Увійти  \/  Зареєструватися  \/ 

Вхід на сайт

Зареєструватися

Введене Вами ім'я недійсне.
Будь-ласка, введіть допустиме ім'я користувача. Без пробілів, у всякому випадку 2 , НЕ повинно бути символів: < > " ' % ; ( ) &
Пароль недійсний.
Ваші паролі не збігаються. Будь-ласка, введіть Ваш пароль в поле пароля та повторно введіть його в полі підтвердження.
Недійсна адреса електронної пошти
Адреси електронної пошти не збігаються. Будь-ласка, введіть Вашу адресу електронної пошти в поле адреси електронної пошти та повторно введіть адресу у полі підтвердження.
* * Обов'язкове поле

Географія паливно-енергетичного комплексу світу

Паливна промисловість

Нафтодобувна промисловість. Нафту нині добувають майже у вісімдесяти країнах світу. Найбільше її добуває Росія, друге місце посідає США, третє — Саудівська Аравія. У Західній Європі основним виробником нафти стала Великобританія — близько 100 млн т щороку. її добувають з-під дна Північного моря.
На країни, що розвиваються, припадає 4/5 покладів нафти та половина її видобутку. Ці країни є основними постачальниками нафти на світовому ринку, на якому щороку реалізується понад 1 млрд т нафти-сирцю і, крім того, значна кількість нафтопродуктів (бензин, гас, мазут та ін.). Найбільшими експортерами нафти є країни Близького і Середнього Сходу. Вони забезпечують приблизно 2/3 світового експорту цього продукту. Багато держав регіону входять до Організації країн-експортерів нафти (ОПЕК), яку було створено в 1960 р. Велетенські танкери і трубопроводи розв'язали проблему транспортування нафти.
Нині нафти експортується поки що більше, ніж нафтопродуктів, але частка останніх постійно зростає.

Газодобувна промисловість. Як правило, вона добре розвинена в тих країнах, що мають і розвинену нафтодобувну промисловість. Проте є й винятки. Наприклад, великі газодобувні країни — Канада, Туркменистан, Нідерланди, Узбекистан — не мають такого ж статусу стосовно видобування нафти. Приблизно шоста частина газу, що добувається, стає продуктом міжнародної торгівлі. Головними експортерами газу є Росія, Туркменистан, Канада, Алжир, Нідерланди, Індонезія. Найбільше газу імпортують Японія, Німеччина, Франція, Італія, США. Газ експортують або трубопроводами, або танкерами-метановозами. Ці морські судна перевозять газ у зрідженому стані.

Вугільна промисловість. Щороку 60 країн світу добувають близько 5 млрд т вугілля. Перша десятка цих країн (Китай, Росія та ін.) добуває 75 % усього вугілля. Вугілля добувають переважно в промислово розвинених країнах, а не в державах "третього світу", як це притаманно нафтодобувній галузі. До міжнародної торгівлі потрапляє незначна частка видобутого вугілля — менше 10 %. Це означає, що країни видобувають вугілля переважно для власних потреб, а не для торгівлі.
Тривалий час головним експортером вугілля були США. У 1980-х роках їх випередила Австралія. З'явилися велетенські суховантажні судна для перевезення вугілля на великі відстані. Деякі колишні країни — експортери вугілля перетворилися в його імпортерів (наприклад, Німеччина, Великобританія). Збільшується експорт вугілля з країн, що розвиваються, насамперед з Індії, Венесуели, Колумбії. Найбільший імпортер вугілля — Японія.

Енергетика

Особливе місце в промисловості належить енергетиці. Енергетика складається з двох великих галузей - паливної й електроенергетики. Як вам відомо з попередніх курсів географії, паливна енергетика у свою чергу об'єднує в собі сукупність галузей, які видобувають і переробляють різні види паливно-енергетичних ресурсів. Загалом центри паливної промисловості збігаються з місцями розміщення паливних корисних копалин та їх видобутку.

Електроенергетика разом з машинобудуванням є своєрідним фундаментом глобальної економіки. Виробництво електричної енергії є опосередкованим показником потужності економічного потенціалу країни. Лідирують тут США (близько 4,7 трлн кВт • год), Китай (понад 1,5 трлн кВт • год), Японія (900 млрд кВт • год) і Росія (близько 800 млрд кВт • год).

Як вам відомо, електроенергія виробляється різними типами станцій. Нині основну частку електроенергії виробляють теплові електростанції (ТЕС) — понад 60 %. Друге місце в структурі виробництва електроенергії у світі посідають гідроелектростанції (ГЕС). Вони забезпечують виробництво п'ятої частини електроенергії. Атомні електростанції (АЕС) посідають третє місце за обсягом світового виробництва електроенергії.

Найменшу собівартість має гідроелектроенергія, але будівництво станції такого типу (ГЕС) потребує величезних одноразових капіталовкладень і затягується на роки. ГЕС бувають найрізноманітнішої потужності — від карликових до велетенських. Розвинені країни освоїли 50 % своїх гідроресурсів, а країни, що розвиваються, — лише 7 %. Відносно низькою собівартістю відрізняється електроенергія атомних електростанцій (АЕС), проте їх спорудження пов'язане з відомим ризиком і не під силу слаборозвинутим країнам. Тому "універсальним" типом електростанцій є традиційні теплові (ТЕС). Адже, попри високу собівартість виробленої ними енергії, їх спорудження є порівняно дешевим. Теплові станції, що розміщуються повсюдно у світі, незалежно від рівня розвитку держави, використовують здавна відомі енергоносії - вугілля, нафту й нафтопродукти, природний газ. Ті ТЕС, які, крім електроенергії, виробляють і тепло для централізованого опалення житлових, адміністративних і виробничих приміщень, називають теплоелектроцентралями (ТЕЦ).
Серед особливостей сучасної світової електроенергетики слід відзначити, зокрема, нарощування потужностей електростанціями, які працюють на вугіллі і приурочені до місць видобутку. Це зумовлено різкими коливаннями цін на світовому ринку нафти, наявністю надійних резервів порівняно дешевого вугілля тощо.
Теплові електростанції, які працюють на вугіллі, користуються достатніми запасами відносно дешевого палива. Однак саме через це паливо ТЕС є забруднювачами атмосфери.
Упродовж останнього періоду спостерігалося зменшення частки електроенергії АЕС в сумарному її виробництві всіма типами станцій. Ця обставина пов'язана як з негативним ставленням громадськості до ядерних програм в енергетиці, що зросло після чорнобильської трагедії, так і з впровадженням енергозберігаючих технологій. У деяких країнах (Швеція, Австрія) були прийняті спеціальні законодавчі акти, що взагалі забороняють спорудження АЕС.
Так само поволі знижувалася в структурі електроенергетичного балансу частка гідравлічних станцій, що пов'язано з поступовим вичерпанням енергетичного потенціалу великих водних артерій індустріально розвинутих країн.

Нетрадиційні джерела енергії. Геотермальні електричні станції(ГТЕС) використовують внутрішнє тепло Землі, їх турбіни рухає пара, що виділяється з води, піднятої з надр. Десята частина електроенергії Нової Зеландії виробляється саме на таких станціях. Є вони також в Італії, США, Ісландії, Японії та деяких інших країнах. У світі почали споруджувати електростанції, що використовують енергію морських припливів і відпливів (наприклад, у Франції). Це припливні електростанції (ПЕС).
Людство знову звернуло увагу на вітер як засіб для приведення в рух роторів вітротурбін. Використання енергії вітру є доцільним, якщо його швидкість на поверхні Землі перевищує 20 км/год. Активно використовують вітрову енергію в Каліфорнії (США). Поки що нинішні вітротурбіни дуже дорогі.
На даному етапі людство все ще використовує мізерну частку енергії Сонця. Протягом трьох хвилин Земля одержує від Сонця таку кількість енергії, яку людство витрачає за цілий рік. Геліоелектростанції масового поширення ще не мають.
Джерелом енергії є також біомаса та висушені на сонці кізяки тварин. Наприклад, у Непалі, Ефіопії й Танзанії близько 90 % спожитої енергії забезпечує біомаса.

Кожна країна віддає перевагу якомусь одному типу електростанцій. Наприклад, у Норвегії, Південно-Африканській Республіці та Польщі будують в основному гідроелектростанції, у Франції — атомні електростанції. Світовими експортерами електроенергії є Росія, Україна, Угорщина, Франція. Основні імпортери електроенергії — США, Італія, Нідерланди.

Джерела інформації:
1.Пестушко В.Ю., Уварова Г.Ш. Географія: Підруч. для 10 кл. загальноосвіт. навч. закл.: Рівень стандарту, академічний рівень. - К.: Генеза, 2010. - 304 с.: іл.
2. Масляк П.О., Дахно І.І. Економічна і соціальна географія світу: Підручник для 10 кл. загальноосвіт. навч.закл./ За ред. П.О.Масляка. - К.: Вежа, 2003. - 280 с.: іл.
3. Топузов О.М., Тименко Л.В. Економічна і соціальна географія світу: Підруч. для 10 кл. загальноосвіт. навч. закладів. - К.: Зодіак-ЕКО, 2005. - 208 с.: іл.

Останні матеріали розділу "Суспільна географія"

Чернівецька суспільно-географічна школа

Географічні дослідження у Чернівецькому університеті започатковано у 1876/77 навчальному році, тобто...

Одеська суспільно-географічна школа

В місті Одеса становлення і розвиток географічних і геологічних наук та підготовка фахівців за цими ...

Геополітичний напрямок у географії

Вперше термін "геополітика" був введений Рудольфом Челленом у 1899 році. За визначенням Че...

Зародження німецької суспільно-географічної школи

Від початку формування національних географічних шкіл і до Першої світової війни німецька географічн...

Районологія у французькій географічній школі

Проблема вибору концепцій районування постала ще наприкінці ХІХ століття перед Відалем де ля Блашем ...

Французька суспільно-географічна школа. Географія людини

Всебічний розвиток суспільної географії у Франції почався у ХIХ столітті, як у Німеччині, але з запі...

Французька геополітична школа

Засновником французької геополітичної школи вважається Поль Відаль де ля Блаш (famousgeographers/31-...

Географічна наука