Сільське, лісове та рибне господарство Італії

Частка сільського господарства в економіці Італії достатньо висока - виробляється понад 8% ВВП та забезпечено робочими місцями 5% зайнятих. Історично селянські земельні наділи в країні не були великими, натомість на півдні поміщики свого часу володіли великими латифундіями. Тому і зараз половина угідь зосереджена у господарствах площею понад 40 га, а три чверті господарств мають наділи до 5 га.

Малі господарства малопродуктивні і малотоварні. Домінує рослинництво (60% вартості продукції). На першому місці за вартістю в ньому стоять так звані "середземноморські продукти". Природне середовище для них сприятливе саме на півострові й островах. Овочів (і ранніх, і пізніх) тут вирощують більше, ніж у Великобританії, Франції та Німеччині разом узятих (понад 15 млн.тон/рік). Найбільше значення має культура томатів (5 млн. тон щорічно).

Італія є великим виробником і експортером (як правило, перше або одне з перших місць у світі) також фруктів, особливо груш і персиків, апельсинів, лимонів, винограду й вина. Разом з Іспанією вона утримує першість у вирощуванні оливок, але олія є продуктом внутрішнього споживання. Виробництво вина, якість якого, порівняно з французькими винами, нижча, і олії зосереджене здебільшого на фермах. Середземноморські продукти домінують у сільськогосподарському експорті. Ще одна важлива галузь - зернове господарство.   Вирощують пшеницю, кукурудзу, ячмінь і рис. Італія виділяється виробництвом рису (1,3 млн.тон), цукрових буряків (12 млн.тон) та картоплі. 

Тваринництво не забезпечує потреб населення країни. Поголів'я великої рогатої худоби становить 9 млн.голів, свиней 8,5 млн.голів, овець - понад 10 млн.голів. Щорічно виробляється біля 15 млн.тон молока та 5 млн.тон м'яса. Італія є значним виробником м'яса й сиру. Частина продуктів тваринництва, включаючи вовну, а також кормове зерно, імпортується.

Ряд чинників зумовили виділення двох спеціалізованих сільськогосподарських областей в межах країни. На півночі клімат прохолодніший і вологіший, тут розташовані великі міста та агломерації країни, значну частину території займають гори та передгір'я. У долині річки По збудовні потужні зрошувальні системи. Тому тут сформувались сприятливі умови для інтенсивних форм землеробства, вирощування овочів, зернових культур, рису, цукрових буряків (в основному на Паданській низовині), домінування молочного скотарства та свинарства (Ломбардія, Емілія-Романія). На півдні рослинництво багатоукладне, що уповільнює перехід до інтенсивних форм. Нестача землі призводила до відпливу сільського населення до міст Півночі.

У Середземноморській Італії несприятливі умови для розвитку сільського господарства зумовлені не стільки невеликими річними сумами опадів, скільки невизначеністю термінів їх випадання і їх зливовий характер. Крім того, найбільше опадів припадає на зиму, коли вегетація багатьох культурних рослин переривається. А розвиваються вони в період високих температур, коли зростає і потреба у волозі. Деревні культури можуть перехоплювати підземну вологу своїм довгим корінням, але польові культури потерпають від літньої посухи. У цих регіонах вирощують зернові, зокрема тверда пшениця для виготовлення макаронів (області Апулія, Кампанія, острів Сицилія), тютюн, яблука, маслини, цитрусові, мигдаль, грецькі горіхи, фундук. Збір винограду - біля 10 млн.т. рік, цитрусових - 3,3 млн.т. На півдні переважає м'ясна форма скотарства, у Апеннінах - вівчарство. На Сицілії та Сардинії - вівчарство, розведення кіз.

Щорічний вилов риби у межах 0,6 млн т, заготівля лісу становить 9 млн м3. Лісопродукти, включаючи папір, імпортуються.