Увійти  \/  Зареєструватися  \/ 

Вхід на сайт

Зареєструватися

Введене Вами ім'я недійсне.
Будь-ласка, введіть допустиме ім'я користувача. Без пробілів, у всякому випадку 2 , НЕ повинно бути символів: < > " ' % ; ( ) &
Пароль недійсний.
Ваші паролі не збігаються. Будь-ласка, введіть Ваш пароль в поле пароля та повторно введіть його в полі підтвердження.
Недійсна адреса електронної пошти
Адреси електронної пошти не збігаються. Будь-ласка, введіть Вашу адресу електронної пошти в поле адреси електронної пошти та повторно введіть адресу у полі підтвердження.
* * Обов'язкове поле

Регіональна економіко-географічна (суспільно-географічна) характеристика світу

Країни Західної Європи

Склад регіону та його економіко-географічне положення. Загальна площа цієї частини Європи — близько 3,7 млн км2. Тут виділяють такі три великі райони: 1) Північна Європа (Ісландія, Фінляндія, Швеція, Норвегія, Данія); 2) Середня Європа (Німеччина, Великобританія, Франція, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Швейцарія, Австрія, Ліхтенштейн, Ірландія); 3) Південна Європа (Італія, Іспанія, Португалія, Андорра, Ватикан, Мальта, Монако, Сан-Марино, Греція).
Ще недавно вважалося, що до Західної Європи належать ті держави, які не входили до складу так званого соціалістичного табору. Нині у поняття "Європа" закладається дещо інший зміст. До Західної Європи все частіше починають відносити територію, зайняту країнами Європейського Союзу, яка швидко розширюється. Україна, Білорусь і Молдова потрапляють до своєрідної "буферної зони" між євразійською Росією і об'єднаною Європою.
Природні умови і ресурси. Рельєф Західної Європи доволі складний. Рівнини й низовини чергуються з високими горами і середньогір'ям. Значна частина Нідерландів лежить нижче рівня моря і відгороджена від нього дамбами. В Ісландії та Середземномор'ї поширене явище вулканізму. На заході регіону клімат помірний морський, а на сході — помірно континентальний. На північних островах клімат арктичний і субарктичний. Південна частина Західної Європи лежить у зоні середземноморського клімату. Оцінюючи природно-кліматичні умови Європи загалом, їх, очевидно, не можна вважати ідеальними, але ці умови є цілком задовільними для господарської діяльності.
Європа багата на природні ресурси; розміщені вони нерівномірно. Є нафта, газ, вугілля, руди чорних металів, гідроресурси, ліси, родючі землі тощо.
Населення. У Західній Європі мешкає понад 400 млн жителів. Це одна тринадцята населення планети.
Упродовж кількох століть Європа була осередком міграції населення до інших частин земної кулі. Тепер, навпаки, до Європи прибувають вихідці з інших регіонів. Нині у Західній Європі налічується 12-13 млн лише іноземних робітників.
Більшість європейських народів належить до індоєвропейської мовної сім'ї. Поряд з мононаціональними, у Європі є також країни зі строкатим національним складом. Європі притаманний найвищий на планеті рівень урбанізації: у містах проживає понад 70 % населення. Загальні особливості релігійного складу населення такі: на півночі переважає протестантство, а на півдні — католицизм. У центрі Європи католицизм і протестантство збалансовані, а на сході переважає православна віра.
Господарство. Більшість держав регіону належать до розвинених. Найвищого економічного розвитку досягли країни, що входять до «сімки» найрозвиненіших країн світу, — Німеччина, Великобританія, Франція та Італія. Господарство Західної Європи на сучасному етапі орієнтується на випуск масової продукції середнього рівня складності: автомобілів, верстатів, морських суден, виробів електротехніки, а також іншої висо-котехнологічної продукції.
Промисловість. Третина промислової продукції Західної Європи та 2/3 її експорту припадає на машинобудування. Високим розвитком відзначається автомобілебудування. Західна Європа є також найбільшим у світі виробником верстатів, оптики, металомістких машин і конструкцій тощо. Малі країни Західної Європи за рівнем використання досягнень НТП нерідко випереджають великі.
Хімічна промисловість за своїм значенням посідає у Західній Європі друге місце після машинобудування. Галузь тяжіє до районів добування нафти або до місць її надходження (ФРН, Великобританія, Франція, Італія).
У виробництві електроенергії переважають теплові станції, їх розміщення орієнтується на джерела вугілля та привізного палива. Важливу роль у деяких країнах відіграє атомна енергетика. Чорна металургія орієнтується на басейни вугілля і залізної руди та на імпортовану сировину й паливо (ФРН, Франція, Великобританія, Італія).
Алюмінієва промисловість тяжіє до джерел електроенергії (Норвегія, Німеччина, Швеція), а також запасів сировини (Франція, Італія).
Розміщення підприємств мідної промисловості пов'язане із ввозом сировини з країн, що розвиваються. Лісова промисловість розвинена у країнах, багатих на ліси (скандинавські та альпійські країни).
Легка промисловість Західної Європи традиційно добре розвинена. У Великобританії, Італії, Франції є старі текстильні райони, а в Португалії виникли нові.
У Західній Європі налічується близько 100 промислових районів. У старих промислових районах переважають базові галузі. Прикладом може бути Рур. Немало в Західній Європі й відносно відсталих районів, населення яких займається переважно сільським господарстом. Це південь Італії, захід Франції, центр Іспанії та Португалії.
Сільське господарство. У Західній Європі склалися три основні типи сільського господарства: північноєвропейський, середньоєвропейський та південноєвропейський. У першому переважає інтенсивне молочне тваринництво. У другому, крім розведення великої рогатої худоби, важливу роль відіграють свинарство, птахівництво та рослинництво. У південноєвропейському типі рослинництво переважає гірськопасовищне тваринництво.
Транспорт. Західна Європа — регіон високорозвиненого автотранспорту. Західноєвропейця неможливо уявити без автомобіля. Проте залізничний транспорт усе ще основний за обсягом перевезень. Добре розвинений і річковий транспорт. З Північного моря можна потрапити до Чорного моря річками Рейн, Майн, Дунай. Роль морського транспорту велика й досі, особливо в острівних та напівострівних державах. У Великобританії він забезпечує 90 % вантажообігу. Регіон має густу мережу повітряних ліній та трубопроводів.
Країни Західної Європи доволі різні за своїми розмірами, чисельністю населення та рівнем життя. Найбагатшими є Люксембург, Швейцарія і Ліхтенштейн: кожна з цих країн має ВНП 40 тис. доларів США на душу населення. Цікаво, що всі ці держави невеликі за площею, населенням, майже не мають корисних копалин і навіть безпосереднього виходу до моря.
Від 23 до 27 тис. доларів США на душу населення становить ВНП в інших країнах Західної Європи (Бельгія, Нідерланди, Німеччина, Франція, Ірландія, Австрія, Фінляндія, Італія).
Лише у південній частині Західної Європи є країни, які мають ВНП на душу населення менший 20 тис. доларів США. Це Греція (15 тис), Іспанія (19 тис.) і Португалія (17 тис). Для порівняння: в Україні цей показник — близько 1200 доларів США (2000 р.).

Країни Центральної та Східної Європи і Євразії

Склад регіону та економічна орієнтація. Це доволі строкатий в усіх відношеннях регіон, який переважно складається з країн колишнього соціалістичного табору Європи, що були сателітами Радянського Союзу (Польща, Угорщина, Румунія, Болгарія, країни колишніх Югославії і Чехословач-чини). До регіону належать також країни — колишні республіки СРСР (Україна, Білорусь, Молдова, Литва, Латвія і Естонія), розташовані в Європі, а також євразійські держави Росія і Казахстан.
Більше тяжіє до Європи і ЄС така євразійська держава регіону, як Туреччина. Цю країну відносять до кількох регіонів одночасно, що повязано з особливостями її географічного положення й історичного розвитку.
До вступу в ЄС реально готується й азійський Кіпр, заселений переважно греками і турками.
Після розпаду Югославії, Чехословаччини і СРСР країни даного регіону обрали різні шляхи розвитку й основне — обрали собі відмінні його орієнтири і приклади. Особливо велике значення для подальшої долі цих країн мав вибір інтеграційних міжнародних організацій, до яких вони увійшли.
Країни Центральної Європи і Балтії зробили однозначний вибір на користь Європейського Союзу і НАТО. Вони переорієнтували всі свої політичні, економічні, культурні, освітні та інші зв'язки з Росії на ЄС. Були узгоджені з європейськими стандартами практично всі норми життя — від законодавства до військової сфери. Всі ці країни, включаючи Туреччину і Кіпр, які ніколи соціалістичними не були, подали письмові заяви про вступ до ЄС і в НАТО.
Наслідки таких рішень нині вражають. Колишня республіка Югославії Словенія має ВНП на душу населення 15 тис. доларів США, Чехія — 12,5 тис, Угорщина — 10,2 тис, майже по 8 тис. — Польща й Естонія. Високий рівень життя характерний і для інших колишніх соціалістичних країн.
Зовсім інша доля чекала країни, які обрали шлях інтеграції з Росією в СНД і у військову організацію на чолі з Росією — Ташкентський пакт. ЄС і СНД як міжнародні інтеграційні утворення організовані на протилежних засадах. В Європейському Союзі панує дух абсолютної рівноправності незалежно від масштабу країни, її економічного потенціалу, військової і політичної могутності. Карликовий Люксембург і більша від нього за населенням у 191 раз Німеччина абсолютно рівноправні і мають право вето на будь-яке рішення ЄС. Крім того, економічно розвиненіші країни "великої сімки" — Німеччина, Франція, Італія і Великобританія — допомагають своїм слабшим партнерам і "дотягують" їх до свого рівня. Такі принципи міжнародного співробітництва в ЄС і стали причиною того, що всі демократичні держави даного регіону подали заяви для вступу до ЄС, а не до СНД.
Інші засади інтеграційного об'єднання СНД. У цій організації Росія намагається відігравати роль "старшого брата" і використати СНД для захоплення ринків і приватизації геостратегічних об'єктів своїх менших за економічним потенціалом партнерів. Тому жодна з демократичних країн Європи, а також азійський Кіпр і євразійська Туреччина не подали заявок для вступу в СНД.
Рівні економічного розвитку та добробуту населення в цих двох субрегіонах абсолютно відмінні. Так, у Молдові в 2000 р. обсяг ВНП на душу населення дорівнював 870 доларів США, Україні — 1170, Казахстані — 1410, Білорусі — 2160, Росії — 2650. Порівнявши ці показники з показниками майже позбавлених ресурсів Естонії, Чехії чи Словенії, які обрали шлях інтеграції в ЄС, ви самі дійдете висновку, хто з цих країн регіону зробив правильний і розумний вибір.
Природні умови і ресурси. В регіоні природні умови чи не найконтрастніші у світі. На сході Росії розташований полюс холоду Північної півкулі з температурами в зимовий період до 71 градуса морозу. Водночас середземноморське узбережжя Хорватії має середні температури найхолоднішого місяця — січня — близько 10 градусів тепла. До регіону належать найбагатші у світі на корисні копалини Росія, Україна і Казахстан і бідні на них Латвія, Угорщина, Словенія. Хоча ці "бідні" країни в декілька разів, а то й на порядок багатші від "багатих" Росії, України та Казахстану.
Населення. В регіоні живе близько 400 млн чол. Найбільшими за людністю державами є Росія, Туреччина, Україна, Польща, Румунія і Казахстан. Населення розміщене дуже нерівномірно. В Чехії густота населення близько 140 чол. на 1 км кв, а в Казахстані й Росії лише 6 і 9 чоловік відповідно.
Господарство країн регіону. У рівнях розвитку господарства країн регіону спостерігаються великі відмінності. Найрозвинутішими країнами є Словенія, Чехія, Угорщина і Кіпр. Середній рівень розвитку економіки характерний для країн Балтії, для Польщі, Туреччини, Румунії, Болгарії. Низькі рівні розвитку економік мають Росія, Білорусь, Україна, Молдова, Сербія і Македонія.
Промисловість. Більшість країн колишнього соціалістичного табору в минулому віддавала перевагу важкому машинобудуванню та хімічній промисловості. Нині, особливо в країнах — колишніх республіках СРСР, ці галузі перебувають у кризовому стані. Це ж саме стосується вугільної промисловості й деяких інших гірничодобувних галузей. Країни Центральної Європи і Балтії, змінивши структуру промисловості за європейськими стандартами та переорієнтувавши зовнішні зв'язки, почали швидко розвивати високотехнологічні галузі машинобудування, хімічної, фармацевтичної, парфюмерно-косметичної промисловості.
Сільське господарство. Найінтенсивніше сільське господарство з переважанням тваринництва склалося в Словенії, Чехії, Угорщині та країнах Балтії. В інших країнах, особливо в колишніх республіках СРСР, у сільськогосподарському виробництві панують екстенсивні методи його ведення. Агропромислова сфера в Росії та орієнтованих на неї країнах перебуває в глибокій кризі.
Транспорт. Регіон має розгалужену транспортну мережу. У напрямку із заходу на схід її густота рідшає, а якість Доріг і рівень транспортних послуг знижуються. В західній і східній частинах регіону різною є і ширина залізничних колій. Це створює додаткові труднощі у перевезенні людей і вантажів. Дуже велика різниця між Центральною і Східною Європою в густоті й особливо якості автомобільних доріг.
Найгірші вони в євразійських Росії та Казахстані. В багатьох країнах, які мають вихід до морів (Польща, Україна, Румунія, Туреччина, Росія) розвивається морський транспорт. Великі перспективи має авіаційний транспорт.
Серед країн регіону знаходяться найбільші зовнішньоекономічні партнери України — Росія, Польща, Казахстан, Туреччина. В Україні є реальні можливості розширення зв'язків з країнами Балтії, з Болгарією, Румунією, Словаччиною та іншими державами.

Країни Азії

Державний устрій та форми правління. До Другої світової війни більша частина населення Азії проживала в колоніях. Нині майже всі країни Азії є суверенними (незалежними) державами. Тут, зокрема, знаходяться:
Японія (входить до складу "великої сімки");
Ізраїль (країна переселенського капіталізму);
Індія (типова країна, що розвивається);
Південна Корея, Тайвань, Сінгапур, Таїланд — нові індустріальні "тигри";
Саудівська Аравія та інші аравійські держави і Бруней — експортери нафти;
Непал, Афганістан — найвідсталіші країни світу.
За формою правління країни Азії є республіками або монархіями. Конституційними монархіями є Японія і Таїланд, абсолютними — Саудівська Аравія і Кувейт. Є як унітарні держави (Монголія, В'єтнам), так і федеративні (Індія).
Природно-ресурсний потенціал. Площа Азії становить 44 млн км кв, а населення — понад 3 млрд. Це — найбільша частина світу. На неї припадає третина суші. Азія знаходиться одночасно у Східній півкулі відносно Гринвіцького меридіана та в Північній півкулі відносно екватора. Вона простяглася майже на 165° довготи від мису Баба в Західній Туреччині до мису Дежнєва у Беринговій протоці, а це — 16 тис. км! Протяжність Азії з півночі на південь — 8 тис. км. Найвища гора планети (Еверест) та найнижча западина (Мертве море), найбільші хвойні ліси (тайга Сибіру), найбільше замкнуте море (Каспійське), найглибше озеро (Байкал) — усе це знаходиться саме в Азії.
У рельєфі Азії переважають рівнини і невисокі плоскогір'я. Але саме на території Азії знаходиться найвищий гірський вузол планети — Памір. В Азії розташована і найвища на Землі країна гір — Гімалаї. З півночі до Гімалаїв підступає найбільше у світі нагір'я — Тибет (його площа майже 2 млн км кв). Найвищий діючий вулкан Азії — Ключевська Сопка — (4750 м) знаходиться на Камчатці.
Надра Азії за набором корисних копалин різноманітні багаті. У східній її частині простягається унікальний олов'яно-вольфрамовий пояс. Руди чорних і кольорових металів залягають на глибині і виходять на поверхню (наприклад, на півострові Індостан). Азія має багаті запаси вугілля (Кузнецький і Тунгуський басейни, Велика Китайська рівнина, Монголія). Газ і нафта є в прогинах земної кори (Аравійський півострів, Месопотамія, Західний Сибір, Прикаспій). У Казахстані, Китаї та інших країнах є багаті запаси бокситів. Якутія славиться родовищами алмазів.
Азії притаманні кліматичні контрасти. Приблизно четверту частину її території займає багаторічна мерзлота і стільки ж аридні пустелі. На Оймяконському нагір'ї температура знижується майже до 70 градусів морозу, а в пустелях Індії піднімається до 53 градусів тепла. На значній частині території Азії клімат помірний.
На Тихоокеанському узбережжі, у субтропічному поясі, тип клімату мусонний: літо помірно тепле, зате надмірно дощове.
На Аравійському півострові, в Месопотамії та на півдні Іранського нагір'я — тропічний клімат. Упродовж року тут панують сухі гарячі повітряні маси, температури високі: взимку 18-24, влітку 30-35 градусів тепла, опадів мало — від 50 до 200 мм.
В Індостані та в Індокитаї — субекваторіальний клімат. Сухий та дощовий сезони тут змінюють один одного.
На Малаккському півострові та островах Малайського архіпелагу клімат екваторіальний: жарко, душно, дощі йдуть протягом усього року. Тут немає пір року, а є суцільне дощове літо.
Річки Азії належать до басейнів усіх чотирьох океанів Землі. Ця частина світу має великі запаси прісної води та гідроенергії. Тут можна зустріти всі природні зони планети.
Населення. Азія має різноманітний етнічний склад населення (9 мовних груп). Найчисленнішими народами є китайці, хіндустанці, бенгальці, біхарці, японці та ін. Населення розмовляє більш як шістдесятьма мовами. Має місце міграція як трудова, так і спричинена політичними або релігійними мотивами (наприклад, палестинські чи афганські біженці).
Азія є батьківщиною світових релігій — християнства, ісламу, іудаїзму, буддизму. Є багато прихильників національних релігій (індуїзм — в Індії, конфуціанство — в Китаї, синтоїзм — в Японїї).
Густота населення неоднорідна, найбільша — в Бангладеші: майже 700 чол./км2. Наростають процеси урбанізації.
Господарство. Давно вже стала економічно розвиненою країною Японія. За останні десятиліття з'явилися молоді індустріальні «тигри» у Південно-Східній Азії. Суперечливо створюється ринкова економіка, наприклад, у М'янмі та Непалі. Деякі країни Азії є соціалістичними (Китай, В'єтнам, Північна Корея).
Загальна економічна картина Азії така. Якщо не враховувати Японію, Китай, деякі інші держави, то в економіці більшості країн домінують сільське господарство і гірничодобувна промисловість. Обробна промисловість розвинена слабо. Переважають дрібні підприємства. Велику роль ще продовжують відігравати ремісники. Більшість населення зайнята в сільському господарстві. Його спеціалізацію передусім визначають природні умови. Західні економісти таку економіку називають не ринковою, а базарною.
У Південній, Східній та Південно-Східній Азії переважає рослинництво, у Південно-Західній — тваринництво, до того ж кочового спрямування. Серед зернових культур домінує рис. Нинішній світ не можна уявити без азійського чаю (Шрі-Ланка, Китай, Індія, Японія), опійного маку ("золотий трикутник" на кордонах М'янми, Лаосу, Таїланду), цитрусових (Туреччина, Ізраїль), фініків (Ірак), мигдалю (Іран), каракулю (Афганістан), вовни, м'ясопродуктів і шкіри (Монголія, Афганістан). Азія дає понад 90 % світового виробництва рису, каучуку, джуту, льону, бавовнику, тютюну. Вона є також світовим постачальником тропічної деревини. На міжнародні ринки надходить і продукція обробних галузей промисловості Японії, Китаю та індустріальних "тигрів" Південно-Східної Азії.
Освіта в багатьох країнах Азії за своїм рівнем перевищує європейські країни.
Транспорт. За винятком кількох країн, транспорт в Азії розвинений слабо. В основному переважають один-два види транспорту. Наприклад, на Близькому Сході добре розвинений трубопровідний транспорт, а в Індокитаї — морський. Велике значення мають традиційні види транспорту — в'ючний, гужовий, велосипедний.
В Азії виділяють такі регіони:
1. Південно Західна Азія (Туреччина, Сирія, Кіпр, Ліван, Ірак, Ізраїль, Йорданія, Іран, Афганістан, Саудівська Аравія, Ємен, Оман, Кувейт, Бахрейн, Катар, Об'єднані Арабські Емірати). Регіон характеризується насамперед добуванням і переробкою нафти. Є багаті й дуже бідні країни. Найбільш комплексно розвинений Ізраїль.
2. Південна Азія (Пакистан, Індія, Непал, Бутан, Бангладеш, Шрі-Ланка, Мальдіви). Найрозвиненіші серед них Індія та Пакистан. У більшості країн — відстала аграрна економіка.
3. Південно-Східна Азія (М'янма, Таїланд, Малайзія, Індонезія, Сінгапур, Філіппіни, Лаос, Камбоджа, В'єтнам, Бруней). Це великий світовий регіон рису, рибальства, мінеральної сировини, один із центрів світової торгівлі.
4. Східна Азія (Китай, Монголія, обидві Кореї, Японія). Тут є соціалізм і капіталізм, відсталість і прогрес, надія на майбутнє і відчай.
5. Центральна Азія (Казахстан, Киргизія, Таджикистан Туркменистан, Узбекистан). Ці країни йдуть різними шлях ми розвитку, мають різні проблеми і перспективи.
6. Закавказзя (Грузія, Вірменія, Азербайджан). Для цього регіону характерні гострі етнічні конфлікти.
7. Можна ще виділити регіон азійсько-європейських (євразійських) країн (Росія, Казахстан, Туреччина). Ці країни об'єднує те, що більша їх частина за фізико-географічним поділом на частини світу знаходиться в Азії.

Країни Америки

Америка як частина світу складається з двох континентів — Північної Америки і Південної Америки. Ці частину світу ще на початку її колонізації назвали Новим Світом на відміну від уже до того обжитого європейцями Старого Світу.
Дехто з дослідників Америки вважає, що люди з Азії прибули сюди 30 тис. років тому. Там, де нині знаходиться Берингова протока, нібито колись був суходіл. Ним і скористалися вихідці з Азії, щоб переселитися до Америки. За 8 тис. років до нашої ери вони вже розселилися повсюди в Америці.
Можливо, у УШ-ІХ ст. в Америці побували нормани (предки сучасних норвежців).
Але відкриття Америки приписують Христофору Колумбу, який у 1492 р., під час своєї першої трансатлантичної подорожі, досягнув Вест-Індії.
У 1501 р. італійський мореплавець Амеріго Веспуччі дійшов висновку, що Америка не є частиною Азії (у що вірив X. Колумб). Відкриті землі назвав Америкою німецький картограф Мартін Вальдземюллер у 1507 р. у своєму звіті про подорож А. Веспуччі. У 1538 р. цю назву повторив фламандський географ і картограф Герардус Меркатор. Так Амеріго Веспуччі залишив свій слід в історії та географії. Лише одній людині на планеті судилося зафіксувати своє ім'я в назві цілої частини світу.
Південна частина Північноамериканського континенту 65 ла колонізована іспанцями в XVI ст. Східне узбережжя материка відкрили британці та французи у XVII ст. Загарбницькі інтереси останніх двох спричинили між ними Семилітню війну) (1756-1763). Англійці перемогли. Згодом англійські колонії і зброєю в руках вибороли свою незалежність від метрополії під час війни 1775-1783 рр. й утворили державу — США. До речі, переклад українською мовою офіційної назви держави — Сполучені Штати Америки (United States of America) є невдалим. У першому слові викинуто геть корінь слова "unit" (союз). Слово "state" переклали "штатом", хоч англійською мовою це слово означає "держава". Правильним був би переклад "Об'єднані Держави Америки".
Канаді метрополія надала конституцію в 1867 р., і країна стала фактично незалежною, набувши статусу домініону Великобританії.
Упродовж XIX ст. освоювалася західна частина Північноамериканського материка. Мексика та південноамериканські колонії здобули свою незалежність від Іспанії в ході визвольної війни 1810-1826 рр. Міць Іспанії як метрополії підірвї французький імператор Наполеон, і цим скористалися латиноамериканці, виборовши собі незалежність. Шлях Бразилії до незалежності від Португалії був менш кривавим.
До Північної Америки відносять Канаду, США, Мексику, інші території Центральної Америки та Вест-Індію. Разом з островами площа Північної Америки становить 24 млн км2, чисельність населення — понад 450 млн. Центральною Америкою вважається частина Північної Америки, що знаходиться У тропічних широтах.
Площа Південної Америки — 17,8 млн км2, чисельність населення — понад 300 млн.
У Північній Америці збереглися володіння США, Великобританії, Франції (Віргінські острови, Гваделупа, Мартиніка). Найбільший у світі острів — Гренландія — належить Данії, але він має самоуправління.
У країнах Центральної Америки, в Мексиці та Південній Америці основна мова іспанська, у Бразилії — португальська. Через те що більшість населення розмовляє мовами, в основі яких лежить латинський алфавіт, Південну й Центральну Америку часто називають Латинською Америкою. У Вест-Індії англійська, французька та іспанська мови насичені місцевими діалектами й існують у вигляді "суржику", який нелегко зрозуміти тим, хто володіє літературними мовами. Такі "модифіковані" мови дістали назву "голуб'ячих", бо англійцям здавалося, що місцеві жителі не говорять, а туркочуть, як голуби.
Бразилія — найбільша у світі країна з португальською мовою: тут нею розмовляють у кілька разів більше людей, ніж у самій Португалії.
Природно-ресурсний потенціал. У рельєфі регіону переважають середньовисотні гори та вулканічні хребти. Є діючі вулкани. Найвищий з них Тахумулько досягає 4217 м. Регіону властива висока сейсмічність. Клімат — тропічний. Щорічна кількість опадів — 3000-5000 мм. Вологі тропічні ліси поширені на північному сході, широколисті ліси та чагарники — на південному заході та на півночі. У рельєфі виділяються потужний пояс Анд (найвища точка — гора Аконкагуа сягає 6960 м) на заході та платформний низькогірний схід.
На більшій частині території Південної Америки клімат субтропічний і тропічний, у басейні Амазонки екваторіальний. У рівнинній частині аж до південного тропіка середньомісячні температури влітку — 20-28 градусів тепла. Взимку (а зима там тоді, коли в нас літо) температури знижуються. Зокрема, у Патагонії температура падає до 1 градуса тепла. На південночилійських і колумбійських схилах Анд, що звернені До Тихого океану, щороку буває 5-10 тис. мм опадів. У вологих лісах Амазонії дощів випадає 2-3 тис. мм; на захід від Пампи і в Патагонії — лише 150-200 мм.
Природні ресурси Південної Америки багаті й різноманітні. Є великі регіони з родючими ґрунтами (наприклад, пампа Ла-Платської низовини). Річки Амазонка, Оріноко, Парана мають великий гідроенергетичний потенціал та значнії резерви прісних вод і є зручними для внутрішнього судноплавства.
У Південній Америці є великі масиви тропічних лісів.) Значні запаси риби та морепродуктів мають води двох океані які омивають береги континенту і є основою розвитку рибаль ства. Багатими є і надра континенту. Тут знаходяться п'ята частина світових запасів нафти, четверта — кольорових металів, майже третина руд чорних металів. Є чималі ресурси ніобію та берилію (Бразилія), літію (Болівія, Чилі), фосфатів, (Перу, Бразилія), сірки (Мексика, Чилі), а також урану, хрому, вольфраму, граніту, ртуті, азбесту, бору та ін.
На островах Вест-Індії клімат тропічний, сприятливий для сільського господарства. Є запаси корисних копалин, здебільшого руд кольорових металів.
Місце і роль США в Америці. Контрастність країн регіону. Оскільки США є світовою супердержавою, то вона домінує і в Америці. Недарма ж, коли кажуть "Америка", то під цим словом розуміють саме США. Ще у 1823 р. на весь світ пролунала доктрина тодішнього президента США Джеймса Монро "Америка — для американців", що фактично означало: "Америка — для США".
США відіграють провідну роль в Організації американських держав (ОАД) — асоціації з 35 країн Західної півкулі, яку створено у 1890 р. для виконання переважно комерційних функцій. Статут і нинішню назву ОАД прийняла в 1948 р. на 9-й Міжамериканській конференції, що відбулася у болівійській столиці Боготі. Офіційною її метою є діяльність на благо миру й процвітання регіону та зміцнення суверенітету країн-членів. Генеральний секретаріат ОАД розміщується в столиці США — Вашингтоні.
США — велетенська і найбагатша у світі країна. Інші держави Америки про таке становище не можуть навіть мріяти.
Регіон був, є і, очевидно, тривалий час ще буде ареною гострих соціально-економічних контрастів. Для прикладу візьмімо Бразилію. її економіка — восьма за обсягами виробництва у світі. Досягнення й кризові явища в ній сплелися в один клубок. Економіка Бразилії має хронічні проблеми. Серед найголовніших слід назвати високі темпи інфляції, значну зовнішню заборгованість, глибоку майнову поляризацію суспільства, велику кількість безпритульних і безробітних. Зокрема, кількість безпритульних дітей (так званих вуличних) у Бразилії досягла 3 млн. Водночас ВНП цієї країни вже перевищив 1 трлн доларів США.
Ці та інші проблеми стримують економічний розвиток латиноамериканських країн, загострюють соціальні конфлікти, які нерідко переростають у партизанські війни. Нестабільними країнами у цьому відношенні є Колумбія, Мексика, Нікарагуа, Гватемала та деякі інші. Наведемо приклади.
Кричуща несправедливість життя, корупція влади, продажність політиків, величезна майнова нерівність громадян, коли одні не мають, що їсти і де жити, а інші не знають, куди дівати гроші, авторитарність правління і відсутність демократії, безправне становище корінних жителів-індіанців у багатьох країнах Латинської Америки — усе це спричинює національно-визвольну боротьбу, виникнення революційних рухів, тероризм тощо. В деяких країнах триває громадянська війна, поширені вбивства політиків і журналістів.
Так, упродовж кількох десятиліть не спадає напруженість У Колумбії. На її території воюють кілька партизанських армій. Уряд вдається то до переговорів, то до воєнних операцій. Гострою проблемою в Колумбії є діяльність наркомафії. Уряд веде поки що безуспішну боротьбу з великими наркооб'єднаннями. Наркобарони широко використовують терористичні методи, зокрема вбивства політичних діячів та захоплення заручників.
У 1991 р. розпочалися переговори між урядом Гватемали і повстанцями Гватемальської народної революційної єдності, яка протягом ЗО років вела партизанську війну з урядовими військами. Було укладено угоди про права індіанського населення, повернення біженців, демократизацію політичного життя країни, освіти тощо. У грудні 1996 р. повстанці під контролем ООН склали зброю. Водночас армію й поліцію звільнили від корумпованих елементів.
Не всім верствам нікарагуанського суспільства сподобався прихід до влади в липні 1979 р. сандиністів (так вони себе називають на честь лідера національно-визвольної боротьби 1920-х років А. С. Сандино). В Нікарагуа вибухнула громадянська війна, яка тривала до 1990 р. Нині, хоч війни вже немає, ситуація залишається складною, насамперед тому що більше половини працездатного населення — безробітні.
Економіка Болівії більш як на 50 % залежить від наркобізнесу. Тривала фінансово-економічна криза поглиблюється несприятливою експортною кон'юнктурою — низькими цінами на олово та газ, які є основою болівійського експорту. Свого часу латиноамериканському повстанцеві Ернесто Че Геварі саме з огляду на гострі соціальні проблеми Болівія здавалася найзручнішою країною для того, щоб стати другою (після Куби) соціалістичною державою Західної півкулі.

Країни Африки

Африка за величиною території є є другим, після Євразії, материком планети. Її площа становить понад ЗО млн км кв, чисельність населення - понад 800 млн. Екватор розділяє континент на дві майже рівні частини. Початковий меридіан також проходить через Африку. Материк водночас розміщується у чотирьох земних півкулях — Північній, Південній, Західній та Східній. Територія Африки простяглася з півночі на південь на 8 тис. км, із заходу на схід — на 7,5 тис. км.
Природно-ресурсний потенціал. У північній частині материка домінуючим природним елементом є пустеля Сахара, у південній — Центральне плато. Найвищою точкою материка є вулкан Кіліманджаро (5895 м), а найнижчою — озеро Ассаль, яке лежить нижче рівня океану на 155 м. Атлаські гори розміщені на північному заході, Капські — на півдні материка. На півдні зосереджені також пустелі Калахарі й Намібійська. Обабіч екватора розміщуються пояси сухих саван. Вони мають назву Сахель. Савани і пустелі займають 80 % материка.
Середні температури літа в Африці становлять 25-30, зими — від 10 до 25 градусів тепла. У пустелі Сахара було зареєстровано найвищу на Землі температуру повітря — 58 градусів тепла. Лише в горах трапляється мінусова температура. Щороку взимку в Атлаських горах випадає сніг. До речі, горам Атласу притаманна висока сейсмічність. Наприклад, землетрус 1960 р. повністю зруйнував місто Агадир на Атлантичному узбережжі Марокко. Найбільша кількість опадів буває в екваторіальній зоні — 1500-2000 мм на рік. На узбережжі Гвінейської затоки цей показник ще вищий — 3000-4000 мм. У пустелях протягом року опадів буває менше 100 мм.
Основний водостік з континенту спрямований до Атлантичного океану. Третина Африки належить до безстічних територій. На більшості африканських річок є пороги, тому вони малопридатні для судноплавства. Але річки багаті на гідроресурси. Великі озера Танганьїка і Вікторія використовуються для рибальства і як транспортні артерії.
Вічнозелені вологі екваторіальні ліси ростуть в екваторіальній зоні та на узбережних рівнинах субтропіків, далі — тропічні ліси, а потім — савани. За площею лісів Африка поступається лише Південній Америці, але вирубування перевищує природний приріст.
Ґрунтова гама Африки дуже різноманітна. Материк багатий на корисні копалини: руди чорних і кольорових металів, алмази, золото. В Африці видобувається понад ЗО % світових запасів мінералів, зокрема понад 50 % алмазів та близько половини золота. Алмази та золото добувають у Центральній і Південній Африці. На нафту, газ і вугілля особливо багата північ континенту. За покладами міді чільне місце посідають Демократична Республіка Конго та Замбія, бокситівГвінея, залізних руд — Мавританія. Мінеральна сировина здебільшого високої якості, її добувають відкритим способом. Отже, ресурси для господарювання Африка має.
Державний устрій та форми правління. До 50-60-х років XX ст. Африка була континентом колоніальних і залежних країн. Суверенними були тільки Ліберія та Ефіопія, права домініону мав Південно-Африканський Союз (нині це Південно-Африканська Республіка). На сьогодні в Африці налічується 54 самостійні країни, хоча немало з них і досі залишаються у сфері впливу своїх колишніх метрополій. 45 країн Африки є асоційованими членами Європейського Союзу.
За формою правління майже всі держави Африки є республіками. Є три монархії — Марокко, Лесото і Свазіленд. Абсолютна більшість африканських держав — унітарні. Прикладом федерації може бути Нігерія, що відображається в її офіційній назві — Федеративна Республіка Нігерія.
Населення. Основу населення становлять корінні мешканці Африканського континенту — негроїди. На півночі проживають араби. Населення острова Мадагаскар виникло від змішування монголоїдної та негроїдної рас. Жителі європейського походження становлять незначну частку загальної кількості населення континенту. Найгустіше заселені узбережжя Середземного моря і Гвінейської затоки, дельта Нілу та південно-східне узбережжя материка. Щорічний приріст населення Африки — 3 %. Це в 10 разів більше, ніж в Європі.
У 1960 р. населення Африки становило 278 млн. Відтоді його кількість зросла втричі. На континенті проживає багато різних етносів. У більшості своїй вони перебувають на рівні племен і народностей зі своїми мовами (їх понад 1000).
Державними (офіційними) мовами в більшості африканських країн є мови колишніх метрополій — англійська, французька, португальська. Ними володіє тільки грамотне населення.
Господарство. Континент залишається найвідсталішим на планеті. Не вщухають етнічні та міждержавні конфлікти. Недостатньо політичних сил, здатних забезпечити соціально-економічний прогрес суспільства. Якщо "зелена революція" вперше дала можливість майже всій планеті вдосталь наїстися, то цього не скажеш про Африканський континент. Нестача продовольства стала відчуватися вже у 80-х роках XX ст. її основними причинами вважають війни, засухи та високі темпи приросту населення.
Промисловість. Місце Африки в міжнародному поділі праці визначає передусім гірничодобувна промисловість. Галузі обробної промисловості лише зароджуються (за винятком хіба що Південно-Африканської Республіки).
Сільське господарство. Тропічне та субтропічне землеробство спрямоване на експорт. У багатьох країнах землеробство має монокультурний характер. Наприклад, Сенегал вирощує арахіс, Ефіопія — каву, Гана — какао, Малі — бавовник. Практично скрізь для місцевого споживання вирощують коренеплоди — батат, маніок.
Слабо розвинена іригація, хоча в ній є гостра потреба, адже на 40 % земельних угідь часто буває посуха.
Тваринництво розвинене там, де немає можливості займатися землеробством, наприклад у Мавританії, Сенегалі, Лесото. Африканське тваринництво — малопродуктивне і низькотоварне. Його матеріальна база слабка. Найкраще воно розвинуте на півночі Африки.
Транспорт. За колоніальних часів розвивався в основному морський і залізничний транспорт. Є певні досягнення в розвитку автомобільного та авіатранспорту, але до утворення сучасної транспортної мережі Африці йти ще дуже довго.
Зовнішня торгівля. Як уже зазначалося, Африка є постачальником на світовий ринок продукції гірничорудної промисловості. Африканські країни експортують у великих кількостях також плоди цитрусових, виноградні вина, тютюн, тропічну деревину. Імпортує Африка різноманітну промислову продукцію, продовольство, нафту і нафтопродукти.
Африканські країни все більше пізнають Україну. Розширюються зовнішньоекономічні зв'язки. В цілому торговельн сальдо України з країнами Африки позитивне. Більшість країн континенту (31) підтримують з нашою державою постійні торговельно-економічні та науково-технічні зв'язки. Основні торгові партнери України в Африці — Єгипет, Ліберія, Гвінея і Марокко.
Регіони. Північна Африка. Загальна площа цього регіону — близько 10 млн км2. Чисельність населення — понад 200 млн. Майже вся економіка зосереджена у прибережній смузі. Тут знаходяться як промислові підприємства, так і зони субтропічного землеробства. У південній частині регіону землеробство можливе лише в пустельних оазисах. Головною споживчою і торговою культурою пустельних районів є фінікова пальма. В алжирській та лівійській Сахарі добувають нафту. Майже все населення Північної Африки розмовляє арабською мовою. Панівна релігія — іслам.
Тропічна Африка. Загальна площа регіону — близько 20 млн км2, а чисельність населення — понад 600 млн. Тропічна Африка — найменш урбанізований регіон земної кулі. Переважна частина населення належить до екваторіальної раси. Жителі розмовляють мовами сім'ї банту. Поширена також мова суахілі, на Мадагаскарі — австронезійські мови.
Тропічна Африка — економічно найбільш відсталий регіон земної кулі. Тут є лише один район гірничорудної промисловості — "мідний пояс" Замбії та Демократичної Республіки Конго. Переважає примітивне сільське господарство споживчого спрямування (вирощують маніок, ямс, батат, просо, сорго, кукурудзу, банани, овочі). Є райони товарного рослинництва, де культивують какао, каву, арахіс, гевею, олійну пальму, чай, спеції.
Стрімко погіршується якість навколишнього середовища (наступ пустелі, знеліснення, збіднення флори і фауни).
Південно-Африканська Республіка (ПАР). Вважається єдиною на континенті економічно розвиненою країною. На ЇЇ частку припадає 2/3 усієї промислової продукції, 4/5 виплавки сталі Африки. Розвивається атомна енергетика. Країна багата на мінеральні ресурси — алмази, золото, платину, залізну руду, уран, вугілля, природний газ. Золото та інші метали становлять основу експорту. Працюють металообробні, машинобудівні, харчові та хімічні підприємства. Розвинена воєнна промисловість. Є як землеробство, так і тваринництво. Вирощують зернові, цукроносії, фрукти.
Тривалий час уряд білої меншості проводив політику апартеїду (тобто "відокремленого розвитку рас"). ООН наклала на ПАР ембарго на торгівлю та спортивні зв'язки. Після того як у ПАР відбулися політичні зміни і стався безкровний прихід до влади чорношкірих, у 1991-1992 рр. згадані санкції було скасовано. Економічне становище ПАР не можна вважати благополучним: зберігається безробіття серед чорношкірих, їх рівень життя залишається низьким. На стані економіки позначилися загальносвітові кризові явища.
ПАР визнала незалежну Україну 14 лютого 1992 р. Дипломатичні відносини між нашими країнами було встановлено 16 березня 1993 р. Обсяг зовнішньоторговельних зв'язків перевищує 100 млн доларів США і має позитивне сальдо для України.

Країни Австралії та Океанії

Австралія — єдина країна світу, яка займає територію цілого континенту. Це формально конституційна монархія, а фактично парламентська республіка. В адміністративному відношенні поділяється на 6 самоуправних штатів і 2 території. Офіційна назва країни — Австралійський Союз. Глава держави — королева (король) Великобританії, яку (якого) представляє Генеральний правитель (нагадаємо, що в нас цю посаду неправильно називають "генерал-губернатор"). Законодавчий орган — двопалатний парламент (Палата представників і Сенат).
Природно-ресурсний потенціал. Австралію омивають два океани — Індійський і Тихий. Схід країни займає невисокий Великий Вододільний хребет (найвища його вершина —гора Косцюшко має висоту лише 2230 м). Середня частина Австралії — це низовина. Західна частина — плоскогір'я висотою 400-500 м, хребти і столові гори.
На двох третинах Австралії панує клімат пустель і напівпустель. Середні температури найхолоднішого місяця — липня (на материку, як ви пам'ятаєте, у цей час зима) — коливаються в межах 12—20 градусів тепла, а найтеплішого — січня — від 20 до ЗО і більше градусів тепла. Опадів на сході Австралії буває до 1500 мм, а на заході — 250-300 мм. Сніг узимку можна побачити лише на острові Тасманія та на горі Косцюшко.
В Австралії 60 % території належать до безстічних районів. Найповноводніша річка — Муррей, найдовша — Дарлінг. Басейн Муррею — Дарлінгу є найбільшим водозбірним басейном країни.
Австралія багата на підземні води. їх запаси роззосереджуються на 40 % території, що значно спрощує проблему водопостачання, зокрема для потреб тваринництва. У більшості австралійських річок вода є лише в період випадання дощів. Потім річки пересихають чи перетворюються на ланцюжки озер. Такі річки називають "кріки".
Внутрішня частина Австралії зайнята пустелями і напівпустелями.
Найродючіші ґрунти зосереджені на узбережних східних рівнинах та на південному заході Австралії.
Енергетичні ресурси представлені високоякісним кам'яним вугіллям, нафтою, природним газом та ураном. Вони становлять близько 20 % усіх світових запасів.
Населення. Близько 80 % населення країни — це нащадки переселенців із Британських островів: англійців, шотландців, ірландців, які утворили англо-австралійську націю. Решта — переважно емігранти. Аборигенів лишилося не більше 1,5 %. Є українська діаспора — понад 30 тис. чол.; вона дуже згуртована і досить впливова. Серед віруючих приблизно порівну католиків, протестантів і англіканців, є МУ" сульмани та іудаїсти.
Населення розміщене вкрай нерівномірно: майже 90 % його живе всього на 5 % площі країни.
Більшість населення зайнято у сфері послуг (понад 50 %) і в промисловості (30 %). У сільському господарстві працює лише 5 %. Рівень урбанізації досить високий: 86 % населення мешкає в містах. Найбільшими з них є Сідней, Мельбурн, Перш, Брісбен, Аделаїда.
Господарство. Промисловість.Австралія — високороз-винена індустріально-аграрна країна. Добувають залізну руду (понад 100 млн т на рік), боксити, алюміній, рутил, вісмут, свинець, цинк, нікель, уран, вольфрам, золото, срібло, кам'яне і буре вугілля, нафту, природний газ.
В Австралії розвинута чорна і кольорова металургія. Рафінують мідь, цинк, алюміній. Власна сира нафта задовольняє 70 % потреб країни. Частково Австралія навіть експортує нафту. Є підприємства нафтопереробної та нафтохімічної галузей промисловості. Порівняно добре розвинене машинобудування (електротехнічні й радіоелектронні вироби, верстати і локомотиви). Продукція обробної промисловості реалізується переважно на внутрішньому ринку. її якість нижча від аналогічної експортної продукції інших розвинених країн, а тому на зовнішніх ринках не витримує конкуренції, зокрема зі своїми азійськими сусідами.
Хімічна промисловість Австралії виробляє сірчану кислоту, суперфосфат, синтетичний каучук і пластмаси.
Добре розвинена харчова промисловість, значна частина продукції якої направляється на експорт. Сільське господарство. У ньому зайнято 5 % праце здатного населення. Сільськогосподарські угіддя займають приблизно дві третини площі Австралії. Вони періодично по терпають від посухи. Абсолютна більшість сільськогосподарських угідь використовується для потреб тваринництва, т вони є луками і пасовищами.
Близько двох третин вартості продукції сільського господарства Австралії забезпечує тваринництво. У жодній країн світу немає так багато овець, як в Австралії. їх там приблизно 170 млн голів, тобто на одного австралійця припадає 9 овець. Настриг вовни перевищує 1 млн т на рік. Серед поголів'я овець переважають мериносні породи. Виробництво м'яса досягає 3 млн т на рік.
Орні землі займають тільки 6 % території Австралії. Половина цієї площі відводиться під пшеницю. її збирають майже по тонні на душу населення, і тому Австралію вважають світовим виробником пшениці. Вирощують також плоди та ягоди; є виноградники.
Австралія є відомим у світі виноробом. Цукру виробляється 5 млн т на рік.
Розвинуто морське рибальство. Найкращою рибою для австралійця є тунець.
Транспорт. Довжина залізничної мережі Австралії перевищує 57 тис. км, автошляхової — 300 тис. км. Австралія майже не має свого морського торговельного флоту, хоча в країні багато портів, основними з яких є Сідней і Мельбурн. Авіаційний транспорт використовується як для внутрішніх, так і для зовнішніх сполучень. Практично відсутній в Австралії внутрішній водний транспорт (через природні чинники).
Зовнішня торгівля. Туризм. Австралія є найбільшим у світі експортером залізної руди й алюмінію. Жодна з країн не експортує стільки телятини, як Австралія. За межі країни відправляється також велика кількість вовни, пшениці, масла, сиру, руд кольорових металів, вугілля та ін. Структура експорту така: сировина та енергоносії — 40 %, товари сільськогосподарського походження — 30 %, продукція обробної промисловості — 20 %.
Основні статті імпорту Австралії — машини, обладнання та інші готові вироби.
Головними торговельними партнерами Австралії є США та Японія (до них експортується переважно сировина), а також Нова Зеландія і країни Європейського Союзу.
Важливе значення має міжнародний туризм.
Австралійський Союз визнав незалежну Україну 26 грудня 1991 р. Тоді ж було встановлено дипломатичні відносини між нашими країнами. Обсяг зовнішньоторговельних зв'язків коливається з року в рік у межах 15-20 млн доларів США.
Океанія — це острови, розташовані в центральній і південній частинах Тихого океану. На півночі її обмежує Північний тропік, а на півдні — південне узбережжя Нової Зеландії. Зарубіжні географи до Океанії часто відносять і Австралію. Ми ж розглядаємо її окремо.
За особливостями природи й населення острови Океанії звичайно поділяють на три основні групи: Мікронезію, Меланезію і Полінезію. До Мікронезії належать острови західної частини Тихого океану: Каролінські, Маршаллові, Науру, Гілберта та ін. Меланезія розташована в південно-західній частині океану і включає найбільші острови Океанії — Нову Гвінею, Соломонові, архіпелаг Бісмарка, Нову Каледонію, Нові Гебриди та ін. Полінезію утворюють острови середньої частини океану — Тонга, Самоа, Кука, Маркізькі, Товариства, Пасхи, Туамоту та багато інших. До цієї групи відносять і Гавайські острови, які належать США.
Природно-ресурсний потенціал. Острови Океанії мають переважно вулканічне або коралове походження. Вулканічні — підвищені, коралові — низовинні. Найвища точка Океанії — гора Кука (3764 м) у Новій Зеландії (острів Південний).
Із корисних копалин найбільше значення мають руди нікелю, хрому, фосфорити, нафта. Є також золото і срібло. У Цілому на природні ресурси острови бідні.
Клімат океанічний (субекваторіальний та екваторіальний), а на південних островах — субтропічний і помірний. Випадає від 1000 до 10000 мм опадів на рік. Рослинність — вологі тропічні ліси, савани та луки. Основні рослинні види: пальми, бамбуки, деревоподібні папоротники, з культурних — кокосові й сагові пальми, хлібне дерево, манго, папайя (динне дерево), цукрова тростина. Тваринний світ бідний.
Населення. На відміну від Австралії, в Океанії більшість населення — корінні жителі (аборигени). Аборигенами вважаються папуаси і полінезійці. Серед неєвропейського населення — індіанці, малайці та ін.
Господарство. Економіка Океанії розвинута слабо, рівень життя місцевого населення низький. Країни регіону переважно бідні. Лише Науру виділяється своїми природними ресурсами, які й створили основу багатства громадян цієї країни. Для решти світу країни Океанії становлять інтерес з огляду на їх туристичне, стратегічне і транспортно-комунікаційне значення.
Господарство країн регіону перебуває в тісній залежності від колишніх і нинішніх метрополій. Його характер і структура склалися під впливом розташування в екваторіальних і тропічних широтах та ізольованості від решти світу. Переважають тропічне землеробство і рибальство. Вирощують кокосові пальми, коренеплоди (ямс, таро, маніок), цукрову тростину, хлібне дерево, банани, овочі та фрукти. Розводять свиней, велику рогату худобу й кіз. У деяких країнах, наприклад у Папуа-Новій Гвінеї, добувають мідь і золото, а в Новій Каледонії — нікель.
Єдиною розвиненою країною регіону є Нова Зеландія. Це колишня колонія Великобританії, яка перевищує за площею саму метрополію. З розрахунку на душу населення вона з надлишком забезпечена земельними ресурсами. Гідний рівень життя населення Нової Зеландії досягається високою продуктивністю праці, використанням новітніх досягнень світової науки і технологій. При цьому країна має аграрно-сировинну спеціалізацію економіки. Обробляється 14 % площі країни. Пасовища займають 48 % території.
В аграрному секторі зайнято 10 % населення країни. Основа сільського господарства — м'ясо-молочне тваринництво та вівчарство. Сільськогосподарська галузь Нової Зеландії забезпечує 25 % світового ринку молочної продукції. Займаються також оленярством і свинарством. Вирощують переважно кормові культури, а також пшеницю, овес, ячмінь, фрукти ківі, яблука. Молочне тваринництво в основному концентрується на Північному острові, а вирощування зернових — на Південному. Важливу роль відіграє рибальство.
У промисловому секторі Нової Зеландії зайнято 25 % самодіяльного населення. Головні галузі промисловості — харчова і легка. Є підприємства гірничодобувної, целюлозно-паперової, хімічної промисловості, чорної і кольорової металургії, машинобудування. Електроенергія виробляється переважно на гідростанціях і широко використовується при виготовленні алюмінію. Є й гідротермальні електростанції.
Транспорт. Протяжність залізниць — 4 тис. км, автошляхів — понад 90 тис. км. Основну роль у зовнішньоторговельних перевезеннях відіграє морський транспорт. Авіатранспорт використовується як на міжнародних, так і на внутрішніх лініях.
Зовнішня торгівля. Туризм. Основними експортними товарами Нової Зеландії є м'ясо, масло, вовна, сир. Країна належить до найбільших у світі експортерів цих товарів: вона посідає перше місце за експортом вершкового масла, друге — вовни і третє — сиру та м'яса. Важливим експортним товаром є також фрукти, риба, деревина. Частка сільськогосподарські продукції в експорті значно перевищує частку промислових товарів.
Міжнародний туризм — також надійне джерело валютних надходжень.
Нова Зеландія імпортує продукцію машинобудування, обладнання, транспортні засоби. Частка цих трьох груп товарів становить 40 % вартості імпорту. Крім них, країна довозить нафту, залізо, сталь, бавовняні вироби, бензин, папір, хімікати, гуму та інші товари.
Основні зовнішньоторговельні партнери — Японія, США, Великобританія, Австралія. На країни Азійсько-Тихоокеан-
ського регіону припадає 1/3 експорту Нової Зеландії.
Через віддаленість від України торговельно-економічні відносини між країнами Океанії та нашою державою практично відсутні. Дипломатичні відносини Україна встановила з Новою Зеландією та Республікою Маршаллові Острови. Нерегулярні торговельні контакти протягом року відбуваються з 5-7 країнами регіону. Вони отримують з України переважно продукцію важкого машинобудування та хімічної промисловості.

Джерела інформації:
1.Пестушко В.Ю., Уварова Г.Ш. Географія: Підруч. для 10 кл. загальноосвіт. навч. закл.: Рівень стандарту, академічний рівень. - К.: Генеза, 2010. - 304 с.: іл.
2. Масляк П.О., Дахно І.І. Економічна і соціальна географія світу: Підручник для 10 кл. загальноосвіт. навч.закл./ За ред. П.О.Масляка. - К.: Вежа, 2003. - 280 с.: іл.
3. Топузов О.М., Тименко Л.В. Економічна і соціальна географія світу: Підруч. для 10 кл. загальноосвіт. навч. закладів. - К.: Зодіак-ЕКО, 2005. - 208 с.: іл.

Останні матеріали розділу "Суспільна географія"

Чернівецька суспільно-географічна школа

Географічні дослідження у Чернівецькому університеті започатковано у 1876/77 навчальному році, тобто...

Одеська суспільно-географічна школа

В місті Одеса становлення і розвиток географічних і геологічних наук та підготовка фахівців за цими ...

Геополітичний напрямок у географії

Вперше термін "геополітика" був введений Рудольфом Челленом у 1899 році. За визначенням Че...

Зародження німецької суспільно-географічної школи

Від початку формування національних географічних шкіл і до Першої світової війни німецька географічн...

Районологія у французькій географічній школі

Проблема вибору концепцій районування постала ще наприкінці ХІХ століття перед Відалем де ля Блашем ...

Французька суспільно-географічна школа. Географія людини

Всебічний розвиток суспільної географії у Франції почався у ХIХ столітті, як у Німеччині, але з запі...

Французька геополітична школа

Засновником французької геополітичної школи вважається Поль Відаль де ля Блаш (famousgeographers/31-...

Географічна наука