Населення Аргентини

Кількість та густота населення. На 2010 рік Аргентина має населення чисельністю 40,1 млн. осіб. Вона має низьку густоту населення (14,4 осіб/км.кв), яке значною мірою сконцентроване у агломерації Великий Буенос-Айрес (33%). Розміщення населення дуже нерівномірне. Найгустіше заселені райони, що прилягають до гирла Ла-Плати. В західних і південних районах Аргентини проживає незначна кількість населення.

Демографічна ситуація

Через низькі значення коефіцієнта народжуваності (17,75 осіб/1000 мешканців, 2010) порівняно з іншими латиноамериканськими країнами Аргентина є третьою країною регіону з найбільш постарілим населенням після Уругваю та Куби. Згідно з переписом 2001 року, частка населення віком від 0 до 14 років становила 27,7%, від 15 до 64 років - 62,4%, старші за 64 років - 9,9% (за прогнозами 14,1% у 2010 році). Коефіцієнт смертності 7,39 осіб/1000 мешканців. Середній вік населення 30,3 років (чоловіки - 29,2 роки, жінки - 31,3). Середня тривалість життя 75,2 роки.

За період 1980-1991 рр. населення Аргентини зростало в середньому на 1,5% щороку, і у декаду 1991-2001 рр. - 1,01%. На період 2001-2010 рр. прогнозувалась цифра 1,17%. Починаючи з 1960-их, вплив імміграції на приріст населення стає мінімальним, тому він все більше визначається саме величиною природного приросту.

Статева структура поступово стає все більш збалансованою: якщо у 1950-му році на кожних 100 жінок припадало 105 чоловіків, то у 2010 році - 95,4 чоловіки. загалом чоловіки становлять 48,7% становлять чоловіки, 51,3% - жінки.

Урбанізація та система розселення

У 1969 році 11% населення, або понад 100 тис.осіб у Аргентині проживало у міських агломераціях: цей показник перевищував загальносвітовий рівень у 5 разів, а європейський - удвічі, і наближався до показника урбанізації у тодішніх США. У 1914 році міське населення вперше перевищило сільське. Одним із ключових факторів швидкої урбанізації стали активні імміграційні процеси, напрямлені до Аргентини із країн Європи, які спричинили розростання головних міських центрів, таких як Буенос-Айрес, Кордова та Росаріо.

У 1960-му році кількість міст із населенням понад 100 тис.осіб перевищила 15, у них проживало понад 71% міського населення. У 1970-му рівень урбанізації досягнув 78,5%, а у 1990-му - 86,9%. Нова хвиля урбанізації була викликана типовими для Латинської Америки внутрішніми міграціями із віддалених і відсталих сільських територій до урбанізованих зон.

Перепис 2001 року зафіксував частку міського населення в Аргентині величиною у 89,3%. Зараз вона імовірно досягла показника 92%. Аргентина є прикладом найбільш інтенсивних і ранніх урбанізаційних процесів у Латинській Америці.  

Аргентину часто описують як моноцентричну країну, через великий вплив її столиці, Буенос-Айреса, у всіх сферах життя суспільства. У агломерації Буенос-Айреса проживає понад 12 млн.осіб, тобто 31% населення; виробляється понад 40% ВВП, в той час як теритрія становить лише 0,14% від площі країни. На другому місці за кількістю населення і роллю в житті країни перебуває Кордова (1,3 млн.осіб).

Іншими значними розселенськими центрами Аргентини є Росаріо (1,6 млн.осіб), Мендоса (850 тис.осіб), Сан-Мігель-де-Тукуман (738 тис.осіб), Ла-Плата, Мар-де-Плата, Сальта, Санта-Фе і Сан-Хуан (останні міста понад 500 тис.осіб). Налічується також 3 міста з населенням понад 300 тис.осіб, 5 міст - більше 200 тис.осіб і 11 - більше 100 тис.осіб.

Національний склад населення

Основне населення — аргентинці — нащадки іспанських колонізаторів 16—18 ст. Друга хвиля імміграції у 1850-1950-их роках складалася із вихідців з Іспанії, Італії, Франції, Польщі, Західної України, Хорватії тощо. У 25 млн. аргентинців є хоча б один пращур італійського походження. За деякими джерелами, біля 90% населення Аргантини має європейське походження, в основному іспанське та італійське. В країні проживають також уругвайці, болівійці, парагвайці, чілійці, перуанці, бразильці, японці, корейці, китайці.  Корінне населення — індіанці — майже повністю винищене колонізаторами. В Аргентині налічується 20— 30 тис. індіанців (гуарані, кечуа, араукани) та близько 400 тис. метисів - нащадків змішаних шлюбів індіанців з європейцями.

Перепис 2001 року зафіксував присутність понад 1,5 млн. іноземців в Аргентині (4,2%). Найбільшими етнічними групами є парагвайці (325 тис.осіб), італійці (270 тис.осіб), іспанці (254 тис.осіб), болівійці (233 тис.осіб) та чилійці (212 тис.осіб). Частка іноземців зменшувалась від 30% у 1914 році до 4,2% у 2001-му. 

Існують певні регіональні відмінності у національно-етнічному складі населення Аргентини:
- у центральному регіоні, де сконцентрована більша частина населення країни, проживають в основному нащадки європейських переселенців, особливо італійців, іспанців, серед останніх - галісійців, і меншою мірою французів, німців, поляків, євреїв та арабів;
- територія аргентинської Патагонії заселена внутрішніми міграційними потоками із центральної частини країни, а також нащадками вихідців із Чилі, Швейцарії, Німеччини, Уельсу. 
- на півночі країни частка населення із індіанськими та афроамериканськими коренями набагато більша, ніж в середньому по країні, оскільки зазнала найменшого впливу імміграції 1830-1950-их років. Однак, у північно-західному регіоні проживає значна кількість нащадків італійців, іспанців, арабів та євреїв, та багато німців і вихідців із Східної Європи у Чако та Місіонес.

Трудові ресурси

Обсяг трудових ресурсів Арегнтини становить 16,6 млн.осіб. Розсподіл зайнятого населення за секторами: сільське господарство - 5%, промисловість - 23%, сфера послуг - 72% (оцінка 2009). Рівень безробіття 7,9% (2010).

Міграції

Країна історично була реципієнтом великих міграційних потоків, які певною мірою продовжуються до сьогоднішнього дня. Пік імміграції було досягнуто впродовж 1870-1930-их років, коли Аргентина приймала значні громади парагвайців, болівійців, італійців та іспанців. З середини 1960-их почали фіксуватись значні еміграційні потоки, пов'язані із процесом "відтоку мізків", із політичними переслідуваннями в країні, які тривали до 1983 року, і рядом економічних криз. Основними напрямками слугували Іспанія, Італія, США та Мексика. Перепис 2001 року зафіксував негативне міграційне салдо впродовж 1995-2000 років. Протягом 2000-2005 років значна кількість аргентинців повернуись на батьківщину, забезпечивши таким чином повернення до позитивного сальдо міграцій.   

Сучасне населення Аргентини має велику частку іноземних іммігрантів, серед яких найбільшими є общини італійців, іспанців, німців та поляків. Останніми роками збільшується потік переселенців з азійських країн (Кореї та Китаю) та Латинської Америки (Парагваю, Болівії та Перу).

Наявність системи латифундій у сільському господарстві та аграрна криза зумовлювали постійне переселення селян у міста (в 1943—53 — понад 100 тис. сімей).

Мови Аргентини

Державною мовою є іспанська, місцеве значення мають мови мапудунґун, кечуа, гуарані. Іспанською мовою, як першою або другою мовою, володіє і розмовляє практично 100% аргентинського населення. Італійською і кечуа розмовляють більш ніж 1 млн.осіб. Аргентина є найбільшою за площею території іспаномовною країною світу та 5-ою за кількістю носіїв мови. Велика протяжність країни, а також різноманіття лінгвістичних субстратів призвели до формування значних діалектальних відмінностей. Слід зазначити, що в цілому іспанська мова Аргентини найбільшою мірою відрізняється від літературної мови Іспанії, особливо ріоплатенський діалект, визнаний в Аргентині як зразок.

Релігія

Свобода віросповідання в Аргентині гарантується 14-ою статтею Конституції, але держава визнає домінуюючий статус католицької церкви: згідно Конституції, держава повинна підтримувати її діяльність. Відносини між католицькою церквою і державою закріплені також у Конкордаті, підписаному між Аргентиною та Ватиканом. 88% аргентинців охрещені як католики (із них на практиці католиками себе вважають приблизно 69%-78%, з них чверть не відвідує служби). 12% сповідують євангелізм, 12% вважають себе агностиками, 4% є атеїстами, 1,5% є мусульманами і 1% іудеями. Існуюють також народні вірування. такі як Діфунта Корреа, Мадре Марія, Панчо С'єрра, Гаучіто Хіль, Чеферіно Намункура.