Увійти  \/  Зареєструватися  \/ 

Вхід на сайт

Зареєструватися

Введене Вами ім'я недійсне.
Будь-ласка, введіть допустиме ім'я користувача. Без пробілів, у всякому випадку 2 , НЕ повинно бути символів: < > " ' % ; ( ) &
Пароль недійсний.
Ваші паролі не збігаються. Будь-ласка, введіть Ваш пароль в поле пароля та повторно введіть його в полі підтвердження.
Недійсна адреса електронної пошти
Адреси електронної пошти не збігаються. Будь-ласка, введіть Вашу адресу електронної пошти в поле адреси електронної пошти та повторно введіть адресу у полі підтвердження.
* * Обов'язкове поле

Оцінка напрямків досліджень в українській економічній географії в кінці 30-х 40-х років

Наприкінці 20-х — на початку 30-х років в СРСР, зокрема в Україні, відбувались публічні наукові дискусії, в яких традиційний галузево-статистичний напрям був розгромлений, економічна географія перейшла на районний напрям, започаткований М. Баранським у книзі "Економічна географія Радянського Союзу. Огляд по областях Держплану" (1926 р).

У 1921 р. при Держплані було створено комісію з електрифікації України (КЕУ), яка працювала до 1929 р. Комісією організовано декілька економіко-географічних досліджень, які були пов'язані з будівництвом Штерівської, Гришинської, Лисичанської теплових електростанцій, Дніпрогесу, електрифікацією транспорту і т. ін. З 1927 р. при ВУАН працювала комісія по вивченню народного господарства України. Комісія розробила перший варіант комплексного розв'язання проблем Великого Дніпра. Досліджувались питання розвитку і розміщення окремих галузей господарства України. В 1928 - 1930 рр. при ВУАН працювала комісія по вивченню продуктивних сил України (голова — Л. Яснопольський). Значну дослідницьку економіко-географічну роботу виконували в 20-х роках Сільськогосподарський науковий комітет України, Київська науково-дослідна кафедра сільськогосподарської економіки (керівник — С. Веселовський), ЦСУУ та ін. Продовжувались регіональні дослідження України, підсумки яких опубліковані В. Крамаревичем ("Гірнича промисловість Правобережжя України", 1926 р.), Я. Діменштайном ("Вугілля, руда і залізо в їх взаємному зв'язку", 1927 р.), А. Альтерманом ("Хлібні ресурси України")" М. Тенетою ("Головні продовольчі хліба України", 1930 р.) та ін. У 1928 р. було створено Комісію по вивченню народного господарства України під керівництвом К.Воблого. Ця комісія підготувала науковий збірник "Становище сільського господарства степової України". В 1929 р. Комісія ВУАН по вивченню природних багатств склала перспективний п’ятирічний план вивчення продуктивних сил України, а в 1930 р. в системі ВУАН засновано інститут соціальної реконструкції сільського господарства.Як окрему проблему тих часів слід розглянути питання узгодження адміністративного поділу та економічного районування, економічного районування взагалі.

Для української географії, як і всієї української науки та культури, 30-ті роки пройшли під знаком денаціоналізації. Були позбавлені праці й репресовані тисячі і тисячі людей, в т.ч. академіки, професори, наукові працівники, аспіранти, студенти. Це означало кінець українізації й початок систематичних утисків української культури. У 1933 р. прийнято спеціальну постанову про припинення українізації.
Головного удару зазнала Всеукраїнська Академія Наук. Запроваджено цензуру на її видання, закрито найдіяльніші секції, виключено багатьох академіків. "Гніздами націоналістів-контрреволюціонерів" були оголошені Наркомати (міністерства) освіти, сільського господарства, Сільськогосподарська Академія, редакції енциклопедій, журналів, газет.

Масові репресії в Україні у 30-ті роки особливо позначились на стані економіко-географічних досліджень. Чисельність працівників економічних та економіко-географічних закладів значно скоротилась, до того ж не
У системі АН, після розгрому Інституту географії і картографії, географічного центру не було. Економіко-географічні дослідження виконувались економічними установами. Зокрема, у 1930 р.  створено Інститут соціалістичної реконструкції сільського господарства, який вивчав і питання територіальної організації даної галузі. У 1934 р. було організовано Раду по вивченню продуктивних сил УРСР (під керівництвом академіка О. Шліхтера). Рада виконала економіко-географічний опис корисних копалин України, розробила схему транспортного освоєння малих річок. У 1936 р. на базі відповідних установ Соціально-економічного відділу АН та Інституту народного господарства засновано Інститут економіки АН УРСР. Економіко-географічні дослідження тут очолювали К. Воблий і Я. Фейгін. Інститут складався з двох секторів (промисловості, сільського господарства) і двох груп (історії народного господарства, фінансів). У 1936 р. в системі Інституту економіки АН було створено відділ економічної географії на чолі з К. Воблим, з ініціативи якого було розроблено програму економіко-географічного вивчення України. Ця програма широко обговорювалась також на кафедрах економгеографії вузів і після відповідної доробки стала проспектом колективних економіко-географічних досліджень, хоча ці роботи в довоєнний час так і не були завершені. З інших напрямів зазначимо дослідження проблем Великого Дніпра (О. Шліхтер), проблем Донбасу (Л. Яснопольський), цукрової промисловості (К. Воблий) та ін.

Рада з вивчення продуктивних сил та Інститут економіки брали участь у дослідженнях з природно-історичного та економічного районування території України для обґрунтування раціонального розміщення головних галузей господарства, перш за все аграрних.

У перші роки існування (1936—1938 рр.) Інститут економіки видав лише один пропагандистський збірник "Радянська Україна за 20 років" (1937 р.). Умови роботи були складними. Першого директора інституту О. Асаткіна за спробу публікації підсумків перепису 1937 р. розстріляли, його наступника В. Теплицького репресували. У 1939—1941 рр. наукові дослідження тут дещо активізувалися. Розроблялись проблеми продуктивності праці в Донбасі, видано капітальну працю "Соціалістичне сільське господарство Радянської України" (1939 р.) та ін. Значного розвитку набули дослідження в галузі історії статистики (М. Птуха), економічної географії України (К. Воблий).

Особливе місце у розвитку економічної географи в Україні займав київський  університет. В 1933 р. академік К.Воблий організував тут кафедру економічної географії. Він же підготував перший підручних з економічної географії України. З 1940-х років, коли у складі Київського університету було поновлено діяльність науково-дослідницького інституту географії, умови для наукових досліджень в галузі економічної географії дещо поліпшилися.

Стан економічної географії в 30-х роках і пізніше визначили не так науковці, як партійні і державні діячі, які диктували напрями економіко-географічних досліджень. Було прийнято ряд урядових і партійних постанов, зокрема "Про викладання географії в початковій і середній школі СРСР" (1934 р.) та аналогічні постанови по вищій школі, якими визначались методологічні й теоретичні напрями викладання економічної географії, згідно з якими "основний зміст економгеографії повинен даватись у районному викладі". На підставі цих офіційних документів організовувалась робота академічних установ, географічних факультетів, відділень, кафедр в університетах і педагогічних інститутах з підготовки наукових, науково-педагогічних кадрів, учителів географії.

Згідно з офіційною постановою про районний напрям в економічній географії, дослідження охоплювали переважно економіко-географічні характеристики областей (Дніпропетровської, Київської, Донецької, Полтавської та ін.). При цьому розроблялись науково-методичні питання внутрі обласного районування, які згодом зазнали широкого розвитку.

Новим напрямом економ-географічних досліджень стало широке впровадження картографічного методу, що дало змогу моделювати територіальні особливості та закономірності. Ці питання розробляли молоді економіко-географи (0. Діброва, Ф. Грипілець О. Смирнов, А. Ващенко, К. Пяртлі, М. Білогуб, І. Мукомель та ін.).

Загалом же основні економіко-географічні роботи виконувались в АН (Комісії АН, інститут економіки, Рада по вивченню продуктивних сил). З 1939 р. центром економіко-географічних досліджень став Сектор економічної географії Інституту економіки АН на чолі з академіком К. Воблим. Він же координував роботу інституту університету. Загального ж координуючого центру в цій галузі не було.

Особливо постраждав демографічний напрям досліджень. Ці роботи початку 30-х років майже припинилися, етнографічні установи було ліквідовано. Не відбулося зрушень і в теорії економічного районування. Адміністративний поділ пристосовувався до всезростаючої централізації управління. Зокрема, у 1931—1932 рр  були скасовані округи, на їх місці постали області, а партійні та державні органи стали підпорядковуватись не лише Києву   а й центральному управлінню СРСР. З економіко-географічних досліджень у 30-ті роки виділяються праці академіка К. Воблого, зокрема "Економічна географія України" (1.930 р.), фундаментальна праця "Нариси по історії російсько-української буряко-цукрової промисловості" (т. З, 1931 р.), в яких розкрито такі складні питання, як розміщення цукрової промисловості, формування і розвиток її сировинної бази, концентрація і централізація буряко-цукрового виробництва, формування, ріст і становище найманої робочої сили, монополізація цукрової промисловості.

Прикладом ґрунтовного економіко-географічного дослідження є праця академіка Л.Яснопольського "Кам’яновугільна промисловість Донецького басейну".

Особливе місце у розвитку української економічної географії в довоєнний період займають дослідження академіка М.Птухи, який тривалий час очолював Інститут демографії АН (1919—1937 рр.), а згодом — відділ статистики Інституту  економіки АН.

На західноукраїнських землях у 30-х роках плідно працював класик української географії В. Кубійович ("Поширення культур і людності в Північних Карпатах", 1932 р.; "Пастушество в Мармарощині", 1934 р.; "Пастушество Буковини", 1935 р.; "Пастуше життя в Підкарпатській Русі", 1935—1937 рр.; "Територія і людність українських земель", 1935 р.; "Атлас України й сумежних країв", 1937 р.; "Географія Українських і сумежних земель", 1938 р., 1943 р.; статистичні оглядав "Українському статистичному річнику", 1934—1937 рр.; численні стінні і підручникові карти). З дослідників проблем географії промисловості назвемо Р. Димінського, проблем географії сільського господарства — В.Тимошенка, О. Мицюка, К. Коберського.  В Одеському національному університеті ім. І. Мечнікова розвивались традиційні напрями. Видатним економістом українського походження є лауреат Нобелівської премії Саймон Кузнець (Сміт) (1901-1985), визначний авторитет у методиці обчислення національного доходу, першовідкривач деяких загальноекономічних закономірностей ("закон Кузнеця", "цикли Кузнеця"). Він народився у Харкові, тут закінчив університет. 1922 року переїхав до США, де у 1926 р. захистив докторську дисертацію "Циклічні коливання в економіці". 1971 року отримав Нобелівську премію "за емпіричне обґрунтування тлумачення економічного зростання".

Останні матеріали розділу "Суспільна географія"

Чернівецька суспільно-географічна школа

Географічні дослідження у Чернівецькому університеті започатковано у 1876/77 навчальному році, тобто...

Одеська суспільно-географічна школа

В місті Одеса становлення і розвиток географічних і геологічних наук та підготовка фахівців за цими ...

Геополітичний напрямок у географії

Вперше термін "геополітика" був введений Рудольфом Челленом у 1899 році. За визначенням Че...

Зародження німецької суспільно-географічної школи

Від початку формування національних географічних шкіл і до Першої світової війни німецька географічн...

Районологія у французькій географічній школі

Проблема вибору концепцій районування постала ще наприкінці ХІХ століття перед Відалем де ля Блашем ...

Французька суспільно-географічна школа. Географія людини

Всебічний розвиток суспільної географії у Франції почався у ХIХ столітті, як у Німеччині, але з запі...

Французька геополітична школа

Засновником французької геополітичної школи вважається Поль Відаль де ля Блаш (famousgeographers/31-...

Географічна наука