Від початку формування національних географічних шкіл і до Першої світової війни німецька географічна школа посідала провідне місце у світової географії.
У другій половині XVIII – першій половині ХІХ ст. на її розвиток мали значний вплив такі відомі географи і філософи, як Антон Фрідріх Бішінг, Імануіл Кант, Олександр Гумбольдт, Карл Ріттер.
А. Ф. Бішінг у 1792 році видав шеститомну працю "Новий землеопис", в якій подав детальну характеристику країн Європи. Також він висунув дві концепції:
1) Густота населення є важливою географічною характеристикою території;
2) Перевезення товарів водними шляхами звільняє залежність людей від місцевих ресурсів.
І. Кант поділяв всі науки на абстрактні і конкретні, а в останніх виділяв систематичні, хорологічні та хронологічні. Географію він відносив до хорологічних наук, тобто просторових. Кант також вважав за необхідне урахування антропогенних сил, поруч із природними, для пояснення особливостей формування території.
Щоправда, Кант розглядав географію як науку, що вивчає в основному зв’язки між окремими предметами і явищами, їх загальні характеристики, і що вона, в більшій мірі, зосереджує увагу на виявленні відмінностей, ніж подібностей, в просторі. Але Кант вважав географію не лише описовою, але й
номотетичною, тобто "законотворчою" наукою.
А. Гумбольт був одним з фундаторів наукового країнознавства. Більшість його досліджень стосувалися фізико-географічних напрямків. Він розкрив суть широтної зональності і висотної поясності у розподілі зональності, тепла і вологи на Землі, ввів термін "землеопис". Але разом з тим він відводив величезну роль географічній функції людини і її впливу на природу.
Карл Ріттер, засновник Німецького географічного товариства, перший завідувач кафедри географії в Німеччині, був автором 19-ти томного видання "Землезнавство у його відношенні до природи та історії людини або Загальна порівняльна географія". В своїх працях Ріттер розкривав географічні особливості взаємозв’язку людини природи. Він схилявся до думки, що географія по своїй суті є хорологічною наукою і до деякої міри протиставляв географічний метод історичному. Вчений вивчав просторові відносини - зв’язки і взаємозалежності між явищами і процесами на земній поверхні. Ріттер намагався віднайти просторові закономірності і взаємозалежності, вивчаючи географічне положення, конфігурацію, взаєморозташування та величину країн та районів.
Ріттера і Гумбольта вважають основоположниками порівняльного методу в географії та комплексного підходу в дослідженнях.
Важливою подією для розвитку німецької географії стало рішення уряду Пруссії в 1874 році запровадити в усіх університетах кафедри географії. Очолювати кафедри мали вчені в званні професорів. До 1880 року кафедри географії були започатковані в усіх університетах Німеччини. Це дало значний поштовх для розвитку природних, а з часом і суспільних галузей науки.
У другій половині XIX століття німецьку географічну школу формували такі вчені як Фердинанд фон Ріхтенгофен, Фрідріх Ратцель, Альфред Геттнер та інші.
Наприкінці ХІХ століття Ріхтгофен висунув концепцію хорології, яку продовжували розглядати й інші німецькі географи.
У 1895 році Альфред Геттнер опублікував у журналі "Geographische Zeitschrift" перше із сформульованих ним методологічних положень. За визначенням Геттнера географія була наукою, яка об’єднувала різні напрямки не за предметом, а за методом вивчення. Геттнер поставив питання про те, чи повинна географія зосереджуватися на вивченні тільки унікальних об’єктів та явищ в просторовому аспекті, чи так само мали розроблятися загальні питання. Геттнер доводив своє бачення цієї проблеми, яке полягало в тому, що географія повинна використовувати і загальне і часткове, і, таким чином, вдосконалюватися.
Фердинанд фон Ріхтенгофен займався не тільки геологічними дослідженнями, організував експедиції до Китаю та інших азійських країн, а й почав створення теоретичної бази. Ріхтенгофен вивчав предмет і цілі географічних досліджень, розробляв методику досліджень. Він вважав, що географія - це загальне землезнавство, що складається з фізичної географії, біогеографії та географії людини. Географія займається вивченням географічної оболонки в масштабі як всієї планети та її компонентів, так і за окремим районом.
Він виділив чотири ієрархічні рівні:
- головні підрозділи;
- великі райони;
- ландшафти;
- урочища.
Фрідріх Ратцель став фундатором систематичного вивчення соціальної географії (антропогеографії). У 1882 році він видав перший том "Антропогеографії", в якому описав дію природних феноменів на історію розвитку людини. В цей самий час були надруковані праці інших німецьких географів, які не погоджувалися з таким підходом до антропогеографії. Вони приділяли увагу самій людині, її культурним особливостям та традиціям. У 1894 році було видано другий том "Антропогеографії", в якому Ратцель використовував саме такий підхід. Ратцель вважався прихильником соціального дарвінізму. Він погоджувався з ототожненням держави з живим організмом та вважав, що вона не може знаходитися в стані спокою, а має або розвиватися, або померти.
Ще однією важливою віхою соціально географічних досліджень Ратцеля було спростування традиційних уявлень про освоєння земель і розвиток господарства. Згідно з існуючою теорією, в експлуатації земель люди послідовно пройшли стадії мисливства, рибальства та збирання, кочівного скотарства та землеробства після чого перейшли до спеціалізованого сільського господарства. Ратцель не погоджувався з можливістю встановлення чітких меж переходу від однієї галузі до іншої і вважав, що в багатьох випадках мав місце змішаний тип господарства.
На основі цих міркувань у 1892 році Едуард Ган опублікував нову карту сільськогосподарських систем світу, де виділив 6 основних типів освоєння земель:
- мисливство і рибальство, мотичне землеробство;
- землеробство з використанням плуга;
- європейсько-західноазійський тип, в якому поєднувалися землеробство і скотарство;
- скотарство;
- китайський тип спеціалізованого землеробства;
- японський тип спеціалізованого землеробства.
Отже, наприкінці ХІХ століття Ратцелем та його послідовниками була розроблена система німецької соціальної географії. В цей час для німецької географії особливо гостро постало питання розмежування соціальної та природничої географії.
Професор Страсбурзького університету Георг Герланд взагалі вважав, що географія повинна займатися природничою наукою з точно встановленими законами, які неможливо застосовувати у вивченні діяльності людських груп. Отже, антропогеографія не могла існувати як частина географічної науки. Але ці міркування Герланда були відхилені науковою спільнотою.
Німецька географічна школа сформувалася однією з найперших і здійснила значний вплив на формування суспільно-географічної думки в Європі, зокрема, на Швецію, Австрію,Швейцарію, Данію, Фінляндію, Норвегію та інші країни.
Одним з видатних шведських географів був Стен де Геер, який на початку ХХ століття створював детальні карти чисельності та густоти населення, розореності земель, характеру господарської діяльності. Де Геер займався виділенням районів за природними ознаками та заселеністю.
У 1923 році вийшла в світ стаття вченого про предмет і методи географії. Де Геер визначив географію як науку, що вивчала сучасний розподіл явищ на земній поверхні. А поверхню Землі , за Ріхтгефеном, він розглядав як зону, в межах якої взаємодіяли і проникали одна в одну літосфера, гідросфера, атмосфера, біосфера та атмосфера.
Ще одним відомим шведським географом був Хельге Нельсон. Він докладно описав процеси заселення гірничовидобувного округа Швеції, а також вивчав явища міграції. Лундський університет, в якому працював і проводив свої дослідження Нельсон, а згодом і його послідовники, такі як Тор Стен Хьогерстранд.
Найбільша увага в сфері соціально-економічної географії приділялася вивченню географічних районів та явищам розселення та міграції населення.
В Нідерландах кафедра географії була створена у 1877 році в Амстердамському університеті, а на початку ХХ сторіччя в університеті існувало вже дві кафедри: фізичної та політичної географії.
Після Другої Світової війни в Нідерландах почали закріплюватися хорологічні концепції, що суперечили розділенню природничої та соціальної географії.
В Данії та Фінляндії більш стрімкого розвитку набували фізико-географічні напрямки.
В університетах Відня та Цюриха географічні традиції майже не відрізнялися від німецьких.
Мороз В.О.
Географічні дослідження у Чернівецькому університеті започатковано у 1876/77 навчальному році, тобто...
В місті Одеса становлення і розвиток географічних і геологічних наук та підготовка фахівців за цими ...
Вперше термін "геополітика" був введений Рудольфом Челленом у 1899 році. За визначенням Че...
Від початку формування національних географічних шкіл і до Першої світової війни німецька географічн...
Проблема вибору концепцій районування постала ще наприкінці ХІХ століття перед Відалем де ля Блашем ...
Всебічний розвиток суспільної географії у Франції почався у ХIХ столітті, як у Німеччині, але з запі...
Засновником французької геополітичної школи вважається Поль Відаль де ля Блаш (famousgeographers/31-...