Сільське, лісове та рибне господарство Китаю

Китай з давніх пір є аграрною країною, але з 50-х років минулого століття він приступив до широкомасштабної індустріалізації. На початку 80-х років частка сільського господарства у ВВП становила приблизно 32%, але потім стала поступово знижуватися і в 2001 році впала до 15,2%.

У Китаї земля є державною і колективною власністю. У кінці 1978 року і насамперед у селі почалася реформа. Завдяки їй швидко поширилася нова господарська система - сімейна підрядна відповідальність, пов'язана з результатами виробництва.

Сільське господарство - один із найважливіший економічних секторів Китаю. До 70% поставок сировини в легку промисловість здійснюється саме за рахунок власного потенціалу. У галузі зайнято понад 300 мільйонів працюючих, тобто близько половини всієї робочої сили в країні. Із членами сімей (мається на увазі сезонність робіт) ця цифра досягає близько 850 млн. чоловік, що в 6 разів більше ніж у Росії, Японії, Англії, Франції, Німеччини, Італії, Мексиці, разом узятих.

Сільське господарство Китаю є одним з найбільших у світі за масштабами виробленої продукції зокрема рису, пшениці, картоплі, сорго, арахісу, чаю, ячменю, вівса, бавовни, соняшникової олії, свинини та риби. З 90-х років минулого століття Китай займає перше місце в світі по виробництву зернових, м'яса, бавовни, насіння ріпаку, фруктів, листового тютюну, друге - з виробництва чаю та вовни і третє або четверте з виробництва соєвих бобів, цукрового очерету і джуту.

Однією з основних особливостей сільського господарства стає постійна нестача сільськогосподарських угідь. Рівнини складають 43% всієї земельної площі країни. З 320 млн.га розораних площ практично може бути використано тільки 224 млн.га. Всього ж площа орних земель складає близько 110 млн. га, що становить близько 7% світової ріллі. За китайською класифікації лише 21% земельного фонду відноситься до високопродуктивних земель. Це, перш за все, рівнини Північного сходу Китаю, середнього і нижнього басейну ріки Янцзи, дельта річки Чжуцзян і Сичуанська улоговина. Ці райони відрізняються сприятливими для рослинництва умовами: тривалим вегетаційним періодом, високими сумами активних температур, достатком опадів. Ці умови дозволяють вирощувати два, а на крайньому Півдні Китаю навіть три врожаї на рік.

У той час, як багато років сільське господарство Китаю було орієнтоване на забезпечення внутрішніх потреб країни, в останні роки держава зайнялося імпортом зернових. Зважаючи на скорочення доступних для агрокультури земель , все більше сенсу з'являється в тому, щоб імпортувати екстенсивні культури, такі як пшениця і рис, і зберегти ресурси Китаю для більш цінних продуктів, таких як фрукти, горіхи або овочі. Щоб підтримувати незалежність у сфері зернових і зберігати якість їжі, уряд Китаю підсилив політику, спрямовану на висаджування більш вигідних культур. Незважаючи на чіткі обмеження у частині вирощування зернових, сільськогосподарський експорт Китаю активно посилився в останні роки.

Домінує рослинництво. Близько 75% розораної території Китаю використовується для вирощування харчових культур, а надто зернових. Найважливішою з них є рис (50% збору зернових в країні), який вирощується на 25% земель. Велика частина рису вирощується на півдні від річки Хуай, в долині Янцзи, дельті Жу Чжіанг, а також у провінціях Юньнань, Гуйчжоу і Сичуань. За багатовікову історію вирощування рису в Китаї було виведено близько 10 тис. сортів цього злаку. Другим за важливістю злаком є пшениця (стала поширюватися з VI-VII століття), яка в переважно вирощується на низовинах Північного Китаю, долинах річок Вей і Фен на Лоеському плато, в Джіангсу, Хубеї і Сичуані. На даний момент в жодній країні світу не збираються такі високі врожаї пшениці, як у Китаї. Кукурудзу і просо вирощують на півночі і північному сході Китаю, а овес дуже важливий для господарства Внутрішньої Монголії і Тибету.

Серед інших продовольчих культур також варто згадати солодку картоплю, білу картоплю на півночі країни і різні фрукти і овочі. Тропічні фрукти вирощуються на острові Хайнань, яблука та персики - у північному Ліаонінг і Шандонг, а цитруси - у Південному Китаї.

Вкрай важливі в китайському сільському господарстві олійні культури, з яких виробляють їстівні та промислові олії. Вони ж є об'єктом експорту. У північному та північно-східному Китаї соєві боби вирощуються для виробництва тофу і кулінарного соусу. До олійних культур також відносяться сезам, соняшник і дерево тюнг.

Китай також є провідним виробником арахісу, який вирощують в провінціях Шандонг і Хебей.У Китаї вирощуються зелений чай і жасмин, чорний чай (на експорт), цукрова тростина і цукровий буряк. Чайні плантації розташовані на горбистих схилах долини Янцзи і південно-східних провінцій Фуджань і Жейянг. Цукрова тростина вирощується в Гуандонзі та Сичуані, в той час як цукрові буряки - в Хелонгджіанзі та Внутрішній Монголії.

Висока щільність населення та інтенсивне використання земельного фонду відбиваються, насамперед, на розвитку тваринництва, роль якого в цілому незначна. У Китаї історично склалося два типи тваринництва. Один тісним образом зв'язаний із землеробством і носить підсобний характер; в землеробських рівнинних районах розводять переважно свиней, тяглову робочу худобу і птицю.

Західним ж районам властиве екстенсивне, кочове чи напівкочове скотарство. Виробництво і споживання продукції тваринництва, особливо в розрахунку на душу населення, низькі. Найбільш розвинене свинарство, відоме в Китаї ще до нашої ери, на нього припадає близько 90% усього виробленого м'яса. Характерною рисою тваринництва в Китаї є висока частка робочої худоби і слабка розвиненість молочного тваринництва.

Китай виробляє близько однієї третини з усіх поставок риби в світі. Його мілководні рибні угіддя займають 1500 тис. кв.км. і становлять чверть усіх світових мілководних угідь. Аквакультура - вирощування риби в ставках і озерах, дає половину рибних продуктів. Основними регіонами з аквакультурою є долина Янцзи і дельта Жу Джіанг.