Увійти  \/  Зареєструватися  \/ 

Вхід на сайт

Зареєструватися

Введене Вами ім'я недійсне.
Будь-ласка, введіть допустиме ім'я користувача. Без пробілів, у всякому випадку 2 , НЕ повинно бути символів: < > " ' % ; ( ) &
Пароль недійсний.
Ваші паролі не збігаються. Будь-ласка, введіть Ваш пароль в поле пароля та повторно введіть його в полі підтвердження.
Недійсна адреса електронної пошти
Адреси електронної пошти не збігаються. Будь-ласка, введіть Вашу адресу електронної пошти в поле адреси електронної пошти та повторно введіть адресу у полі підтвердження.
* * Обов'язкове поле

Агропромисловий комплекс України

Агропромисловий комплекс – важлива складова частина народного господарства. Завдання АПК – забезпечити населення продуктами харчування, а промисловість – сировиною. Це можливо за умови ефективної роботи всіх ланок, що входять до складу АПК. Агропромисловий комплекс України – це складна система, яка об'єднує всі галузі народного господарства, що беруть участь у виробництві сільськогосподарської продукції і доведенні її до споживача.

Сільське господарство — одна з основних галузей матеріального виробництва, що забезпечує населення продуктами харчування, а промисловість — сировиною. На її частку припадає близько 16% вартості всієї продукції матеріального виробництва. Сільське господарство — це найбільша ланка комплексу, що дістав назву агропромислового. До агропромислового комплексу (АПК), крім підприємств сільського господарства, входять ще дві ланки: підприємства заготівлі, зберігання, транспортування, переробки (харчова промисловість) і підприємства та організації, що забезпечують інші ланки АПК машинами, добривами, засобами захисту рослин, а також науковими розробками і кадрами.

Сільське господарство

Основна ланка АПК – сільське господарство. Ця галузь матеріального виробництва має певні особливості. Вона значно більшою мірою, ніж промисловість, залежить від природних чинників, кліматичних і гідрологічних умов. У цілому в Україні сприятливі умови для всебічного розвитку сільського господарства (назвіть їх).
Усі землі нашої держави становлять її земельний фонд. З 60,4 млн. гектарів загальної території 42 млн. гектарів використовується сільськогосподарським виробництвом. Структура земельних угідь має свої особливості. Більш як 30 млн. гектарів займають орні землі, близько 5 млн. гектарів – пасовища і 2 млн. гектарів – сіножаті.

Територія країни характеризується високою зораністю і незначним відсотком площ, зайнятих під пасовиськами та сіножатями. В Україні проводиться певна робота щодо підвищення врожайності сільськогосподарських культур. Велика надія покладається на меліорацію земель.
Проте дуже часто меліоративні роботи проводяться непродумано і тому замість користі приносять шкоду. Надлишок води в посушливих районах призвів до засолення грунтів, осушення боліт – до загибелі лісів. Нераціональне використання мінеральних добрив та засобів захисту рослин викликало значні екологічні проблеми. Підвищення вмісту в грунті солей азотної кислоти – нітратів, – що відбувається останнім часом, призвело до різкого зниження якості сільськогосподарської продукції. Сільське господарство складається з рівнозначних частин – рослинництва й тваринництва. Ці дві галузі знаходяться у тісному взаємозв'язку і взаємозалежності. Рослинництво забезпечує тварин кормами, а тваринництво сприяє землеробству завдяки органічним добривам, які воно постачає.

Рослинництво

Рослинництво — провідна галузь сільськогосподарського виробництва, де вирощуються зернові, технічні, кормові, овочеві, баштанні культури, картопля, фрукти, ягоди, виноград та ін.
Найважливішим засобом і базою розвитку рослинництва і всього сільського господарства є земля. Земельний фонд України (всі землі в межах країни незалежно від їх цільового призначення і господарського використання) становить 60,4 млн гектара. З них на сільськогосподарські угіддя — землі, що використовуються в сільському господарстві, — припадає 42 млн гектарів, або 70% усієї площі земельного фонду. Під ріллею перебуває 33,1 млн гектара, під пасовищами — 5,5 млн гектара, під сіножатями — 2,3 млн гектара. У цілому землі України характеризуються високою зораністю (зорано близько половини її території). Найвища зораність у степовій частині країни — 68-80% загальної її площі. Пасовища зосереджені в основному в Карпатах і Кримських горах (близько 900 тис. га). Значні площі пасовищ є в південних і південно-східних степових, а також у північних областях України.
Рілля в Україні в основному зайнята посівними площами (30 млн га), які останнім часом скоротилися. Зменшення площ пояснюється постійним вилученням землі для несільськогосподарських цілей, зокрема для потреб промисловості, житлового, дорожнього будівництва тощо. Робота з освоєння територій, порушених господарською діяльністю, та передача їх для використання у сільському господарстві не компенсує вилучених земель. За цих умов проблема збереження за сільським господарством земельних угідь, зокрема таких, що характеризуються високою природною родючістю, набуває винятково важливого значення.
Площа зрошуваних земель в Україні становить біля 2,5 млн гектара, здебільшого на півдні країни. Більшу частину їх (2 млн га) використовують під посів сільськогосподарських культур: озимої пшениці, кукурудзи на зерно, овочів, ячменю, кормових коренеплодів, баштанових тощо.
У перезволожених і заболочених районах Полісся та північного Лісостепу проводяться осушувальні меліорації. Площа осушених земель становить 3,3 млн гектара. На осушених землях вирощують зернові, картоплю, льон-довгунець, кормові коренеплоди.
Висока врожайність значною мірою залежить від організації агрохімічної служби. Сільське господарство України має значний агрохімічний потенціал. Ефективне використання цього потенціалу, обґрунтований розподіл добрив серед регіонів, раціональна структура та своєчасне внесення їх в ґрунт є дійовими чинниками прискорення розвитку землеробства. При нераціональному використанні мінеральних добрив часто погіршується якість сільськогосподарської продукції.
Частка посівів у загальній площі сільськогосподарських угідь дуже неоднакова в різних регіонах. Найвища вона у Тернопільській, Вінницькій і Кіровоградській областях, де посівні площі займають близько 70% території. Частка посівів у гірських та перезволожених поліських районах значно нижча. У Закарпатській області, наприклад, вона становить 15%, Івано-Франківській — 31%.
За останні роки у структурі посівних площ України відбулися незначні зміни. Вони виражені передусім у підвищенні частки зернових і зниженні частки кормових культур. Дещо знизилася частка посівів технічних культур.
Різна структура посівних площ і в окремих регіонах. У Карпатах і на Поліссі, де є великі масиви лук та пасовищ, частка кормових культур помітно нижча. Зернових культур тут вирощується менше, ніж у цілому по Україні, вища частка площ, зайнятих під картоплею. У південних районах у посівах більшою є частка зернових культур і меншою — картоплі.

Провідне місце в структурі посівів (до 50%) займають зернові культури. Їх площа становить близько 15,0 млн гектара. В Україні вирощують озимі та ярі культури. Сіють, як правило, більше озимих культур, оскільки вони врожайніші. Однак нерідко несприятливі погодні умови призводять до знищення посівів озимих культур і доводиться пересівати їх ярими.
За рівнем виробництва зерна Україна посідає одне з провідних місць у світі. За археологічними даними зерно на території України вирощують уже 3-5 тис. років.
Вивезення українського зерна в Європу розпочалося з другої половини XVI ст. З другої половини XIX ст. після прокладання залізниць до портів Чорного та Азовського морів експорт зерна значно зріс. Це сприяло освоєнню південноукраїнських степів, перетворенню їх на головний регіон вирощування зернових культур в Європі.
В останні роки річний валовий збір зерна в Україні становив 25-50 млн тонн.
Чільне місце серед посівів озимих культур посідає озима пшениця. Україна є одним із головних регіонів вирощування високоякісної продовольчої озимої пшениці в світі. Урожайність цієї культури значно вища, ніж ярої, і становить 20-40 ц/га. Основними районами вирощування озимої пшениці є області степової та лісостепової зон, де ця культура займає більше чверті посівів і половину площ, зайнятих зерновими. У поліських та західних районах частка посівів озимої пшениці значно менша.
Цінною продовольчою культурою України є озиме жито. У повоєнні роки його площа помітно скоротилася. Пояснюється це тим, що жито переважно дає нижчі врожаї, ніж інші зернові. Основні райони вирощування озимого жита — Полісся і західна частина країни. Цій культурі належить друге місце
(після пшениці) за розмірами посівних площ озимих культур. Врожайність жита становить 17-25 ц/га.
З озимих культур на невеликих площах вирощують озимий ячмінь. Значне місце в посівах зернових належить ярому ячменю. Ячмінь вирощують всюди, але найбільше у південних районах. Площі ярого ячменю розширюються у ті роки, коли ним пересівають озимі. Врожайність ярого ячменю — 20-33 ц/га.
Цінною ярою культурою є кукурудза. Найбільші площі посівів кукурудзи є в північній і центральній частинах Степу, на півдні Лісостепу.
У повоєнні роки помітно скоротилися посіви вівса (до 0,6 млн га) — цінної фуражної та продовольчої культури. Його вирощують в основному у північній та західній частинах України (на півдні й у центрі країни його часто використовують для пересівання озимих). Урожайність цієї культури — 20-30 ц/га.
Значні площі в Україні відводяться під гречку — 472 тис. гектарів. Однак за повоєнні роки площі посівів гречки скоротилися. Порівняно невисокою є і врожайність цієї культури (7-12 ц/га). Найбільші посіви гречки зосереджені у поліській частині держави, а також частково у Лісостепу. Гречка — типова українська зернова культура. В західноєвропейських країнах її вирощують на невеликих площах: гречана крупа там є малознаною.
В Україні, зокрема в її степовій і лісостеповій зонах, культивують просо. Це — давня культура на території нашої батьківщини. Просо належить до посухостійких круп'яних культур і дає порівняно високі та досить сталі врожаї в посушливі роки (15-20 ц/га).
Під рисом в Україні зайнято 23 тис. гектарів. Розширення зрошуваних земель у південній частині країни створює сприятливі умови для збільшення площ під посіви рису, який вирощується на поливних полях, дає досить високі й стабільні врожаї (30-50 ц/га).
Значні посіви зернобобових культур, зокрема гороху, вики і викової суміші на зерно. Основними районами вирощування гороху і вики є лісостепова зона, а також південна частина Полісся.

Перше місце серед технічних культур належить соняшнику, який займає близько двох третин всієї площі технічних культур (2,1 млн га). В Україні отримують досить високі й стабільні врожаї цієї культури (10-17 ц/га). Основні площі соняшнику зосереджені в степовій зоні, на півдні Лісостепу.
Важливе місце з-поміж технічних культур займають цукрові буряки, що використовуються для виробництва цукру (фабричні). їх площа становить близько 1,1 млн гектара, урожайність — приблизно 300 ц/га. Основними регіонами вирощування цукрових буряків є області Лісостепу та північного Степу.
У північній та західній частинах України вирощують льон-довгунець. Вирощують його у поліських районах Чернігівської, Житомирської, Рівненської, Волинської та Сумської областей, а також у Львівській та Івано-Франківській областях.
В Україні на невеликих площах висівають коноплі. Порівняно з довоєнним періодом посіви цієї культури різко скоротилися. Південні коноплі висівають у степовій зоні, середньоруські — в лісостеповій.
У південних районах України вирощують рицину, олія якої широко використовується в авіаційній, парфумерній, медичній, шкіряній та інших галузях.
Південь — головний район посівів сої, яка переважно культивується на зрошуваних землях. Соєві боби містять багато білків (30-45%) і олії, які використовуються у консервній, хлібопекарській, маргариновій, м'ясній та інших галузях.
В Україні вирощують і заготовляють багато лікарських рослин (близько 100). Культивують валеріану лікарську, кмин, хрін, шавлію лікарську, лаванду, м'яту перцеву, фенхель, беладонну лікарську тощо. Головним районом вирощування лікарських рослин є Крим.
В Україні вирощують тютюн і махорку. Основні площі посівів тютюну зосереджені в західній (Тернопільська, Івано-Франківська і Хмельницька області) та південній (Крим) її частинах.
Для потреб пивоварної, дріжджової та хлібопекарської промисловості використовують хміль. Цю культуру вирощують здебільшого у Житомирській, Рівненській областях.
Україна є важливим регіоном вирощування картоплі. її почали культивувати в 60-х роках XVIII ст. в Слобідській Україні (Охтирка, Лебедин). У другій половині XIX ст. ця культура поширилася в Галичині. Тепер площі картоплі зосереджені переважно на Поліссі, в Лісостепу. Потреби у картоплі в південних районах задовольняються в основному за рахунок її доставки з північних областей.

Овочі в Україні вирощують повсюдно. На півночі і в центральних районах переважають такі овочеві культури, як капуста, морква, столові буряки, цибуля, огірки, на півдні — помідори, перець, баклажани.
Значні площі в Україні займають баштанні культури: гарбузи, кавуни, дині, кабачки, патисони, які є цінними продуктами харчування. Основні площі баштанних культур знаходяться у степовій зоні.
Великі площі в Україні займають кормові культури. Провідне місце в посівах цих культур належить кукурудзі на силос, багатолітнім травам, зокрема конюшині, люпину, люцерні, однолітнім травам, кормовим коренеплодам і кормовим баштанним. Ці культури вирощують у багатьох регіонах. Люпин в основному висівають на піщаних землях Полісся, люцерну — на поливних землях південної частини держави.
Частина земель, особливо на півдні України, виділяється під пар — ріллю, яка протягом вегетаційного періоду або його частини залишається без посіву. Така земля "відпочиває". Після цього парові поля відводять, як правило, під посіви озимої пшениці.

Важливою галуззю сільськогосподарського виробництва стало садівництво і виноградарство. Головними районами поширення плодоягідних насаджень (зерняткових, кісточкових і горіхоплідних) є приміські зони великих міст. Найбільші масиви садів зосереджені в лісостеповій і степовій зонах (близько 40% усіх площ).
Великі плантації винограду розташовані на півдні держави і в Закарпатті. Близько 80% усіх площ виноградників зосереджено в Херсонській, Одеській областях та АР Крим. Його високоякісні європейські сорти вирощують у південній частині Криму, Закарпатті. Виноград переробляють на соки, використовують у свіжому вигляді впродовж досить тривалого осінньо-зимового періоду, а також для виробництва вин.
В Україні проводиться певна селекційна робота, спрямована на виведення високоврожайних сортів сільськогосподарських культур. Це дає змогу площі всіх озимих/і ярих зернових, цукрових буряків, соняшнику та льону-довгунця засівати сортовим насінням.

Україна належить до держав з розвинутим землеробством. На неї припадає 4% світового збору пшениці, 9% — ячменю, 6 — картоплі, 11 — цукрових буряків, понад 4% — вівса.
Україна має всі можливості для збільшення збору сільськогосподарських культур за рахунок підвищення врожайності, яка є ще дуже низькою. Приватизація землі, на якій працюватиме справжній її власник, — реальний шлях до підвищення продуктивності рослинництва, зростання врожайності сільськогосподарських культур.

Тваринництво

Тваринництво є другою найбільшою галуззю сільськогосподарського виробництва України. Воно покликане задовольняти потреби населення у м'ясо-молочних продуктах, а також потреби легкої та інших галузей промисловості у сировині.
Україна має порівняно велике поголів'я худоби і птиці — майже 2% від світових показників поголів'я великої рогатої худоби, стільки ж свиней, понад 1% коней, близько 1,5% птиці. Продуктивність худоби і птиці в Україні значно відстає від більшості європейських країн.
Останнім часом у структурі виробництва тваринницької продукції держави відбувалися принципові зміни, що є свідченням переходу аграрного сектора України до ринкових відносин. Ці зміни проявляються в тому, що вже тепер більшість усіх основних видів тваринницької продукції виробляється в приватних господарствах, в тому числі фермерських.
Реформування тваринництва на шляху до ринку відбувається у важких умовах. Приватизація землі і передача її сільськогосподарським виробникам змінить ситуацію щодо розвитку тваринництва на краще: створяться реальні можливості для інтенсифікації галузі. У свою чергу, інтенсивний розвиток тваринництва потребує докорінних змін у землеробстві, подальшого поглиблення його спеціалізації, зміцнення кормової бази. В країні є великі можливості для значного підвищення продуктивності тваринництва, розширення кормової бази, поліпшення організації виробництва і праці, вдосконалення племінної роботи та ветеринарного обслуговування.

Провідне місце у тваринництві належить розведенню великої рогатої худоби. Це — галузь м'ясо-молочного напряму (переважає м'ясна продукція). Залежно від регіональних особливостей, природних та економічних передумов вона характеризується певними територіальними відмінностями у рівні розвитку і виробничій спеціалізації. У приміських зонах великих міст переважає молочно-м'ясний напрям (більше виробляють молока, ніж м'яса). На Поліссі традиційно розвивається молочно-м'ясне і м'ясо-сальне тваринництво, у південних районах — м'ясо-молочне. Поблизу великих центрів споживання розташовані потужні комплекси відгодівлі великої рогатої худоби, свиней і птиці, виробництва молока.
Порівняно з західноєвропейськими країнами, що мають подібні природно-кліматичні умови, продуктивність молочного стада України все ще дуже низька. Продуктивність інших галузей тваринництва також невисока.
Кількість худоби (в розрахунку на одиницю сільськогосподарських угідь) неоднакова в різних регіонах країни. Найбільша вона у Карпатах і Лісостепу, далі йдуть Полісся і Степ. Розводять переважно червону степову, симентальську, білоголову українську, сіру українську, лебединську, чорно-рябу породи корів.

Потужною галуззю продуктивного тваринництва України є свинарство. Свинарство розвивається в усіх регіонах України. Та найбільше — у великих вузькоспеціалізованих господарствах приміських зон міст. Переважно розводять українську білу породу свиней, але поширені також миргородська, прикарпатська, придніпровська чорно-ряба породи.

У південній частині країни і Карпатах розвивається вівчарство. Це допоміжна галузь тваринництва. На півдні розводять тонкорунних і напівтонкорунних овець (високопродуктивну тонкорунну, асканійську, цигейську породи), в Лісостепу — прекос. Смушкове і молочне вівчарство є традиційним для Карпат.

Повсюдного розвитку набуло птахівництво. Поблизу значних центрів споживання створено великі птахокомбінати з виробництва м'яса і яєць.

Однією з важливих галузей тваринництва, значення якої за останні роки швидко зростає, є конярство. Нині поголів'я коней становить близько 0,5 млн голів. Коней розводять у районах Карпат, Закарпаття, на Поділлі та Поліссі. У спеціалізованих господарствах, розташованих у східній частині України (Луганська, Полтавська області), розводять племінних коней. Передбачається подальший розвиток конярства.

Товарною галуззю тваринництва в багатьох районах є кролівництво. Основними районами розведення кролів є степова (45% усього поголів'я) і лісостепова (35%) зони.

Перспективним є рибне господарство. Воно розвивається на основі ставків (близько 200 тис. га), водоймищ Дніпра, Дністра, Південного Бугу, Сіверського Дінця, а також уздовж багатьох середніх та великих річок. Розводять коропа, білого амура, пістрявого і білого товстолобика, судака, ляща та ін. На базі водоймищ — охолоджувачів великих теплових електростанцій організовано вирощування риби в басейнових і садкових господарствах. У Карпатах і на Поліссі створено спеціалізовані форелеві господарства. Основний вилов риби припадає на ставки та великі водоймища.

У країні, в основному у південних районах, розвивається шовківництво.

Організовано кліткове звірівництво — в усіх областях розводять нутрій, норок, лисиць, песців.

Давні традиції в Україні має бджільництво. Його продукція ще за княжих часів експортувалася. Однак інтенсивне вирубування лісів, розорювання земель, використання дешевого штучного воску призвели до занепаду бджільництва у XVIII ст. У XIX ст. відомий український пасічник П.Прокопович уперше в світі виготовив рамковий вулик. Бджільництво почало відновлюватися, і вже на початку XX ст. у Східній Україні налічувалося понад 2 млн вуликів. Певною мірою бджільництво стало "візитною карткою" України. Пізніше, особливо в період широкого використання в сільському господарстві хімікатів, розвиток бджільництва загальмувався.
Бджільництво в Україні поширено в усіх областях. Бджоли запилюють 2,5-3,6 млн гектара рослин. У результаті значно зростають урожаї гречки, соняшнику, багаторічних трав, фруктових дерев. Посилюється спеціалізація галузі. Створено близько 60 бджолопідприємств і великих ферм, проводиться племінна робота. За рівнем виробництва меду Україна посідає одне з перших місць у світі. Але можливості бджільництва використовуються ще недостатньо.

Територіальна спеціалізація сільського господарства

Територіальна спеціалізація сільського господарства — це орієнтація певного регіону на випуск тих чи інших видів переважно товарної (що йде за його межі) продукції землеробства, тваринництва та інших галузей.
Сільськогосподарське виробництво має певні особливості розміщення і територіальної спеціалізації. Ця галузь тісно пов'язана з географічною специфікою ґрунтово-кліматичних ресурсів, що, як відомо, мають в Україні зональні особливості.

Виділяють три сільськогосподарські зони — лісову, лісостепову, степову, два гірські регіони — Карпатський і Кримський, а також позазональні приміські території.

До лісової зони входить північна частина України, яка в основному збігається з територією Українського Полісся. Ця зона спеціалізується на виробництві такої типової для її ґрунтово-кліматичних умов продукції землеробства, як озиме жито, овес, картопля, льон-довгунець тощо. Тваринницька галузь має молочну, молочно-м'ясну і м'ясо-сальну спеціалізацію. Лісова зона характеризується значною заболоченістю території, її заторфованістю, густою мережею осушувальних каналів. Саме Українське Полісся — основний район зрошувальної меліорації країни. Значні площі Київського, Житомирського і Рівненського Полісся мають підвищену радіоактивність; так звана при-чорнобильська 30-кілометрова зона вибула з господарського обороту, передусім з сільськогосподарського. Важливими напрямами розвитку землеробства і тваринництва Українського Полісся є впорядкування осушувальних меліоративних систем, економне і повніше використання сільськогосподарських угідь, вдосконалення сільського розселення і розвиток сіл відповідно до нових засад землекористування в ринкових умовах.

Зона Лісостепу займає центральну частину України, простягаючись із заходу на схід на 1000 км. Це — важливий район землеробства і тваринництва. Провідними галузями землеробства є зернове господарство, а саме — вирощування озимої пшениці, кукурудзи на зерно і зелений корм, ячменю. Український Лісостеп — основний в Україні та один з найбільших у світі регіонів вирощування і переробки цукрових буряків. Тваринництво спеціалізується на розведенні великої рогатої худоби м'ясо-молочного і молочно-м'ясного напрямів, м'ясо-сальному свинарстві. За своїм великим ґрунтово-кліматичним потенціалом (родючі ґрунти, помірні температури, зволоженість тощо) Лісостеп України належить до винятково сприятливих для розвитку сільського господарства регіонів світу. Застосування сучасних технологій і передових технічних засобів дасть змогу значно збільшити тут випуск землеробської й тваринницької продукції.

Зона Степу займає в Україні найбільшу площу. У цілому природні умови зони сприятливі для вирощування багатьох сільськогосподарських культур. Це передусім зернові культури — озима пшениця, кукурудза на зерно і на зелений корм. Провідною технічною культурою є соняшник. Товарними є виноградарство і садівництво, овочівництво, баштанництво. Головна галузь тваринництва — розведення великої рогатої худоби м'ясо-молочного і м'ясного напрямів. Вівчарство і свинарство мають допоміжне значення. Гарантовані та стабільні врожаї сільськогосподарських культур, особливо в засушливі роки, які бувають тут досить часто, можливі лише при широкому застосуванні зрошувальної меліорації. У зоні є всі необхідні передумови для перетворення її на один з найбільших районів Європи з вирощування озимої пшениці.
Основний шлях розвитку в зоні Степу землеробства і тваринництва — розбудова і реконструкція зрошувальних систем відповідно до сучасних вимог.

Гірські райони Карпат і Криму. У цих районах провідною галуззю сільського господарства є тваринництво, зокрема розведення овець і великої рогатої худоби м'ясо-молочного напряму. Карпатські гірські полонини та Кримські яйли — місце випасу овець, великої рогатої худоби і коней.
У південнобережній частині Криму, особливо в низькій вузькій причорноморській смузі, переважає клімат північного Середземномор'я. Тут можна було б вирощувати деякі субтропічні культури. Однак невелика площа цієї території густо забудована, зайнята парками, скверами, дорогами, природоохоронними об'єктами. Для сільськогосподарського виробництва землі не залишається. Невеликі її ділянки переважно зайняті індивідуальними городами і садами. Лише на обмежених площах вирощуються виноград, деякі лікарські рослини.
Навколо великих міст і промислових центрів сформувалися приміські сільськогосподарські райони, які покликані задовольняти потреби населення міст в малотранспортабельній продукції землеробства і тваринництва (особливо в продукції, що швидко псується і погано зберігається або під час зберігання втрачає свої якості). Це свіже молоко і вироби з нього (сир, сметана), свіжі овочі, ягоди тощо, які у значних кількостях споживаються у великих і найбільших містах. Господарства цих районів переходять на цілорічне виробництво свіжої землеробської (в теплицях, парниках тощо) і тваринницької продукції.

Харчова промисловість

Харчова промисловість є важливою частиною агропромислового комплексу. До її складу входять галузі, підприємства яких виробляють продукти харчування, а також мило, тютюнову, парфумерно-косметичну продукцію та ін.
Харчова промисловість об'єднує понад 40 підгалузей і виробництв. Головні підгалузі — борошномельно-круп'яна, цукрова, м'ясна, молочна, хлібопекарська, олійно-жирова, плодоовочева, спиртова, рибна.
Більше, ніж інші галузі, харчова промисловість пов'язана із сільським господарством, оскільки одержує від нього сировину (зерно, цукрові буряки, молоко, картоплю, м'ясо) і повертає йому відходи.
Підприємства харчової промисловості розміщуються практично скрізь, проте і тут спостерігаються окремі закономірності. Так, підприємства цукрової, маслоробної, виноробної, консервної тяжіють до джерел сировини, борошномельної, хлібопекарської, молочної, кондитерської — до споживача.
За вартістю продукції харчовій належить друге місце з-поміж галузей промисловості в Україні.

Підприємства борошномельно-круп'яної промисловості виробляють із зернових культур борошно (пшеничне, житнє, кукурудзяне, ячне тощо) і крупи (гречана, пшоняна, рисова, ячна, перлова, манна тощо).
Розмелюванням зерна займались у сиву давнину. В Україні це робили з допомогою вітряків. Перші парові млини з'явилися в останній чверті XIX ст. Значна кількість борошномельних підприємств нині зосереджена як у районах вирощування зерна, так і в місцях споживання борошна. Найбільшими центрами борошномельно-круп'яної промисловості є Київ, Харків, Дніпропетровськ, Одеса, Львів, Запоріжжя. Тут діють хлібозаводи, макаронні, кондитерські фабрики, знаходяться елеватори — підприємства, де зберігається зерно.

Хлібопекарська промисловість розвинута в усіх областях і районах України. Географія цієї галузі збігається з географією розселення населення. Потужні механізовані підприємства розміщені у великих містах. Хлібозаводи є в усіх невеликих містах і селищах міського типу. Обсяг виробництва зернових культур в Україні цілком достатній для задоволення внутрішніх потреб та значного експорту.

Важливою і традиційною для України підгалуззю харчової промисловості є цукрова, яка виникла в другій половині XIX ст. і отримала значне поширення у всьому Лісостепу. Ґрунтово-кліматичні умови цієї зони винятково сприятливі для вирощування цукрових буряків — сировини для цієї галузі. На Україну припадає 3% світового виробництва цукру. За його випуском наша країна посідає третє місце в Європі після Франції та Німеччини.
Виробництво цукру розвинуте в районах вирощування цукрових буряків, переважно в містах і селищах міського типу лісостепової зони. Основні цукрові заводи зосереджені в областях Поділля, центральній та північно-східній частині країни. Найбільше його виробляють у Київській, Вінницькій, Тернопільській, Черкаській та Хмельницькій областях.
В Україні розміщено 192 цукрові заводи. Вихід цукру з маси перероблених буряків перевищує 10%, але це залежить від цукристості буряків, на що, в свою чергу, впливають природно-кліматичні умови. Цукрова промисловість в Україні належить до галузей, що потребують докорінного переоснащення. Продуктивність українських заводів порівняно з продуктивністю аналогічних підприємств інших країн низька. Поліпшення технічного забезпечення і технологічне оновлення обладнання цукрових заводів, нарощування їх потужностей — важливі напрями розвитку цукрової промисловості в нашій країні.

Україна є значним виробником м'яса, переробку якого здійснюють підприємства м'ясної промисловості. На промисловій основі організовано переробку м'яса яловичини і телятини, баранини, свинини, птиці. В останні роки у зв'язку зі скороченням поголів'я худоби і птиці промислове виробництво м'яса зменшується.
У структурі виробництва м'яса провідне місце належить яловичині та телятині (65%), свинині (15%) і птиці (6%). Обсяг виробництва баранини в Україні незначний; Дещо більший у карпатських областях, у Криму, на півдні України, тобто там, де розводять овець.
Найбільше м'яса виробляють у Вінницькій, Полтавській, Дніпропетровській, Донецькій, Харківській, Запорізькій областях. У південних областях виробництво м'яса відстає від показників у середньому по країні. Промислову переробку м'яса організовано в усіх областях України.

Молочна промисловість. Північна і центральна частини України спеціалізуються на молочному і молочно-м'ясному тваринництві. Ця галузь розвивається також навколо великих міст, які формують основну територіально-сировинну базу для розвитку молочної промисловості. Є тут також маслоробні і сироварні підприємства. Галузь випускає широкий асортимент молочної продукції: масло (селянське, любительське, бутербродне, з наповнювачами, топлене масло), сметану, кефір, йогурт, сухе молоко, сири жирні тощо.
Провідне місце у виробництві продукції з незбираного молока займають Донецька, Харківська, Дніпропетровська, Київська, Львівська, Луганська області. Багато молочних продуктів виготовляється в селянських господарствах.

Олійно-жирова промисловість набула в Україні значного розвитку. Підприємства галузі виробляють олію, маргарин, мило та інші продукти. Великі посіви соняшнику в південних і центральних областях створюють належну сировинну базу як для задоволення внутрішніх потреб у соняшниковій олії, так і для її експорту. Крім того, сировиною для виробництва олії є насіння льону, ріпаку, сої, гірчиці, кукурудзи. В країні працюють потужні Дніпропетровський, Полтавський, Харківський, Одеський, Кіровоградський, Запорізький, Чернівецький олійно-жирові комбінати.

У країні розвинена плодоовочева промисловість, основні підприємства якої зосереджені в районах сировинних баз, передусім у степовій і лісостеповій зонах. Виробляються плодоовочеві консерви, сушені овочі, варення, джеми, компоти тощо. Потужні спеціалізовані консервні, овочесушильні підприємства зосереджені в Криму, Херсонській, Миколаївській, Одеській, Закарпатській, Полтавській, Кіровоградській, Вінницькій, Черкаській, Запорізькій областях.

Традиційною в Україні є спиртова промисловість. У розміщенні вона орієнтується на сировинну базу, якою переважно є відходи цукрової галузі (близько 90% спирту виготовляється з меляси). Частково як сировину використовують картоплю (на Поліссі), зерно (на півдні). Великими спиртовими комбінатами є Барський, Калинівський (Вінницька обл.), Лохвицъкий (Полтавська обл.). Близько двох третин спирту виробляється в західній і центральній частинах України, зокрема в лісостепових районах. Крім спирту, виготовляють дріжджі, кормові вітаміни, вуглекислоту тощо.

Підприємства рибної промисловості виловлюють рибу, морепродукти та виробляють харчову, медичну, кормову і технічну продукцію. Риболовецькі судна України виловлюють рибу в Чорному, Азовському морях, а також у різних районах світового океану. Великі рибопереробні підприємства є в Херсоні, Миколаєві, Одесі, Севастополі, Керчі.

Реформування аграрного сектора економіки позитивно вплине на розвиток сільського господарства, а підвищення добробуту народу і експортних можливостей забезпечить належний збут продукції харчової галузі.

 

Базове джерело: Заставний Ф. Д. Економічна і соціальна географія України. Підручник для 9 класу. 1999 р., 232 стор.

Останні матеріали розділу "Суспільна географія"

Чернівецька суспільно-географічна школа

Географічні дослідження у Чернівецькому університеті започатковано у 1876/77 навчальному році, тобто...

Одеська суспільно-географічна школа

В місті Одеса становлення і розвиток географічних і геологічних наук та підготовка фахівців за цими ...

Геополітичний напрямок у географії

Вперше термін "геополітика" був введений Рудольфом Челленом у 1899 році. За визначенням Че...

Зародження німецької суспільно-географічної школи

Від початку формування національних географічних шкіл і до Першої світової війни німецька географічн...

Районологія у французькій географічній школі

Проблема вибору концепцій районування постала ще наприкінці ХІХ століття перед Відалем де ля Блашем ...

Французька суспільно-географічна школа. Географія людини

Всебічний розвиток суспільної географії у Франції почався у ХIХ столітті, як у Німеччині, але з запі...

Французька геополітична школа

Засновником французької геополітичної школи вважається Поль Відаль де ля Блаш (famousgeographers/31-...

Географічна наука