Увійти  \/  Зареєструватися  \/ 

Вхід на сайт

Зареєструватися

Введене Вами ім'я недійсне.
Будь-ласка, введіть допустиме ім'я користувача. Без пробілів, у всякому випадку 2 , НЕ повинно бути символів: < > " ' % ; ( ) &
Пароль недійсний.
Ваші паролі не збігаються. Будь-ласка, введіть Ваш пароль в поле пароля та повторно введіть його в полі підтвердження.
Недійсна адреса електронної пошти
Адреси електронної пошти не збігаються. Будь-ласка, введіть Вашу адресу електронної пошти в поле адреси електронної пошти та повторно введіть адресу у полі підтвердження.
* * Обов'язкове поле

Геополічний напрямок англо-американської географічної школи

Одним з найвпливовіших англійських вчених був Хелфорд Дж. Маккіндер. Вчений підкреслював зв'язок між географією та історією і визначав географію як науку, що дозволяє прослідкувати зв'язок між людиною та його природним оточенням. Але Маккіндер більше цікавився дослідженням проблем загальносвітового значення.

Першою визначною працею цього вченого стала видана в 1902 році "Британія та британські моря", яка була прикладом регіонального дослідження у глобальному контексті. У 1904 році у доповіді "Географічна вісь історії" в Королівському географічному товаристві Маккіндер вперше висунув теорію "хартленда" (серцевинної землі).

Вихідною позицією вченого було судження про те, що світову історію можна розглядати як конфронтацію між континентальними і океанічними державами, яку він прослідкував в просторово-часовому аспекті. Постійні зміни в рівновазі сил лежать в основі складного комплексу міждержавних відносин.
Згідно теорії хартленда світ ділився на дві геополітичні півкулі, континентальну і океанічну. Це бінарне ділення світу в своїй основі конфронтаційне, тобто центри можуть змінюватися, але протистояння не уникнути.

В своїх дослідженнях Маккіндер частково спирається на концепцію американського географа Мегена про співвідношення морської і континентальної сил. Але на відміну від Мегена, Маккіндер вбачав основну потенційну світу силу в Євразії.

Однією із головних ідей вченого було виділення осьового (серцевинного) регіону планети, тобто Хартленду. Його межі мали визначатися зоною, недосяжною для суден морських держав. За моделлю Маккіндера хартленд оточує просторовий елемент – внутрішній півмісяць, який розташований на материковій Європі і в Азії (Німеччина, Австрія, Туреччина, Індія, Китай). Саме ці території захищають хартленд як щит, але можуть бути об’єктом експансії з боку морських держав. Наступним елементом є зовнішній півмісяць, який включає Британію, Південну Африку, обидві Америки, Японію.

У 1943 році Маккіндер переробив свою модель хартленду згідно з сучасними світовими тенденціями. Хартленд ототожнювався з СРСР і об’єднувався з Північною Атлантикою, включаючи "міжконтинентальний океан" і його "басейн" в складі Західної Європи і Англо-Америки із країнами Карибського басейну. Цей простір він розглядав як опорний елемент планети, відділений від іншого опорного елементу, і можливої у майбутньому противаги першому в складі Індії і Китаю. Цікаво, що Маккіндер вже не протиставляв морські держави континентальним, вочевидь враховуючи політичні союзи в Першу і Другу Cвітові війни.

Іншими відомими британськими геополітиками ХХ сторіччя були Д. Паркер, П. Тейлор, А. Тойнбі. Д. Паркер, зокрема, вважав геополітичний процес не стихійною взаємодією багатьох чинників,а еволюційним процесом, зумовленим об’єктивними закономірностями формування геополітичного простору , ускладненим до того ж багатофакторністю історії людства.

Внесок П. Тейлора полягає у виділенні чотирьох генералізованих ер колоніальної активності та циклів світової гегемонії Нідерландів, Британії та США. Гегемонія, за Тейлором, базується на світовій монополії у виробничій, торгівельній та фінансовій сферах.

А. Тойнбі виділяв 115-120 річні цикли світових війн.

Американська геополітична школа часто вважається найвагомішою за чисельністю течій і кількістю загальновизнаних геополітиків. Провідні роль у становленні геополітичної течії США відігравали ідеї Монро, Вільсона, Боумена.

Одним із перших американських вчених, які працювали над геополітичними концепціями, був Альфред Т. Меген. У 1890 році було опубліковано першу його книгу "Вплив морської сили на історію. 1660–1783 рр.".
Згодом вийшов цілий ряд праць цієї тематики. Меген ще не вживав самого терміну "геополітика", але суть робіт зверталася саме до цієї галузі.
Ключ до розуміння політики морських держав, на думку вченого, базувався на трьох пунктах:
- виробництво товарів і необхідність їх обміну;
- судноплавство для здійснення цього обміну;
- колонії, які розширювалися і полегшували операції судноплавства, створюючи "безпечні станції для суден".
Меген також виділив 6 умов, що впливали на геополітичний статус держави:
- географічне положення;
- фізико-географічна будова, особливо будова узбережжя;
- розміри території;
- чисельність народонаселення;
- національний характер;
- політичний характер правління.
Під "географічним положенням" Меген розумів в першу чергу берегову лінію, відсутність сухопутних кордонів. Географічне положення країни, на його думку, могло або вимагати концентрування морських сил або їх розсіяння.
Фізична будова розглядається через будову берегової лінії і характер узбережжя. Під національним характером Меген розумів ментальність, а також риси, які в сукупності могли давати потяг до колонізації.
Ще однією теорію, яка витікала з досліджень Мегена, була теорія про переважання морської держави над континентальною. Саме ця ідея згодом була розвинута Маккіндером в теорію "хартленда".

Послідовником А. Мегена був ще один американський вчений Ніколас Спікмен. Він надавав великого значення у формуванні політики саме географічним чинникам, оскільки на його думку диктатори та міністри були тимчасовим явищем порівняно з гірськими хребтами і береговою лінією.
Спікмен виділив 10 критеріїв геополітичного могутності держави:
- поверхня території;
- природа кордонів;
- обсяги населення;
- наявність або відсутність природних копалин;
- економічний і технологічний розвиток;
- фінансова могутність;
- етнічна однорідність;
- рівень соціальної інтеграції;
- політична стабільність;
- національний дух.
Спікмен також запропонував свою, відмінну від концепції Маккіндера, теорію геополітичної будови світу. За Спікменом, основою світового панування був не "осьовий ареал" (Heartland за Маккіндером), а "внутрішній півмісяць" - "rimland", (від англ. Rim – край).
Rimland – це пояс, що охоплює величезну сухопутну масу – Центральну Європу, країни Близького Сходу та Аравійський півострів, Туреччину, Іран, Афганістан, Тибет, Китай, Східний Сибір, Індійський та Бірмано-Сіамський півострови - починаючи від Великої Британії і закінчуючи Японією та Охотським морем.
Спікмен виділив також три великі центри світової могутності:
- Атлантичне узбережжя Північної Америки;
- Європейське узбережжя;
- Далекий Схід Євразії.   
В перспективі вчений вважав можливим виділення ще одного центру – Індії або Китаю. Він також ввів поняття "серединного океану", через який Західна Європа і Східне узбережжя США формували "Атлантичне співтовариство".

Можна підсумувати, що Меген і Спікмен стали засновниками такого напрямку в геополітиці, як американський атлантизм.

У першій половинв ХХ століття вагомого значення набули також ідеї І. Боумена, Г. Вайджерта, Р. Страуса-Хюпе, В. Стефенссона, О. Латімора, Д. Вілсі, А. Шлезінгера. Пізніше над розвитком американських геополітичних ідей працювали Д. Кеннан, Д. Майнінг, І. Кірп, С. Коен, Дж. Геддіс, Г. Кіссінджер.

Мороз В.О.

Останні матеріали розділу "Суспільна географія"

Чернівецька суспільно-географічна школа

Географічні дослідження у Чернівецькому університеті започатковано у 1876/77 навчальному році, тобто...

Одеська суспільно-географічна школа

В місті Одеса становлення і розвиток географічних і геологічних наук та підготовка фахівців за цими ...

Геополітичний напрямок у географії

Вперше термін "геополітика" був введений Рудольфом Челленом у 1899 році. За визначенням Че...

Зародження німецької суспільно-географічної школи

Від початку формування національних географічних шкіл і до Першої світової війни німецька географічн...

Районологія у французькій географічній школі

Проблема вибору концепцій районування постала ще наприкінці ХІХ століття перед Відалем де ля Блашем ...

Французька суспільно-географічна школа. Географія людини

Всебічний розвиток суспільної географії у Франції почався у ХIХ столітті, як у Німеччині, але з запі...

Французька геополітична школа

Засновником французької геополітичної школи вважається Поль Відаль де ля Блаш (famousgeographers/31-...

Географічна наука