямах: на розвитку малого підприємництва (переважно за рахунок розвитку підприємницької ініціативи і активізації самозайнятості населення) та на перекваліфікації вивільнених працівників.
Проте застосовування цих заходів не сприяло вирішенню соціальних проблем вугільної галузі, оскільки при їх впровадженні не було враховано особливостей сприйняття населенням соціально-економічних проблем реструктуризації; слабкої мотивації шахтарів до перекваліфікації та навчання; низької міжгалузевої та територіальної мобільності вивільнених працівників. Одночасно зменшувало ефективність вищезгаданих заходів їх недостатнє і несистемне фінансування.

Для залучення інвестицій у пріоритетні галузі економічної діяльності для вирішення соціально-економічних проблем депресивних регіонів впроваджуються спеціальні режими інвестування. Було створено спеціальні економічні зони "Азов" та "Донецьк", та виділено території пріоритетного розвитку в Донецькій області. Але надання пільг для прискорення розвитку регіонів через створення Спеціальних економічних зон та територій пріоритетного розвитку досі не дали очікуваних результатів, а самі СЕЗ та ТПР у залученні інвестицій різняться між собою в десятки і більше разів.

За матеріалами:

к.е.н., доц., с.н.с. Снігова О.Ю.

АДАПТАЦІЯ ЄВРОПЕЙСЬКОГО ДОСВІДУ ВИРІШЕННЯ СОЦІАЛЬНИХ ПРОБЛЕМ СТАРОПРОМИСЛОВИХ РЕГІОНІВ ДО УМОВ УКРАЇНИ

http://old.niss.gov.ua/Monitor/Juni/2.htm

МЕХАНІЗМИ РОЗВ'ЯЗАННЯ ПРОБЛЕМ ДЕПРЕСИВНИХ РЕГІОНІВ, ОБУМОВЛЕНИХ РЕСТРУКТУРИЗАЦІЄЮ ВУГІЛЬНОЇ ГАЛУЗІ

http://old.niss.gov.ua/Monitor/Monitor_33/03.htm