Увійти  \/  Зареєструватися  \/ 

Вхід на сайт

Зареєструватися

Введене Вами ім'я недійсне.
Будь-ласка, введіть допустиме ім'я користувача. Без пробілів, у всякому випадку 2 , НЕ повинно бути символів: < > " ' % ; ( ) &
Пароль недійсний.
Ваші паролі не збігаються. Будь-ласка, введіть Ваш пароль в поле пароля та повторно введіть його в полі підтвердження.
Недійсна адреса електронної пошти
Адреси електронної пошти не збігаються. Будь-ласка, введіть Вашу адресу електронної пошти в поле адреси електронної пошти та повторно введіть адресу у полі підтвердження.
* * Обов'язкове поле

Промисловий транспорт та його види

Транспорт – це сукупність засобів, призначених для переміщення людей, вантажів, сигналів і інформації з одного місця в інше. У даній статті розкривається поняття транспорту саме в цьому значенні. Термін транспорт походить від лат. транс ("через") та portare ("нести"). За однією з основних класифікацій транспорту виділяється промисловий транспорт.
Промисловий транспорт – це сукупність транспортних засобів, споруд і шляхів промислових підприємств, призначених для обслуговування виробничих процесів, переміщення сировини, напівфабрикатів і готової продукції на території підприємства, що обслуговується.

Промисловий транспорт виконує технологічні перевезення, тобто переміщення палива та сировини в локальних границях підприємств (внутрішні технологічні перевезення), і ввіз (вивіз) вантажів на інші види транспорту (зовнішні перевезення). Визначну роль промисловий транспорт грає в роботі підприємств чорної металургії, вугільної, хімічної, будівельної, лісової, дерево- та нафтопереробної й інших галузей.

Промисловий транспорт обслуговує потреби свого підприємства і відноситься до некомерційного (відомчого), є частиною інфраструктури підприємства. Він здійснює перевезення усередині цехів і між ними, забезпечує зв'язок цехів і складів, а також зв'язок з магістральним транспортом при вивозі-завезенні сировини і продукції.

Особливості роботи промислового транспорту

На промисловому транспорті з урахуванням перевантажувальних робіт зайнято приблизно 12% працівників сфери матеріального виробництва, причому вони розподілені по галузях неоднаково.
Наприклад, частка працівників промислового транспорту у вугільній промисловості складає приблизно 40 %, у лісовій – 15 %, у металургійній – більш 35 %.

Обсяг перевезень вантажів промисловим транспортом приблизно в 4 рази перевищує обсяги перевезень вантажів транспортом загального користування, але вантажообіг у кілька разів менший, тому що середня відстань складає 1-5 км (перевезення в цехах, між цехами, зі складу і на склад). Швидкості звичайно бувають до 5-10 км/год, на конвеєрі 1-5 м/с. Невеликі швидкості зв'язані з локальною (замкнутою) і часто невеликою територією.
Собівартість транспортування масових навалочних (накидних насипних) вантажів спеціальними видами транспорту нижче в 2-3 рази, а продуктивність вище в 3 5 разів у порівнянні з автомобільним транспортом. Собівартість тісно зв'язана з можливістю застосування електричної енергії.

Промисловий транспорт працює відповідно до правил і норм, у яких визначені вимоги до будівництва і технічного оснащення під'їзних колій і порядок їхнього примикання до станцій магістрального транспорту. Власники під'їзної колії і магістрального залізничного транспорту укладають також договір, що чітко регламентує їхні взаємини в зв’язку із специфікою технології робіт магістрального транспорту.

Класифікація промислового транспорту

Промисловий транспорт – це виробничий транспорт промислових підприємств, що здійснює переміщення предметів і продуктів праці у сфері виробництва. З одного боку, промисловий транспорт є невід'ємною складовою частиною виробництва, а з іншої – найважливішою ланкою транспорту загального користування.

За територіальною ознакою експлуатації і зв'язку з технологічним процесом виробництва промисловий транспорт розділяється на внутрішній і зовнішній.

У оброблювальній промисловості внутрішній транспорт включає внутрішньоцеховий і міжцеховий, а в добувній – внутрішньошахтний (підземний), транспорт на поверхні і кар'єрний транспорт (при відкритому способі розробки).
Внутрішньоцеховий промисловий транспорт є складовою частиною технологічного процесу виробництва, виконуючи в межах цехів переміщення заготовок і вузлів між робітниками місцями, ділянками і відділеннями.
Міжцеховим промисловим транспортом, переважно не пов'язаним з технологічним процесом, здійснюються переміщення матеріалів, напівфабрикатів і готових виробів між цехами і складами, розташованими на території підприємства або в одному з ним промисловому вузлі. Для сучасних машинобудівних підприємств характерна організація так званого крізного транспорту, об'єднуючого внутрішні і міжцехові переміщення.
Зовнішній промисловий транспорт призначений для доставки на підприємства сировини, палива, матеріалів, устаткування і ін. вантажів, а також для вивозу з території підприємств готової продукції в пункти передачі її на магістральний транспорт або безпосередньо споживачеві.

На промислових підприємствах використовуються різні види транспорту: залізничний, водний, автомобільний, підлоговий безрейковий, конвеєрний, канатно-підвісний, монорельсовий підвісний (канатні і монорельсові дороги) і трубопровідний (гідравлічний транспорт і пневматичний).

Технічну базу промислового транспорту складають: залізничний і автомобільний пересувний склад, плавучі засоби, підйомно-транспортні і навантажувально-розвантажувальні машини, транспортні будівлі (наприклад, депо, гаражі, ремонтні майстерні), споруди (дороги, дороги, причали, естакади, галереї та інше).

До складу промислового транспорту входять усі види транспорту, що утворюють транспортну систему, а також специфічні види транспорту, але основними є залізничний, автомобільний та трубопровідний транспорт. Специфічні види транспорту відіграють особливу роль. Це, насамперед, транспорт безперервної дії – трубопроводи, конвеєри, канатно-підвісні та монорельсові дороги, пнемо- та гідротранспорт.

Характеристика традиційних видів промислового транспорту

Промисловий залізничний транспорт

Залізничний транспорт був одночасно і продуктом, і мотором промислової революції. Виникнувши на початку XIX століття (перший паровоз був побудований у 1804 році), до середини того ж століття він став найважливішим транспортом промислових країн того часу. До кінця XIX століття сумарна довжина залізниць перевалила за мільйон кілометрів. Залізниці зв'язали внутрішні промислові райони з морськими портами. Уздовж залізниць зростали нові промислові міста. Проте після Другої світової війни залізниця почала втрачати своє значення. На вантажних перевезеннях вона не витримувала конкуренції автомобільного транспорта, на пасажирських – літаків (на великих відстанях) і особистого автомобіля (на коротких відстанях). Проте колапсу залізниць, як передбачав багато хто в 1950-60-х роках, не відбулося. Залізниці мають багато переваг – високу вантажопідйомність, надійність, порівняно високу швидкість. Тепер по залізницях перевозять найрізноманітніші вантажі, але в основному – масові, такі як сировина, сільгосппродукція. Введення контейнерів, що полегшують перевантаження, також підвищило конкурентоспроможність залізниць.

Залізничний транспорт використовують для перевезення будь-яких видів вантажів, розміри яких обмежуються лише можливостями перевантажувальних пристроїв і габаритами навантаження залізниць.
Залізничний промисловий транспорт виконує в 3 рази більший обсяг перевезень, чим магістральний, і обслуговує, в основному, великі підприємства видобувної та обробної промисловості. Шляхи сполучення відрізняються великою криволінійністю ділянок з малим радіусом кривої (100 м і менше). 60% під'їзних колій мають довжину 152,5 км і характеризуються вантажонапруженістю від декількох тисяч до 20 млн. т-км/км на рік.
Значна частка робіт приходиться на відкриті розробки в кар'єрах, шахтах, рудниках, на крутих ухилах при розкривних роботах і т.п.

На заводських територіях використовуються, в основному, тепловози потужністю 150-4000 к. с., у шахтах і на деяких відкритих розробках гірничо збагачувальних комбінатів використовують електровози потужністю до 2100 кВт. Для вивозу вантажів з кар'єрів глибиною 500 м і більш створені спеціальні електровози або тягові агрегати (локомотиви, що складаються з декількох секцій для збільшення тягової сили). Існують гібридні локомотиви і тягові агрегати, що при наявності контактних мереж працюють як електровози, а на інших ділянках – як тепловози з дизельним двигуном. Парк вагонів підрозділяється на вантажні (90%) і пасажирські.

Для перевезення окремих вантажів створений спеціалізований рухомий склад (приблизно 70 % від загального). До нього, наприклад, входить: чавуновоз для рідкого металу (вантажопідйомність 100-600 т); шлаковоз для розплавленого шлаку температурою 1400-1500 °С; думпкари і вагони-хопери (вагони-самоскиди вантажопідйомністю до 200 т) для насипних вантажів; платформи для гарячих злитків масою 160 т, негабаритних вантажів; цистерни для рідинних, в’язких, порошкоподібних та  газоподібних вантажів (аміаку, хлору, пропану, бутану) і ін. Оскільки навантаження на вісь може досягати 230, 300 і навіть 400 кН, то застосовуються надміцні рейки для руху по них зі швидкістю 8-15 км/год.

Для забезпечення безпеки, оперативного управління рухом поїздів на території підприємства і зв’язку із зовнішніми перевезеннями широко застосовують різні системи.

Для підвищення ефективності використання промислового залізничного транспорту утворені об'єднані підприємства, а у великих промислових вузлах – міжгалузеві підприємства, що обслуговують вантажовласників різних відомств.
Промисловий автомобільний транспорт. Доля автомобільного транспорту в загальному об'ємі перевезень сипких вантажів, що виконуються промисловим транспортом, складає понад 46 %.
Мобільність і можливість роботи з різними вантажами за наявності необхідного для цього асортименту знімних вантажозахватних пристроїв роблять вживання навантажувачів вельми ефективним також і в технологічних процесах.

Автомобільний транспорт працює в цехах, на відкритих гірських розробках, є домінуючим у кар'єрах. Він представлений, в основному, самоскидами різної вантажопідйомності (27, 40, 45, 65, 120, 180 т і більш). За кордоном використовують самоскиди вантажопідйомністю до 600 т і потужністю двигуна 3300 л. с. (наприклад, у Франції на видобутку вугілля). У промисловому транспорті використовують також спеціалізовані автомобілі (вуглевози, шлаковози, слябовози (сляб – напівфабрикат металургійного виробництва, що представляє собою плоску сталеву заготовку для листового прокату, отриману при безперервному розливанні сталі.), цементовози, розчиновози та ін.) і автомобілі спеціального призначення (автокрани, автонавантажувачі, пожежні та ін.).

Завдяки замкнутості території підприємства можливе застосування автомобілів без водіїв. Наприклад, на хімічному підприємстві м. Ульме (Німеччина) йде комерційна експлуатація вантажівки, що вміщає 14 європіддонів, що рухається по 200-метровому маршруті та управляється цілком в автоматичному режимі. Річна продуктивність такого автомобіля - 120 тис. т за 10 000 поїздок. Рух контролюється спеціальними датчиками, вбудованими в дорожнє полотно через визначені інтервали.

Працює автомобільний транспорт із великим навантаженням. Так, при видобутку діамантів у кімберлітових гірських породах, що містять до 8 - 10 % алмазів, автомобілі-самоскиди вантажопідйомністю 40 т рухаються з інтервалом до 1 хв.

Для забезпечення безпечної організації роботи в кар'єрах широко застосовують різні інформаційні системи з засобами автоматики і телемеханіки, що дозволяють погоджувати роботу самоскидів і екскаваторів.
Промисловий водний транспорт. Водний транспорт – найдавніший вид транспорту. Щонайменше до появи трансконтинентальних залізниць (друга половина 19 століття) залишався найважливішим видом транспорту. Навіть найпримітивніше парусне судно за добу долало у чотири-п'ять разів більшу відстань, ніж караван. Вантаж, що перевозився, був більшим, витрати на експлуатацію – менші.

Водний транспорт до цих пір зберігає важливу роль. Завдяки своїм перевагам (водний транспорт – найдешевший після трубопровідного), водний транспорт зараз охоплює 60-67 % всього світового вантажообігу. По внутрішнім водним шляхам перевозять в основному масові вантажі – будівельні матеріали, вугілля, руду – перевезення яких не потребує високої швидкості (тут позначається конкуренція з більш швидкими автомобільним та залізничним транспортом). На перевезеннях через моря та океани у водного транспорту конкурентів немає (авіаперевезення дуже дорогі, їхня сумарна частка у вантажоперевезеннях низька), тому морські судна перевозять найрізноманітніші види товарів, однак більшу частку вантажів складають нафта та нафтопродукти, зріджений газ, вугілля, руда.

Засобами водного транспорту виконується в основному вантаження і розвантаження судів загального користування, а за наявності в підприємств власного флоту – також і зовнішні перевезення. Наприклад, із загального об'єму суховантажів, що перевозяться щодня річковим транспортом загального користування, понад 25 % завантажується і вивантажується на причалах промислових підприємств, число яких перевищує 1500, із загальною довжиною причальної лінії понад 157 км. Технічна оснащеність причалів, шахт, копалень, кар'єрів, металургійних, машинобудівних і ін. заводів характеризується наявністю різного устаткування: конвеєрів, берегових і плавучих підіймальних кранів та ін. Водний транспорт застосовується переважно в промисловому виробництві, розташованому на берегах озер, рік і морів, найчастіше на паперових підприємствах (наприклад, на Балахнінському паперовому комбінаті, целюлозно-паперовому комбінаті на березі озера Байкал).

Промисловий повітряний транспорт

Повітряний транспорт представлений, в основному, вертольотами і використовується як зовнішній для доставки вантажів на підприємства з конвеєрною системою виробництва. Наприклад, спочатку в системі постачання автозаводу ВАЗ використовувалися 18 вертольотів для запобігання випадків збою постачань на конвеєр заводу,  що забезпечується 60 підприємствами-суміжниками і видає щохвилини з конвеєрної стрічки один автомобіль.

Поняття та особливості спеціалізованого та нетрадиційного промислового транспорту

До спеціалізованого (від латинського specialis – особливий і species – різновид) відносяться ті види транспорту, що орієнтовані на визначену номенклатуру  вантажів або особливі умови перевезення вантажів або пасажирів.
За кордоном вживається термін "нетрадиційні види транспорту", під яким мають на увазі види транспорту, що не мають широкого поширення або того що з'явився порівняно недавно, хоча ідея про їхнє створення могла з'явитися давно, але її технічна реалізація проходила досить довгий шлях.

Поява нетрадиційних (або нових) видів транспорту пов'язана з розвитком технічного прогресу, що дозволяє поступово усувати такі недоліки традиційних видів транспорту, як низька швидкість руху, недостатня екологічна чистота, значні витрати, мала провізна спроможність, недостатній комфорт і ін., а також реалізовувати нові досягнення науки і техніки в умовах зростаючих транспортних потреб, пов'язаних із зростанням виробництва, міст, підвищеною рухливістю населення, туризмом і т.п.

Основними ознаками спеціалізованих видів транспорту є  модернізація або принципова зміна двигуна, рушія і способу взаємодії з опорною поверхнею.
Нові принципи руху – за допомогою повітряної подушки та електромагнітного підвішування – у даний час використовуються на різних видах транспорту, у тому числі на промисловому.

Основні техніко-експлуатаційні особливості та переваги таких систем: відсутність тертя між рухомим складом і шляховим полотном, що дозволяє підвищити швидкість, зменшити потужність тяги і вирішити деякі питання екології. Максимальна швидкість при використанні повітряної подушки — 422 км/год, середня швидкість – 100-200 км/год, а з турбореактивним двигуном – до 360 км/год. Провізна спроможність – від 3 до 20 тис. чол./год у кожному напрямку. Проекти із застосуванням магнітного підвішування дозволять поїзду здійснити шлях від Москви до Санкт-Петербурга за 0,5 год. (зараз швидкісний поїзд проходить цю відстань за 4,5 год.).

Самохідні і несамохідні наземні транспортні засоби на повітряній подушці під час перевезення великовагових вантажів через часткове розвантаження коліс не руйнують слабкі дорожні покриття і штучні споруди (насамперед мости) і не вимагають їхнього зміцнення. Транспортні підйомно-транспортні засоби на повітряній подушці широко застосовуються в цехах і на будівельних майданчиках, особливо за кордоном, для переміщення великовагового великогабаритного устаткування.

На морському транспорті експлуатуються причали на повітряній подушці, наприклад у порту Архангельська (Росія) працює причал вантажопідйомністю 40 т. Найбільше поширення в Росії (а зараз і на Україні – МНС ) отримали кораблі на повітряній подушці на ріках невеликої глибини, у тому числі скегові кораблі – з частковим відривом від водяної поверхні і кораблі амфібійного типу, що можуть переміщатися по воді (з повним відривом корпуса), заболоченої місцевості, над поверхнею криги  зі  швидкістю 90-125 км/год. Скегові кораблі не повністю відриваються від поверхні води через занурення бортових огороджень повітряної подушки у воду. Амфібійні кораблі завдяки можливості виходу на пологий беріг і старту з нього  можуть використовуватися для транспортування вантажів на узбережжя, не обладнане причалами. Амфібії існують на автомобільному, водному і повітряному (гідролітак, аеросани) видах транспорту.

Відносні недоліки повітряної подушки: виділяє значний шум (до 130 дБ), вимагає рівного дорожнього  полотна, її створення досить дороге.

Характеристика основних видів спеціалізованого та нетрадиційного промислового транспорту

До спеціального та нетрадиційного промислового транспорту, належить насамперед, як було сказано вище, транспорт безперервної дії – трубопроводи, конвеєри, канатно-підвісні та монорельсові дороги, пнемо- та гідротранспорт.

Трубопровідний транспорт досить незвичайний. Він не має транспортних засобів, точніше, сама інфраструктура "за сумісництвом" є транспортним засобом. Трубопровідний транспорт дешевший за залізничний і навіть водний. Він не вимагає великого персоналу. Основний тип вантажів – рідкі (нафта, нафтопродукти) або газоподібні. Труби укладають на землі або під землею, а також на естакадах. Рух вантажу здійснюють насосні станції.
Існують експериментальні трубопроводи в яких тверді сипкі вантажі переміщаються в змішаному з водою вигляді. Інші приклади трубопроводу для твердих вантажів – пневмопошта, сміттєпровід. Повсякденний вид трубопровідного транспорту – водопровід і каналізація.

Транспорт енергії. Відмінна риса технічного оснащення транспорту енергії, як і трубопровідного, полягає в тому, що кабелі або лінії електропередачі (ЛЕП) є і рухомим складом, і шляхами, по яких проходить вантаж (у даному випадку енергія). Енергія передається по лініях електропередач; у містах вона надходить на спеціальні розподільні пристрої.
Для нормальної життєдіяльності необхідно велика кількість енергії, особливо у великих містах. Наприклад, у Німеччині на 1 км2 міської площі приходиться 2500 кВт, що відповідає 25 тис. 100-ватних ламп, Лондон споживає енергії в 2 рази більше, Нью-Йорк – у 3 рази більше, Париж – у 5,5 рази більше, тобто 14 тис. кВт. Споживання збільшується.

Таку велику кількість енергії передати за допомогою існуючих повітряних ліній практично неможливо. Проблему будуть вирішувати ЛЕП підвищеної напруги (1000 кВт і більше).

Лінії електропередач з підвищеною напругою  повинні проходити поза межами міста, де і відбувається перетворення (пониження або підвищення ) напруги. З погляду екології, ЛЕП вимагають смугу відчуження до 100 м. Підземні силові кабелі при високій концентрації енергії через неминучі втрати нагрівають ґрунт аж до висихання; при проведенні паралельних ліній можливо їх небажаний взаємний вплив через теплові втрати.

Проблеми і тенденції розвитку транспорту енергії: збільшення потужності передачі (обсягу транспортування) завдяки пошуку нових способів, насамперед охолодження, при якому паралельно кабелю прокладають трубопровід з  водою або розташовують трубку усередині кабелю, поміщеного в трубу більшого діаметра з охолоджуючою рідиною. Такий спосіб збільшує обсяг транспортування в 4 рази. Крім того, розглядаються питання заміни матеріалу для виготовлення кабелів, підвищення напруги в мережах.

Фірми США, Англії й інших країн розробляють мідні та алюмінієві кабелі глибокого охолодження для напруги 500 кВт, що підвищують пропускну здатність у 10 разів у порівнянні зі звичайним кабелем, який наповнений маслом. Охолодження здійснюється рідинним азотом температурою -196 °С і вимагає спеціального теплоізоляційного шару для збереження холоду, що значно здорожує систему. Охолодження рідким гелієм (розробки Німеччини), температура якого -268,8 °С (на 4,2 °С вище абсолютного нуля), дає надпровідність, тобто зникає опір, струм передається без втрат, кабель не нагрівається. Пропускна здатність таких систем у 15 разів вище звичайного підземного закладення. Але на сьогоднішній день створення та експлуатація таких систем – занадто дороге задоволення.

Багато хто вважають панацеєю для техніки високих і надвисоких напруг гексафторид сірки – газ, теплоізоляційні характеристики якого в 2-3 рази вище, ніж повітря. Незначне підвищення тиску перетворює цей газ в ізолятор. Кабель поміщають у трубопровід, що закладається в тунель, як нафтопровід, заповнюють цим газом і пропускають струм дуже високої напруги. Для постачання Нью-Йорка, наприклад, буде потрібно всього один такий кабель. Розподільний пристрій займе при цьому площу до 30 м2, на відміну від 300 м2, що вимагається сьогодні.
Лінії електропередач напругою 2250-2500 кВт. замінять перевезення 26-80 т палива в рік і будуть конкурувати із залізницею для відстані 2-4 тис. км. Незважаючи на численні гідро- і теплоелектростанції у нашій країні відчувається недостача енергії, тому що її потребують усі галузі промислового виробництва та населення для забезпечення нормальної життєдіяльності.

Конвеєрний, канатно-підвісний, пневмо- і гідротранспорт характеризуються стаціонарним характером і вузькою спеціалізацією за видами вантажів, а також меншими витратами. Ці види транспорту використовують для транспортування сипучих вантажів (ефективними вважаються перевезення сипучих вантажів на відстані до 200 км), видобутку нерудних будівельних матеріалів, видалення відходів при гірничо збагачувальних роботах, а також золи і шлаку з підприємств теплоенергетики, переміщення ґрунту з будівельних майданчиків, у тому числі при намиванні гребель і перемичок на об'єктах енергетики.

Конвеєрний транспорт. Конвеєрний транспорт, доля якого в загальному об'ємі переміщення сипких вантажів складає 12%, володіє високою продуктивністю і можливістю повної автоматизації транспортно-перевантажувального процесу, є одним з найбільш ефективних видів внутрішнього і зовнішнього промислового транспорту.  Його використання замість залізничного і автомобільного промислового транспорту дозволяє ефективніше вирішувати генеральні плани підприємств і забезпечувати доставку масових сипких вантажів (вугілля, руда, пісок і ін.) на великі відстані (до 100 км. і більш).

Конвеєрний транспорт застосовують для насипних вантажів (коксу, крейди, піску, гіпсу, глини, гравію, торфу, вугілля, мінеральних добрив, щебеню, та ін.) при виробництві нерудних будівельних матеріалів (від кар'єра до заводу, збагачувальної фабрики або причалу); на металургійних, машинобудівних підприємствах (від фабрики в бункери доменний або сталеплавильний цехи, до ТЕЦ, на обпалювання, у відвали для горілої землі і т.і.); на теплових електростанціях (паливо від прийомних пристроїв у бункери млинів або котелень); у гідроенергобудівництві (від кар'єрів до місць будівництва гребель, дамб і т.п.). Часто застосовують стрічкові конвеєри, стаціонарні або пересувні, з гумовотканинні, гумовотросові, із сталевою або спеціальною стрічкою, стрічково-канатні, пластинчасті, скребкові, ковшові, гвинтові, підвісні конвейєри для замкнутої траси та ін. типи транспортерів.
Спеціалізований пнемо - і гідротранспорт володіє тими ж перевагами, що і конвеєрний транспорт, і застосовується як внутрішній і зовнішній транспорту машинобудівних підприємств, у вугільній, гірничорудній і ін. галузях промисловості.

Гідротранспорт використовується для видалення у відвали відходів ливарного виробництва, переміщення породи на відкритих гірських розробках, для доставки корисних копалини. Пневмотранспорт застосовується як внутрішній промисловий транспорт в машинобудуванні – для подачі матеріалів в ливарні цехи, для доставки у вироблення шахт закладного матеріалу і т.п. Новий вигляд пневмотранспорту – пневмокапсульний, як і гідротранспорт, перспективний для переміщення вантажів на великі відстані.

Пневматичний транспорт використовується для насипних вантажів (побутових відходів, вугільного пилу, цементу, гравію, окатишів, щебеню, золи, та  ін.). Ефективно застосовується для транспортування пилоподібних, зернистих і дрібнокускових вантажів (фракції до 100-150 мм) на невеликі відстані (рідко до 2 км).  Вантаж переміщується по трубі в струмені повітря, що нагнітається компресорами, повітродувками, вентиляторами або вакуумними поршнями. Переміщення вантажу відбувається за рахунок різниці тисків на початку та кінці трубопроводу.
Застосовується також пневмоконтейнерний транспорт, у якому по трубі діаметром 200-1200 мм завдяки нагнітанню повітря рухається циліндричний контейнер-патрон з вантажем. Контейнери можуть обладнуватися ходовими колесами. Такі системи розширюють номенклатуру перевезених вантажів. Різновидом пневмотранспортних прстроїв є пневможолоби з перфорованим дном для насичення повітрям порошкоподібних вантажів, що прискорює їхнє просування.

Основні техніко-експлуатаційні особливості і переваги пневмотранспорту:
1) герметичність системи, відсутність утрат вантажу і захист його від зовнішнього впливу;
2) легкість обслуговування і безпека для обслуговуючого персоналу;
3) можливість одночасно з транспортуванням виконувати такі необхідні технологічні процеси, як сушіння, охолодження та ін.

Відносні недоліки пневмотранспорту:
1) висока питома витрата енергії, зношування трубопроводів (особливо в місцях поворотів труби);
2) вплив вологості, налипання, злежування вантажу.
Гідравлічний транспорт переміщує насипні вантажі з розмірами часток 50—100мм (вугілля, глину, концентрати, пісок і піщано-гравійну суміш, будівельні розчини, золу, шлаки та різні відходи) із шахт і кар'єрів на переробні підприємства і збагачувальні фабрики, а потім – на інші підприємства для подальшого виробництва, утилізації або на будівельні об'єкти, у відвал і т.п. За допомогою гідротранспорту переміщаються вантажі, перебування яких у воді, як правило, не погіршує їхніх якостей.

Система гідротранспорту складається з ряду взаємопов'язаних споруд, установок та пристроїв, за допомогою яких здійснюється приймання вихідного матеріалу, перекачування по трубах за допомогою насосів, а потім зневоднювання матеріалу та передача його одержувачу. Перекачування вантажу може здійснюватися самопливом при ухилах труби (лотка); використовуються, в основному, як гідро-розмивання при прибиранні шлаків, ґрунту, для заповнення виробленого простору.

Відносні недоліки гідравлічного транспорту – обмеження по видах вантажу, необхідність його роздрібнення і перемішування з водою (утворення пульпи), небезпека замерзання в зимових умовах, значні витрати води, знос устаткування при роботі з абразивними матеріалами і труднощі зневоднювання.
Головною ж перевагою гідравлічного транспорту можна вважати виключення трудомістких вантажно-розвантажувальних перевантажувальних робіт, відсутність пилу та іншого несприятливого впливу на навколишнє середовище, відсутність утрат вантажу та ін.
Гідротранспорт використовується в усьому світі для транспортування простих сортів вугілля, руди та інший корисних копалин.

Гідротранспорт може виходити за межі промислового при здійсненні безпосереднього зв'язку декількох підприємств.
Наприклад, між Норильським гірничо-збагачувальним і Оскольським металургійним комбінатами (Росія) здійснюється перевезення рудних концентратів (відстань – 40 км), шахта Інська Кемеровської області (Росія) переправляє кузнецьке вугілля на ТЕЦ Новосибірська (відстань – 260 км), у Західному Сибірі (Росія) перевезення вугілля здійснюється з 1966 р. по 10 -кілометровому маршруту із шахти на металургійний завод, у США багато років експлуатують вуглепровод довжиною 173 км і продуктивністю 1млнт на рік, у Канаді є вуглепровод довжиною 500 км.

У містах цей вид транспорту використовується для транспортування побутових відходів, а також для транспортування книг у великих бібліотеках.
Канатно- підвісний транспорт використовується для транспортування штучних і тарних вантажів (рулонів паперу, вантажів у мішках, колод і т.п.), а також для насипних вантажів фракцій до 150-200мм (бокситу, гравію, дробленого каменю, коксу, соди, руди, вугілля та ін.), особливо в умовах пересіченої і гірської місцевості. Будуються канатні дороги на опорах. При утрудненні використання наземного транспорту в гірських умовах можуть застосовуватися переносні канатні дороги. Вантаж розміщується у вагонетках.
Основні техніко-експлуатаційні особливості і переваги канатно-підвісного транспорту:
1) мала залежність від рельєфу місцевості;
2) великі припустимі ухили шляху і прольоти між опорами, що дозволяє прокладати їх по найкоротшому шляху і перетинати природні і штучні перешкоди;
3) мала залежність від атмосферних умов і повна автоматизація навантаження-вивантаження і транспортування.

Продуктивність канатної дороги з вагонетками може досягати 450 т/год. За кордоном є канатні дороги досить великої довжини (наприклад, у Швеції – 98 км, у Норвегії – 62 км.
Монорейковий підвісний транспорт використовується для тарних і штучних вантажів (вантажі в бочках, контейнерах, шухлядах, довгомірні, на піддонах, в упакуванні й ін.), а також для затарених сипучих і рідких вантажів для внутрішніх - і міжцехових перевезень. Широко застосовується в текстильній і легкій промисловості, а також для перевезення пасажирів у мережі підземних розробок з різними ухилами необмеженої довжини. Технічними засобами цього вигляду промислового транспорту є електричні талі, підвісні електротягачі і електровізки.

Ідея монорейкового транспорту з використанням автоматизованого і напівавтоматизованого керування знаходить усе більше застосування на локальних територіях (наприклад, аеропорти для переміщення пасажирів, багажу, пошти). Системи можуть бути з фіксованими зупинками або за викликом, тобто індивідуального користування. Прикладом є система Аіртранс в аеропорті Далласа (США), де працюють 10 маршрутів із провізною спроможністю 9 тис. чол./год, 6 тис. одиниць багажу і 32 т поштових відправлень. Аналогічні системи поширюються в Англії, Франції, Японії та інших країнах. Найбільші зручності створюють системи кабінного типу, що дозволяють пасажирам сидіти. Системи експлуатуються з 1973 р. (першою була система РОР у США). Екологічні проблеми, пов’язані із економією паливних ресурсів, привели до створення вітрильних судів, що використовують енергію вітру для руху. Так, у Японії в 1980 р. стали будувати кораблі каботажного плавання дедвейтом 1 800 т і швидкістю 12 вузлів із двома вітрилами площею по 100м2, висотою 12,5м при ширині 8 м. Така конструкція дозволяє заощаджувати до 38% палива. При площі вітрила 320 м2, дедвейті 26 тис. т і комп’ютерному керування витрати палива була скорочені наполовину.

Одночасно з вітрилом може застосовуватися двигун для підвищення  швидкості або маневреності при затишності, для проходу складних ділянок, при швартуванні.
Основні техніко-експлуатаційні особливості і переваги монорейкового транспорту:
1) механізація та автоматизація перевантажувальних і транспортних робіт;
2) виключення негативного впливу на навколишнє середовище.
Відносні недоліки монорейкового транспорту – значні капітальні вкладення на будівництво естакади для переміщення транспортного засобу.

Принципи вибору транспорту для перевезення вантажів

Виходячи із особливостей різних видів транспорту і вантажів можна однозначно сказати, наприклад, що при вартості вантажів вагою 1 фунт (близько 0,454 кг) більше 10 дол. США. (за оцінкою Міжнародного банку реконструкції і розвитку) доцільне застосування повітряного транспорту (виключення складають легкозаймисті та вибухонебезпечні вантажі, перевезення яких на даному виді транспорту взагалі неприпустимі); рідинні та газоподібні вантажі бажано перекачувати по трубопроводах; перевезення тарно-штучних вантажів ефективна на відстань до 200 км на автомобільному транспорті; при вартості упакування вище 8 % вартості перевезення необхідно використовувати інший вид транспорту; товари , які швидко псуються потрібно перевозити з високою швидкістю доставки і т.і.

Але все ж таки  основним критерієм вибору транспорту залишається економічний фактор, тобто вартість перевезення, що складе основу транспортних витрат споживачів. В умовах ринкових відносин можуть враховуватися й інші фактори, що впливають на загальну ефективність обслуговування галузей транспортом. До них варто віднести, насамперед, фактор часу, вид вантажу, відстань і маршрут перевезення, вартість страховки, складських робіт, вантажонапруженість окремих ділянок маршруту, частоту відправлення, попит та пропозиція на транспортному ринку, наявність обмежень на даному виді транспорту; або на окремій ділянці, національні  звичаї або державне законодавство.

Такий підхід варто розглядати як приблизний, оскільки раціональна сфера діяльності транспорту пов'язана з обмеженнями, що можуть бути накладені конкретними умовами експлуатації в даному регіоні чи вимогами ринку.
При розрахунку витрат на перевезення в конкретних умовах експлуатації необхідно провести порівняння варіантів можливих схем транспортування, з огляду на вартість підвозу-вивозу при змішаному сполученні; перевантажувальних робіт; перевезення на магістральному виді транспорту по відстані; можливих втрат вантажу через перевантаження; капітальні витрати, віднесені до року експлуатації рухомого складу, на матеріально-технічну базу даного виду транспорту; вартість упакування і страховки та ін.

Оскільки експлуатаційні витрати змінюються в значних межах у залежності від різних факторів (насиченості ринку, часу року, часу доби, дорожньо-кліматичних умов і т.і.), то економічні розрахунки необхідно виконувати з урахуванням періоду перевезення для пошуку оптимального варіанту.
Вибір вигляду промислового транспорту виробляється на основі техніко-економічних розрахунків, трудомісткість яких може бути значно скорочена за наявності заздалегідь розроблених сфер раціонального застосування різних видів транспорту, залежно від основних чинників (наприклад, вантажопотоку, дальності перевезень, рельєфу місцевості і т.п.).

Висновки
Територія України – межа Євро-Атлантичного та Азіатсько-Тихоокеанського економічного та політичного просторів. Саме тут перетинаються господарські інтереси. Транзитне розташування України та обумовлене цим формування потоків сировини, людських ресурсів і товарів призвели до розвитку та потреби у потужній транспортній інфраструктурі за напрямками Схід - Захід і Північ - Південь.

Промисловий транспорт, який є невід’ємною частиною транспортної системи будь-якої держави, відіграє важливу роль і у функціонуванні транспортного комплексу України, здійснюючи внутрішні і зовнішні перевезення вантажів тисяч підприємств різних галузей промисловості.

Промисловий транспорт знаходиться у прямій залежності від підприємств промисловості і тому, так само як вони, перетерпів всі інноваційні процеси, ініційовані в ході економічних реформ.
Як і кожен господарюючий суб'єкт, підприємства промислового транспорту всіх видів повинні функціонувати в певному правовому полі. І це особливо важливо зараз, в період структурного реформування транспортної інфраструктури нашої держави.

Як частина транспортного комплексу країни, основним завданням якого залишається якісне обслуговування пасажирів та вантажовласників, промисловий транспорт підданий всім його "хвороб". Це низький технічний рівень виробничої бази більшості підприємств, старіння техніки (локомотивів, колійного господарства і колійних машин, вагонів), а отже зниження безпеки її роботи, відсутність інвестицій для подолання даних проблем. В даний час інвестування в розвиток організацій і підприємств ПТ здійснюється тільки за рахунок їх власних коштів. Так що, якщо зараз не консолідувати зусилля на вирішення цієї задачі, промисловий транспорт безнадійно відстане і буде гальмом процесів товаро- і вантажообігу. А адже на його шляхах і в автогосподарствах зароджуються і закінчуються близько 80 % усіх вантажопотоків. 60-70% відсотків - такий рівень зносу рухомого складу ПТ. Якщо протягом найближчих п'яти років не почнеться процес заміни рухомий складу, то це унеможливить вантажоперевезеннями, і послабить привабливість транспорту загального користування в очах вантажовласників. Більше того, справа не просто в оновленні рухомого складу, а у створенні спільної з державними залізницями інфраструктури високого технічного рівня, що дозволить на основі сучасних інформаційних технологій відпрацювати оптимальні логістичні ланцюжки переміщення вантажів.

До питання оновлення рухомого складу примикає питання продовження термінів його служби, капітального ремонту та модернізації. Для забезпечення ефективної та безпечної роботи промислового транспорту в світлі його модернізації як ніколи важливим є питання підготовки і перепідготовки кадрів.
Всі названі моменти – суть різні аспекти проблеми забезпечення ефективної роботи дуже важливої частини транспортного комплексу країни - промислового транспорту.

Список використаних джерел
1. Мала гірнича енциклопедія: В 3-х т. / За ред. В. С. Білецького. — Донецьк: «Донбас», 2004.
2. Світлий Ю.Г., Білецький В.С.. Гідравлічний транспорт (монографія). – Донецьк: Східний видавничий дім, Донецьке відділення НТШ, «Редакція гірничої енциклопедії», 2009. – 436 с.
3. Берников Л. Н., Дороги усовершенствования промышленного транспорта, М., 1970;
4. Коновалов Ст. С., Организация, механизация и экономика заводского транспорта, М., 1973.


Читайте також:

Географічна наука