Увійти  \/  Зареєструватися  \/ 

Вхід на сайт

Зареєструватися

Введене Вами ім'я недійсне.
Будь-ласка, введіть допустиме ім'я користувача. Без пробілів, у всякому випадку 2 , НЕ повинно бути символів: < > " ' % ; ( ) &
Пароль недійсний.
Ваші паролі не збігаються. Будь-ласка, введіть Ваш пароль в поле пароля та повторно введіть його в полі підтвердження.
Недійсна адреса електронної пошти
Адреси електронної пошти не збігаються. Будь-ласка, введіть Вашу адресу електронної пошти в поле адреси електронної пошти та повторно введіть адресу у полі підтвердження.
* * Обов'язкове поле

Степан Рудницький – основоположник української політичної географії

Степан Рудницький по праву вважається основоположником української політичної географії. Під час першої світової війни та після неї він розробив наукові основи політичної географії та геополітики. Він тісно співпрацював спочатку з німецькими військовими колами, об’ єднаними у товаристві “Osteuropa”. А після утворення ЗУНР (1918) брав у часть і у розробленні її геополітики. Більшість праць вченого були опубліковані у Відні, Будапешті, Бухаресті та інших столичних і нестоличних містах багатьма мовами європейських народів масовими тиражами. Оригінальну концепцію політгеографії С.Л.Рудницький виклав у працях "Україна з політично-географічного становища" (1916), "Україна і великодержави" (1920), "Українська справа зі становища політичної географії" (1923). Ці праці С.Л.Рудницького, мабуть, найкращі у всій дотеперішній українській політології, мають і досі актуальне значення для справи державних змагань українського народу, формування його національної ідентичності, усвідомлення його ролі і місця в загальноєвропейському процесі демократичного оновлення. Також саме його геополітичні ідеї були  висвітлені в працях “Україна і українці”, “До основ українського націоналізму”, “Галичина та соборна Україна”.  Концепція С.Л.Рудницького з'явилася у той час, коли виникла нагальна потреба інформувати світ про українські проблеми. В ній на оригінальній основі досліджуються і викладаються проблеми України, її національні, політичні, економічні і територіальні інтереси, наводяться докази для країн Західної Європи і світу про користь, яку вони могли б мати від утворення української держави.

До думок С.Рудницького щодо побудови взаємовідносин між Україною і сусідніми державами, що викладені у книгах “Чому ми хочемо самостійної України” (1914 р.) та “Українська справа зі становища політичної географії” (1923 р.) варто прислухатись і сучасним українцям, особливо політикам, та й просто громадянам України. В цих працях вперше була всесторонньо розгорнута українська національно-державна ідея. В цих працях та декількох інших він поклав початки політико-географічного напряму української географії та заклав основи та заклав основи політичної географії України. Головними рисами цього напряму були:
1) процес формування та розвитку держави, як політико-географічної одиниці залежить від фізико-, економіко- та поітико-географічного положення її території (щодо України, то це передусім її положення на чорному морі, проміжне розміщення між країнами Західної Європи, Росією та Близьким Сходом.
2) в основі формування держави повинен лежати етнічно-національний принцип з урахування культурних та політичних традицій народу-державотворця (державні кордони України повинні визначатися етнічними межами українців)
3) умовами та факторами державотворення є передусім людський та природно-географічний потенціал території її формування (Україна повністю володіє цим потенціалом і належить в цьому відношенні до найбагатших країн світу)
4) тип політичного устрою держави залежить від історико-географічних традицій народу державотворення і особливостей суспільного ладу, який існує в час її виникнення (виходячи з цього для України найбільше підходить парламентська демократична республіка)
5)  територіально-адміністративний поділ держави значною мірою зумовлений наявністю історико-етнографічних провінцій, яку можуть лягти в основу її федеративного устрою (він вважав, що для України федеративний устрій можливий, але не обов’язковий, якщо розвинене самоврядування на всіх рівнях ієрархії).
6) найдоцільніше з погляду суспільно-економічного устрою є держава з "соціальною економікою", основу чого становлять різні форми власності. Свою концепцію політичної географії в цьому руслі української державності він дає в праці "Українська справа і великі держави світу".[2]

Праця С.Рудницького "Чому ми хочемо самостійної України?" містить також аналіз геополітичних факторів (розташування України щодо центрів політичної сили, шляхів сполучення; природні багатства). Автор розкриває і своє бачення політичного ладу України як демократичної республіки із сильним центральним урядом і самоврядними громадами і землями (їх розміри не повинні перевищувати 10 тис.кв.км).[6] Він вважав, що тільки незалежні держави можуть досягнути високого рівня суспільного розвитку, що руйнування імперій йде тільки на користь всім державам, в т. ч. і колишнім метрополіям. Тільки цивілізовані демократичні відносини між державами можуть привести до миру й безпеки народів, прогресу людської цивілізації. Тому вільна, незалежна і демократична Україна – це не лише внутрішня справа українського народу, а справа навколишніх держав, для яких, на думку С.Рудницького, “Україна буде найбільшою підпорою. С.Л.Рудницький підкреслював, що самостійний народ, або нація, є частиною людства, що має лише їй притаманні неповторні "питомі прикмети", які об'єднують "усі індивідуа" в одну своєрідну цілісність: 1) расова належність (антропологічна відмінність), 2) окрема мова (з літературою, наукою тощо), 3) історичні традиції і змагання на культурній, економічній, політичній ниві, 4) своєрідна культура і прагнення до її збагачення, 5) суцільна національна територія як передумова і основа національної держави. Сама ж територія окреслюється етнічними межами нації. [1]

В праці “Українська справа зі становища політичної географії” С. Рудницький одним з головних принципів побудови держави вважає національний, а також виробляє постулати для українськох справи: "українська справа – це проблема великої національної держави в Європі". Другий постулат – "простір краю та його природа  - це одна з основ держави. Іншу основу становить ця частина людства, яка формує державу в соціологічному значенні. Як ці елементи зростають в один бік – більш чи менш одноцільну державу і є головним питанням політичної географії". Він вперше обгрунтував глобальне геополітичне бачення України. Окрім положення відносно інших держав (особливо Росії) С. Рудницький зачіпає ще 2 важливі геополітичні проблеми: проблему границь та фізико-географічних чинників. С. Рудницький вважав, що "національна біологія та біологічна політика мають йти, якщо не перед економічною політикою, то бодай в парі". А територію та расу вважав основами державності.[2] Автор дає коротку характеристику політичної географії у тогочасному світі, визначає її місце серед антропогеографічних наук і предмет дослідження : ,,як два елементи - територія і населення - зростаються в один, більше чи менше одноцільний організм - державу - це, і є головним питанням усієї політичної географії". [6] У 1923 р. в праці "Українська справа зі становища політичної географії" Степан Рудницький писав: "Не з’ясовуючи собі ось хоч би величини України й її народу, не тільки наші сірі інтелігенти, а й наші визначні політичні діячі, зводять українську справу до спільного знаменника зі справами "інших малих народів". Як це шкодить ідеології українства, не треба довго доказувати. В практичному напрямкові недостача географічного знання має просто фатальні наслідки. Згадаю хоч би це, що в останніх часах наші політичні діячі не те, що шафували межовими українськими землями направо й наліво, але по ігнорації своїй навіть не підносили домагань на величезні простори українських земель. Ніхто з них не вмів не те що використати, але навіть і піднести цеї безлічі політично-географічних, економічно-географічних, лучбово-географічних та інших аргументів, які промовляють за українською державністю на Південному Сході Європи" [3, c. 3–4]. Як вчений і патріот, С. Рудницький, на відміну від більшості своїх попередників і сучасників, котрі стояли на автономістичних позиціях, розглядаючи "українську справу", виходив із безумовної необхідності отримання Україною державної самостійності. Для обґрунтування цього він вибудовує спеціальну систему доказів, спираючись, передусім на висновки політичної географії, яка "займається дослідом і представленням взаємин поміж державним життям людства і землю" [3, c. 6]. У праці "Українська справа зі становища політичної географії" С.Рудницький аналізує геополітику сусідніх з Україною країн, а також Франції, Німеччини, Італії, Великобританії та США, по відношенню до України.[1] Вчений-географ показує історичне тяжіння українського народу до чорноморського та балтійського регіонів і висновує, що в його інтересах відродити цей стан. Зокрема, працюючи над геополітичними проблемами після першої світової війни, він зазначав, що у політичному відношенні слід скористатися природним побоюванням створених тоді нових держав — Фінляндії, Чехо-Словаччини та Угорщини, експансії з боку російського імперіалізму — білого й червоного. Таке побоювання повинно зближувати зазначені країни з Україною і в кінцевому підсумку навіть привести до формування "балтійсько-понтійської" федерації у складі Фінляндії, Естонії, Латвії, Литви, Білорусі та України. Ядром федерації мала б стати Україна як найбільша серед названих держав. Така федерація сприяла б виживанню цих держав, стала би бар’єром проти експансії російського імперіалізму у Середню і Західну Європу [4, c. 57].

На основі аналізу політико-географічного розвитку та політичного життя Європи і світу С.Л.Рудницький приходить до висновку, що "тільки національним державам належить будучина". "Національна територія – це головна основа нації", таке кредо вченого. Модерна світова політика повинна підпирати творення виключно національних держав. Цього вчить досвід останніх століть". Стосовно української перспективи С.Л.Рудницький стояв на позиціях української національної державності. Це питання він розглядав у європейському контексті: "Утворення української національної держави в етнографічних границях є одиноким способом, щоб запобігти заколотам і конфліктам у південно-східному куті Європи, так важному для світового господарства й для світової політики. Без національної української держави доживемо в найкоротшому часі до нових тяжких воєнних і революційних катастроф". Українська національна держава має формуватися у контексті геополітичних зв'язків з іншими державами і народами. Серед цих держав і народів найбільше значення відводилося Росії, Польщі і Німеччині. [1]

Ще більше відомостей про українські етнічні землі подає С.Рудницький у книзі “Огляд національної території України”, яку перекладено і видано в Україні у 1994 р. (упорядник О.Шаблій). Географічне положення України, на його думку, є “найважливішим природописним елементом у політичному житті України від найдавніших часів” .Усі українські землі він поділяє на 3 групи: центральні, пограничні та українські колоніїї в Євразії. Він проводить скрупульозний аналіз груп земель для обґрунтування етнічної території українців. Він робить висновок, що  на мінімальному просторі України, який становить 905 тис. км2 проживає 51, 2 млн.чол. 36,6 млн. з них – українці. [2] Для того, щоб показати розташування України в Європі, вчений проводить межу між Європою і Азією, відому нам всім: по східному схилу Уральських гір, річці Урал, Кумо-Маницькій западині, Чорному і Середземному морях. Він визначає, що положення України в Південно-Східній Європі, на перетині шляхів з північної Європи до Причорномор’я і Передньої Азії, мало значний вплив на її історичний розвиток та формування території. Вчений подає детальну характеристику історико-географічного процесу формування українських земель, ваємозв’язків України з сусідніми державами. Він доводить, що створення Української національної держави в етнографічних межах створить позитивний вплив на політико-географічне становище всіх європейських держав, дасть їм велику економічну користь, внаслідок розвитку транзитної торгівлі та шляхів сполучення. Крім цього, маючи величезні мінеральні багатства, родючі землі, значні запаси лісу та іншої сировини, Україна могла б експортувати свою продукцію у країни Європи, натомість забезпечити збут їхньої продукції в себе.[1]

Розглядаючи кордони України, її місце серед європейських держав, С.Рудницький наголошує на їх високі комунікаційні функції. Сусідство з багатьма державами, рівнинна поверхня, легка прохідність кордонів сприятиме розвитку зовнішньоторговельних відносин на українській території. Водночас ці ж риси були негативними з точки зору оборонної функції. Вчений відзначає, що жодна з держав, які панували на території України, не піклувалися про її визволення, а тільки про розширення своїх границь. Він з сумом зауважує, що уряди молодої Української держави нехтують природні і етнографічні точки зору при визначенні як зовнішніх, так і внутрішніх границь України. [1]

Актуальними й тепер є ідеї С.Рудницького щодо формування границь адміністративних одиниць. Аналізуючи внутрішні границі адміністративних формувань у Австрії і Росії (до них відносились українські землі на початку ХХ ст.), вчений наголошує на відсутності врахування фізико-географічної цілісності і етнографічних відносин. Ці ж ознаки він відзначає при створенні мережі адміністративних одиниць у Радянській Україні (1923 р.). На думку вченого, округи, які створені на місці колишніх губерній, нарізані штучно, вони не враховують антропогеографічну суцільність і географічний (природний) характер, побудовані згідно з т. з. енергетичним принципом (під кутом неминучої індустріалізації України). [5]
Прикладом аналізу конкретної політико-географічної проблеми є праця С.Рудницького “Про давні і нові столиці України” (1922 р.). Характеризуючи розміщення історичних столиць України, С.Рудницький враховує сукупність усіх чинників (військових, політичних, економічних, територіальних), розкриває недоліки столичного географічного положення Києва, політичну заангажованість вибору Харкова як столиці, обгрунтовує доцільність (на деякий час) столичного статусу для Катеринослава як столиці соборної України і Станіслава як столиці Галицької української держави, враховуючи їх відповідне центральне розташування і транспортно-географічне положення. [6]

Підсумовуючи, можна стверджувати, що Степан Рудницький є не тільки видатним теоретиком "чорноморсько-балтійського геополітичного вектора, а й геополітики — і не тільки української, а й загальноєвропейської ваги загалом. Багато з думок, висловлених ним у першій четверті ХХ ст., є актуальними й сьогодні. Саме тому їх вивчення має викликати не лише історико-пізнавальний інтерес, а й допомогти нинішнім політикам не повторювати старих помилок, вибираючи сьогодні орієнтири та союзників нашої держави.

Список використаних джерел:
1. Ольга Заставецька. Роль академіка  Степана Рудницького у розвитку географічної освіти в Україні.
2. Шаблій О.І. Основи загальної суспільної географії. - Л.: ВЦЛНУ, 2003
3. Рудницький С. Українська справа зі становища політичної географії. — Берлін, 1923.
4. Крисаченко В. С., Мостяєв О. І. Україна: природа і люди. — К.: Ін-т філософії НАН України, 2000. — 492 с.
5. Рудницький Степан. Декілька заміток до справи районізації України // Історія української географії. – Вип.2, 2000.– С. 43-49.
6. Мирослав Дністрянський. Праці С. Рудницького і Ю. Липи в контекстї Європейської політико-географічної думки // Історія української географії. Всеукраїнський науково-теоретичний часопис.- Тернопіль: Підручники і посібники, 2000. - Випуск 2. - С.73-77.

Останні матеріали розділу "Суспільна географія"

Чернівецька суспільно-географічна школа

Географічні дослідження у Чернівецькому університеті започатковано у 1876/77 навчальному році, тобто...

Одеська суспільно-географічна школа

В місті Одеса становлення і розвиток географічних і геологічних наук та підготовка фахівців за цими ...

Геополітичний напрямок у географії

Вперше термін "геополітика" був введений Рудольфом Челленом у 1899 році. За визначенням Че...

Зародження німецької суспільно-географічної школи

Від початку формування національних географічних шкіл і до Першої світової війни німецька географічн...

Районологія у французькій географічній школі

Проблема вибору концепцій районування постала ще наприкінці ХІХ століття перед Відалем де ля Блашем ...

Французька суспільно-географічна школа. Географія людини

Всебічний розвиток суспільної географії у Франції почався у ХIХ столітті, як у Німеччині, але з запі...

Французька геополітична школа

Засновником французької геополітичної школи вважається Поль Відаль де ля Блаш (famousgeographers/31-...

Географічна наука