Фізико-географічне районування Аргентини

На території країни найчіткіше можуть бути виділені 3 природно-географічні зони:
- північно-центральна рівнинна зона;
- південна зона височин та плато;
- західна гірська смуга.

У північній частині країни знаходяться регіони з густим рослинним покривом. У окремих частинах ця рослинність має лісову природу, у інших частинах – характер сельви. Лісова рослиність поєднується із естуарієвими біоценозами річки Ібера та болотистими комплексами. Ці зони з буйною вегетацією взаємопроникають із іншими обширними зонами степів та пасовищ. Регіон Місіонера є достатньо диференційованим, будучи південним продовженням бразильських Сьєрр. Це низькі, але скелясті гори із субтропічним кліматом, значним зволоженням та лісовою рослинністю. Крайній південний захід країни займає регіон плоскогір’їв, який називають Пуна або Альтіплана.

У центральній частині Аргентини розміщена рівнина Пампи, яку можна розділити на два регіони: волога Пампа та західна, або суха Пампа. Для останьої характений найбільш континентальний клімат. Єдиними природними підвищеннями на східній вологій Пампі виступають Сьєрра-де-ла-Вентана і Танділія (із максимальними висотами майже 500 м. над рівнем моря), які порушують ідеальну рівнину ландшафту і є залишками дуже давньої гірської системи.
У центрально-західній частині країни знаходиться регіон Куйо, що складається з провінцій Сан-Хуан, Мендоса і Сан-Луїс, де домінує гірський пасмовий рельєф із розрідженим рослинним покривом.

На півдні Аргентини простягається Патагонія, обширна зона плато та пасом докембрійського віку. Вона охоплює провінції Ріо-Негро, Неукен, Чубут, Санта-Крус та Вогняна Земля.