Увійти  \/  Зареєструватися  \/ 

Вхід на сайт

Зареєструватися

Введене Вами ім'я недійсне.
Будь-ласка, введіть допустиме ім'я користувача. Без пробілів, у всякому випадку 2 , НЕ повинно бути символів: < > " ' % ; ( ) &
Пароль недійсний.
Ваші паролі не збігаються. Будь-ласка, введіть Ваш пароль в поле пароля та повторно введіть його в полі підтвердження.
Недійсна адреса електронної пошти
Адреси електронної пошти не збігаються. Будь-ласка, введіть Вашу адресу електронної пошти в поле адреси електронної пошти та повторно введіть адресу у полі підтвердження.
* * Обов'язкове поле

Види економічного (суспільно-географічного) районування

Виділяють три основних види економічного (суспільно-географічного) районування: загальне (або інтегральне), міжгалузеве та галузеве.

Інтегральне районування відображає просторову взаємодію всіх компонентів суспільно-географічних комплексів на певній території. Це районування передбачає розчленування території як цілісного природничо-соціо-економічного явища. Загальне районування охоплює природу й усе народне господарство певної країни з усіма його галузями та зв’язками. Інтегральне економічне районування розглядає всю сукупність продуктивних сил території як регіональний виробничий комплекс, в основі якого знаходяться наявні у даному регіоні територіально-виробничі комплекси різних рівнів та ступенів сформованності.

Інтегральне районування здійснюється на різних ієрархічних рівнях. Зазвичай таких рівнів виділяють від 2-ох до 4-ох. Найпоширеною думкою є необхідність проведення макро-, мезо- і мікрорайонування.
В цілому суспільно-географічне районування дозволяє в процесі комплексного планування діяльності людини на окремій території тісніше пов'язати регіональні інтереси із загальнодержавними. Господарські райони є основою гармонійного поєднання галузевого, територіального і програмно-цільового аспектів функціонування; вони є своєрідною формою географічного управління народним господарством. Соціально-економічний ефект від застосування цього методу полягає в досягненні вищого рівня взаємопов'язаності виробничо-технологічних і соціальних процесів, раціоналізації внутрішньорайонних і міжрайонних зв'язків, в ефективнішому використанні трудових ресурсів, багатоплановому використанні природної сировини, удосконаленні процесу природокористування.

Крупні (інтегральні) економічні райони (макрорайони) — це найбільші територіальні формування, які об'єднують декілька адміністративних областей, або адміністративні області з автономною республікою.
Часто в межах макрорівня виділяють 2 підрівні: виділення великих макрорайонів (які характеризуються обов’язковою наявністю ядра – великої господарської агломерації), та малих макрорайонів, які не обов’язково мають ядро (воно може знаходитись у стадії формування або й взагалі бути відсутнім), проте мають виражну спеціалізацію господарства та цілісність зв’язків у межах промислових комплексів та інших форм просторової організації виробництва.

Макрорайонування повинно бути науковим інструментом довгострокового прогнозування, планування розміщення продуктивних сил і управління ними на державному рівні. Воно завжди здійснюється відповідно до певних цілей розвитку держави, тобто є цільовим або проблемно орієнтов-ним. Одним із завдань районування є забезпечення керованості розвитку держави. Підґрунтям такого поділу об’єктивно є територіальний поділ праці, який склався історично. В межах великих суспільно-географічних районів створюються міжрайонні господарські бази, забезпечується раціональна спеціалізація, комбінування і особливо кооперування виробництва, встановлюються господарські пропорції, проводяться балансові розрахунки. В межах основного суспільно-географічного району відбувається найповніше узгодження природно-ресурсної, виробничої, розселенської, інфраструктурної і адміністративно-політичної підсистем і задаються стратегія і загальний темп їх розвитку. Ці райони є основою глибокого суспільно-географічного вивчення нашої держави, базовими територіальними одиницями для складання довгострокових прогнозів розвитку і розміщення продуктивних сил, програм соціально-економічного розвитку районів.

Середні (інтегральні) економічні райони є підрайонами крупних економічних районів й окреслюються межами адміністративної області або автономної республіки. На території цих районів знаходяться ядра крупнорайонних ТВК або їх складові частини. Мезорайони є господарсько-адміністративною цілісністю, яка включає промислові центри і міста різної величини, місцеву промисловість, агропромислову діяльність, роботи з районного планування. Одночасно тут є можливості для маневрування робочою силою, транспортними засобами і матеріальними ресурсами завдяки організуючій ролі місцевих органів влади. Отже, мезорайонування є методом середньострокового комплексного планування і координації діяльності людини. Ці райони використовуються як для прогнозування рівня розвитку виробництва і невиробничої сфери та розробки державних програм галузевого розвитку, так і для управління господарською діяльністю, на обласному рівні сформована система регіональних органів управління та місцевого самоврядування.

Малі райони (мікрорайони) пов'язані з низовим адміністративно-господарським районуванням. їх територія відповідає території декількох адміністративних районів, окреслених в межах області. Територія малого району може охоплювати велике місто (наприклад, Київ, Одесу, Харків). Найбільш поширеними виробничими поєднаннями тут є локальні аграрно-промислові комплекси (завод, цех і сировинна зона). Використовуються для поточного планування і оперативного управління розвитком виробництва. Мікрорайонування використовується для середньострокового і особливо термінового планування, оперативного управління життям людей, а також територіального проектування.

В межах мікрорайонів головними галузями є переважно сільське господарство, місцева промисловість, підсобні підприємства, сфера обслуговування. Мікрорайони є надійною основою для встановлення границь СГР вищого таксономічного рівня. Елементарні мікрорайони є альтернативними одиницями місцевого самоврядування, базою для організації регіонального госпрозрахунку. Найбільша їх кількість складає вузлові утворення, менша — промислові і агропромислові, ще менша їх чисельність виділяється єдністю суспільно-географічного положення, тяжінням до транспортних магістралей, морського узбережжя тощо.

Іноді виокремлюють низові адміністративно-господарські райони, що охоплюють території адміністративних районів. Невелике місто може розглядатися як низовий адміністративно-господарський район, а в межах великих міст  може виділятися певна кількість таких районів.

Міжгалузеве господарське районування делімітує міжгалузеві комплекси як єдність декількох галузей (видів діяльності) на різних рівнях територіальної спільності (О. І. Шаблій). Відмінністю міжгалузевих комплексів від інтегральних є менше число галузей (компонентів) і вужча повнота зв'язків між ними. Прикладом таких утворень є агропромислові, лісопромислові, еколого-економічні, виробничо-торгові, транспортно-економічні та інші райони.
Необхідність вирішення питань техніко-економічної політики, керівництва виробництвом вимагає також вузькогалузевого господарського районування (промислового, транспортного, сільськогосподарського тощо).

Галузеве районування поряд з міжгалузевим є обов'язковою аналітичною передумовою встановлення границь інтегральних суспільно-географічних районів. Галузеве районування вивчає особливості розміщення і проблеми розвитку окремих складових продуктивних сил та галузей виробництва (природно-ресурсне, агрокліматичне, промислове, агропромислове, демографічне районування). Галузеві економічні, соціально-економічні та інші райони є складовою частиною загальних економічних районів. Галузеве районування посилює наукову обґрунтованість визначення території загальних економічних районів.

Галузевий суспільно-географічний район — це територія з підвищеною концентрацією виробництва продукції чи послуг відповідної галузі, що характеризується специфічними місцевими умовами і структурою, проблемами і перспективами розвитку, його територіальною організацією і положенням в системі міжгалузевого господарського комплексу. Це може бути промислове, водогосподарське районування та ін. Галузеві райони в чистому вигляді не існують, але теоретично використовуються при поглибленому вивченні галузевого районування. Галузеві райони можуть бути загальногалузевими і внутрішньогалузевими (райони машинобудування, зернового господарства, культурно-побутового обслуговування тощо). Крім наведених ознак, суспільно-географічні райони можуть бути типізовані також за характером і рівнем спеціалізації діяльності людини (індустріальні, агропромислові, транспортні, рекреаційні, науково-освітні та ін.).

У залежності від переслідуваних цілей розрізняють також пізнавальний і перетворювальний напрямки районування. Пізнавальний рівень переслідує вивчення природного, демографічного і економічного потенціалу країни шляхом виділення однорідних територій. Він дозволяє накопичувати статистичний матеріал, створюючи тим самим базу для переходу на перетворювальний рівень. Перетворювальний рівень районування пов'язаний з розробкою і реалізацією перспектив раціонального використання природного, демографічного і економічного потенціалу та відповідним виділенням регіонів з метою максимально ефективного використання їхніх ресурсів.


Читайте також:

Географічна наука