Увійти  \/  Зареєструватися  \/ 

Вхід на сайт

Зареєструватися

Введене Вами ім'я недійсне.
Будь-ласка, введіть допустиме ім'я користувача. Без пробілів, у всякому випадку 2 , НЕ повинно бути символів: < > " ' % ; ( ) &
Пароль недійсний.
Ваші паролі не збігаються. Будь-ласка, введіть Ваш пароль в поле пароля та повторно введіть його в полі підтвердження.
Недійсна адреса електронної пошти
Адреси електронної пошти не збігаються. Будь-ласка, введіть Вашу адресу електронної пошти в поле адреси електронної пошти та повторно введіть адресу у полі підтвердження.
* * Обов'язкове поле

Україна: геополітичне положення

Незалежній Україні йде вже двадцятий рік… Однак доводиться констатувати, що її наукова та правляча еліта ще й досі не сформувала основну стратегічну лінію, якої має дотримуватися наша держава в світі, що глобалізується.
Аналіз сучасної геополітичної ситуації, розстановки сил на міжнародній арені засвідчує, що для реалізації своїх об'єктивних можливостей і геополітичного положення Україна мала і поки що має передумови для лідерства в європейському і, зокрема, Балто–Чорноморському регіоні, оскільки з огляду на своє геостратегічне положення вона — його серцевина. Розширення зв'язків між Півднем і Північчю Європи відповідає потребам нашого часу. Співробітництво по вісі Північ—Південь сприятиме зміцненню безпеки країн міжмор'я, що надзвичайно важливо для України у політичному та економічному аспектах.

Оскільки наша держава, на думку екс–командувача об'єднаними силами НАТО в Атлантиці генерала В. Кернана, "є важливою стратегічною державою і може стати магнітом, який зведе докупи Східну і Західну Європу", то інтерес до України зберігатиметься, і навіть зростатиме.

Без неї неможливе створення системи колективної безпеки в Європі. Але нині Україна, на думку М. Михальченка, ще "не "міст", не "санітарний кордон", а тим більше не "центр" якихось співтовариств. Поки що Україна — лімітроф для Росії і Європи, проміжний цивілізаційний простір між західною і російсько-євразійською цивілізаціями, причому лімітроф з подвійною оцінкою. Для Європи (натівської) східні кордони України є лінією розлому між Європою і Росією... А Росія вбачає в західних кордонах України лінію розлому між НАТО та СНД — простором, який вважає "зоною своїх особливих інтересів". Є загроза, що надалі Україну, як такого лімітрофа, будуть "підгодовувати", щоб не довести її до зубожіння і тримати на повідку, причому з обох сторін.

Американський політолог С. Хантінхтон зараховує Україну до потенційно нестабільних країн, через яку, на його думку, проходить межа західної і східної християнських цивілізацій. З таким трактуванням культурної ідентичності України важко погодитися. У різні історичні епохи вся її територія розвивалася на стику різних світів, культур, ідеологій, залишаючись усе ж єдиною країною, культурне обличчя та цілісність якої визначала багатогранна українська народна культура та український етнонаціональний чинник загалом. А сучасні регіональні відмінності в Україні хоча й суттєві, але вони здебільшого зумовлені історією розвитку в складі різних держав, ніж конфесійними прикметами, і сьогодні не відзначаються "цивілізаційним " антагонізмом. Окрім того, нині серед широких верств українського суспільства, зокрема, молоді, інтелігенції, загальнонаціональна і загальнохристиянська свідомість домінуюча, порівняно з регіональною і конфесійною.

Особливості релігійно-географічного положення держави в регіоні Центрально-Східної Європи варто використати для стимулювання нового екуменічного процесу католицької та православних церков. За умов взаєморозуміння між традиційними християнськими церквами саме регіони Центрально-Східної і Східної Європи могли б започаткувати процес релігійного відродження, необхідного усій європейській цивілізації, формуючи нову якість національних християнських культур.

Центрально-Східна і Східна Європа має також і деякі сприятливі передумови для формування позитивних варіантів співпраці християнських та мусульманських спільнот. Близьке сусідство з ісламськими країнами, а також наявність в Україні близько 600 тис. громадян, які сповідують іслам, потребують розробки стратегії партнерства України з ісламським світом, включаючи і механізми нейтралізації можливих дестабілізуючих впливів ісламського фундаменталізму.

Україні, щоб стати активним учасником інтеграційних процесів, потрібні глибокі політичні й економічні трансформації в суспільстві, перетворення на європейську державу не тільки за місцем географічного розташування, а й за відповідними стандартами внутрішньої і зовнішньої стабільності. Але активна участь держави неможлива без чіткого визначення геополітичних пріоритетів і самовизначення як суверенної держави із власними геополітичними і національними інтересами.

Вирішення цих завдань передбачає вироблення науково обгрунтованої геостратегії, одним із головних принципів якої для України, є багатовекторність. Цей принцип для країни з особливим геополітичним розташуванням, набуває вирішального значення і пов'язана з конкретними перевагами. Історичні та географічні реалії фактично унеможливлюють орієнтацію України лише на один зовнішньополітичний напрям. Під згаданим поняттям треба розуміти розвиток і підтримку відносин позаблокової держави з багатьма країнами–учасниками.

Виходячи з особливостей геополітичного положення України, М. Михальченко вважає, що вона "повинна визначити як пріоритетний один із трьох можливих стратегічних напрямів: 1) обрати шлях до європейського співтовариства; 2) забезпечити гарантії незалежного розвитку як від Заходу, так і від Росії; 3) обрати позицію динамічної рівноваги між Сходом і Заходом, яка підтримується міжнародним співтовариством і найбільш перспективна.

Інший дослідник, С. Пирожков, дещо по іншому визначає сутність сучасної української геостратегії, вважаючи, що у XXI ст. для України у короткостроковому плані буде актуальним недопущення ізоляції на основних стратегічних напрямах (США, Європа, Азія); у середньостроковому— сприяння формуванню регіональних систем безпеки і співробітництва в сусідніх регіонах; інтеграція в міжнародні економічні і політичні структури; участь у врегулюванні міжнародних конфліктів, боротьбі з міжнародним тероризмом і злочинністю, у вирішенні екологічної, енергетичної, ресурсної, інформаційної та інших глобальних проблем; у довгостроковому— збереження і зміцнення позицій держави у світовій політиці; активна участь у формуванні демократичної глобальної системи міжнародного порядку.

У стратегічному відношенні доля України залежатиме від її здатності знайти свій шлях і модель розвитку, модель глобального інтегрування, розробка якої для України можлива лише на умовах зовнішньополітичної багатовекторності. Проте багатовекторність потребує чіткого визначення геополітичної орієнтації, вибору пріоритетних геополітичних орієнтирів. Серед багатьох векторів необхідно виділити пріоритетні, головні, які, і визначатимуть стратегію зовнішньої політики держави, її стратегічних партнерів.

На думку фахівців Українського центру економічних і політичних досліджень ім. О. Розумкова, стратегічне партнерство двох країн визначається життєво важливими для них економічними, воєнно-політичними та іншими чинниками довготривалого характеру. Відносини стратегічного партнерства передбачають їх особливий статус, тобто більш поглиблений розвиток міждержавних стосунків не в одній, а відразу в кількох важливих сферах. В основі геополітичного партнерства лежить геополітична взаємозалежність, іноді — географічна та культурно-історична близькість двох держав.

Динамізм стратегічного партнерства  залежить від наявних ресурсів, оскільки між станом справ усередині   країни   та межами   можливого в її зовнішній політиці є прямий зв'язок. Обмеженість ресурсів не дає можливості країні розвивати стратегічне партнерство відразу з багатьма державами.

Отже, необхідно визначити пріоритети. Стратегічне партнерство можна будувати лише після формулювання власних стратегічних цілей — без цього країна не може визначити своїх стратегічних партнерів. Стратегічних партнерів не може бути багато, інакше виникають сумніви стосовно наявності у держави чітко визначеної стратегії зовнішньої політики. Невиважене декларування стратегічного партнерства (що останнім часом спостерігається у деяких заявах урядовців) спричиняє негативне ставлення до країни з боку тих держав, які підтримують (або мають намір установити з нею) дійсно високий рівень двосторонніх відносин. Причому стратегічні цілі співпраці в рамках стратегічного партнерства не повинні залежати від зміни керівництва в обох державах.

Звідси — необхідність закріплення засад двосторонніх відносин у базових двосторонніх договорах, створення надійних механізмів співробітництва, поширення його на недержавний сектор із залученням до співпраці широких кіл громадськості.

Однією з суттєвих хиб української геостратегії перших років незалежності, яка негативно позначилася на авторитеті нашої держави у світі, стало проголошення політичним керівництвом стратегічних відносин відразу з двадцятьма державами світу. Йдеться не лише про офіційні документи, а й окремі виступи та заяви політичних керівників під час проведення офіційних зустрічей. Та й сьогодні термін "стратегічне партнерство" вживається українськими політиками надто часто і не завжди виважено. У більшості випадків тут криється не скільки констатація дійсно стратегічного рівня взаємовідносин з іншими країнами, а швидш за все намагання наголосити на їх важливості.

На жаль, така практика стає причиною непорозумінь у стосунках із зарубіжними партнерами України і ставить під сумнів послідовність її зовнішньополітичного курсу. Зрозуміло, що Україна не може мати так багато стратегічних партнерів. Крім того, навіть зафіксоване в офіційних документах стратегічне партнерство може так і залишитися Декларацією про наміри, якщо зусилля урядів не будуть  підтримані   політичними елітами та громадськістю. Між тим аналіз публікацій у пресі і дані соціологічних опитувань свідчать про негативне сприйняття українською громадськістю надто великої кількості задекларованих Україною стратегічних партнерів. За даними соціологічних опитувань 51 % населення нашої держави вважає за доцільне для України мати не більше п'яти стратегічних партнерів.

Відтак, більшість вітчизняних експертів визначають як стратегічні напрями відносини із США, Європою та Азією, причому реалізація завдань різнорівневої політики багатовекторності України залежатиме від здатності нашої держави самостійно (політично, економічно, культурно) утвердитися у нових геополітичних реаліях, зумовлених сферою відносин, які встановлюються між США, Росією, Західною та Східною Європою, мусульманським світом.

Чіпко Т.М.


 

Читайте також:

{modulepos relatedarticles}

Географічна наука