Увійти  \/  Зареєструватися  \/ 

Вхід на сайт

Зареєструватися

Введене Вами ім'я недійсне.
Будь-ласка, введіть допустиме ім'я користувача. Без пробілів, у всякому випадку 2 , НЕ повинно бути символів: < > " ' % ; ( ) &
Пароль недійсний.
Ваші паролі не збігаються. Будь-ласка, введіть Ваш пароль в поле пароля та повторно введіть його в полі підтвердження.
Недійсна адреса електронної пошти
Адреси електронної пошти не збігаються. Будь-ласка, введіть Вашу адресу електронної пошти в поле адреси електронної пошти та повторно введіть адресу у полі підтвердження.
* * Обов'язкове поле

Суспільно-географічне районування України

Україна має велике розмаїття природи і господарства, розселення людей, характеризується певними історичними відмінностями формування, розвитку і спеціалізації окремих регіонів. Так, на південному сході країни розташований Донбас (Донецька і Луганська обл.) з добре розвинутою вугільною, металургійною, хімічною промисловістю, машинобудуванням, із значним робітничим населенням.
На захід від Донбасу знаходиться Придніпров'я (Дніпропетровська і Запорізька обл.). Воно відоме видобутком залізних і марганцевих руд, виплавлянням металу, виробництвом електроенергії, машин, хімічної продукції, а також виробництвом сільськогосподарських продуктів.
Районом унікальних рекреаційних ресурсів і туризму, санаторного лікування і курортного відпочинку, розвитку морського транспорту і суднобудування, вирощування зерна і винограду є області Причорномор'я.
Індивідуальною особливістю виділяється в Україні і центральна поліська її частина. Саме тут, у столичному Києві та на прилеглих землях, історично сформувався один з найбільших в країні район розвинутого машинобудування і приладобудування, інтенсивного сільського господарства приміського типу, найбільший транспортний вузол держави.
На північному сході знаходиться найпотужніший машинобудівний центр країни — м. Харків. Тут працюють сотні зв'язаних між собою машинобудівних підприємств Широкого профілю.
Відомим регіоном санаторно-курортного господарства і туризму, багатих лісових ресурсів, цілющих мінеральних вод, розвинутої добувної промисловості і машинобудування є Українські Карпати.
Високим розвитком сільського господарства і його спеціалізацією на вирощуванні зерна, цукрових буряків, переробці сільськогосподарської продукції, випуску машин для землеробства і тваринництва виділяються подільські області.
Свою особливість природи і господарства мають й інші регіони України.

Виявлення і врахування територіального природно-господарського розмаїття — важливий крок до науково обґрунтованого визначення регіонів, яким властива територіально-господарська спільність, спеціалізація на виробництві певної продукції. Такі регіони називаються економічними районами, а сам процес їх визначення — економічним районуванням. У більш широкому науковому сенсі такі райони можна назвати суспільно-географічними.
Отже, крім адміністративного і галузевого є й економічне (суспільно-географічне) районування. Воно здійснюється не за адміністративною, а за природно-господарською ознакою, територіальною спеціалізацією.
Спеціалізація економічних районів передбачає обмін продукції між ними. Наприклад, метал з району його виробництва доставляється в той район, де цей метал необхідний, а в зворотному напрямі везуть машини чи продукцію харчової промисловості. Таким чином, між районами встановлюються виробничі зв'язки, які називаються територіальним обміном, а спеціалізація економічних районів на випуску певної продукції — територіальним поділом праці.
Доцільність спеціалізації районів на виробництві конкретних виробів оцінюється показником ефективності. Він визначається витратами на одиницю продукції в місці її використання (витрати на виробництво і перевезення). Найнижчі витрати на випуск і доставку продукції будуть переконливим аргументом про найвищу ефективність, а, отже, і на найвищу конкурентну здатність цієї продукції саме в даному районі.
Спеціалізація господарства економічного району на випуску певної продукції можлива за наявності тут порівняно недорогих природних ресурсів, місцевої робочої сили, вигідного економіко-географічного положення, зручних транспортних шляхів тощо.
Таким чином, економічні райони — це територіально компактні частини країни, що виділяються за ознаками природно-географічного, виробничого і трудового потенціалів, спеціалізації і рівня розвитку господарства, особливостями економічної ситуації. Економічні райони формуються з урахуванням адміністративно-територіального поділу країни, їх співставності за населенням і територією.
Економічні райони покликані виконувати дві головні функції:
прикладну — в їх межах розробляються чи можуть розроблятися територіальні прогнози: обґрунтування розвитку господарства на майбутнє, на перспективу (наприклад, прогнози осушення заболочених земель Українського Полісся чи зрошення засушливих земель півдня України, прогноз "Цукор" для подільських і прилеглих областей, що спеціалізуються на вирощуванні цукрових буряків і виробництві цукру тощо; освітню — у розрізі економічних районів вивчається економічна і соціальна географія в середніх і вищих навчальних закладах.

В Україні виділяють дев'ять економічних районів: Донецький (Донецька і Луганська обл.), Придніпровський (Дніпропетровська і Запорізька обл.), Північно-Східний (Харківська, Полтавська, Сумська обл.), Центральнополіський, або Столичний (Київська, Чернігівська, Житомирська обл.), Причорноморський (Одеська, Миколаївська, Херсонська обл., Автономна Республіка Крим), Карпатський (Львівська, Івано-Франківська, Закарпатська, Чернівецька обл.), Подільський (Вінницька, Хмельницька, Тернопільська обл.), Центральноукраїнський, або Центральний (Черкаська і Кіровоградська обл.), Західно-Волинський, або Північно-Західний (Волинська і Рівненська обл.).

У тісному зв'язку з визначенням економічних районів перебуває проблема управління їх розвитком. Оскільки спеціальних органів управління економічними районами немає, розв'язання внутрішньорайонних проблем в умовах ринкової економіки бере на себе держава, спираючись на рекомендації спеціалістів.
Коли раніше йшлося про управління територіями, то здебільшого малося на увазі штучне вирівнювання рівня їх економічного і соціального розвитку. В сучасних умовах такий підхід не є правомірний. Адже в результаті природно-географічних і господарських особливостей регіонів, відмінностей у їхньому економіко-географічному і геополітичному положенні тощо одні з них випереджують розвиток інших. І це цілком закономірно. Більш доцільним і своєчасним тепер є вирівнювання рівнів соціального розвитку районів: створення в них більш-менш однакових можливостей для соціального розвитку шляхом регулювання інвестиційної діяльності та податкової політики, сприяння формуванню нових робочих місць у праценадлишкових районах тощо. Тобто передумов для повсюдної зайнятості людей, належної оплати їх праці і відповідного соціального забезпечення.

Донецький економічний район

Площа — 53,2 тис. км кв (8,8% території України).
Населення — 7770,8 тис. чоловік (15,4% жителів країни).
Входять: Донецька і Луганська області.
Найбільший індустріальний район України з переважанням важкої промисловості та сільського господарства приміської спеціалізації. Посідає перше місце за кількістю населення. Виділяється найбільш забрудненим довкіллям.
Донецький економічний район має великі запаси цінних корисних копалин: кам'яне вугілля, у тому числі коксівне, кам'яну сіль, вогнетриви тощо. Це сприяє розвитку його господарства, зокрема ресурсомістких галузей важкої промисловості. Тут є сприятливі природні передумови для розвитку сільського господарства. Широко використовується зрошувальна меліорація, яка в посушливі роки забезпечує стабільні врожаї.
Населення району багатонаціональне. Найчисленнішими є українці: в Донецькій області на них припадає 50,7% усіх жителів, у Луганській — 51,9%. Росіяни за кількістю займають друге місце. У цьому районі частка міського населення є найвищою. Центральна частина Донецької та суміжна з нею західна територія Луганської області є одними з найбільш урбанізованих в Україні. В районі налічується 88 міст (у тому числі 12 з населенням понад 100 тис. чол.) і 243 селища міського типу. Однак у зв'язку зі зменшенням вуглевидобутку і загальним спадом виробництва населення більшості міст Донбасу, особливо великих, останнім часом скорочується.
Провідною галуззю економіки є промисловість. За кількістю промислового персоналу перше місце належить паливній індустрії. Галузями спеціалізації є машинобудування і металообробка, чорна металургія, легка, хімічна і нафтохімічна галузі. У районі зосереджуються численні підприємства важкої індустрії. Вартість продукції, що випускає Донецька область, перевищує відповідний показник усіх інших (крім Придніпровського) економічних районів.
Сільське господарство у приміських районах спеціалізується на вирощуванні овочів, фруктів, ягід, молочному тваринництві. Із зернових культур головною є пшениця, культивуються соняшник, кормові, баштанні та інші сільськогосподарські культури.
У районі добре розвинутий транспорт, передусім залізничний. Тут розміщені великі транспортні вузли, розгалужена мережа автомагістралей.
Міста. Найбільшим містом регіону та його економічним і культурним центром є Донецьк (до 1924 р. — Юзівка), який із суміжними і тісно пов'язаними з ним містами та селищами міського типу створює найбільшу в Україні Донецьку промислову агломерацію. Донецьк спеціалізується на виробничому і науковому обслуговуванні підприємств вугільної, машинобудівної, металургійної та хімічної галузей, а також електроенергетики.
Юзівка виникла на місці колишнього давнього запорізького козацького поселення Олександрівки, відомого ще з кінця XVII ст. Територія міста — хвиляста височина, дуже порізана ярами і балками. Амплітуда висот у межах міста — до 120 м. Характерні антропогенні форми рельєфу — терикони вугільних шахт. Водозабезпечення в основному здійснюється каналом Дніпро — Донбас, для якого Донецьк є кінцевою точкою.
Місто добре озеленено. В його межах багато водосховищ і ставків. У повоєнні роки населення міста зросло більше ніж удвічі.
Провідними галузями господарства міста є промисловість, транспорт, будівництво. У структурі індустріального виробництва чільне місце посідають вугільна промисловість і чорна металургія. їхня частка становить майже половину всього промислового виробництва Донецька. Тут працюють вугільні шахти, потужний металургійний завод, підприємства з випуску устаткування для коксохімічних заводів, вугільних шахт, металургійних і хімічних
підприємств. Значного розвитку набула промисловість будівельних матеріалів. Є текстильний комбінат, трикотажна, швейна, камвольно-прядильна, взуттєва фабрики. У місті працюють потужні підприємства харчової промисловості (м'ясокомбінат, молочні заводи, пивоварний і маргариновий заводи, хлібокомбінат).
Донецьк — визначний центр науки і культури. В ньому знаходиться Донецький науковий центр Національної академії наук України. З 89 вищих навчальних закладів Донецької області більша частина зосереджена в Донецьку.
Донецький транспортний вузол — найбільший у Донбасі. Розгалужені транспортно-економічні зв'язки міста і району здійснюються з усіма регіонами України, а також із зарубіжними країнами.
Великими промисловими центрами Донбасу, переважно вугільно-металургійної, машинобудівної та хімічної спеціалізації, є Луганськ, Маріуполь, Макіївка, Горлівка, Краматорськ, Слов'янськ, Свердловськ, Єнакієве. У районі сформувалися великі промислові вузли: Донецько-Макіївський, Маріупольський, Луганський, Краматорсько-Слов'янський, Горлівсько-Єнакіївський.
Індустріально розвинута центральна частина Донбасу — найбільша в Україні та одна з великих у світі промислова і міська агломерація, де індустріальні центри та вузли зливаються і становлять єдине територіальне ціле — стрижневу ланку великого територіально-виробничого комплексу Донбасу.
Проблеми розвитку. Назрілим питанням подальшого розвитку господарства, зокрема важкої індустрії Донбасу, є поновлення на якісно новій матеріально-технічній базі та технології створеного потужного виробничого потенціалу в таких основних галузях, як вугільна і хімічна промисловість, чорна металургія, важке машинобудування тощо.
У районі першочергового значення набуває необхідність вкладення коштів у промисловість, передусім у реконструкцію і технічне переоснащення промислових підприємств, особливо кам'яновугільних шахт, працевлаштування робітників, що вивільняються у зв'язку з закриттям нерентабельних підприємств вугільної промисловості.
Необхідні розробка та здійснення обґрунтованих заходів з охорони довкілля і комплексного використання мінерально-сировинних ресурсів та відходів виробництва.
В умовах району, розташованого на вододілі в південно-східній посушливій частині України, важливою є проблема водозабезпечення. її реалізація, очевидно, і далі здійснюватиметься за рахунок організації додаткового міжбасейнового перерозподілу водних ресурсів з метою використання їх у промисловості та комунальному господарстві, для зрошення в сільському господарстві. Доцільно перевести металургійну, хімічну та інші галузі промисловості, що найбільш негативно впливають на довкілля, на утилізацію своїх відходів.

Придніпровський економічний район

Площа — 59,1 тис. км кв (9,8% території України).
Населення — 5817,9 тис. чоловік (11,5% жителів країни).
Входять: Дніпропетровська і Запорізька області.
Посідає друге місце (після Донецького) за розвитком важкої промисловості. Один з найбільших у світі центрів видобутку залізних і марганцевих руд та виробництва чорних металів. Має сприятливі ґрунтово-кліматичні ресурси для нарощування сільськогосподарського виробництва, яке набуло тут значного розвитку.
Придніпровський район багатий на корисні копалини. Тут залягають найбільші у світі родовища залізних і марганцевих руд. Є значні поклади кам'яного вугілля (Західний Донбас), графіту, сировини для виробництва алюмінію, високоякісні глини, будівельні матеріали тощо. За оцінками фахівців, район перспективний на золото та алмази.
Національна структура населення району формувалася історично. Повсюдно переважають українці. У Дніпропетровській області вони становлять 71,6% усього населення, Запорізькій — 63,1%.
Придніпров'я займає вигідне географічне положення. Його територія знаходиться по обох берегах Дніпра, а південна частина Запорізької області безпосередньо виходить до Азовського моря. Найінтенсивніші та стабільні транспортно-економічні зв'язки склалися з Донецьким районом. Вони об'єднують територіально роз'єднані ланки чорної металургії (вугільну промисловість і залізорудну базу), а також пов'язані з ними виробництва Донбасу і Придніпров'я. Залізничні магістралі, що з'єднують ці райони, належать до найбільш вантажонапружених в Україні.
Провідними галузями спеціалізації промисловості Придніпровського району є машинобудування і металообробка. Чорна металургія посідає перше місце. У районі концентрується більше половини всього загальноукраїнського випуску чорних металів. Добре розвинуті легка, харчова, хімічна промисловість.
Району належить чільне місце у видобутку залізних і марганцевих руд, частина яких експортується. Зростає роль кам'яновугільної промисловості Західного Донбасу на Дніпропетровщині.
Придніпров'я — значний виробник продукції сільського господарства, зокрема пшениці та кукурудзи, а також соняшнику, м'яса, молока, фруктів і винограду. Тут набуло поширення поливне землеробство. Район характеризується порівняно високою землезабезпеченістю.
Міста. Економічним, культурним і адміністративним центром району є Дніпропетровськ (до 1926 р. — Катеринослав), що виник у 1776 р. Територія сучасного Дніпропетровська і прилеглих районів — це колишня земля Запорізької Січі. Тут у 1734 р. була створена Самарська паланка — адміністративно-територіальна одиниця Запорізької Січі (одна з 8 на Запоріжжі), де виробляли сільськогосподарську продукцію для запорізького війська.
Основна частина міста розташована на високому правому березі Дніпра. Рельєф правобережжя пересічений глибокими ярами і балками, має форму хвилястої височини, характеризується значними перепадами висот (до 120-135 м). Лівобережна територія, де зосереджені нові придніпровські житлові масиви, рівнинна. Клімат помірно континентальний, теплий. На мікроклімат міста впливає Дніпро, дещо підвищуючи вологість повітря. У межах міста в Дніпро впадає його ліва притока р. Самара. У Дніпропетровську є пам'ятки природи, а також парки — пам'ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення.
Населення міста у повоєнний період швидко зростало і в 1991 р. становило 1189 тис. чоловік. Потім почало скорочуватись.
Дніпропетровськ займає вигідне економіко-географічне положення. Він розташований на шляху між вугільним Донбасом і залізорудним Криворіжжям. Таке розміщення визначило його виробничий профіль і забезпечило подальший розвиток. Місто є найбільшим в Україні та одним з найбільших у світі центром чорної металургії та пов'язаних з нею галузей. Воно не відчуває дефіциту води.
У місті працюють два потужні металургійні, два трубопрокатні та два коксохімічні заводи; зосереджені великі підприємства важкого машинобудування — з випуску металургійного обладнання, верстатобудівний, електровозобудівний, вагоноремонтний, важких пресів, паперового машинобудування, бурякозбиральних комбайнів. У місті працює один з найбільших у світі завод з виробництва космічної ракетної техніки — «Південмаш». Хімічні підприємства міста спеціалізуються на випуску шин, лаків і фарб, інших хімічних виробів. Виготовляються будівельні матеріали, продукція деревообробної промисловості. Діють великі підприємства з випуску харчових продуктів — м'яса і молока, соняшникової олії. Випускаються трикотажні та швейні вироби, меблі, взуття, годинники.
Дніпропетровськ — відомий науковий та вузівський центр України. В ньому зосереджено близько 60 науково-дослідних і проектно-конструкторських організацій, створено Придніпровський науковий центр Національної академії наук України, Інститут чорної металургії, Інститут трубної промисловості тощо. У Дніпропетровській області працює 62 вищих навчальних заклади освіти, більшість їх знаходиться у Дніпропетровську.
У місті збереглися цікаві архітектурні пам'ятки. Серед них палац Потьомкіна (1787-1789 pp.), Преображенський собор (1830-1835 pp.), оперний театр (1974 р.) тощо. Тут працює будинок-музей Д.І.Яворницького — відомого історика, великого знавця життя, побуту і традицій українських козаків-запорожців, автора багатьох визначних історичних праць про козаччину. У центральній частині міста старі будинки вдало поєднуються з новими.
Критичною для міста та його околиць є проблема охорони довкілля, викликана високою забрудненістю, викидами промислових підприємств і комунального господарства. Проблема посилюється тим, що на порівняно невеликій відстані від міста знаходяться інші великі забруднювачі довкілля — Дніпродзержинськ, Кривий Ріг, Верхньодніпровськ.
Серед інших великих промислових центрів Придніпровського району виділяються Запоріжжя, Кривий Ріг, Дніпродзержинськ, Мелітополь, Нікополь, Бердянськ, Жовті Води, Енергодар, Марганець та ін. Промисловість Цих міст багатопрофільна з переважанням галузей важкої індустрії, зокрема машинобудування (Запоріжжя, Мелітополь), залізорудної та марганцеворудної промисловості (Кривий Ріг, Нікополь). Енергодар — найбільший в Україні центр виробництва електроенергії; тут розміщені запорізькі ДРЕС і АЕС.
Проблеми розвитку економіки Придніпров'я і підвищення економічної та соціальної ефективності його виробництва приблизно такі самі, як і в Донбасі. Це передусім технічне і технологічне переоснащення виробництва, охорона довкілля, насамперед від забруднення промисловими відходами. Висока територіальна концентрація потужних металургійних та інших великих виробництв, розташованих біля Дніпра, особливо загострює проблему охорони водних ресурсів і всієї природи цього дуже забрудненого району України. Не менш важливою є проблема зменшення використання родючих земель з несільськогосподарською метою. Головні напрями розв'язання цих проблем — впровадження безвідходних технологій, зокрема на підприємствах чорної металургії, гірничодобувної та хімічної промисловості, розробка і здійснення науково обґрунтованих заходів щодо використання відходів виробництва, рекультивація земель.
Великої уваги потребує проблема раціонального використання земель і гідротехнічних меліоративних споруд, забезпечення оптимального розподілу засобів та ресурсів, які спрямовуються на боротьбу з підтопленням земель, зокрема в районі одного з найбільших на Дніпрі Каховського водосховища.

Північно-Східний економічний район

Площа — 84 тис. км кв (13,9% території України).
Населення — 6102,5 тис. чоловік (12,1% жителів країни).
Входять: Харківська, Полтавська і Сумська області.
Розташований у прикордонній північно-східній частині країни. Йому належить третє місце в державі за площею і кількістю жителів. Найбільший машинобудівний район України. Розвинуте сільське господарство. Зосереджено значне виробництво цукру. Найбільший район газо- і нафтовидобутку.
Район займає вигідне економіко-географічне положення: знаходиться поблизу потужних вугільно-металургійних баз Донбасу і Придніпров'я. Тут є значні поклади мінерально-сировинних ресурсів — горючого газу і нафти, залізних руд, кухонної солі, будівельних матеріалів, фосфоритів.
У структурі населення основна частка припадає на міських жителів; густота населення дещо нижча, ніж середня по країні. Спостерігається високий відплив сільських жителів, переважно молоді, у міста (особливо в Харківській області). Оскільки район межує з Російською Федерацією, на Харківщині та Сумщині трапляються російські сільські поселення. Водночас цілі райони, заселені українцями, є в Росії, на прикордонні з Україною. Повсюдно переважає українське населення: в Полтавській області його частка становить 88%, Сумській — 86%, Харківській — 63%. Природні умови району істотно вплинули на географію і особливості населених пунктів, передусім сільських. Села тут, як і в інших лісостепових і північно-степових регіонах України, великі, розташовані поблизу річок, мають багатовулицеву забудову.
Найбільш розвинутими галузями промисловості Північно-Східного району є машинобудування і металообробка. Район виробляє близько 20% продукції машинобудування України. Друге і третє місце відповідно займають легка і харчова галузі, далі йдуть хімія, нафтохімія, промисловість будівельних матеріалів. Машинобудування спеціалізується на виробництві устаткування для енергетики, вугільної та залізорудної промисловості, чорної металургії, транспортних засобів, сільськогосподарських машин, приладів тощо.
Найбільша територіальна зосередженість промисловості характерна для Харківської області, обсяг продукції якої в розрахунку на одного жителя значно вищий, ніж у середньому по Україні.
Для областей району характерний високий рівень розвитку сільського господарства (обсяг продукції в розрахунку на одного жителя, наприклад Полтавської області, майже на 50% більший, ніж у середньому по країні).
Урожайні чорноземні ґрунти і сприятливі кліматичні умови дають можливість вирощувати товарне зерно, зокрема пшеницю, кукурудзу, а також цукрові буряки, соняшник, розвивати овочівництво і садівництво, м'ясо-молочне і м'ясо-сальне тваринництво.
Міста. У районі знаходиться найбільше місто Північно-Східного економічного району і друге за кількістю населення місто в Україні Харків. Це — важливий економічний, культурний і головний машинобудівний центр України. Харків розташований на північному сході України, в басейні Сіверського Дінця. Вперше згадується в 1655 p., коли почали споруджувати фортецю для захисту Слобідської України від нападу кримських і ногайських татар. Документально встановлено, що Харків засновано козаками-переселенцями з Правобережної України. З середини XVII ст. до 1765 р. був центром Харківського полку.
Місто розташоване на вододілі і має проблеми з водопостачанням. Для їх розв'язання від каналу Дніпро — Донбас відведено водовід до Харкова.
Промислові підприємства міста виникли в першій половині XIX ст. (сірникова фабрика — у 1820 p., чавуноливарний завод — у 1835 p., другий чавуноливарний і мідноливарний заводи — у 1846 p.). Інтенсивно розвивалася промисловість у другій половині XIX ст. Особливо швидко зростала машинобудівна галузь через близькість до вугільно-металургійних баз — Донбасу і Придніпров'я, а також до споживачів. Цьому сприяло також інтенсивне
залізничне будівництво. В 1869 р. було збудовано Курсько-Харківсько-Азовську залізницю. В 90-х роках XIX ст. створено залізничні виходи на Київ, Москву, Миколаїв, Севастополь. Харків стає одним з найбільших в Україні транспортним вузлом.
Це — потужний і багатогалузевий індустріальний комплекс, центр високорозвинутої Харківської промислової агломерації. У структурі господарства провідне місце займають промисловість, транспорт, будівництво.
Основними галузями машинобудування і приладобудування є енергетичне та електротехнічне, до складу якого входять турбінний, електротехнічний, електромашинобудівний, кабельний та інші підприємства. У місті зосереджено потужні заводи тракторного і сільськогосподарського машинобудування, кілька підприємств з випуску тракторів і тракторних вузлів та деталей. Ці підприємства перебувають у тісній виробничій кооперації (випуск тракторних та інших двигунів, тракторних самохідних шасі тощо).
Верстатобудівна та інструментальна промисловість спеціалізуються на випуску верстатів, інструментів, приладобудівна — точних приладів медичного призначення. Добре розвинуте транспортне машинобудування — діють авіаційний, велосипедний, підшипниковий заводи, а також підприємства з випуску обладнання для гірничошахтного, дорожнього будівництва, торгівлі та комунального господарства тощо.
У місті працюють підприємства з випуску будівельних матеріалів, широкого асортименту хімічних виробів, зокрема ліків, продукції лісової, деревообробної, легкої промисловості.
Харчова індустрія представлена підприємствами м'ясо-молочної та олійно-жирової промисловості, заводом шампанських вин, пивзаводом, парфумерною фабрикою. Значного розвитку набули різнопрофільні галузі воєнно-промислового комплексу, зокрема широко відоме у світі виробництво сучасних танків.
У Харкові працює Північно-Східний науковий центр Національної академії наук України, багато науково-дослідних і проектно-конструкторських інститутів. Усього в Харківській області зосереджено 78 вузів. Серед них — Харківський національний університет ім. В. Н. Каразіна.
Харків — місто, де збереглися цінні історико-архітектурні пам'ятки: Покровський (1689 р.) та Успенський (1771-1777 pp.) собори, житлові масиви паровозобудівного і тракторного заводів та ін. У місті споруджено пам'ятник Т.Г.Шевченку (1935 p.). Працює метрополітен.
Актуальними господарськими та соціально-економічними проблемами Харкова є охорона довкілля, водозабезпечення, розвиток приміської сільськогосподарської зони з метою забезпечення населення свіжими овочами, картоплею, ягодами, фруктами, молоком і молочною продукцією.
Харків разом з розташованими поблизу середніми і малими містами утворює одну з найбільших в Україні промислову агломерацію машиноприладобудівного профілю. Матеріальною основою виробництва Харківської індустріальної агломерації є метал, що надходить з Придніпров'я та Донбасу.
У Північно-Східному економічному районі розміщені й інші великі промислові центри — Полтава, Суми, Кременчук, Конотоп, Шостка та ін. Переважаючим виробничим профілем цих промислових центрів є машинобудування і приладобудування, харчова і легка промисловість, хімічна і нафтохімічна галузі.
Проблеми розвитку. Розвиток господарства району потребує розв'язання багатьох економічних, соціальних і екологічних проблем, зокрема збереження і підвищення природної родючості ґрунтів. Йдеться передусім про підтримку балансу органічних речовин у ґрунтах, вжиття дійових заходів щодо попередження їх окислення (зокрема, у північній частині) та засолення (на півдні). Про гостроту цієї проблеми свідчить те, що за останні ЗО років площа окислених земель району збільшилася майже у 4 рази.
Район забезпечує устаткуванням та обладнанням інші регіони України. Однак діючі на підприємствах машини і устаткування, а також технологічні процеси, дуже застаріли.
Ускладнення демографічної ситуації, особливо в сільській місцевості, потребує вжиття невідкладних заходів, спрямованих на закріплення кадрів у сільському господарстві. Для розв'язання цієї проблеми потрібно вдосконалити господарський механізм, підвищити зацікавленість людей у постійному проживанні на селі та роботі у сільському господарстві.
Нагальною є проблема забезпечення району, зокрема його південної, більш посушливої частини, водними ресурсами. Вона має вирішуватися на основі сучасних технологій транспортування і економного витрачання води.
Важливим є також посилення збалансованості потужностей підприємств харчової промисловості з обсягами виробництва сільськогосподарської продукції, особливо у молочній, м'ясній, цукровій, овочево-консервній галузях. Це зменшить втрати на перевезення продукції, її зберігання та переробку.

Центральнополіський (Столичний) економічний район

Площа — 90,7 тис. км кв (15,1% території України).
Населення — 7268,9 тис. чоловік (14,4% жителів країни).
Входять: Київська, Житомирська, Чернігівська області та м. Київ.
Розміщений у центральній північній частині країни. В ньому знаходиться Київ — столиця, політичний, науковий, освітній і культурний центр. Це — високоіндустріальний район, де значного розвитку набуло сільське господарство приміської спеціалізації.
У зв'язку з катастрофою на Чорнобильській АЕС у розселенні населення району відбулися істотні зміни — виселено жителів з 30-кілометрової причорнобильської зони та деяких прилеглих територій Київщини та Житомирщини з високим рівнем радіоактивного забруднення і розселено в екологічно безпечніших місцях. Великий вплив на особливості розселення і географію населення має Київ — 2,6-мільйонне місто, в якому зосереджено близько половини всіх міських жителів району.
Північну територію району займають Житомирське, Київське і Чернігівське Полісся. Значна південна його частина знаходиться в лісостеповій зоні в межах Подільської та Придніпровської височин, а також Придніпровської низовини. Чорноземні ґрунтові різновиди району, особливо на його південній території, мають високу природну родючість.
У національному складі населення району переважають українці (близько 85% усього населення). Значна кількість росіян. Живуть також євреї, поляки та представники інших національностей.
Головними галузями спеціалізації промисловості району є машинобудування, зокрема приладобудування, легка і харчова промисловість, хімія.
Сільське господарство району спеціалізується на виробництві продукції землеробства і тваринництва. Значного розвитку набуло овочівництво і садівництво, молочне і м'ясне тваринництво. Товарне значення також має виробництво зерна, зокрема пшениці, жита, картоплі, льону-довгунця, цукрових буряків. Чернігівщина характеризується найвищим у країні рівнем виробництва продукції сільського господарства. У розрахунку на одного жителя області цей показник майже на 75% вищий, ніж у середньому по Україні.
Міста. Центром району і всієї держави є її столиця та найбільше місто — Київ, населення якого за останні 70 років зросло у 7 разів.
Київ лежить на берегах Дніпра, на межі Полісся і Лісостепу. Місто розділене Дніпром на дві частини: правобережну — підвищену, з крутим берегом (крайня північно-східна частина Придніпровської височини) і лівобережну — знижену, рівнинну (Придніпровська низовина). Різниця у відносних висотах між правим і лівим берегами значна — близько 100 м. За площею Київ належить до найбільших європейських міст.
У правобережній частині Києва є відомі з історії гори-останці — Старокиївська, Печерська, Замкова, Щекавиця, Хоревиця, Батиєва, Звіринецька, а також глибокі яри, що спрямовані до Дніпра, — Бабин, Кмитів, Протасів, Цимбалів та ін.
Значний вплив на розвиток Києва має Дніпро, який протікає через його центральну частину. В межах міста ширина Дніпра коливається від 400 до 600 м, глибина — від 6 до 12 м. На його численних протоках (Русанівська, Десенка) і затоках (Матвіївська, Гавань та ін.), а також на лівому березі та Трухановому острові розміщені прекрасні піщані пляжі. До міста з північного заходу підходить великий лісовий масив Пуща-Водиця, з півдня — Голосіївський ліс. У межах міста є багато парків, скверів.
Київ і його околиці — відомий рекреаційний район. У місті та прилеглих до нього районах є 23 санаторії та пансіонати з лікуванням, будинки відпочинку. Найбільшими санаторно-курортними центрами поблизу Києва є Конча-Озерна і Пуща-Водиця.
Київ має давню і багату історію. Він заснований у другій половині V — першій половині VI ст., тобто понад 1500 років тому. Був політичним центром великої давньоруської держави — Київської Русі. Матеріали про заснування Києва містяться у вірменській хроніці VIII ст., в творах арабських географів ІХ-Х ст. Становлення міста як столиці сприяло його розвитку, формуванню зовнішньоекономічних зв'язків. Через Київ проходили важливі транспортні шляхи із заходу на схід, з півночі на південь («з варягів у греки»). У 988 р. у Києві відбулося хрещення Русі, а також відкрито першу школу. У ХІ-ХИ ст. місто стало великим на той час центром Європи (налічувало 50-100 тис. жителів). У 1240 р. його зруйнували орди Батия. З 1342 р. Київ перебував у складі Великого князівства Литовського як центр Київського князівства, у 1667 р. перейшов під владу Московської держави.
У 1764 р. у Києві виникло перше підприємство — Арсенал. У 1834 р. засновано Київський університет. У 1870 р. прокладено залізницю Одеса—Київ—Курськ. 4 березня 1917 р. в місті було створено Центральну Раду. 24 серпня 1991 р. в Києві Верховна Рада України прийняла Акт проголошення незалежності України.
У Києві перебуває Президент України, працюють Верховна Рада, Кабінет Міністрів, Конституційний суд, багато державних установ. У місті розміщені іноземні посольства, консульства і представництва.
Головною галуззю виробничої спеціалізації Києва є машинобудування, в якому зайнято близько двох третин усіх працюючих у промисловості. Розвиваються легка і харчова промисловість, промисловість будівельних матеріалів, хімічна, деревообробна, медична тощо. У місті випускають верстати-автомати, літаки, екскаватори, судна, мотоцикли, устаткування для хімічних виробництв, лікарень, для торгівлі та громадського харчування, електронні машини, телевізори, хімічне волокно, лаки і фарби, взуття, текстильні вироби тощо, різноманітну продукцію харчової промисловості.
Київ є визнаним у світі центром зосередження унікальних пам'яток духовної та матеріальної культури. Це — Софійський собор (1036 p.), руїни Золотих Воріт (1037 p.), Києво-Печерська лавра (1051 р.), Видубицький монастир (1070-1088 pp.), Кирилівська церква (XII ст.), Марийський палац (1750-1755 pp.), Володимирський собор (1862-1882 pp.), Бессарабський ринок (1910-1912 pp.) тощо. На жаль, багато цінних будівель, зокрема церков, монастирів, дзвіниць, пам'яток монументальної скульптури та образотворчого мистецтва, в тому числі створених ще за княжих часів і причетних до зародження культури і духовності нашого народу, в середині 30-х років, коли тривала справжня війна проти національно-культурних здобутків українського народу, було знищено.
У місті працює 18 академічних, близько 145 галузевих науково-дослідних інститутів та їхніх філій.
Серед великих промислових, адміністративно-територіальних і культурно-історичних центрів району виділяються Чернігів і Житомир. Ці міста мають тісні виробничі зв'язки зі столицею України і спеціалізуються на випуску продукції машинобудування, легкої, харчової, хімічної, лісової та деревообробної промисловості. Чернігів — свідок історії України княжих часів; тут збереглися цінні історичні пам'ятки того періоду. Великим індустріальним центром району є Біла Церква, де працюють підприємства машинобудування, хімічної, харчової промисловості. Значними промисловими і транспортними вузлами на Київщині є Бровари, Бориспіль і Фастів, на Чернігівщині — Ніжин, Прилуки, на Житомирщині — Бердичів,, Коростень, Новоград-Волинський та ін.
Проблеми розвитку. Одна з найболючіших проблем регіону пов'язана з ліквідацією наслідків катастрофи на Чорнобильській АЕС. Це — дезактивація земельних і водних ресурсів, передусім прилеглих до АЕС північних районів Київської, Житомирської та частково Чернігівської областей, утримування в належному стані території 30-кілометрової зони тощо. Дуже важливим є питання охорони від забруднення стічними водами, що надходять з Києва, Чернігова та інших населених пунктів, Дніпра — водної артерії, що забезпечує питною водою жителів багатьох міст центральної, південної та східної частин України. Чекає свого вирішення проблема надійного захисту населення низовинної лівобережної частини Києва від можливого прориву греблі Київської ГЕС.

Причорноморський економічний район

Площа — 113,4 тис. км кв (18,8% території України).
Населення — 7672,1 тис. чоловік (15,2% жителів країни).
Входять: Одеська, Миколаївська, Херсонська області, Автономна Республіка Крим і м. Севастополь.
Район є найбільшим за площею в Україні. Він займає південну приморську (причорноморську і приазовську) територію країни. Його промислове виробництво зосереджується переважно в портових містах. Основний район поливного землеробства, вирощування пшениці, соняшнику, винограду, розвитку санаторно-курортного і туристичного господарства.
Район займає територію рівнинної Причорноморської низовини. Тільки невелика його північно-західна частина охоплює південні відроги Центральномолдавської, Подільської та Придніпровської височин, а на крайньому півдні знаходяться Кримські гори і Південний берег Криму.
Клімат району помірно континентальний, теплий, на Південному березі Криму — середземноморський з рисами субтропічного.
Ґрунти родючі — чорноземні на півночі та темно-каштанові на півдні. В цілому ґрунтово-кліматичні умови району сприяють розвитку сільського і рекреаційно-туристичного господарства.
Причорномор'я характеризується частими посухами, недостатньою забезпеченістю водними ресурсами. Зрошення, що проводиться тут у широких масштабах, є важливим елементом розвитку сільського господарства.
Населення. Район почав інтенсивно заселятися в останні століття. Це вплинуло на формування планувальної структури міських і сільських населених пунктів. Багато населених пунктів мають квартали з паралельними вулицями.
Українці є найчисленнішими в Миколаївській, Херсонській і Одеській областях. На Миколаївщині росіяни становлять 19,4%, Херсонщині — 20,2% і Одещині — 27,4%. У Криму переважають росіяни. Українців тут проживає 626 тис. чоловік. Досить численними є молдавани, білоруси, євреї на Миколаївщині, білоруси, євреї, кримські татари — в Криму. Багатонаціональною є південно-західна частина Одеської області. Тут проживає багато молдован, болгар, гагаузів. Невідкладною в Причорномор'ї є проблема повернення із зарубіжжя кримських татар та інших репресованих народів, створення їм належних умов для національно-культурного відродження.
Основна галузь спеціалізації промисловості району — машинобудування і металообробка. Тут розвивається сільськогосподарське машинобудування, суднобудування, верстатобудування, виробництво устаткування для зрошувальної меліорації, обладнання для легкої, харчової і хімічної промисловості. Створена потужна енергетична база.
Важливою галуззю спеціалізації Причорномор'я є санаторно-курортне і туристичне господарство. Тут налічується близько 200 санаторіїв, пансіонатів і будинків відпочинку.
Розвинуті харчова і легка промисловість, промисловість будівельних матеріалів.
Сільське господарство Причорномор'я спеціалізується на виробництві зерна (пшениці, кукурудзи, рису), соняшнику, овочів, фруктів і винограду, баштанних культур, м'яса і молока. Зрошуються значні земельні площі. На одного жителя тут вирощується сільськогосподарської продукції на 20% більше, ніж у середньому по країні. Район виділяється порівняно високою землезабезпеченістю. Причорноморський економічний район має розвинутий морський і річковий транспорт.
Міста. Найбільшим містом Причорномор'я та його економічним центром є Одеса. На початку XV ст. північно-західне Причорномор'я перебувало під владою Литви, яка в 1396 р. розгромила татарське військо. Пізніше татари на місці сучасної Одеси заснували укріплення під назвою Хаджибей. У 1791 р. Хаджибей увійшов до складу Росії і дістав нову назву Одеса.
Морський порт Одеса почав діяти в 1794 р. У 1817 р. в Одесі було створено Рішельєвський ліцей, перетворений у 1865 р. на Одеський університет.
У другій половині XIX ст. місто стало великим та важливим центром зовнішньої торгівлі та розвинутої промисловості. Спорудження першої в східних областях України залізниці Одеса—Балта сприяло зміцненню транспортних зв'язків міста з прилеглими сільськогосподарськими районами. Це посилювало їхню спеціалізацію на вирощуванні зернових культур. Причорномор'я перетворювалося на один з найважливіших регіонів виробництва зерна на експорт. З середини XIX ст. місто посіло перше місце в Європі за торгівлею зерном.
Територія міста переважно рівнинна. Низовина невисоким крутим уступом уривається до Чорного моря. Лікувальне значення мають морські води і грязі лиманів.
Одеса — багатогалузевий промисловий центр, великий транспортний вузол морського, залізничного, автомобільного та повітряного транспорту. В структурі господарства міста провідне місце належить промисловості, транспорту і зв'язку, будівництву, рекреації.
Основною галуззю міста є приладобудування. Налагоджено випуск потужних кранів, верстатів, плугів, кіноапаратури, устаткування для харчової промисловості. Хімічні підприємства виробляють азотні і фосфорні добрива, нафтопродукти, лікарські препарати, синтетичні матеріали тощо. Працює багатопрофільна харчова промисловість, яка спеціалізується на випуску харчових концентратів, консервів, цукру-рафінаду, соняшникової олії, вин, чаю. Місто є базою риболовецького морського флоту України.
Одеса разом із своїми супутниками Іллічівськом і Южним — найбільший в Україні портовий комплекс. Порти цього комплексу замерзають дуже рідко, що дає змогу проводити навігацію впродовж усього року.
Одеса та її околиці — важливий курортний район. У його межах зосереджено близько 10% санаторіїв і пансіонатів України.
Місто є великим центром підготовки вузівських кадрів. Тут працює Південний науковий центр Національної академії наук України, загальновідомі науково-дослідні інститути — очних хвороб і тканинної терапії, вірусології та епідеміології, морського рибного господарства та океанографії, виноградарства та виноробства, селекційно-генетичний тощо.
В Одесі збереглося багато цінних історико-архітектурних пам'яток. Серед них — будинок Старої біржі (1828-1834 pp.), театр опери та балету (1884-1887 pp.), залізничний вокзал (1952 p.), морський вокзал (1956-1966 pp.), Потьомкінські сходи тощо.
У перспективі розвиток міста потребує розв'язання низки екологічних і соціальних питань. Серед них охорона морської акваторії від забруднення стоками промислових підприємств і комунального господарства, упорядкування пляжів міста та прилеглих районів, створення нових зон відпочинку, розширення площ зелених насаджень, вирішення питання про перепрофілювання екологічно небезпечних хімічних виробництв.
Великими індустріальними, культурними і адміністративними містами Причорномор'я є обласні центри Миколаїв, Херсон, столиця Автономної Республіки Крим Сімферополь, а також Севастополь, Керч, Євпаторія, Ізмаїл, Ялта. Миколаїв є відомим у світі великим центром морського суднобудування. Судна випускають також у Севастополі, Херсоні, Керчі. Центром машинобудування є Ізмаїл. У містах регіону розвинута багатогалузева харчова промисловість. Херсон є одним з найбільших центрів цієї галузі в Україні, зокрема борошномельної та хлібопекарської, консервної, виробництва соняшникової олії, виноробної, рибної тощо. Міста приморської частини економічного району є великими санаторно-курортними центрами. Найбільшими серед них є курорти світового значення Ялта, Євпаторія, Феодосія. Транспортними вузлами району є Іллічівськ, Ізмаїл, Білгород-Дністровський.
Проблеми розвитку. Подальший розвиток економіки району і підвищення ефективності його господарства потребує наукового обґрунтування і розв'язання багатьох проблем. Першочергового значення набуває проблема водних ресурсів, яка в умовах посушливого Причорномор'я є вирішальним чинником активізації сільськогосподарського виробництва.
Дуже важливим також є вдосконалення спеціалізації Красноперекопського промислового вузла, поліпшення використання унікальних мінерально-сировинних ресурсів Сиваша, запобігання викиданню в нього дренажно-поливних вод і промислових стоків.
Розширення зовнішньоекономічних зв'язків потребує розвитку морського транспорту. Для цього слід забезпечити зростання вантажообороту морських портів, створити нові глибоководні механізовані порти з урахуванням перевезень по Дунаю. Загальнодержавне значення має спорудження нафтового терміналу в Одесі.

Карпатський економічний район

Площа — 56,6 тис. км кв (9,4% території України).
Населення — 6429,9 тис. чоловік (12,7% жителів країни).
Входять: Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька і Закарпатська області.
Займає крайню західну прикордонну територію країни. Має промислово-аграрну спеціалізацію господарства. Вирізняється найгустішим сільським населенням у рівнинних районах, розгалуженою мережею залізничних та автомобільних шляхів і трубопровідного транспорту.
Район охоплює західну частину Подільської височини, Передкарпаття, власне Українські Карпати і Закарпаття. Тут велика строкатість природних умов і різноманітні природні ресурси. Гори займають південну та південно-західну частину району. Через гірські перевали прокладено залізниці та шосейні дороги, якими здійснюються внутрішньорайонні транспортно-економічні зв'язки, а також зв'язки з Чехією, Словаччиною, Угорщиною та іншими країнами.
Клімат району помірно континентальний, теплий, із значною кількістю опадів. Ґрунти дуже різноманітні. Мінеральні ресурси багаті. В Передкарпатті залягають великі поклади самородної сірки, калійної і кухонної солі, є нафта і горючий газ, кам'яне вугілля Львівсько-Волинського басейну, джерела мінеральних вод. У Закарпатті розробляють промислові запаси поліметалевих руд.
Національний склад населення Карпатського району досить різноманітний, особливо в областях, що прилягають до державного кордону України. Державний кордон на Закарпатті та в Чернівецькій області проходить не по етнічній межі проживання українців з угорцями, румунами, молдованами і словаками; в західному прикордонні є угорські і румунські поселення. У свою чергу, українські поселення розміщені в Румунії, Словаччині та Молдові на межі з Закарпаттям та Чернівецькою областю.
Про багатонаціональний склад населення західного прикордоння свідчать матеріали останнього перепису населення: в Закарпатській області живе 155 тис. угорців, 29,5 тис. румунів, 7,3 тис. словаків, у Чернівецькій — 100,3 тис. румунів і 84,5 тис. молдаван. Живуть євреї, поляки.
Контрастні природні умови району (наявність низовинних, височинних і гірських територій) істотно вплинули на сільське розселення. При переважанні кущового багатовуличного розселення в південно-східній частині Українських Карпат типовим є розсіяне розселення хутірського типу, в північно-західній їх частині — прируслове ланцюгове розселення. На півночі Чернівецької області трапляються великі села, а також значне їх скупчення без чіткого розмежування на окремі населені пункти. Тут знаходиться єдина в Україні сільська агломерація (на північ від Чернівців), де суцільне сільське розселення займає дуже велику площу.
Для району характерний середній рівень розвитку виробництва. Однак нині тимчасово більша частина підприємств не працює. Випуск продукції промисловості та сільського господарства Карпатського району в розрахунку на одного жителя на 20% нижчий, ніж у середньому в Україні. Більш високим рівнем розвитку економіки характеризуються Львівська та Івано-Франківська області.
Розвиток індустріального виробництва Карпатського району розпочався у повоєнні роки. Були створені нові центри гірничодобувної промисловості: Червоноград, Новий Роздол, Калуш, Долина, Новояворівськ.
Провідною галуззю господарства Карпатського економічного району є промисловість. Спеціалізацію промисловості району визначають машинобудування, металообробка, харчова, легка промисловість, лісова, деревообробна, целюлозно-паперова галузь, хімія і нафтохімія, вугільна тощо.
Сільське господарство спеціалізується на виробництві зерна, цукрових буряків, льону-довгунця, м'ясо-молочному і м'ясо-вовняному тваринництві. У Закарпатті розвинуте виноградарство; у всіх областях — садівництво. Землезабезпеченість сільського населення району є найнижчою в Україні.
Карпати — відомий курортний і туристичний регіон. У Передкарпатті та Закарпатті знаходяться великі санаторно-курортні центри, деякі з них (Трускавець, Свалява) мають міжнародне значення.
Міста. Найбільшим містом і головним промисловим, соціально-економічним і культурним центром району є Львів. Час виникнення міста відносять до 1256 р., на період князювання Данила Галицького, що збудував тут фортецю. Назву місто дістало за ім'ям сина Данила Галицького Лева. У 1349 р. Львів потрапив під владу Польщі. У 1580 р. тут було створене Львівське братство, що відстоювало національні інтереси православних городян. За прикладом львів'ян подібні братства виникли і в інших містах, в тому числі і в Києві. З 1772 р. місто входило до складу Австро-Угорщини. У 1873 р. тут засновано Літературне товариство ім. Т.Г.Шевченка (з 1893 р. — Наукове товариство ім. Т. Г. Шевченка).
Після розпаду Австро-Угорщини 1 листопада 1918 р. у місті було проголошено Західноукраїнську Народну Республіку. 22 листопада 1918 р. Львів увійшов до складу Польщі, 1939 р. — до складу колишнього СРСР.
Місто розташоване у мальовничому північно-західному Опіллі, підвищена територія якого на півночі круто обривається до рівнинного Малого Полісся. Саме в цьому місці знаходиться головний європейський вододіл. Центральна частина міста розташована в улоговині, оточеній підвищеннями. У Львові височить кілька останців, які виділяються в рельєфі як окремі «гори» з відносними висотами 50-100 м і більше. Це Кортумова гора, гори Високий Замок (Княжа гора), Лиса (Піщана), Цитадель, Чортова скеля.
Населення Львова різко зросло після Другої світової війни і становить 794 тис. чоловік. Якщо до війни у місті переважали поляки (50,8%), то нині національна структура населення міста змінилася: українці становлять 79,1%, росіяни — 16,1%, євреї — 1,6%, поляки — 1,2%.
У структурі зайнятості населення Львова провідне місце посідає промисловість.
Львів є великим індустріальним центром. Провідні галузі його промисловості — приладобудування, легка і харчова промисловість, хімія, промисловість будівельних матеріалів, деревообробна. Налагоджено випуск автобусів, автонавантажувачів, конвеєрних ліній, різноманітних приладів, сільськогосподарських машин, взуття, трикотажних виробів, меблів, фанери тощо. У місті зосереджено близько 70% промислового виробництва області. Це найбільший транспортний вузол на заході України.
Місто є важливим вузівським центром. Серед вузів найстаріший в Україні Львівський національний університет ім.Івана Франка (заснований у 1661 p.), університет Львівська політехніка. Діє Західний науковий центр Національної академії наук України.
Стара частина міста характеризується компактною забудовою, вузькими вулицями, багатьма унікальними пам'ятками історії, архітектури. Це — Високий Замок (кінець XIII — початок XIV ст.), П'ятницька церква (XIII-XIV ст.), церква св. Миколая (збудована на основі споруди XIII ст.), Вірменський собор (1363 p.), Кафедральний готичний собор (1360-1479 pp.). Пізніші споруди: будівлі Оперного театру (1847-1900 pp.), Драматичного театру ім. М.Заньковецької (1837-1842 pp.), поштамту (1921-1922 pp.), вокзалу (1904 р.). У 1998 р. архітектурний ансамбль старого Львова було включено до світової спадщини ЮНЕСКО.
У місті розташований Стрийський Парк — відома в світі пам'ятка садово-паркового мистецтва (1880-1890 pp.). Поблизу знаходиться Парк культури і відпочинку ім. Б.Хмельницького, парк Залізна Вода. В північній частині Львова — парки Високий Замок, Шевченківський Гай.
У районі багато інших адміністративних, економічних і культурних центрів — Чернівці, Івано-Франківськ, Ужгород, Дрогобич. Ці міста швидко зростали в повоєнні роки, мають індустріальний профіль господарства з такими його провідними ланками, як машинобудування, легка, харчова, деревообробна та будівельна промисловість.
Серед важливих промислових центрів району виділяється Червоноград, що розвивається на базі Львівсько-Волинського басейну, Калуш — на базі калійної промисловості Передкарпаття, а також Мукачеве — багатопрофільний індустріальний центр Закарпаття. Більшість міст, що виникли як центри видобутку і переробки мінерально-сировинних ресурсів, перетворилися на багатогалузеві промислові центри. Значними промисловими і транспортними центрами Передкарпаття стали Стрий, Коломия, Самбір, Долина, Борислав та ін.
У Карпатському економічному районі сформувалося сім промислових вузлів: Львівський (включає м. Львів), Червоноградсько-Сокальський (Червоноград, Сокаль, Гірник та ін.), Дрогобицько-Стрийський (Дрогобич, Стрий, Борислав, Стебник, Трускавець), Івано-Франківський (Івано-Франківськ, Тисьмениця), Калусько-Долинський (Калуш, Долина), Чернівецький (Чернівці), Ужгород-Мукачівський (Ужгород, Мукачеве, Чоп).
Проблеми розвитку. Прикордонне положення району, наявність у ньому великої кількості малих і середніх міських поселень зі значними резервами трудових ресурсів, розгалужена мережа доріг створюють сприятливі умови для розміщення промислових виробництв, особливо тих, які б кооперувалися із зарубіжними фірмами.
Актуальною є проблема прискореного розвитку санаторно-курортного і туристичного потенціалу Передкарпаття, Карпат і Закарпаття, формування великих бальнеологічних комплексів міждержавного значення на базі унікальних лікувальних водних ресурсів Трускавця, Східниці, Моршина, Сваляви. Потребує регулювання проблема використання мальовничих гірсько-лісових територій з чистим повітрям для організації масового літнього і зимового відпочинку населення, розвитку туризму, створення нових заповідних територій.
Карпати — традиційний район художніх промислів, продукція яких користується великим попитом як в Україні, так і за кордоном. Розвиток цих промислів набуває важливого значення.
Потребують розв'язання питання охорони довкілля, зокрема охорони унікальних лісових ресурсів Карпат, здійснення протиерозійних заходів, регулювання стоку карпатських річок, які в період повеней затоплюють значні передгірні території. Слід вжити дійових заходів до усунення шкідливих промислових викидів у повітря х водні басейни, передусім у районах розміщення потужних електростанцій, гірничо-хімічних та хімічних виробництв і цементної промисловості. Особливо забруднює довкілля Бурштинська ТЕС.

Подільський економічний район

Площа — 60,9 тис. км кв (10,1% території України).
Населення — 4501,2 тис. чоловік (8,9% жителів країни).
Входять: Вінницька, Хмельницька і Тернопільська області.

Район виділяється найвищим у країні рівнем розвитку сільського господарства, промисловістю з його обслуговування, виробництвом цукру, м'ясо-молочної продукції.
Район має винятково сприятливі природні умови і ресурси для розвитку багатогалузевого сільського господарства. Значна кількість опадів, особливо впродовж вегетації, наявність родючих ґрунтів, переважно опідзолених і потужних чорноземів, створюють сприятливі умови для інтенсивного розвитку сільського господарства, перетворення його на високопродуктивну галузь господарської спеціалізації.
Густота населення в районі нижча, ніж у середньому в Україні. Переважають сільські жителі. Частка українців тут найвища в Україні. В усіх областях району вона перевищує 90%, а в Тернопільській області становить близько 97%.
Район спеціалізується на харчовій промисловості, випуску сільськогосподарської техніки, мінеральних добрив. Провідне місце належить цукровій галузі. Розвинуті легка промисловість, виробництво будівельних матеріалів.
Поділля виробляє близько 15% загальноукраїнського випуску сільськогосподарської продукції. Це — важливий район виробництва зерна, передусім озимої пшениці та кукурудзи. Тут зосереджені найбільші площі цукрових буряків в Україні. Виробничу спеціалізацію південної придністровської частини визначає овочівництво, зокрема вирощування ранніх овочів.
Характерною особливістю району є порівняно низька землезабезпеченість. На одного працездатного, зайнятого в сільському господарстві, припадає майже вдвічі менше сільськогосподарських угідь, ніж у цілому в Україні.
Міста. Найбільше місто та головний економічний центр Поділля — Вінниця, яка розташована на берегах Південного Бугу.
Вінниця вперше згадується у 1363 р. як литовська фортеця. У 1569 p., після Люблінської унії, місто захопила Польща, в 1793 р. воно увійшло до складу Росії.
Населення Вінниці у 2010 р. становило 370 тис. чоловік. Це — великий промисловий центр. Тут зосереджено понад 50% усіх промислових підприємств області. Розвиваються транспорт і зв'язок, будівництво, освіта, культура. Підприємства міста випускають підшипники, електротехнічні вироби, радіоапаратуру, радіолампи, тракторні агрегати тощо. Вінниця — відомий центр хімічної промисловості. Тут працює багато підприємств харчової та легкої промисловості, а також підприємства деревообробної галузі.
Вінниця є центром багатьох відомих історичних і архітектурних пам'яток, серед яких монумент на честь перемоги загонів українського полководця І.Богуна над польським військом 1651 р. Збереглися старі пам'ятки архітектури: комплекс будівель монастирів (XVII-XVIII ст.), дерев'яна Миколаївська церква (1746 р.) і церква св. Юрія (1726 p.), фортифікаційні споруди (перша половина XVII ст.).
Великими містами району є обласні центри Хмельницький і Тернопіль. У них розвинуті широкопрофільне машинобудування і приладобудування, зокрема сільськогосподарське. Випускається обладнання для харчової промисловості. Хмельницький і Тернопіль стали вузівськими центрами України. Серед промислових, історичних і культурних центрів виділяються Кам'янець-Подільський і Кременець, а також Почаїв — великий центр українського православ'я (Почаївська лавра).
Проблеми розвитку. Район потребує розв'язання багатьох економічних, соціальних і природоохоронних питань. Серед них — охорона від хімічного забруднення ґрунтів, збереження в них гумусу, впорядкування численних малих міст і селищ міського типу, поліпшення автомобільних шляхів тощо.

Центральноукраїнський (Центральний) економічний район

Площа — 45,5 тис. км кв (7,5% території України).
Населення — 2676,5 тис. чоловік (5,3% жителів країни).
Входять: Черкаська і Кіровоградська області.
Належить до найбільш розвинутих у сільськогосподарському відношенні районів з досить потужною промисловістю. Тут знаходиться географічний центр України. Район має вигідне економіко-географічне положення і великі перспективи розвитку.
Територія району в основному збігається з межами Придніпровської височини. Північна і центральна частини цього району знаходяться у лісостеповій зоні, крайня південна — в степовій.
Центральноукраїнський район, поряд з Подільським, південною частиною Північно-Східного і Центрально-поліського районів, є унікальною територією, що характеризується винятково сприятливими природними умовами для розвитку землеробства і тваринництва. Тут родючі чорноземні ґрунти, теплий помірно вологий клімат.
Населення Центральноукраїнського району в основному (90%) українське. Переважає міське населення.
Сільське господарство спеціалізується на вирощуванні пшениці, кукурудзи, а також цукрових буряків, соняшнику, промисловість — на переробці сільськогосподарської продукції, а також на випуску машин і устаткування для землеробства і тваринництва, радіовиробів, підйомно-транспортного устаткування, бурових машин. Є підприємства хімічної промисловості. Розвивається кольорова металургія. Видобувається буре вугілля. Виробляються будівельні матеріали. Харчова індустрія випускає більше третини загального обсягу промислової продукції. Провідне місце належить виробництву м'ясо-молочної продукції» цукру, плодоовочевих консервів.
Міста. Головним містом і промисловим центром району є Черкаси. Місто розташоване на рівнинному правому березі Дніпра (Кременчуцького водосховища). Засновано поселення наприкінці XIII ст. Вперше згадується в документах як південне укріплення Київського князівства, яке в той час було підвладне Литві. У другій половині XV ст. поблизу міста виникли поселення українських козаків. Черкаси та його околиці пізніше стають відомим районом селянських заворушень і селянсько-козацьких повстань. У другій половині XIX ст. виникають промислові підприємства — цукровий (1854 p.), лісопильний (1870 р.) заводи, тютюнова фабрика (1878 p.). З 1954 р. Черкаси — центр Черкаської області.
Господарство Черкас багатогалузеве. Провідне місце посідає промисловість. Розвинуті будівництво, транспорт і зв'язок. Спеціалізацію Черкас визначають хімічна, машинобудівна, харчова і легка промисловість. У місті виробляють штучне волокно, азотні добрива, хімічні реактиви, продукцію побутової хімії. Працюють підприємства з випуску консервів, цукру-рафінаду, телеграфної апаратури, будівельних машин, меблів тощо.
Цікавими спорудами повоєнних років є музично-драматичний театр ім. Т.Г.Шевченка (1949 p.), залізничний вокзал (1965 p.), краєзнавчий музей (1983 р.) тощо.
Другим важливим промисловим і культурним центром економічного району є Кіровоград — обласний центр однойменної області. У місті зосереджено сільськогосподарське машинобудування, підприємства харчової та легкої промисловості.
Серед інших промислових центрів району виділяються Олександрія, Умань, Сміла, у яких переважають підприємства машинобудівної та харчової промисловості. Олександрія і Жовті Води є також центрами гірничо-добувної промисловості (буре вугілля, уран).
Проблеми розвитку. Важливими проблемами є збереження і підвищення природної родючості високопродуктивних сільськогосподарських угідь, скорочення площ земель, які підтоплюються, зокрема поблизу Кременчуцького водосховища. Чільної уваги потребують раціональне розміщення підприємств з переробки сільськогосподарської продукції з переважною орієнтацією на місця її виробництва, створення у районах Кременчуцького і Дніпродзержинського водосховищ баз відпочинку і лікування людей, туристичних центрів. Однією з першочергових є проблема працевлаштування робітників буровугільної промисловості, вивільнених у зв'язку із закриттям деяких підприємств.

Північно-Західний (Західноволинський) економічний район

Площа — 40,3 тис. км кв (6,6% території України).
Населення — 2260,1 тис. чоловік (4,5% жителів країни).
Входять: Волинська і Рівненська області.
Розміщений на прикордонному північному заході країни. Має найменшу порівняно з іншими економічними районами площу і найменше населення. Один з найкраще водозабезпечених районів України. Характеризується індустріально-аграрним профілем господарства.
Територія району розташована в межах Волинської височини і Поліської низовини. Характеризується рівнинністю, заболоченістю і лісистістю. Південна частина має досить високу природну родючість ґрунтів, сприятливі кліматичні умови для розвитку сільського господарства.
На території району залягає сировина для виробництва цементу, великі поклади кам'яних будівельних матеріалів, каоліну, пісків. Є родовища кам'яного вугілля і торфу. Західна Волинь перспективна на мідні руди.
Населення національно однорідне: українці становлять 94%, росіяни — близько 4,5%. Переважають сільські жителі.
Район характеризується промислово-аграрним профілем господарства з розвинутими галузями спеціалізації: харчовою промисловістю, машинобудуванням, зокрема приладобудуванням, сільськогосподарським машинобудуванням, електроенергетикою, легкою промисловістю, видобутком вугілля, виробництвом мінеральних добрив. Сільське господарство спеціалізується на виробництві зерна, льону-довгунця, картоплі, м'яса, молока.
Міста. У районі немає чітко вираженого економічного центру. На нього "претендують" два міста — Луцьк і Рівне. Перевага надається Луцьку, розміщеному дещо ближче до центру району. Місто знаходиться на берегах р.Стир, притоки Прип'яті. До Першої світової війни входило до Волинської губернії, у міжвоєнні роки було центром Волинського воєводства.
Луцьк розташований у північно-західній частині Волинської височини. Місцевість горбиста, порізана долинами річок і ярами.
Населення Луцька в повоєнний час значно зросло.
Вперше місто згадується в Іпатському літопису під 1085 р. До середини XII ст. входило до складу Київської Русі, пізніше — Галицько-Волинського князівства. У XIV ст. місто перейшло під владу Литви, у 1569 р. — Польщі. Жителі міста брали участь у національно-визвольних змаганнях під проводом С Наливайка в 1594-1596 pp. У 1795 р. Луцьк відійшов до Росії, а з 1921 по 1939 pp. перебував у складі Польщі.
Луцьк є значним індустріальним центром на північному заході України. В структурі його господарства провідне місце належить промисловості, транспорту, будівництву. Найрозвинутішою галуззю є машинобудування. Тут організовано випуск автомобілів, приладів, електротехнічних виробів. Значного розвитку набули легка (швейна, взуттєва) і харчова (м'ясне, молочне, консервне виробництво) галузі, промисловість будівельних матеріалів. Головні промислові підприємства міста: заводи шарико-підшипниковий, електроапаратний, автомобільний, комунального машинобудування і комунального обладнання, виробів з пластмаси, великопанельного домобудування, силікатний, а також взуттєва фабрика, консервний, м'ясо-та спиртогорілчаний комбінати, кондитерська фабрика, меблевий комбінат.
Луцьк — значний історичний і культурний центр. У ньому є багато пам'яток історії та культури. Серед них — Луцький (Верхній) замок XIII-XVI ст., залишки стін Нижнього замку (XIV-XVI ст.), Покровська церква (XV ст.) тощо.
Великим промисловим і культурним центром регіону є Рівне. Місто — центр машинобудування, хімічної (зокрема виробництва азотних добрив), харчової і легкої промисловості та інших галузей.
Значними індустріальними центрами і транспортними вузлами економічного району є Ковель і Здолбунів, а Дубно і Сарни — центрами машинобудування і харчової промисловості, Нововолинськ — видобутку кам'яного вугілля, Кузнєцовськ — атомної енергетики.
Проблеми розвитку. Прикордонне положення економічного району створює сприятливі умови для організації в ньому виробництв, які працювали б у кооперації з фірмами зарубіжних країн, особливо у малих прикордонних містах. Йдеться передусім про поглиблення економічних зв'язків з сусідніми Польщею та Білоруссю. Важливе значення мають меліорація заболочених земель і використання торфовищ, розширення матеріальної бази санаторно-курортного господарства Шацького поозер'я. Слід також здійснювати дезактивацію забруднених радіоактивними речовинами північно-східних територій Рівненщини тощо.

 

Базове джерело: Заставний Ф. Д. Економічна і соціальна географія України. Підручник для 9 класу. 1999 р., 232 стор.

Останні матеріали розділу "Суспільна географія"

Чернівецька суспільно-географічна школа

Географічні дослідження у Чернівецькому університеті започатковано у 1876/77 навчальному році, тобто...

Одеська суспільно-географічна школа

В місті Одеса становлення і розвиток географічних і геологічних наук та підготовка фахівців за цими ...

Геополітичний напрямок у географії

Вперше термін "геополітика" був введений Рудольфом Челленом у 1899 році. За визначенням Че...

Зародження німецької суспільно-географічної школи

Від початку формування національних географічних шкіл і до Першої світової війни німецька географічн...

Районологія у французькій географічній школі

Проблема вибору концепцій районування постала ще наприкінці ХІХ століття перед Відалем де ля Блашем ...

Французька суспільно-географічна школа. Географія людини

Всебічний розвиток суспільної географії у Франції почався у ХIХ столітті, як у Німеччині, але з запі...

Французька геополітична школа

Засновником французької геополітичної школи вважається Поль Відаль де ля Блаш (famousgeographers/31-...

Географічна наука