Медицина в Китаї

Близько 75 % населення Китаю проживає в сільських районах, тому медицина та охорона здоров'я на селі постійно перебувають у центрі уваги держави. Після 1978 року, з часу проведення політики реформ і відкритості медичні органи країни поставили собі за мету подальший розвиток сільської санітарно-гігієнічної роботи і забезпечення селян медичним обслуговуванням, розглядання це як один з ключових моментів будівництва нового соціалістичного села з китайською специфікою.

Поряд з цим на основі всебічного розвитку медицини на селі на перше місце висунуті загальні санітарно-гігієнічні заходи. В даний час в сільських районах в основному сформувалася триступенева (повітова, волосна і сільська) лікувально-профілактична система.

У відповідності до системи державного медичного обслуговування і трудового страхування, створеної в 50-х роках в Китаї лікування робітників і службовців у разі їх захворювання або травм здійснюється повністю за рахунок держави. Ця система зіграла активну роль в охороні здоров'я робітників і службовців, стимулювання економічного розвитку і забезпечення суспільної стабільності. Однак у міру розвитку економіки та поглиблення реформи економічної системи країни все більше проявлялися її недоліки. Оскільки медичне обслуговування зазвичай оплачують держави і підприємства, витрати на ці цілі ростуть надто швидко і стали тягарем для державного бюджету.

З іншого боку, неминуче марнотратство санітарно-гігієнічних ресурсів. Медичне обслуговування в сільських місцевостях, за винятком невеликого числа заможних регіонів, де воно надається безкоштовно, все ще залишається платним. У країні система загального медичного обслуговування ще не досягла досконалості, сфера її дії невелика, тому обов'язково потрібно здійснити реформу системи загального медичного обслуговування.

Реформа медичної сфери в містах і селищах передбачає створити механізм відшкодування витрат медичних установ. Це означає, що система медичного страхування повинна будуватися з урахуванням місцевих фінансових і соціальних умов; витрати на лікування повинні взяти на себе як держава і підприємства, так і самі пацієнти. У сільських районах слід всіляко розвивати і вдосконалювати кооперативну систему медичного обслуговування під керівництвом місцевих урядів, яка функціонує на кошти суспільства за фінансової допомоги уряду і на засадах добровільної участі населення.

Заплановано створити страхові фонди головним чином за рахунок внесків приватних осіб і підтримки з боку колективів і місцевої влади, щоб забезпечити селян елементарним медичним обслуговуванням, виконати завдання профілактики захворювання та уникнути бідності через хворобу. Розширення сфери охоплення системою медичного страхування не тільки сприяє повному та своєчасному обслуговуванню з боку медичних установ, а й відповідає вимогам стабільного розвитку самих медичних установ.