Увійти  \/  Зареєструватися  \/ 

Вхід на сайт

Зареєструватися

Введене Вами ім'я недійсне.
Будь-ласка, введіть допустиме ім'я користувача. Без пробілів, у всякому випадку 2 , НЕ повинно бути символів: < > " ' % ; ( ) &
Пароль недійсний.
Ваші паролі не збігаються. Будь-ласка, введіть Ваш пароль в поле пароля та повторно введіть його в полі підтвердження.
Недійсна адреса електронної пошти
Адреси електронної пошти не збігаються. Будь-ласка, введіть Вашу адресу електронної пошти в поле адреси електронної пошти та повторно введіть адресу у полі підтвердження.
* * Обов'язкове поле

Французька суспільно-географічна школа. Географія людини

Всебічний розвиток суспільної географії у Франції почався у ХIХ столітті, як у Німеччині, але з запізненням на 5-10 років. Французька географічна школа на рівні з німецькою була однією з домінуючих в період формування національних географічних шкіл.

На початку ХIХ століття в Сорбоні існувала кафедра географії, але викладання на ній велося переважно вченими істориками. Більшість вчених на той час пов'язували необхідність виділення географічної науки із розробкою районування Франції та проблемного розвитку французьких колоній. У середині ХIХ століття у Франції налічувалося 9 географічних товариств, два з яких діяли в Парижі, а інші в Ліоні, Марселі, Бордо, Нансі, Рошфорі, Дуї та Монпельє.
До 1921 року географічні факультети у Франції мали 16 університетів. Ще в 4-х університетах Бельгії викладання географії велося французькою.
Одним з найбільш визначних французьких географів кінця ХIХ був Поль де ла Голош. Відоль вивчав територію, розділяючи її на певні ландшафтні суспільно-географічні одиниці, і став основоположником французької школи географії людини.

Найвизначнішими постатями в цей період стали Елізе Реклю, Поль Відаль де ля Блаш, Жан Брюн. Елізе Реклю більшість своїх досліджень проводив у галузі країнознавства. Він був автором таких географічних видань, як "Земля і люди. Загальна географія", "Людина і земля" та інші. Реклю визначав географію стосовно людини, як історію в просторі, а історію, як географію в часі, таким чином, висловлюючи думку, щодо важливості історичного методу в географії та географічного в історії.

Наприкінці 90-х років ХIХ століття  Відаль де ля Блаш висунув теорію посибілізму. Згідно якої природа ставила межі, але й давала можливість для свого освоєння. При цьому способи людського впливу на природу і адаптування в тих інших умовах залежали від його власних традицій і способу життя.
В своїх дослідженнях Відаль спирається на німецьку антропогеографію Ратцеля, але при цьому вносить риси, характерні лише для французької географії. Зокрема, часто використовується термін "le genre de vie" – спосіб життя. За Відалем, він включає в себе звичаї, традиції, цінності тієї чи іншої соціальної спільності, які передаються від покоління до покоління і є основним фактором, що визначають, яким чином буде  взаємодіяти з природою ця соціальна спільність. Свою роботу "Географія людини" Відаль не встиг повністю завершити, оскільки у 1918 році пішов із життя. Але робота все ж була опублікована у 1921 році зятем Відаля, Імануїлом де Мартонном під назвою "Основи географії людини". В цій праці Відаль розглядав людину, як географічний фактор, явища пов`язані з міграцією та розселенням, розвитком цивілізації, формуванням поселень різного типу. Вчений не встиг повністю завершити роботу над розділами про походження рас, розповсюдження ремесел і т.д.

Дослідження в напрямку географії людини продовжив один з учнів Відаля - Жан Брюн, який сприяв закріпленню і розповсюдженню ідей Відаля у Франції та за її межами. Брюн виділив три категорії найважливіших реалій географії людства:
1) Реалії непродуктивного використання земель для житла і доріг;
2) Реалії освоєння земель рослинами та тваринами або обробіток і розведення;
3) Реалії деструктивної експлуатації ресурсів: "оскуднение" рослинності, знищення тварин, видобуток корисних копалин.
Він проілюстрував суть цих категорій на прикладі взаємодії людини і природи в декількох оазисних районах Сахари та в Альпах.
Згодом Брюн розширив сферу своїх досліджень і окрім географії людини вивчав політичні та історичні аспекти географії.
Загалом, французька школа географії людини відрізняється від німецької антропогеографічної школи декількома суттєвими рисами.
По-перше, набагато менше значення надається детермінізму. Французький напрям залишає людським спільнотам в різному середовищі можливість вибору шляхів використання географічних ресурсів і т. інш., тому й визначається як посибілізм.
Другою рисою є історизм французької географії, а також широке використання порівняльних характеристик.

На відміну від своїх німецьких колег, французькі географи майже не приділяли уваги проблемі розділення географії на природну та суспільну. У Франції обидві гілки географії розвивалися відносно рівномірно. У 1929 році французький географ Валло у своїй праці "Географічні науки" розкрив свої уявлення про географію, як одночасно унітарну і автономну сферу досліджень і як допоміжний інструмент інших наук. Валло характеризував географію як філософію світу людини і унеможливлював однобічний погляд на її ділення. Отже, французькі географи одночасно займалися систематичними (галузевими), місцевими і регіональними дослідженнями.

Французька географічна школа мала вплив на розвиток географії в інших країнах. У 1898 році в Бельгії французький географ Елізе Реклю заснував Інститут географії.
Фундатором нової географії в Італії став Джузеппе Делла Ведова, який очолив кафедру географії в Римському університеті у 1875 році. Він також визначав географію, як хорологію. Більшість географів, що очолили кафедри італійських університетів були учнями Ведови.
Завідувач кафедри Падуезького університету, Марінеллі опублікував керівництво з фізичної і соціальної географії у 8-ми томах. В своїй роботі Марінеллі майже повністю розділяв думку Реклю та Мальтебруна. Італійська географія на відміну від бельгійської майже не знаходилася під впливом німецької географічної школи і використовувала, головним чином, здобутки французьких географів.
В Іспанії та Португалії розвивалася здебільшого фізична географія та краєзнавчі напрямки.
В університетах Канади був в рівній мірі відчутний вплив, як французької так і британської суспільно-географічної школи. Найвідчутнішим вплив французької школи був в університеті Лаваля в Квебеці та в Монреальському університеті.
Серед латиноамериканських країн найвищого розвитку досягла бразильська географія. У 70-х роках ХХ століття бразильські вчені займалися дослідженнями з використанням новітніх математичних методів. А через деякий час розробляли міждисциплінарні теми для вирішення комплексних проблем прогресивного планування. Відчувається також значний вплив французької географії на розвиток, як фізико-географічних, так і суспільних напрямків в Чилі, Колумбії, Мексиці та Аргентині.

Мороз В.О.

Останні матеріали розділу "Суспільна географія"

Чернівецька суспільно-географічна школа

Географічні дослідження у Чернівецькому університеті започатковано у 1876/77 навчальному році, тобто...

Одеська суспільно-географічна школа

В місті Одеса становлення і розвиток географічних і геологічних наук та підготовка фахівців за цими ...

Геополітичний напрямок у географії

Вперше термін "геополітика" був введений Рудольфом Челленом у 1899 році. За визначенням Че...

Зародження німецької суспільно-географічної школи

Від початку формування національних географічних шкіл і до Першої світової війни німецька географічн...

Районологія у французькій географічній школі

Проблема вибору концепцій районування постала ще наприкінці ХІХ століття перед Відалем де ля Блашем ...

Французька суспільно-географічна школа. Географія людини

Всебічний розвиток суспільної географії у Франції почався у ХIХ столітті, як у Німеччині, але з запі...

Французька геополітична школа

Засновником французької геополітичної школи вважається Поль Відаль де ля Блаш (famousgeographers/31-...

Географічна наука