Увійти  \/  Зареєструватися  \/ 

Вхід на сайт

Зареєструватися

Введене Вами ім'я недійсне.
Будь-ласка, введіть допустиме ім'я користувача. Без пробілів, у всякому випадку 2 , НЕ повинно бути символів: < > " ' % ; ( ) &
Пароль недійсний.
Ваші паролі не збігаються. Будь-ласка, введіть Ваш пароль в поле пароля та повторно введіть його в полі підтвердження.
Недійсна адреса електронної пошти
Адреси електронної пошти не збігаються. Будь-ласка, введіть Вашу адресу електронної пошти в поле адреси електронної пошти та повторно введіть адресу у полі підтвердження.
* * Обов'язкове поле

Характеристика олійно-жирового комплексу України

На сучасному етапі розвитку склалося важке економічне становище для всього народного господарства України і особливо для харчової промисловості,  так  як  ця  галузь  дуже  залежить від інших галузей – машинобудівної, хімічної, нафтопереробної, і особливо платоспроможності населення. Харчова промисловість – одна з провідних структуроформуючих галузей не лише агропромислового  й  промислового  комплексів,  а  й  усього  народного господарства України.
Серед інших країн світу Україна має найбільш сприятливий  природний, людський, геополітичний і ресурсний потенціал  для   розвитку харчової промисловості, раціональне використання якого забезпечило  б  їй  провідне місце на світовому й регіональних продовольчих ринках.
Останнім часом розвиток  харчової   промисловості в Україні характеризується  різким   зниженням технологічного рівня виробництва, спрацюванням знарядь праці, скороченням  обсягів  і  асортименту продукції, погіршенням її якості, затуханням інвестиційного та інноваційного  процесів, витісненням вітчизняних харчових продуктів з внутрішнього й зовнішнього ринків продовольчих товарів, зменшенням обсягів надходження  до  бюджету  та валютних надходжень у країну від експортних операцій галузі тощо.
Сьогодні олійно-жировий комплекс України є єдиним сектором аграрного виробництва, де, завдяки запровадженню економічних заходів регулювання ринку, встановлено баланс економічних інтересів держави, сільськогосподарської та переробної сфер виробництва та внутрішнього споживача. Олійно-жирове виробництво відноситься до бюджетоформуючих галузей аграрного сектора з потужним експортним потенціалом, яка динамічно розвивається.
Слід зазначити, що природо-ресурсний потенціал повністю задовольняє потреби в природних ресурсах, що потрібні для безперебійного функціонування структурних елементів олійно-жирової промисловості, а саме: родючими ґрунтами (на території України виділяють понад 650 видів ґрунтів), достатніми водними ресурсами (річкова система України дуже насичена) та сприятливими кліматичними умовами. Також олійно-жировий комплекс достатньо забезпечений трудовими ресурсами, що в наш час становлять основу виробничої діяльності заводів та комбінатів, але існує потреба в підвищенні рівня кваліфікації працівників, зайнятих в сфері олійно-жирової промисловості України.

РОЗДІЛ 1. Загальна характеристика олійно-жирової промисловості

Олійно-жирова промисловість – це складна галузь  харчової  індустрії,  що складається з взаємопов’язаних  виробництв  олії,  жирів,  харчового  масла, маргарину та реалізації продукції. Олійно-жирова   промисловість   у   якості   вихідної   сировини використовує насіння маслічних культур – соняшнику,  льону,  бавовнику,  сої, гірчиці,  арахісу,  рапсу,  коноплі  тощо. У їх насінні міститься в середньому 35-40, в найкращих сортах – понад 50 % олії. Макуха і шпрот більшості з них має 30-35 % білкових речовин і до 10 % олії (жирів), що робить їх високоцінним концентрованим кормом. Більшість олійних культур є медоносами.
Рослинні жири в структурі спожитих людиною становлять близько 20 %. Україна повністю задовольняє свої потреби в олії та маргарині, технічних оліях, майонезі, господарському милі, оліфі, стеарині, гліцерині тощо. Науково обґрунтовано, що за рік людина повинна споживати 9 кг. олії, а в Україні споживається понад 11 кг.; у США – близько 23 кг., в тому числі маргарину 13-14 кг., а в Україні маргарину на душу населення припадає 5 кг. при нормі 5-7 кг.
Розвиток  олійного   виробництва суттєво впливає на  розширення посівів олійних культур у сільському господарстві, підвищення їх  врожайності,  збільшення  жирності насіння. Готова продукція галузі – олія – надходить до  торговельної  мережі для задоволення попиту населення,  а  також  є  важливим  напівфабрикатом – обов’язковим компонентом  при  виготовлені  широкого  асортименту  предметів споживання – маргарину, майонезу, мила, стеаринових свіч, оліфи, парфумів.
Отже, важливе  значення  для  олійно-жирової  промисловості  мають  об’єми вирощеної сировини.
Сировина. Головна олійна культура в Україні – соняшник, який дає найбільший вихід олії з 1 га. (понад 6 ц.); вона відзначається високими смаковими якостями, використовується в їжу в натуральному вигляді, йде на приготування маргарину. За смаковими якостями соняшникова олія поступається лише арахісовій. Соняшник – теплолюбна і посухостійка культура; його вегетація починається при температурі 6-80С, у період цвітіння добре розвивається при температурі понад 25 0. Вегетаційний період триває 100-200 днів із сумами активних температур 2200-23000. В Україні він вирощується з території, де сума температур становить 3000о.
Кращими ґрунтами для соняшнику є типові чорноземи, темно-каштанові, сірі лісові суглинки та перегнійно-карбонатні. Отже, найсприятливіші умови для вирощування соняшнику в степовій і частково лісостеповій природних зонах. Це – найрентабельніша культура українського землеробства. Найбільші посіви соняшника в Дніпропетровській, Запорізькій, Донецькій, Кіровоградській та Харківській областях.
Соя – друга білково-олійна культура, що містить 20-28 % олії, яка за якістю не поступається соняшниковій; застосовується для харчових і технічних цілей, використовується в кондитерській і хлібопекарній промисловості, а шрот і макуха ідуть на годівлю худобі. Це тепло- і вологолюбна рослина, якій потрібно до 200 днів вегетаційного періоду, супіщані й суглинкові чорноземи. Вона є відносно новою культурою для України, її вирощують в західному лісостепу, переважно в Черкаській і Вінницькій областях. Урожайність сої невисока – 10-15 ц./га.
Рицина – високоолійна (53 %) культура, її невисихаюча олія є високоякісним мастильним матеріалом. Очищена олія (касторова) застосовується в медицині. Макуху використовують для виробництва клею і отруйних препаратів. Це теплолюбна і вибаглива до ґрунтів культура найкраще росте на чорноземах. Основні посіви розміщені в Миколаївській, Херсонській, Запорізькій і Дніпропетровській областях.
У південних областях зустрічаються посіву арахісу і кунжуту, на південному заході – маку олійного, базиліку. З ефіроолійних вирощують коріандр (Кіровоградська, Миколаївська, Запорізька області, Поділля), аніс і кмин (Хмельницька і Львівська області), лаванду (Крим), м’яту (Чернігівщина і Черкащина), шавлію мускатну (АРК та Одеська область), троянду (АРК та південно-західні області), герань (причорноморські райони), фенхель (Чернівецька область). Продукція ефіроолійних культур частково має продовольче значення (приправи, спеції, настійки тощо).
Продукція. Серед основної продукції виділяють: олія соняшникова (різних сортів та видів); олія соєва (різних сортів та видів); олія ріпакова (різних сортів та видів); промислової олійно-жирової продукції (оліфи); жири (різних сортів); масла (продовольчі та промислові). Допоміжна продукція – мила, шампуні, мастильні засоби та інші.
Зв'язок з іншими галузями. Галузь пов’язана з машинобудівною (постачання устаткування і апаратури, інструментів і запасних частин), хімічною (розчинники, реактиви, есенції, ароматичні речовини), текстильною (фільтри, пакувальний матеріал, тарні тканини), скляною і паперово-целюлозною галузями.
Чинники розміщення галузі. Географічно промислова переробка насіння розміщена в районах великих посівів олійницької сировини, бо олію перевозити легше, ніж насіння. На розміщення маргаринового і майонезного виробництв суттєво впливає споживчий фактор.
Найвища концентрація галузі в Донбасі й Придніпров’ї. Основні посіви соняшнику як теплолюбної культури зосереджені переважно в південних областях України. Особливо великого поширення набув соняшник у північних і центральних районах степу. Дещо менші його площі в лісостепу і південному степу. Зовсім незначне місце цієї культури на Поліссі і перед гірських районах Карпат.
В основі функціонування олійних комбінатів лежать зв’язки по сировині і відходах. Існує проблема стійкості і компактності сировинних зон. Раціональний радіус перевезення сировини – 50 км., реальний – 225-240 км., він залежить від концентрації посівів (від 5 до 15 %). [7]

РОЗДІЛ 2. Історичний огляд формування та розвитку олійно-жирового комплексу в Україні

Вирощування соняшнику та виробництво олії – один з найдавніших видів сільськогосподарського виробництва на території України, що пов’язано з наявністю необхідних природних та кліматичних ресурсів, розвинутою землеробською культурою населення. Соняшникова олія – національний продукт українців. Підгалузі, які виробляють маргарин та майонез сформувались вже після утворення СРСР протягом першої п’ятирічки.
У післявоєнні роки, за роки четвертої  п’ятирічки,  значно  збільшився випуск  продукції  галузі – довоєнний рівень по виробництву масла  рослинного у 1950р. був перевищений на 85%.
Олійно-жирова промисловість при СРСР була галуззю спеціалізації  республіки, якій належала важлива роль у міжнародному обміні  продовольчими  продуктами.
Характерна особливість її розвитку – зростання концентрації  виробництва, створення заводів і фабрик оптимальних потужностей.
Після розпаду СРСР  відбулася  руйнація  виробництва  та  економічних зв’язків України з  республіками,  тому  відбувся  перерозподіл  підгалузей по території України.
Еволюція української олійно-жирової галузі – з 1991 р. до 2004 р. – була відображенням існуючих реалій функціонування всієї економіки країни. Перший етап: 1991–1996 рр. – період високої інфляції (особливо це стосується 1991 – 1994 рр.), боротьба з якою змінилась масовою приватизацією державного майна (1993–1996 рр.). Другий етап: 1996 – 1998 рр. – період відносної стабілізації в макроекономіці, підвищення господарської активності суб’єктів ринку (в результаті чого збільшуються доходи, які спрямовуються на обслуговування дефіциту Державного бюджету), оптимістичних прогнозів щодо близького економічного зростання. Третій етап: 1998 – 2000 рр. – з’являються тенденції зростання, проте, цей етап ознаменовано валютною кризою – девальвацією, загальним результатом якої стало дворазове знецінювання гривні відносно долара. Отже, лише наприкінці зазначеного етапу було започатковано економічне піднесення. Четвертий етап: з 2000 р. – період економічного зростання, що підтверджується позитивною динамікою розвитку економіки України. За перші три роки цього періоду обсяг виробництва у промисловості та аграрному секторі збільшився, відповідно, на 38 та 21 %. [9]

РОЗДІЛ 3. Сучасна територіальна структура олійно-жирової промисловості та статистичні показники роботи комплексу

3.1 Сучасна територіальна структура олійно-жирової промисловості
Під сучасною структурою олійно-жирової промисловості слід розуміти територіальне розміщення олійно-жирових заводів (комбінатів) по економічних районах (областях) в нинішній час та їх взаємозв’язок.
До складу підприємств олійно-жирової промисловості входять олійножирові комбінати, жирокомбінати, олійноекстракційні, олійнопресові, маргаринові та миловарні заводи. Незалежно від того, чи входять підприємства до складу комбінатів, чи є спеціалізованими, планово-обліковими одиницями, в основному виробництві є олійнодобувні, рафінаційні, гідрогенізаційні, маргаринові підрозділи (заводи, цехи, відділки), підрозділи (цехи) з виробництва мила і мийних засобів, дистильованого гліцерину, оліфи, майонезу та інших.
Олійно-переробний підкомплекс України займає одне з провідних місць у формуванні внутрішнього ринку продовольства та структурі валютних надходжень. При зростанні суми збитків по сільському господарству в цілому з 1,4 у 2000 р. до 3,8 млрд. грн. у 2006 р. від реалізації насіння соняшнику сільськогосподарські виробники отримали відповідно 163 млн. Грн. та 94,3 млн. грн. прибутку.
В Україні діють 16 великих олійно-екстракційних заводів, які виробляють до 80% олії в Україні, інші 20% олії продукують 230 невеликих олійниць. Упродовж останніх п’яти років обсяг виробництва олії становив 510-705 тис. т. Порівняно із 1990 р. він зменшився більш як удвічі. Біля 60% олії виробляють 10 найбільших олійно-екстракційних заводів та комбінатів. [7] Отже, сучасну територіальну структуру олійно-жирової промисловості України формують провідні заводи та комбінати, які спеціалізуються на переробці олійно-жирових культур (соняшнику, ріпаку, сої) та виробництві олійно-жирової продукції. Структурними елементами територіальної організації олійно-жирової промисловості виступають: Дніпропетровський олійно-жировий завод (ТМ "Олейна"), Волчанський олійно-жировий завод, Запорізький олійно-жировий завод, Пологівський завод, Одеський завод, Вінницький завод, Полтавський олійно-жировий завод (ТМ "Щедрий дар"), Приколотиянський олійно-жировий завод, Кіровоградський, Слов’янський олійно-жировий завод, Каховський олійно-жировий завод (Херсонська область, ТМ "Чумак"). Для економічно ефективного функціонування провідних олійно-жирових заводів (комбінатів) потрібно, щоб відсоток використання виробничих потужностей був максимально високим та наближався до 60 – 80%.
Економічно ефективне функціонування, вдосконалення та перспективний розвиток олійно-жирової промисловості України пов'язані з раціональним використанням природних, матеріальних і трудових ресурсів, забезпеченням відповідних пропорцій у межах галузі, регіонів, всього господарського комплексу України, переведенням економіки на інтенсивний шлях розвитку, підвищенням рівня суспільного виробництва, охороною навколишнього середовища. Отже, для забезпечення перспективного розвитку олійно-жирової промисловості України необхідно провести реструктуризацію сировинної та виробничо-технічної баз галузі, на основі чого підвищити ефективність виробництва, запровадити державне регулювання ринку олійно-жирової продукції, з одночасними збереженням і розширенням її експорту для збільшення валютних надходжень. Результатами таких заходів стануть збалансування сировинних ресурсів і виробничих потужностей підприємств олійно-жирової промисловості в мікро- і макрорайонному розрізах, а також врегулювання цін і взаєморозрахунків у галузі. Разом узяті, ці фактори забезпечать її розширене відтворення.

3.2 Виробничі та експортні показники олійно-жирового комплексу України.
Завдяки ефективній протекціоністській політиці з боку держави олійно-жирова промисловість швидко вийшла із кризового стану, який вона переживала у 1997-1998 роках. Щорічно збільшується виробництво олійних культур, зростають переробні потужності, на початок 2008/09 маркетингового року вони досягли 7,25 млн. тонн на рік.
Динамічний розвиток олійно-жирової галузі та незадовільний стан виробничих потужностей (оснащення більшості олійно-добувних підприємств морально і фізично застаріло) виступають основною умовою активної інвестиційної діяльності в комплексі. Зараз в Україні функціонує 20 олійно-екстракційних ліній (загальною продуктивністю 3 млн. т на рік переробки насіння соняшнику), з яких експлуатується: близько 40 років – 12 ліній (57 %), від 15 до 30 років – 7 ліній (33 %), до 5 років – 1 лінія (10 %).
За даними Держкомстату України, у червні поточного року в цілому по Україні виробництво олії соняшникової склало 219,54 тис. тон проти 90,9 тис. тон у червні минулого року або 241,5%.
За 6 місяців 2009 року виробництво олії соняшникової склало 1397,15 тис. тон або 158,9 %.
За 10 місяців 2008/09 МР (вересень-червень) вироблено 2,15 млн. тон олії соняшникової проти 1,58 млн. тон за відповідний період 2007/08 МР або 136,1%.
У 2008/09 МР виробництво олії соняшникової може перевищити 2,5 млн. тонн (2007/08 МР – 1,77 млн. тон). [18]

3.3 Експорт продукції олійно-жирового комплексу України.
Зміна напрямків експорту сировини на готову продукцію в олійно-жировому підкомплексі дала змогу нарощувати обсяги переробки соняшнику і виробництва олії. Однак скорочення реалізації насіння закордонним структурам не сприяло переходу власності на сировину до заводів. В умовах низької забезпеченості оборотними коштами з причин тривалого застою в галузі підприємства почали здійснювати давальницьку переробку.
У вартісному виразі обсяг виробництва продукції олійно-жировим підприємством збільшився в аналізованому періоді. Безперечно, що найбільша частина фінансових ресурсів формується за рахунок виробленої олії, вартість якої за 2000–2002 рр. становила в межах 23,6–33,8 млн. грн. Дохід від реалізації всієї продукції за 1999–2003 рр. збільшився майже у шість разів, відповідно до обсягів переробки.
В останні два-три роки стала динамічно змінюватись структура експорту. Усе більше предметом експорту стає не лише олія первинного добування, а й фасована глибокої очистки, маргаринова продукція та майонез. У структурі експорту продовольчих товарів продукція олійно-жирової промисловості займає понад 30%, а в загальних обсягах аграрної продукції -  близько 14%. Це ілюструють наведені нижче статистичні дані:
- за 6 місяців 2009 року експортовано 1,17 млн. олії соняшникової проти 0,785 млн. тон за відповідний період 2008 року або 149%.
- за 10 місяців 2008/09 МР експортовано 1,76 млн. тонн проти 1,27 млн. тон за відповідний період 2007/08 МР або 138,6%.
- експорт насіння соняшнику у червні поточного року знов збільшився і склав 102 тис. тон (46 тис.тонн – у травні поточного року, 63,0 тонни – у червні минулого року).
- з  урожаю 2008 року у вересні 2008-червні 2009 року експортовано 679,0 тис. тон насіння соняшнику проти 75,4 тис.тонн за весь минулий маркетинговий рік.
Таким чином, експорт насіння соняшнику збільшився у 9 разів. [18]
Постійно розширюється географія продажу олії українського виробництва. На світових ринках основними споживачами її стали країни ЄС, Близького Сходу, Північної Африки та СНД. Олія соняшникова експортується більш ніж до 56-ти країн світу.  Україна є одним із світових лідерів за обсягами продажу соняшникової олії і ділить цей ринок майже порівну з Аргентиною.

РОЗДІЛ 4. Економічне регулювання розвитку і розміщення олійно-жирового комплексу України, проблеми функціонування комплексу у кризовий період та шляхи їх вирішення

4.1 Економічне регулювання розвитку і розміщення олійно-жирового комплексу України.
В умовах соціально-економічної перебудови агропромислового комплексу (АПК) України суттєвого значення набуває формування досконалого механізму державного регулювання продуктових підкомплексів, направленого на їх становлення, функціонування і розвиток. На основі успішно апробованих у світовій практиці механізмів державного регулювання першочергової уваги потребують стратегічні галузі суспільного виробництва. В агропромисловому секторі економіки України провідну роль відіграє олійно-жировий підкомплекс, який з 1998 року увійшов до сфери контролю комерційних структур.
Стратегічне значення олійного виробництва в Україні підтверджує його перспективність. Проте тенденції розвитку, які на сьогодні склалися, та незадовільний економічний стан підприємств олійно-жирової галузі в умовах їх реструктуризації визначають необхідність пошуку резервів як на мікро-, так і на макрорівні.
Незначні наявні капітали олійно-жирових підприємств не дозволяють їм стати повноправними конкурентами на ринку. Навіть новий виток розвитку в олійно-продуктовому підкомплексі, після введення у вересні 1999 р. мита на експорт насіння соняшнику, ще не забезпечив суттєвого покращення фінансового становища підприємств, хоча дав змогу досягти виробничих рівнів 1990 р. Значні переробні потужності олійно-жирових підприємств галузі потребують першочергового вирішення завдань стабільного та максимального їх завантаження сировиною, оскільки це буде визначати ефективність використання обладнання і ресурсів. Тому виникає потреба в проведенні поглибленого дослідження питань щодо подальшого розвитку олійного виробництва й удосконалення механізмів його державного регулювання в нових умовах господарювання.
Трансформація національної економіки значно посилила роль теоретичного обґрунтування функцій економічних систем з метою адаптації зарубіжного досвіду та формування дієвого механізму державного регулювання. Чимало теоретичних розробок і рекомендацій з цього питання подано в наукових працях вітчизняних науковців: В.Д. Бакуменка, С.О. Білої, В.Г. Бодрова, В.І. Бойка, В.Є. Воротіна, В.Ф. Мартиненка, В.П. Троня та інших. Вирішення проблем державного регулювання і подальшого розвитку  олійного виробництва привертало й продовжує привертати увагу багатьох дослідників, серед яких: О.М. Іваницька, М.Х. Корецький, О.Г. Мордвінов, П.Т. Саблук, О.М. Шпичак, В.В. Юрчишин.
Проте слід зауважити, що роль держави в управлінні розвитком олійно-жирової промисловості та вирішенні комплексу проблем щодо її реструктуризації, узгодження планування, прогнозування і програмування діяльності підприємств з національними програмами продовольчого забезпечення країни на сьогодні залишається не визначеною. Високий ступінь морального та матеріального зносу обладнання олійно-жирових підприємств вимагає розробки комплексних інноваційно-інвестиційних проектів щодо їх модернізації.
У сучасних умовах для подальшого розвитку олійного виробництва в Україні було б доцільно вдосконалити порядок оподаткування переробних підприємств, враховуючи сезонний характер виробництва; забезпечити своєчасне повернення ПДВ експортерам олії; надати пільгові кредити для інтенсивного вирощування і глибокої переробки соняшнику.
Олійно-жирова промисловість, після визнання урядом її стратегічної ролі в забезпеченні продовольчої безпеки, почала розвиватись прискореними темпами. Це підтверджується практикою останніх років. Системна криза, яка охопила майже всі галузі виробництва й обігу продукції, була наслідком збігу багатьох обставин, однією з найважливіших серед них є недостатня увага державних і регіональних органів управління до ринку насіння соняшнику та олії.
Процес розробки та реалізації заходів цільової концепції розвитку олійно-жирової промисловості в необхідному напрямі реалізується в категорії "державне регулювання розвитку олійно-жирової промисловості" з позицій економічної еволюції. З еволюційного погляду, формування економіки (у тому числі й олійно-жирової промисловості) характеризується не тільки нагромадженням фізичного капіталу, але й наявністю інформації. Розвиток характеризується, як правило, агрегованими показниками, що враховують інтегральний вплив множини факторів, тому суб'єкт управління не здатен врахувати нескінченної розмаїтості умов функціонування кожного економічного агента. У даному випадку через складність цієї галузі не вдається побудувати єдиної траєкторії розвитку. Можна говорити лише про його тенденції, напрями.
У другій половині 90-х років проходили суттєві зміни в розвитку олійно-жирових підприємств, що стали результатом посилення динамізму в економічній ситуації та підвищення ролі конкуренції. Вони змушували власників активніше проводити техніко-технологічну модернізацію виробничих потужностей, зумовили зростаючу їх орієнтацію на задоволення вимог, які висуває ринок і споживач.
У результаті роздержавлення і приватизації в переробній сфері АПК склалася принципово нова ситуація: в державній власності залишається лише кожне дванадцяте підприємство і восьма частина основних фондів стратегічно важливих галузей. Різке звуження прямого регулюючого впливу держави на інвестиційний процес у цій сфері забезпечило об’єктивні передумови для широкого прояву тих переваг, заради реалізації яких і проводилася приватизація підприємств. Зростаючий попит на продукцію олійно-жирової галузі зумовлював підвищення уваги інвесторів до підприємств цієї галузі. Таким чином, в Україні набули розвитку процеси розширення виробничих потужностей діючих олійно-жирових підприємств та будівництва нових.
Наявність значних сировинних ресурсів, а також гальмівний вплив мита на експорт насіння деяких олійних культур (у т.ч. на насіння соняшнику) сприяли стрімкому розвитку олійно-жирового виробництва. При цьому за останні п'ять років спостерігалося посилення конкуренції на ринку олійної сировини та продуктів її переробки.
Зміни у структурі відносин між суб'єктами олійно-жирової галузі спонукали до виявлення основних причин розвитку. Ще до початку 90-х років ХХ ст. ринок олійних культур і рослинних олій характеризувався відносною стабільністю. Держава повністю контролювала ринок шляхом централізованих закупівель у формі державного замовлення і державного контракту. Існувала єдина, встановлена державою ціна на олійну сировину, що, як правило, направлялася на переробку до державних заводів. Одночасно переробні підприємства одержували від держави істотну матеріальну підтримку (капіталовкладення, реконструкція тощо).
Початок 90-х років характеризувався докорінною зміною державної агропродовольчої політики. Дефіцит бюджету привів, практично, до повного припинення державної підтримки цін і субсидування сільськогосподарського виробництва. Урядом вводились обмеження на експорт сировини шляхом встановлення раціональної її структури на основі квотування та ліцензування. 
Як результат активної політики асоціації "Укроліяпром" щодо захисту вітчизняного товаровиробника і зростаючого дефіциту рослинної олії у вересні 1999 р. вводилося 23 % експортне мито на насіння соняшнику. Основна мета Закону " Про ставки вивізного (експортного) мита на насіння деяких видів олійних культур" полягала в легалізації ринку олійних культур, збільшенні їх переробки на вітчизняних виробничих потужностях, забезпеченні внутрішніх потреб держави в олійно-жировій продукції та в раціоналізації структури експорту.
Аналіз державного регулювання олійно-жирової галузі за період 1993–2003 рр. дає змогу зробити висновок, що цілеспрямована і виважена політика держави щодо регулювання розвитку цього підкомплексу відсутня. За цей час було прийнято 21 законодавчий акт, що істотно впливає на роботу підприємств у сфері переробки соняшнику. З них 12 прямо чи побічно обмежували економічні інтереси суб’єктів ринкової діяльності. Закони, що суперечать один одному, становлять 38 % від загальної кількості розглянутих законодавчих актів. При цьому часовий інтервал між прийняттям закону і його скасуванням, як правило, не перевищує одного року.
Дія Закону України "Про внесення змін до деяких законів України", яким встановлено 17-процентне експортне мито на насіння соняшнику, та внесено зміни стосовно заборони переробки насіння соняшнику за кордоном на давальницьких умовах, дозволяє забезпечити спрямування сировини для переробки на вітчизняні підприємства. Це створило умови для стабільної роботи і дало можливість визначитися з обсягами внутрішнього ринку та можливостями продажу соняшникової олії на зовнішньому ринку.
Подальший розвиток олійно-жирової галузі України залежить не тільки від кон'юнктури світового ринку рослинної олії, погодних умов вирощування олійних культур, відповідності світовим аналогам технологій переробки олійної сировини, але й від державної політики стосовно виробників та переробників олійної сировини.
Необхідно враховувати, що виробнича діяльність олійно-жирових підприємств пов'язана із сезонною заготівлею олійного насіння, а вилучення обігових коштів у період масової заготівлі та переробки олійного насіння для сплати податкового кредиту станом на 1 січня 2003 р. змушує підприємства обмежувати обсяги запасів олійної сировини на цю дату. Ось чому більша частина насіння для переробки реалізується не за прямими зв'язками, а через комерційних посередників, при тому, що різниця в цінах для підприємства становить у середньому 250–270 грн./т.
За умов ринкової економіки роль держави полягає у виробленні загальних "правил гри" для економічних агентів. В умовах ринку особливе значення має правове визнання та закріплення економічних прав і обов’язків суб’єктів господарювання. Держава має створювати необхідні умови для вирішення проблем, породжених ринком, його нездатністю успішно вирішувати усі завдання соціально-економічного розвитку країни. Структурні зрушення в економіці загалом та ефективність функціонування олійно-жирової промисловості зокрема, значною мірою залежать від активної діяльності суб’єктів господарювання, формування державою привабливого інвестиційного середовища, вдосконалення податкових, митних, цінових та інших економічних механізмів.
Таким чином, державі належить визначальна роль як юридичного гаранта і арбітра економічних відносин між суб’єктами ринку. Однак існуюча правова база не відповідає не тільки новій ринковій моделі економіки, але й новій ролі в ній держави. Розширюючи простір, у якому максимізується прибуток, для поведінки економічних агентів за допомогою скасування податку на прибуток, можна стимулювати вирішення двох важливих завдань – створення стабільного підприємницького сектора економіки та запуск в роботу поки що нерухомого акціонерного капіталу через пожвавлення дивідендної політики. Крім того, отримання прибутку дасть змогу активізувати інвестиційні процеси і вивести частину економіки з тіньового сектора. [9]
4.2 Проблеми функціонування комплексу у кризовий період та шляхи їх вирішення.
Посилення кризових явищ в соціально спрямованій ринковій економіці України, поставило низку проблем, пов’язаних із виробництвом, переробкою і збутом сільгосппродукції, у тому числі олійно-жирової продукції. Підвищення ефективності агропромислового комплексу – найважливішого сектора економіки України – залежить від прийняття оперативних та обґрунтованих рішень щодо напрямів підвищення конкурентоспроможності та якості продукції, контролю за здійсненням витрат виробництва. Серед інших країн світу Україна має  найбільш  сприятливий  природний, людський,  геополітичний  і  ресурсний  потенціал  для розвитку олійно-жирової галузі, раціональне використання  якого  забезпечило  б  їй  провідне місце на світовому й регіональних продовольчих ринках [15, с. 27-30].
Огляд основних показників роботи олійно-жирових комбінатів показує, що більшість продукції, яка випускається вітчизняними підприємствами, є неконкурентоспроможною порівняно з продукцією, яка виробляється згідно з міжнародними стандартами та експортується. За останні роки функціонування олійно-жирового комплексу характеризується значним спадом ефективності як у межах окремих складових єдиного технологічного ланцюга, так і у виробничих відносинах між ними. Виробники насіння соняшнику та переробні підприємства працюють ізольовано один від одного. Їх матеріальні інтереси не сконцентровані на кінцевих результатах, що унеможливлює за рахунок упровадження окремих і недостатньо узгоджених заходів виведення цього напряму агропромислового виробництва на якісно новий рівень [6, с. 195-198]. Невідповідність вітчизняної олійно-жирової продукції європейським стандартам та недосконалість законодавства стали причиною того, що значні обсяги продукції залежуються на складах, а підприємства масово зупиняють виробничі потужності. Зниження технологічного рівня виробництва, морально і фізично зношене обладнання, затухання інвестиційного та інноваційного процесів, витіснення вітчизняних харчових продуктів з внутрішнього та зовнішнього продовольчих ринків, використання неякісної та модифікованої сировини з метою здешевлення кінцевого продукту та  зменшенням обсягів надходження  до  бюджету  та валютних надходжень у країну від експортних операцій галузі – такі процеси останнім часом характеризують дану галузь.
З огляду на проблему управління якістю олійно-жирової продукції та економічними труднощами олійно-жирових підприємств за сучасних кризових умов необхідно виявити можливі загрози для підприємства та розробити шляхи їх уникнення з метою забезпечення стабільності підприємств на ринку та підвищення конкурентоспроможності вітчизняної олійно-жирової продукції. 
Економічна діяльність завжди пов’язана з ризиком, тобто виникненням ситуації, за якої підприємство не отримає запланованого прибутку. Ймовірність виникнення таких ситуацій збільшується за умов нестабільної економіки, відсутності повної та достовірної інформації про ринки збуту та іншої інформації на момент прийняття рішення та залежить від характеристик конкретної галузі господарювання.
Серед фундаментальних ризиків, що впливають на олійно-жирову діяльність на продовольчому ринку виділені: серед економічних ризиків можна виділити поглиблення кризових явищ як у світовій, так і у вітчизняній економіці, відсутність обґрунтованої економічної концепції розвитку вітчизняного продовольчого ринку, а також деградацію виробничого потенціалу; деструктивний характер податкової політики; серед організаційно-правових ризиків виділяємо масштабне зростання фальсифікованої продукції, тінізація економіки; найбільш впливовим соціальним ризиком є зниження рівня споживання продуктів харчування [15, с. 27-30].
Отже, серед шляхів підвищення конкурентоспроможності продукції олійно-жирових підприємств та ефективності їх функціонування можна виділити такі: комплексний підхід до проблем організаційної, ресурсної та асортиментної структури галузі як до якісних стратегічних цілей, що дозволить подолати галузеву структурну деформацію; впровадження інноваційних технологій та підходів до виробництва, що дозволить уникнути надмірних втрат сировини та мінімізує вплив людського чинника. Також управління ризиками операційної діяльності потребує організації досконалої системи моніторингу зовнішнього середовища для формування ефективної маркетингової стратегії; правового захисту технологій; впровадження на підприємстві заходів підвищення кваліфікації працівників; постійний контроль за якістю виконання та ефективністю управління [5, с. 93-98].
Проте, слід зазначити, що основну увагу слід приділяти процесу контролю якості продукції, її відповідності вітчизняним та світовим стандартам, що дасть можливість розширити коло споживачів на вітчизняному ринку та успішно експортувати олійно-жирову продукцію. Отже, ризики, що знаходяться під пильним контролем та для яких розроблені конкретні заходи управління, не є перешкодою здійснення господарської діяльності.

Висновки

1. Олійно-жирова промисловість України це – одна з провідних галузей харчової промисловості, яка є структурним підкомплексом аграрно-промислового комплексу і являє собою достатньо економічно розвинену, сформовану, постійно функціонуючу систему. Сьогодні повністю забезпечені потреби внутрішнього ринку в олійній продукції, зникли сезонні коливання цін.
Виробнича база підприємств дозволяє переробляти різні види насіння олійних культур: соняшника, ріпаку, сої, а вкладені інвестиції зумовлюють інвесторів проводити зважену цінову політику відносно олійної сировини, що стимулює їх до вирощування олійних культур. Випереджаючий ріст переробних потужностей зумовлює жорстку конкуренцію між переробними підприємствами на внутрішньому ринку олійних культур і є фактором  підтримки рівня закупівельних цін на олійні культури.
Олійний ринок України є одним із перспективних секторів аграрного виробництва. Олійна продукція користується зростаючим попитом на світовому ринку, що зумовлено двома основними факторами:
- всебільшою переорієнтацією у структурі харчування людей на олії і жири рослинного походження через їх фізіологічні переваги і більш доступні ціни порівняно із тваринними жирами;
- динамічним зростанням у всьому світі виробництва біодизельного пального на основі рослинних олій на фоні прогресуючого зростання цін на мінеральні енергоресурси та зменшення їх природних запасів.
2. Для забезпечення стійкого функціонування олійно-жирової промисловості, її структурні елементи повинні певним чином підбиратися і раціонально територіальне розміщуватися. При цьому вони мають бути структурно і функціонально упорядкованими у просторі та часі, забезпечуючи самовідтворення.
3. З метою удосконалення регулювання діяльності олійно-жирового комплексу, посилення його конкурентних переваг поряд з реформуванням організаційної і управлінської структури та системи взаємодії комплексу з регіонами в роботі обґрунтовано ряд заходів. До них відносяться:
- застосування високоефективних методів діяльності, технологій, нових товарів та послуг;
- поліпшення матеріально-технічної бази з використанням лізингових схем фінансування;
- вивчення стану і перспектив розвитку товарної кон`юнктури національного, регіональних і зовнішніх ринків; орієнтація галузі на вимоги ринку;
- активний вплив на формування ринку олійно-жирової продукції; стимулювання збуту.
4. З метою використання ринкових механізмів при формуванні ефективної структурно-динамічної моделі олійно-жирового комплексу необхідним є дотримання концептуальних основ і принципів, у тому числі:
- створення сприятливого організаційно-правового і економічного середовища;
- цільова спрямованість і проблемний підхід у виборі і реалізації пріоритетів;
- інноваційний тип розвитку з опорою на власні ресурси;
- функціонально-галузева і функціонально-територіальна збалансованість структурної, промислової, регіональної і регуляторної політики;
- використання потенціалу інтеграційних процесів.
5. З урахуванням загострення конкуренції на світових ринках стратегія підвищення конкурентоспроможності вітчизняного олійно-жирового комплексу має базуватися на формуванні дієздатних кластерів, до складу яких залучаються підприємства-лідери і технологічно пов`язані з ними спеціалізовані виробництва цієї чи суміжної галузі. Основою забезпечення ефективного розвитку олійно-жирового комплексу є здійснення реструктуризації підприємств, систем управління та покращення фінансового стану.

Список використаних джерел

1. Балабанов Г.В. “Продовольчий ринок України: оцінка регіональних відмінностей”  – “Український географічний журнал”, 1999р. №1, с. 19-26
2. Блакита Г.В. Науково-методичні основи економічного регулювання розвитку і розміщення олійно-жирового комплексу України. – Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.10.01 – розміщення продуктивних сил і регіональна економіка. - Науково-дослідний економічний інститут Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України (НДЕІ Мінекономіки України), Київ, 2002.
3. Дерев’янко О.  “Основні напрями системного трансформування харчової промисловості України”– “Економіка України”, січень 2000р., с. 45
4. Заставний Ф.Д. “Географія України”, К.: 1994р., с. 364-367.
5. Каменська Т.О. Мета й завдання внутрішнього аудиту собівартості готової продукції  підприємств олійно-жирової промисловості // Науково-виробничий журнал “Держава та регіони” Гуманітарного інституту “ЗІДМУ”. Серія: “Економіка та підприємництво”. - 2002. – № 4. - С.93-98.
6. Педак І.С., Краснокутська Т.Ю. Якість продукції – найважливіший фактор конкуренції // Держава та регіони. – 2005. – № 4. – С. 195-198.
7. Пістун М.Д., Гуцал В. О., Провотар Н. І. Географія агропромислових комплексів: Навч. посібник – К.: Либідь, 1997. – 200 с.
8. Радченко В. “Ринкові проблеми інвестування агробізнесу”,, “Економіка України”, лютий 2000р., стр. 55.
9. Таршин С.І. Державне регулювання розвитку олійного виробництва в Україні. Автореф. дис... канд. наук з держ. упр.: 25.00.02 /; Нац. акад. держ. упр. при Президентові України. Харк. регіон. ін-т держ. упр. – Х., 2004. – 20 с.
10. Таршин С.І. Державне регулювання ринку олійних культур в Україні // Вісник НАДУ. – К.: Вид-во НАДУ, 2004. – № 2. – С. 264-270.
11. Таршин С.І. Державне регулювання розвитку олійного виробництва // Вісник НАДУ. – К.: Вид-во НАДУ, 2004. – № 3. – С. 98-108.
12. Таршин С.І. Інноваційно-інвестиційна політика розвитку олійного виробництва // Держава та регіони. Серія: Державне управління. – 2004. - № 1. – С. 95-98.
13. Таршин С.І. Проблеми структурного розвитку підприємств олійно-жирової галузі харчової промисловості України // Держава та регіони. Серія: Державне управління. – 2002. – № 1. – С. 133-138.
14. Таршин С.І. Реструктуризація як фактор підвищення конкурентоспроможності підприємства // Зб. наук. праць НАДУ / За заг. ред. В.І. Лугового, В.М. Князєва. – К.: Вид-во НАДУ, 2004. – Вип.1. – С. 327-333.
15. Педак И.С. Состояние продовольственного рынка маслопродукции в Украине // Экономика и управление. – 2006. – № 4. – С. 27-30.
16. http://agroua.net/news/news_23838.html (Інформаційний центр УАК).
17. http://www.apk-inform.com/showart.php?id=36512
18. http://www.minagro.gov.ua/page/?n=8604

Географічна наука