Кількість та густота населення
Населення Швеції на 28 лютого 2010 року становило 9,35 млн. чоловік (14-е місце в Євросоюзі). За щільністю населення (21,9 осіб на км.кв.) країна знаходиться на передостанньому місці в Євросоюзі (ще менш населена Фінляндія - 17 чол. на км. кв). Населення зосереджене у південній половині країни, а також в приморських районах з більш помірним кліматом. Найменш населена північна частина Швеції.
Демографічна ситуація
ДЛя Швеції характерна типова для країн Західної Європи демографічна ситуація: рівень народжуваності (10,13 дітей/1000 жителів) та рівень смертності (10,21 смертей/1000 жителів) низькі та практично однакові. Коефіцієнт дитячої смертності - 2,75 смертей/1000 новонароджених. Щорічний приріст населення становить 0,158% і забезпечується переважно за рахунок зовнішніх міграцій. Рівень фертильності: 1,67 дітей на 1 жінку. Вікова структура населення: від 0 до 14 років - 15,7%, від 15 до 64 років - 65,5%, 65 років і більше - 18,8%. Середній вік - 41,5 років (чоловіки: 40,4 років, жінки: 42,6 років).
Тривалість життя: 80,86 років (чоловіки: 78,59 років, жінки: 83,26 років), за цим показником Швеція посідає 9 місце в світі. Переважають жінки: на 100 жінок припадає 98 чоловіків.
Урбанізація
Швеція відрізняється високим рівнем урбанізації - приблизно 83% шведів проживають у містах. Ще в 1940 частка міського населення становила всього 38%, а в 1860, тобто до початку індустріалізації, - 11%. Посилення відпливу населення із сільської місцевості до міст супроводжувався обезлюдненням багатьох районів, особливо на півночі країни. У Швеції переважають малі міста. Всього 11 міст мають населення понад 100 тис. Найбільше місто - Стокгольм (з передмістями – 1,5 млн. чол.).
Інші великі міста Швеції - великі порти і промислові центри Гетеборг (700 тис.осіб) на західному узбережжі і Мальме (240 тис.осіб) на крайньому півдні. У місті Вестерос на протилежному від Стокгольма березі озера Меларен проживає 120 тис. осіб. До інших великим міст Середньої Швеції належать старовинний релігійний і культурний центр Упсала (185 тис.), центр текстильної промисловості Норрчепінг (120 тис.) і колись відоме виробництвом взуття Еребру (115 тис.). На півдні країни виділяється порт Хельсінгборг (115 тис. жителів). Найбільше місто Північної Швеції Сундсвалль (94,5 тис.) виросло в 19 столітті як центр лісопереробної промисловості.
Міграційні процеси
До Першої світової війни Швеція, тоді аграрна країна з невеликим запасом корисних копалин, була переважно нацією емігрантів. Тоді понад п'ята частина населення, особливо сільського, емігрувало до Канади і США (особливо Мічиган). Ситуація в плані міграції плавно змінюється після Другої світової війни, особливо після 1960-х років. У 2008 році біля 13,5% населення Швеції народилися за кордоном і близько 22% населення були або іммігрантами, або їх нащадками. Раніше найбільше число іммігрантів переселялося до Швеції з Фінляндії, Норвегії, Данії. Потім розпочалися хвилі економічної імміграції з Греції, Португалії, країн СНД, останнім часом - з Польщі.
Швеція систематично надавала політичний притулок громадянам з наступних країн: Югославії, Іраку, Ірану, Сомалі, Чилі. Після 2001 року країна прийняла понад 40 тис. політичних біженців з Іраку. Масовий наплив біженців створив у шведському суспільстві значні проблеми. Їх інтеграція, акультурація та асиміляція у шведське суспільство вкрай утруднена як через велику культурну дистанцію, так і через відсутність чіткої установки на інтеграцію в шведське суспільство у значної частини біженців. Більшість шведських міст на даний час негласно розділені на дві частини: шведську та іммігрантську, остання найчастіше представляє собою подобу гетто.
Трудові ресурси
Понад 60% всього населення Швеції та 87% населення у віці від 16 до 64 років належить до економічно активного. Його кількість з 1970 року зросла на 23%. У післявоєнні роки відбувалися помітні структурні зрушення в господарстві, що виявилися в посиленні тривалої тенденції переміщення зайнятості з сільського господарства в промисловість, а пізніше - у сферу послуг. Зростала і частка зайнятості в державному секторі.
Тепер, при вельми низькому прирості населення і збільшенні тривалості життя частка економічно активного населення знижується. Ринок робочої сили великою мірою поповнюється за рахунок іммігрантів, що мають такі ж права на ринку праці, як і корінні шведські громадяни. П'ять північних країн - Швеція, Норвегія, Данія, Фінляндія, Ісландія - складають єдиний ринок робочої сили. Для будь-якого громадянина цих країн при в'їзді до Швеції не потрібно дозволу на роботу та проживання, межі існують лише формально.
Майже весь післявоєнний період характеризувався "високою і стабільною зайнятістю". Відповідно до "шведської моделі економіки" в економічній політиці зайнятість є найважливішим пріоритетом. За світовими стандартами рівень зареєстрованого відкритого безробіття у Швеції низький. Тривале економічне зростання у 80-ті роки призвело до найбільш високої до сих пір зайнятості робочої сили, особливо в Стокгольмі, Гетеборзі, Мальме і прилеглих до них районах. У 90-ті роки намітилася тенденція до зниження частки молоді в структурі робочої сили, частка літніх осіб зростає.
Національний склад населення
Незважаючи на традиційне переважання шведів (92%), сучасне населення Швеції досить різноманітне в расовому та етнічному плані завдяки новій хвилі політичної та економічної імміграції з країн, що розвиваються. Населення країни фактично поділяється на дві великі групи: автохонну та іммігрантську. Серед автохонних народів виділяються шведи і ще більш давні мешканці північних регіонів - фінно-угорські племена (фіни і саамі). Етнічні шведи мають германське походження і становлять близько 7,5 млн осіб. Крім шведів, на крайній півночі Швеції проживає більше 17 тис. саамі. Уздовж кордону з Фінляндією, колись входила до складу Шведського королівства, проживає більше 50 тис. корінних фіннів, а в центральних регіонах країни - понад 450 тис. етнічних фіннів, що іммігрували до Швеції протягом XX століття, а також їх нащадків.
Мови Швеції
Мовою де-факто виступає шведська, що належить до групи скандинавської підгрупи германських мов індоєвропейської сім'ї. Споріднена норвезькій і датській мовам, від яких відрізняється вимовою та орфографією. У країні, однак, відсутня офіційна мова - оскільки шведська займає домінуюче становище, то ніколи не піднімалося питання про визнання її офіційною (схожа ситуація спостерігається, наприклад, з англійською мовою у США).
Мовами національних меншин визнані саамська, меянкіелі, фінська, циганська та ідиш. Перші три з них можуть використовуватися в державних і муніципальних установах, судах, дитячих садах і будинках пристарілих в деяких частинах лена Норрботтен.
Релігія
Більшість населення Швеції (70%) належить до Церкви Швеції - лютеранської церкви, відокремленої від держави в 2000 р. Проте ця цифра зменшується на 1% щороку, і лише 10% віруючих регулярно відвідують церкву. Також присутні католики (92 тис.осіб), православні (100 тис.осіб) і баптисти. Частина саамі сповідують анімізм. Внаслідок імміграції в країні з'явилися численні мусульманські співтовариства (до 500 тис.осіб).