Увійти  \/  Зареєструватися  \/ 

Вхід на сайт

Зареєструватися

Введене Вами ім'я недійсне.
Будь-ласка, введіть допустиме ім'я користувача. Без пробілів, у всякому випадку 2 , НЕ повинно бути символів: < > " ' % ; ( ) &
Пароль недійсний.
Ваші паролі не збігаються. Будь-ласка, введіть Ваш пароль в поле пароля та повторно введіть його в полі підтвердження.
Недійсна адреса електронної пошти
Адреси електронної пошти не збігаються. Будь-ласка, введіть Вашу адресу електронної пошти в поле адреси електронної пошти та повторно введіть адресу у полі підтвердження.
* * Обов'язкове поле

Європейський вектор української геополітики

На рубежі XX й XXI століть розпочалися широкомасштабні і разом з тим унікальні соціально-політичні зміни, що пов’язані з трансформацією всього європейського і геополітичного простору. Їх генеруючим центром є нова Європа — осередок передової цивілізації, безпрецедентне міжнародне утворення, що виникло на підставі тривалих інтеграційних процесів і зараз демонструє всьому світові переваги у розвитку соціально-політичної та економічної сфери, забезпечення прав людини, створення для неї гідних умов життя.

Для України останнє десятиліття XX ст. стало винятково важливою, доленосною сторінкою новітньої історії. Багатовікова боротьба українського народу за свободу і незалежність завершилась утворенням незалежної держави, відкрила шлях входження до Європи, створення цивілізованого, демократичного суспільства. За таких умов геополітика для нашої молодої держави набуває додаткової, ще більшої ваги, що визначається об’єктивними чинниками.

Україна обрала стратегічним напрямком розвитку інтеграцію в європейський економічний і політико-правовий простір. Вступ до Європейського Союзу (ЄС) визначений ключовим зовнішньополітичним пріоритетом і стратегічною метою України на найвищому державному рівні.

Актуальність дослідження проблеми європейського вектору української геополітики визначається такими основними положеннями:
- геополітика України недостатньо розроблена, вона переживає період становлення. За таких умов вивчення важливих геополітичних проблем має пріоритетний характер і сприятиме обґрунтуванню практичних векторів і вимірів сучасної української геостратегії;
- недостатньо вивченою проблемою можна вважати європейську парадигму української геополітики, яка може розкрити стан та динаміку входження України в Європейський Союз;
- українська держава вирішує широке коло проблем, які постали перед нею у зв’язку з необхідністю сучасного геополітичного вибору. Від того, як вона зорієнтується в навколишньому оточенні, якими будуть її міждержавні стосунки, особливо з країнами-сусідами, які пріоритети вона визначить, і залежатиме геополітичне майбутнє країни.

В свій час чимало видатних українських науковців висували свої концепції про роль географічного фактору в розвитку українського суспільства, розглядали проблеми геополітичних орієнтацій України та її місця в європейському політичному процесі (М. Драгоманов, М. Грушевський, Д. Яворницький, В. Липинський, С. Рудницький, Ю. Липа, І. Лисяк-Рудницький та інші). Значний вплив на визначення підходів до проблеми ролі і місця України в сучасному геополітичному просторі мають праці В. Врублевського, В. Горбатенка, В. Дергачова, В. Кременя, М. Михальченка, Ф. Рудича, М. Томенка.

Одна з найголовніших особливостей української геополітики — її багатовекторність і важливість європейської орієнтації нашої геостратегії. На протязі тривалого часу Україна була позбавлена природнього для неї європейського напряму розвитку. Україна, як і інші постсоціалістичні країни, обрала  для себе шлях затвердження в своєму житті загальнолюдських цінностей демократизму, ринкових відносин, світових культурних надбань. Всі означені явища, насамперед, можна вважати досягненням європейської цивілізації і вони просуваються зараз до нас саме з країн Європейського Союзу. Відтак європейський вектор української геополітики цілком природно починає відігравати для нас на сучасному етапі винятково важливу, без перебільшення визначальну роль в розвитку українського суспільства.

Європейський вибір України

Розпад СРСР і проголошення незалежності України, докорінні зміни в геополітичному просторі Східної Європи поставили перед новим українським керівництвом нагальне завдання – розробити власну геополітичну стратегію. Цілком виправдано був визначений курс на встановлення і розвиток стосунків України з європейськими країнами, входження в європейські економічні і політичні структури, але зовнішньополітичний курс нашої держави  обов’язково має бути багатовекторним. Знаходячись на європейському перехресті, у складній системі міжнародних координат, будучи одночасно частиною Центрально-Східної та Південно-Східної Європи, Україна просто не може не розвивати тісні відносини з усіма державами цих регіонів.

Водночас особливість української геополітичної стратегії полягала в тому, що тут необхідно було забезпечити домінування, пріоритет саме європейського геополітичного вектору. Для нашої держави він був не просто одним з напрямків зовнішньополітичної діяльності, а ставав найважливішим засобом і орієнтиром для внутрішньої докорінної соціальної трансформації всього українського суспільства, умовою його "європеїзації". Україна долучалась до таких загальнолюдських здобутків як ринкові відносини, демократичні цінності, громадянське суспільство, відкритість настанов.

Європейський вибір української геополітики визначається важливими соціально-політичними і культурними обставинами. Він природний в інтеграції України до європейських країн, викристалізований з її історії. 
Європейський вибір України – це стратегічний курс України, що визначає пріоритетні напрямки її сучасної зовнішньої та внутрішньої політики. Формальне закріплення його елементів  було здійснено Постановою Верховної Ради України про "Основні напрями зовнішньої політики України" (1993 р.), яка визначила інтегрування в європейські та євроатлантичні структури основним пріоритетом зовнішньої політики України, а членство України в Європейському Союзі (ЄС) - її перспективною метою.

Перший крок у практичній  реалізації стратегічного завдання української політики щодо європейської інтеграції було зроблено 14.06.1994 р. у Люксембурзі підписанням Угоди про партнерство і співробітництво (УПС), а також залучення держави до співробітництва у сфері зовнішньої політики та політики безпеки ЄС. Зовнішньо-політичним пріоритетом України було визначено набуття статусу асоційованого члена ЄС. На основі Стратегії інтеграції було розроблено загальнонаціональну програму заходів з інтеграції України до ЄС, затверджену Указом Президента України від 14.09.2000 р., та низку відповідних  галузевих програм.

Подальшим формуванням курсу на європейську інтеграцію України стало послання Президента України до Верховної Ради України про концептуальні основи стратегії економічного й соціального розвитку України на 2002-11 рр. "Європейський вибір України" (18.06.2002 р.) [6, 466].

Важливим кроком України на шляху до Європи було формування і затвердження нових геополітичних імперативів, добровільне проголошення курсу на позаблоковість і досягнення нейтрального статусу. Наша держава відмовилась від конфронтаційних підходів минулого і добровільно взяла на себе зобов’язання перед світовим співтовариством про без’ядерний статус держави. Принцип нейтралітету і позаблоковості став одним з основних принципів української геополітики, але це зовсім не означає відхід держави від вирішення нагальних міжнародних проблем. Навпаки, геостратегія України передбачає її активну участь у всіх європейських справах на засадах багатовекторності національної політики, налагодження дружніх стосунків з усіма своїми сусідами [1, 145].

Європейський вибір України є природнім та цілком закономірним. Його можна пояснити декількома факторами. По-перше, це географічна та цивілізаційна близькість між Україною та Європою. Українці були, є і завжди будуть європейцями. Зі вступом до ЄС у 2004 р. Польщі, Словаччини та Угорщини, та у 2007 р. Румунії, що є сусідами України, наша держава стала безпосередньо межувати з ЄС. По-друге, це історична традиція співпраці українців із іншими європейськими народами (Київська Русь 9-13 ст., козацька Україна 15-17 ст.).

Таким чином, формування європейського вектору  української геополітики відбувалося поступово, починаючи ще з давніх-давен, з часів існування перших українських держав. За роки незалежного розвитку України він зазнав певної трансформації і нового змістовного наповнення. Від безоглядної орієнтації на Захід початку 90-х років країна перейшла до здійснення виваженого і обґрунтованого, але пріоритетного і дійсно стратегічного вектора української геополітики, що займає чільне місце серед геополітичних і соціально-культурних імперативів власного шляху розвитку сучасної незалежної України.

Таким чином, беручи до уваги географічне розташування України, загальну культуру і філософію сприйняття суспільних цінностей, українці цілком природно орієнтуються передусім на ЄС. Бо життєві стандарти і цінності, які домінують в ньому, Україні найближчі. Такий вибір допоможе Україні позбутися викривлень у ринковій структурі, зменшити відсталість в окремих ключових секторах економіки – особливо у сфері високих технологій та ноу-хау [4, 56-57]. Зближення з ЄС також забезпечить поступове зменшення рівня ризику ведення бізнесу в Україні та поліпшення її інвестиційної привабливості, що в свою чергу підвищить суспільний добробут. Привабливість європейських ринків для України очевидна. Для неї це означає доступ до джерел валютних надходжень і капіталовкладень, новітніх технологій тощо. Саме тому курс на інтеграцію України до ЄС є пріоритетом її внутрішньої і зовнішньої політики.

Європейський Союз – унікальне міжнародне наднаціональне утворення

ЄС - об'єднання європейських держав зі своєрідним інституційно-політичним устроєм. ЄС створений згідно з Маастрихтським договором 1992 р. Згідно з ним, структура ЄС включає Європейські співтовариства (Європейське співтовариство вугілля і сталі (ЄСВС), Європейське економічне співтовариство (ЄЕС), Європейське співтовариство з атомної енергії (ЄВРАТОМ) – об’єднання нового типу в галузі міжнародного права зі спільними інститутами й елементами "над національності" у своїй діяльності; та політичний союз, у компетенцію якого входять сфери зовнішньої і безпекової політики, внутрішніх справ.

Діяльність ЄС охоплює внутрішній ринок (умови праці й безпеку споживачів, економічну, валютну політику тощо. Основними віхами у розвитку ЄС є Паризький договір 1951 р. (утворення  Францією, Німеччиною, Італією і країнами Бенілюксу ЄСВС), Римські договори 1957 р. (утворення ЄЕС та ЄВРАТОМу), Амстердамський договір 1997 р. (визначив центральне місце питань про права і свободи людини в діяльності ЄС), 1 січня 1999 р. - запровадження єдиної валюти -  євро [6, 468].

Як зазначалося вище, спершу ЄС було засновано шістьма країнами: Францією, Німеччиною, Італією та країнами Бенілюксу, але після 1951 р. відбулось шість етапів послідовного розширення ЄС: 1973 р. (Великобританія, Данія та Ірландія), 1981 р. (Греція), 1986 р. (Іспанія та Португалія), 1995р. (Австрія, Швеція та Фінляндія), 2004 р. (Естонія, Кіпр, Латвія, Литва, Мальта, Польща, Словаччина, Словенія, Угорщина, Чехія), 2007 р. (Болгарія та Румунія).  Таким чином, до складу ЄС входять 27 країн з чисельністю населення 488,5 млн. осіб та площею території у 4,3 млн. км2.
Принципова можливість для європейських країн стати повноправними членами ЄС була визнана ще Римським договором. У 1993 р. були розроблені  відповідні критерії для вступу в ЄС ("Копенгагенські критерії"). Цими критеріями є:

1. Стабільність установ, що гарантують демократію, верховенство закону, забезпечення прав людини, повагу та захист прав меншин.
2. Наявність діючої ринкової економіки та спроможність витримати тиск конкуренції і ринкових сил у межах ЄС.
3. Спроможність взяти на себе зобов`язання, що випливають із членства в ЄС, включаючи визнання цілей політичного, економічного та валютного союзу [5, 8-9 ; 22].

На частку ЄС припадає найбільший торговий оборот і четверта частина світових матеріальних цінностей. Валюта ЄС на міжнародних фінансових ринках поступається лише долару США. Аналіз підсумків розвитку ЄС переконливо свідчить про наочні позитивні досягнення. По-перше, зміцнення економічної та політичної інтеграції зумовило зближення народів і держав-учасниць, допомогло зберегти міцний мир і стабільність на великій території ЄС.

По-друге, завдяки втіленню в життя спільної політики вдалося досягти продуктивного економічного співробітництва. Це проявилося, насамперед, у сільському господарстві, рибальстві, у сферах транспорту, охорони довкілля, зовнішньої торгівлі, енергетики, митного союзу, телекомунікацій.

По-третє, усунення всіх бар’єрів на шляху вільного руху людей, товарів, капіталів та послуг дало значний економічний та соціальний ефект [3, 68-72].
Головною сферою інтеграції Європейських держав була і залишається економіка. Але ЄС – це також  вибір народів на користь спільної долі, прагнення установити все більш міцні зв`язки і при цьому зберегти національну ідентичність та державний суверенітет, що робить європейський вибір України цілком логічним та важливим.

Проблеми та перспективи вступу України до ЄС

Скільки часу потрібно Українській державі, щоб інтегруватися до Європи? Сьогодні важко говорити про конкретні строки або часові рамки. Можна лише говорити про етапи, які обов'язково треба реалізувати. На сьогодні вже визначені етапи руху України до Європи:
- повне виконання Україною Копенгагенських критеріїв;
- набуття членства у СОТ та отримання статусу країни з ринковою економікою;
- створення зони вільної торгівлі між Україною і ЄС, що передбачено УПС;
- укладення з ЄС нової рамкової угоди на розвиток угоди про партнерство і співробітництво, у якій би чітко визначалася мета співпраці, а саме — стати повноправним членом цього співтовариства;
- набуття статусу асоційованого члена ЄС.

Серед факторів стримування руху України до Європи визначальну роль відіграють:
• невідповідність розвитку демократичних інституцій і стану громадянського суспільства європейським стандартам;
• низький рівень економічного розвитку; повільні темпи реформ, які до того ж недостатньо скоординовані із завданнями європейської інтеграції; низький рівень ВВП і доходів на душу населення;
• недосконалість нормативно-правового забезпечення підприємницької діяльності в Україні, нерозвиненість базових інститутів економіки; несприятливий інвестиційний клімат; високий рівень корупції й економічної злочинності [2, 377];
• перевага політичних декларацій над практичними заходами в справі імплементації УПС і Стратегії інтеграції України до ЄС; непослідовність зовнішньої політики України; слабкість адміністративно-інституціонального забезпечення курсу європейської інтеграції;
• відсутність в Україні впливових підприємницьких кіл і слабкість політичних сил, які б серйозно ідентифікували своє майбутнє з ЄС;
Аналіз "факторів стримування" дозволяє визначити пріоритетні напрями діяльності органів державної влади України з метою реалізації євроінтеграційної стратегії:
• глибокі структурні перетворення, необхідні для забезпечення стабільного зростання економіки України;
• демократизація суспільних відносин; розбудова громадянського суспільства;
• удосконалення Україною захисту прав інтелектуальної власності; приведення національної нормативно-правової бази до європейських стандартів;
• вдосконалення організаційно-управлінського компоненту євроінтеграційної стратегії України;
• зміцнення двосторонніх контактів із суб'єктами ЄС, зокрема, з Францією, Німеччиною, Великобританією;
• участь у будівництві архітектури європейської безпеки, використовуючи членство в ОБСЄ й у програмі "Партнерство заради миру";
• поглиблення прикордонного й митного співробітництва; координація боротьби з організованою злочинністю, незаконною міграцією, наркобізнесом, відмиванням капіталів [2, 379].
В реалізації європейського напрямку сучасної геополітики України важливе значення має розвиток міжнародних зв’язків з державами Центральної та Східної Європи, особливо з якими Україна має спільні кордони – Польщею, Угорщиною, Румунією, Словаччиною та іншими. Для цих держав, як і для нашої, загальноєвропейський процес є важливим геополітичним чинником.
Отже, процес приєднання України до ЄС ще далеко не завершений.

Висновки
Інтеграція України в Європу – це об’єктивний процес сучасності. Він підготовлений всім ходом історичного розвитку нашої країни. Український етнос завжди був органічною складовою європейської спільноти. В процесі європейської інтеграції Україна все більше набуває рис впливової європейської держави, дедалі більше перетворюється в реального та активного суб’єкта міжнародних відносин, в справжнього "гравця" на великій геополітичній шахівниці Євразії. Інтеграція України до загальноєвропейського процесу відбувається повільно, але основні причини такого явища треба шукати, насамперед, не в зовнішніх, а у внутрішніх чинниках.
Європейський вектор української геополітики визначає саму сутність не тільки зовнішнього, але і внутрішнього життя України.

Безумовно, для входження до Європи Україна має вирішити цілу низку політичних, економічних, соціальних і правових проблем. Здійснити політичні і економічні реформи, підвищити життєвий рівень населення, без чого неможлива інтеграція України в європейські і євроатлантичні структури, регіональне самоутвердження нашої держави в Центрально-Східній Європі.

Європейській інтеграції України немає жодної альтернативи, а наближення до західних стандартів демократії, права та соціально-економічного розвитку буде головною гарантією подальшого прогресивного розвитку української держави. Відтак європейський вектор української геополітики цілком природно починає відігравати для України на сучасному етапі винятково важливу, без перебільшення визначальну роль в розвитку українського суспільства.

Список використаних джерел і літератури
1. Василенко С. Д. Європейський вибір України: Монографія. – Одеса: „ВидавІнформ” ОНМА. – 2003. – 212 с.
2. Копійка В.В., Шинкаренко Т.І. Європейський Союз: заснування і етапи становлення. Навч. Посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: Видавничий Дім «Ін  Юре», 2001. – 448 с.
3. Міжурядові регіональні організації: Навч. посібник / за ред. Б.І. Гуменюка. –К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2001. – 199 с.
4. Нечипоренко Олександра Володимирівна. Перспективи, проблеми, шляхи та етапи вступу України до Європейського Союзу. Київ, державний комітет України у справах сім’ї та молоді, -2004, -158 с.
5. Розширення ЄС: підходи та оцінки. // Національна безпека і оборона. – 2001. - № 11.
6. Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./ Редкол.: Л.В.Губерський (голова) та ін. – К.: Знання України, 2004. – Т.1. – 760 с.

Читайте також:

{modulepos relatedarticles}

Статті з наукових періодичних видань:

Безуглий В. Географічні аспекти зовнішньоекономічної співпраці України з Євросоюзом

Опубліковано: Вісник Львівського Університету. Серія географічна. 2009. - Вип. 36. - С. 31-40

Носирєв О.О. Суспільно-економічний генезис співпраці України з Європейським Союзом

Опубліковано: Часопис соціально-економічної географії: Міжрегіональний зб. наукових праць – Х.: ХНУ ім. В.Н. Каразіна, 2010. – Вип. 8(1). - С. 127-132

Ярьоменко С.Г. Вплив суспільно-географічних факторів на особливості формування геополітичних стикових зон

Опубліковано: Часопис соціально-економічної географії: Міжрегіональний зб. наукових праць – Х.: ХНУ ім. В.Н. Каразіна, 2009. – Вип. 7(2). - С. 174-177

Географічна наука