Увійти  \/  Зареєструватися  \/ 

Вхід на сайт

Зареєструватися

Введене Вами ім'я недійсне.
Будь-ласка, введіть допустиме ім'я користувача. Без пробілів, у всякому випадку 2 , НЕ повинно бути символів: < > " ' % ; ( ) &
Пароль недійсний.
Ваші паролі не збігаються. Будь-ласка, введіть Ваш пароль в поле пароля та повторно введіть його в полі підтвердження.
Недійсна адреса електронної пошти
Адреси електронної пошти не збігаються. Будь-ласка, введіть Вашу адресу електронної пошти в поле адреси електронної пошти та повторно введіть адресу у полі підтвердження.
* * Обов'язкове поле

Соціальний комплекс України

До складу комплексу входять галузі легкої промисловості, розгалужена мережа підприємств та установ сфери послуг, житлово-комунальне господарство, побутове обслуговування, торгівля, громадське харчування, культура, освіта, охорона здоров'я. Оскільки головне завдання комплексу – забезпечення матеріальних та духовних потреб людей, його ще називають соціальним комплексом.

Якщо нам потрібно відремонтувати квартиру, автомобіль, телевізор або просто прибрати в квартирі, почистити одяг, підстригтись, ми звертаємось до однієї із спеціальних установ сфери послуг. Такі підприємства є майже в усіх містах, а подекуди і в селах.

Серед різних послуг населенню надзвичайно велике значення має торгівля. Вона поділяється на оптову й роздрібну. Завдання оптової торгівлі – закупити у виробників великі партії товарів і забезпечити ними магазини, які здійснюють продаж товарів населенню (роздрібна торгівля). Роздрібна торгівля поділяється на державну, кооперативну, приватну. До торгівлі належить громадське харчування.
Рівень розвитку торгівлі і громадського харчування в Україні низький. В країну завозиться багато низькоякісних зарубіжних товарів і продуктів. Вітчизняний виробник ще надто слабкий. У нас мало дешевих приватних магазинів, їдалень, кафе, ресторанів.

Певного розвитку за післявоєнний період набула система освіти. В Україні створено широку мережу загальноосвітніх шкіл та дошкільних дитячих закладів, ПТУ та технікумів, вузів та науково-дослідних інститутів. За останні роки з'явились приватні навчальні заклади, серед яких ліцеї, гімназії, коледжі і навіть вищі навчальні заклади. В Україні налічується понад 800 ВНЗ, де навчалось майже 900 тис. студентів. Проте, щоб забезпечити високий рівень освіти та духовне зростання особистості, треба реформувати цю галузь, виділити кошти на будівництво нових шкільних приміщень, оснащення їх необхідним обладнанням, створення сучасних засобів навчання, поліпшення підготовки учительських кадрів та створення їм належного рівня життя.

Важко переоцінити роль у розвитку суспільства закладів культури і спорту. В країні близько 25 тис. бібліотек, серед яких найбільшою є Центральна наукова бібліотека імені В. Вернадського в Києві, багато музичних і художніх шкіл, клубів і кінотеатрів, теле- і радіостудій, стадіонів і спортивних клубів, музеїв і парків відпочинку.

У сфері послуг важлива роль належить рекреаційному господарству, завдання якого сприяти відновленню здоров'я людини. В країні створено мережу оздоровчих закладів, баз відпочинку та туризму. Лише санаторіїв та пансіонатів у нас більш як 500. Сприятливі умови для цього створені природою в Криму, Карпатах, на узбережжі Чорного і Азовського морів та в деяких інших районах. В перспективі намічено спорудження санаторіїв і будинків відпочинку на території північно-східної частини Українських Карпат.

Важко уявити собі сучасне життя людей без послуг пасажирського транспорту та засобів зв'язку. На жаль, будівництво нових ліній метрополітену, створення нових автобусних і тролейбусних маршрутів і підприємств зв'язку значно відстали від потреб населення.

Легка промисловість України

Легка промисловість виготовляє товари народного споживання — тканини, трикотажні вироби, готовий одяг, взуття тощо. До її складу входять текстильна, швейна, трикотажна, шкіряна, взуттєва та інші галузі. Продукція підприємств легкої промисловості використовується переважно для задоволення потреб населення.
Легка промисловість не набула в Україні значного розвитку. Частка її в загальному випуску промислової продукції становить лише 1,7%. Пояснюється це двома причинами.
1. Розвиток галузі в колишньому СРСР історично сформувався в центральній частині європейської території Російської Федерації, куди надходили на переробку і виробництво тканин льоноволокно, бавовник тощо з інших республік колишнього Радянського Союзу. В Україні, де проживало близько 20% його населення, вироблялося лише 7% бавовняних, 10% вовняних, 14% шовкових і близько 15% лляних тканин союзного виробництва.
2. У період загального спаду виробництва скоротили випуск продукції діючі підприємства.

Легка промисловість надзвичайно трудомістка галузь, в якій зайняті здебільшого жінки. Підприємства галузі, як правило, невеликі і не потребують багато води та енергії. Оскільки продукція легкої промисловості потрібна скрізь, її підприємства розміщені майже в усіх містах.

Перші підприємства галузі виникли в другій половині XIX ст. У Києві, Бердичеві (Житомирська обл.), Василькові (Київська обл.) запрацювали шкіряні заводи, в Одесі — джутова фабрика, у Харкові — канатний завод. Пізніше набули розвитку текстильна, трикотажна, швейна і взуттєва промисловість.

Найважливіша з галузей легкої промисловості — текстильна, підприємства якої виробляють бавовняні, лляні, вовняні, шовкові та інші тканини. Процес виготовлення тканин складається з кількох стадій: з підготовленого волокна (бавовни, льону, вовни) роблять пряжу (прядуть) — нитки, з ниток тчуть тканину, яку потім фарбують. Здебільшого всі ці процеси здійснюються на окремих фабриках.
Бавовняна промисловість посідає перше місце в текстильному виробництві. Випуск бавовняних тканин і пряжі організовано на підприємствах Херсона, Тернополя, Донецька (бавовняні комбінати), Києва, Львова (бавовняні фабрики).
Вовняній промисловості належить друге місце у текстильному виробництві України. Підприємства галузі функціонують у Луганську (тонкосуконний комбінат) і Чернігові (камвольно-суконний комбінат), а також в Одесі та Дунаївцях (Хмельницька область).
Випуск шовкових тканин зосереджено в Києві, Черкасах (шовкові комбінати), лляних — у Рівному і Житомирі.
Підприємства швейної промисловості є в усіх областях і переважно концентруються у великих містах (Київ, Харків, Львів, Одеса, Луганськ).
Виробництво трикотажних виробів орієнтується на споживачів і переважно зосереджене у великих містах. Значними виробниками трикотажної продукції є Київська, в тому числі м. Київ, Донецька, Полтавська, Луганська, Запорізька, Харківська, Закарпатська, Львівська, Миколаївська області.
Взуттєва промисловість зосереджена в Києві, Луганську, Дніпропетровську, Львові, Мукачевому, Харкові, Запоріжжі, Чернівцях, Полтаві, Тернополі.
Підвищення рівня життя народу стимулюватиме розширення випуску продукції легкої промисловості України. Ринкові відносини сприятимуть конкурентоздатності виробів українських підприємств.

Санаторно-курортне господарство

Санаторно-курортне господарство — це група спеціалізованих будинків і споруд з відповідним матеріальним і обслуговуючим забезпеченням, які покликані задовольняти потреби населення у лікуванні і відпочинку.
Лікування та оздоровлення людей — винятково важливе соціальне завдання. Його актуальність в Україні зростає у зв'язку з різким погіршенням демографічної ситуації, чорнобильською катастрофою, забрудненням у багатьох районах навколишнього середовища.
Санаторно-курортне господарство переважно створюється в місцях зосередження сприятливих рекреаційних ресурсів, лікувальні та оздоровчі властивості яких мають територіальні особливості. Це визначає спеціалізацію санаторно-курортних регіонів на наданні певних видів лікувальних чи відпочинкових послуг.
Що стосується самого туризму, то в умовах України він здатний вирішувати й інше важливе завдання — стати перспективною комерційною галуззю господарства, реальним джерелом поповнення державного бюджету. У Законі України "Про туризм" зазначається, що держава надає туризму пріоритетного значення і створить сприятливі передумови для його прискореного розвитку. Світовий досвід засвідчує, що в багатьох країнах світу туризм дає 10-15% усіх прибутків держави.
Останнім часом в Україні відбулося певне зрушення в розвитку туризму. Будуються туристичні об'єкти, розвиваються нові види туризму, зокрема сільський. Але це тільки перші кроки. Нині туризм забезпечує менше однієї десятої відсотка усіх фінансових надходжень держави.
До санаторно-курортного господарства і туризму належать лікувально-профілактичні заклади: санаторії та пансіонати з лікуванням, що на певний час надають хворим лікувальні послуги переважно шляхом використання цілющих властивостей природних ресурсів. До санаторно-курортного господарства і туризму входять також будинки, пансіонати та інші заклади відпочинку населення, що призначені лише для відпочинку.
Сприятливі рекреаційні ресурси для лікування і відпочинку, особливо в Криму, на узбережжі Чорного та Азовського морів (морські води, лікувальні грязі, морський клімат), у Карпатах (мінеральні води, ліси, екологічно незабруднені території), на Шацькому поозер'ї (чисті води озер, ліси) та в інших регіонах створюють умови для перетворення України на одну з кращих європейських оздоровниць.

У країні сформувався досить значний санаторно-курортний комплекс. Природні умови і рекреаційно-ресурсний потенціал сприяють розміщенню об'єктів цього комплексу в регіонах, кожен з яких має певну спеціалізацію. Велику ефективність лікування і відпочинку мають санаторії та пансіонати з лікуванням, а також будинки та пансіонати відпочинку. Санаторії та пансіонати з лікуванням — це заклади, що на певний час здійснюють так зване реабілітаційне (відновлювальне) лікування хворих. Ці заклади мають необхідне медичне обладнання, широко використовують для лікування цілющі властивості наявних природних ресурсів. Санаторії, пансіонати, бази тощо — це суто відпочинкові заклади.
Особливо сприятливими рекреаційними ресурсами відзначається Крим, зокрема його Південний берег з м'яким середземноморським кліматом, де щороку лікується і відпочиває близько 5 млн чоловік. Крим — найбільший санаторно-курортний і туристичний район України. Найбільшими санаторно-курортними центрами є Ялта і Євпаторія.
Другим великим санаторно-курортним і туристичним районом України є група причорноморських і приазовських областей — Одеська, Донецька, Запорізька, Миколаївська і Херсонська. Території цих областей, що виходять до моря, мають значні рекреаційні ресурси: помірно континентальний клімат, тепле море, лікувальні грязі, мінеральні води. Зима м'яка, літо сухе, жарке. На узбережжі багато чистих лиманів і піщаних кіс. Тривалість купального сезону становить три місяці (червень — серпень). Лікувальні грязі зосереджені в таких лиманах, як Куяльницький, Хаджибейський, Тилігульський. До Причорноморського артезіанського басейну приурочені родовища мінеральних вод різної мінералізації.
У причорноморських і приазовських областях чудові умови для розвитку туризму — водного, автомобільного, пішохідного. Значними туристичними центрами є Одеса, Білго-род-Дністровський, Бердянськ, Херсон, Миколаїв та ін.
Третє місце посідає Карпатський регіон, де розташовано близько 100 санаторіїв і пансіонатів з лікуванням майже на 25 тис. ліжок. Особливо відзначається Львівська область (понад 50 санаторіїв і пансіонатів з лікуванням), де зосереджені такі відомі оздоровчі центри, як Трускавець, Східниця, Моршин, Любінь Великий, Шкло, що виникли на базі унікальних цілющих мінеральних вод. Ці води почали використовуватися для лікування давно — в с Шклі на Львівщині з другої половини XVII ст., в Трускавці — з 20-х років XIX ст. Передкарпатські курорти, зокрема Трускавецький, мають значні перспективи розвитку. Тут формується великий Трускавецький курортополіс з широким залученням капіталу іноземних фірм.
Першочергового значення в Україні набуває необхідність розвитку нових перспективних районів лікування і відпочинкового туризму. Ними можуть стати погано освоєні у відпочинково-лікувальному відношенні північно-східні схили Українських Карпат, передгірні та гірські території Закарпаття, Шацьке поозер'я на північному заході Волині, мальовничі праві схили Сіверського Дінця, нижнє і середнє Подніпров'я, прирічкові місцевості лівих приток Дніпра та багато інших.
Для розвитку санаторно-курортного господарства і туризму важливе значення має забезпечення в рекреаційних районах належної екологічної ситуації. Через забрудненість морських і річкових вод та прилеглих до них прибережних територій часто закриваються пляжі Одещини, Криму та інших регіонів. Нерідко санаторно-курортні об'єкти споруджуються хаотично. Нові санаторно-курортні об'єкти у рекреаційних районах і населених пунктах слід розміщувати лише з належним обґрунтуванням.
Актуальною для розвитку санаторно-курортного господарства проблемою є відповідне кадрове його забезпечення. Це насамперед стосується такої нової і перспективної відпочинкової галузі, як туризм. Йдеться про розширення мережі вищих і середніх навчальних закладів з підготовки кадрів.
Для успішної роботи в ринкових умовах санаторно-курортні установи і туристичні фірми мають дбати про поліпшення якості лікувальних і відпочинкових послуг. Слід створювати належні умови для відпочинку в Україні іноземних туристів. Для цього треба широко залучати інвестиції, розбудовувати мережу транспортних магістралей, розвивати сферу обслуговування тощо.
Україна має реальні можливості стати однією з країн Європи з розвинутим санаторно-курортним і туристичним комплексом міждержавного значення.

Народні промисли України

В Україні здавна поширені художні промисли — одна з форм народної творчості, виробництво товарів декоративно-ужиткового мистецтва. Продукція цього виробництва (керамічні вироби, килими, вишивки, художнє ткацтво, іграшки, різьблення на дереві, металі, вироби з художнього скла та ін.) використовується для потреб населення і має художню цінність.
Художні промисли в Україні зародилися за трипільської культури (V-IV тисячоліття до н. е.). У період феодалізму значними осередками розвитку художніх промислів були Київщина, Полтавщина, Поділля та ін. Предмети народного ужиткового мистецтва виготовляли в XVI-XVII ст. на Запорізькій Січі. Пізніше в Києві, Львові, Станіславі (тепер Івано-Франківськ) організовувалися великі ярмарки, де збували продукцію ремісники.
В Україні нині промисли є в усіх областях. Найбільші їх осередки: м. Косів на Івано-Франківщині (килимарство, ткацтво, кераміка, різьблення на дереві), с. Клембівка Вінницької області (вишивання), м. Кролевець Сумської області (художнє ткацтво), Львів (гутне скло, різьблення), с Опішня Полтавської області (кераміка, килимарство), с Петриківка Дніпропетровської області (декоративні розписи), с Решетилівка Полтавської області (килимарство, ткацтво).
Поширене виготовлення кошиків і меблів з лози, кошиків з очерету та інших виробів.
Важливою експортною продукцією декоративно-ужиткового мистецтва в Україні є килими, ліжники, різноманітні вироби з дерева і металу, посуд, жіночі прикраси, іграшки, рушники, сорочки, хустки тощо.
Виробництво товарів декоративно-ужиткового мистецтва організовано також на індустріальній основі. Фабрики випускають скляні, кришталеві, порцелянові, фаянсові та багато інших виробів, що користуються широким попитом населення.
До художніх промислів можна віднести і порцеляно-фаянсове виробництво, яке перетворилось на велику галузь і випускає порцелянові та фаянсові вироби тонкої кераміки господарського, культурно-побутового і художньо-декоративного призначення. Це виробництво виникло на основі народних промислів, передусім поширеного виготовлення гончарних виробів. Наприкінці XVIII ст. галузь стала фабричним виробництвом. Винятково сприятлива сировинна база на Волині та Поділлі (залягання високоякісних каолінів, польових шпатів, пісків тощо) сприяли її зародженню і розвитку саме в цих місцях.
Перший порцеляновий завод виник в Україні у 1783 р. в Корці на Рівненщині. Тепер підприємства цього профілю розміщені в 12 областях. Найбільші підприємства галузі: Барановський, Коростенсъкий (Житомирська обл.), Полонський (Хмельницька обл.), Будянсъкий (Харківська обл.) заводи.

 

Базове джерело: Заставний Ф. Д. Економічна і соціальна географія України. Підручник для 9 класу. 1999 р., 232 стор.

Останні матеріали розділу "Суспільна географія"

Чернівецька суспільно-географічна школа

Географічні дослідження у Чернівецькому університеті започатковано у 1876/77 навчальному році, тобто...

Одеська суспільно-географічна школа

В місті Одеса становлення і розвиток географічних і геологічних наук та підготовка фахівців за цими ...

Геополітичний напрямок у географії

Вперше термін "геополітика" був введений Рудольфом Челленом у 1899 році. За визначенням Че...

Зародження німецької суспільно-географічної школи

Від початку формування національних географічних шкіл і до Першої світової війни німецька географічн...

Районологія у французькій географічній школі

Проблема вибору концепцій районування постала ще наприкінці ХІХ століття перед Відалем де ля Блашем ...

Французька суспільно-географічна школа. Географія людини

Всебічний розвиток суспільної географії у Франції почався у ХIХ столітті, як у Німеччині, але з запі...

Французька геополітична школа

Засновником французької геополітичної школи вважається Поль Відаль де ля Блаш (famousgeographers/31-...

Географічна наука