Тектоніка і геологічна будова. У межах Аргентини виділяють такі геологічні райони:
- Південно-Американська платформа;
- Патагонська епіпалеозойська платформа;
- частина Андійської складчастої системи;
- Передандійський крайовий прогин, що їх розділяє;
Докембрійські утворення древньої платформи перекриті осадовим чохлом морських відкладень раннього і середнього палеозою і континентальних відкладень верхнього палеозою, мезозою і кайнозою, зокрема і давніх водольодовикових. Породи фундаменту і низів чохла виступають в підняттях сьєрр Буенос-Айреса (Сьєрра-де-ла-Вентана, Сьєрра-дель-Танділь).
У межах Патагонської платформи складчаста основа виступає в масивах Самун-Кура і Десеадо, складених верхньодокембрійськими та мезозойськими породами, які прорвані верхньопалеозойськими гранітами і перекриті верхньопалеозойськими, мезозойськими і кайнозойськими морськими та континентальними вулканогенними і уламковими породами, які наповнюють прогини Колорадо та Сан-Хорхе. Між Патагонською платформою та Андами знаходиться Переадандійський прогин. Це система западин різного віку.
Рельєф
Загальними особливостями орографії Аргентини є наявність протяжних гірських хребтів на заході та рівнин на сході, внаслідок чого загальний профіль рельєфу спочатку швидко, а потім більш плавно знижується із заходу на схід.
Географічно Аргентину можна розділити, на чотири основні регіони:
1) гірська область — Передандійське плато, що переходить в Анди (г. Аконкагуа, 6960 м) з численними конусами вулканів і сніговими вершинами;
2) північні рівнини, Гран-Чако і межиріччя Парани та Уругваю;
3) Пампа — великі і практично безлісі рівнини на південь від Гран-Чако, на схід від Анд і на північ від р. Ріо-Колорадо;
4) Патагонія — відкриті вітрам степи Патагонського плато (висоти до 2 000 м) на південь від Ріо-Колорадо.
На крайньому заході Аргентини простягається головний гірський ланцюг Анд. На північ від 27° пд. ш. в межі Аргентини заходить Міжандійське плато — пуна Атакама (до 4200 м). На півночі представлені найвищі частини цих гір, які є і найвищими для усього континенту. На північному заході (до 28° пд. ш.) на висоті 3000-4000 м розміщується широке вулканічне плато Пуна-де-Атакама, кам'янисті ділянки якого чергуються з солончаковими западинами. Зі сходу плато обрамлює Східна Кордільєра (м. Галан, 6600 м) з величними сніговими вершинами, а з заходу — пасма вимерлих вулканів, серед яких вулкан Юяйяко (6723 м), вулкан Антофалія (6100 м), гора Охос-дель-Саладо (6880 м) та інші. На південь від 28° пд. ш. Анди різко вужчають. Саме там, в межах Головної Кордильєри розташоване пасмо із вершинами Аконкагуа (6969 м), найвищою точкою обох Америк, Тупунгато (6800 м), Мерседаріо (6770 м). На півдні Анди (так звані Патагонські Анди) стають нижчими і належать до розряду середньовисотних гір; стають більш розчленованими, снігова лінія опускається до 1200 м.
Між 23° і 38° пд. ш. на схід від Анд витяглися в меридіональному напрямку Прекордільєри і Пампінські Сьєрри. Ці гори древнього походження, для них характерні плоскі вершини і круті асиметричні схили. З горами чергуються глибокі долини (вальєс) і широкі міжгірні улоговини, зайняті солончаками. У районах Сан-Хуана, Сан-Луїса, Ла-Ріохи зустрічаються специфічні форми рельєфу — меданос і ареналес — утворення рухомих пісків.
Патагонська Месета являє собою поєднання високогірних ділянок та піднятих рівнин, і займає простір між Патагонськими Андами та Атлантичним океаном, де різко обривається крутим уступом вздовж берега Аргентинського моря. Тут же розташована найнижча точка країни і всієї Америки: Лагуна дель Карбон із висотами 105 м нижче рівня моря.
У західній Аргентинській Месопотамії, у відрогах Бразильського плоскогір’я, рельєф представлений низькими хребтами провінції Місіонес. Далі на південь, у провінціях Корріентес та Ентре Ріос, вони переходять в хвилясті уступи, складені осадовими породами. Рівнина Гран-Чако полого знижується від передгір'їв Анд на схід. Межиріччя Парани і Уругваю — рівнинна область, утворена червоними пісковиками і мергелями, покритими товстим шаром глинистого алювію та лісом. Північна частина цієї рівнини — лавове плато, центральна — плоска заболочена низовина, південна — горбиста рівнина, перетнута піщаниковими грядами — кучильяс. Завдяки дуже незначному похилу поверхні русла річок – приток Парани – часто меандрують; утворюються заболочені території, солончаки. Монотонність ландшафту порушується лише присутністю поодиноких підвищених ділянок.
Пампа за рельєфом ділиться на північно-східну — низьку (Вологу) і південно-західну — високу (Суху). Низька Пампа — плоска рівнина, що знижується з 250 м на заході до 20 м на сході. Висока Пампа лежить на рівні 300—600 м. Її поверхня хвиляста, ряди піщаних дюн чергуються з солончаками і солоними озерами, а рівнинність порушується древніми середньовисотними масивами.
Вирішальний вплив на утворення форм рельєфу Вогняної Землі мало заледеніння, тому на острові переважає морений ландшафт. Північна його частина — низовинна, південна — гориста.