Увійти  \/  Зареєструватися  \/ 

Вхід на сайт

Зареєструватися

Введене Вами ім'я недійсне.
Будь-ласка, введіть допустиме ім'я користувача. Без пробілів, у всякому випадку 2 , НЕ повинно бути символів: < > " ' % ; ( ) &
Пароль недійсний.
Ваші паролі не збігаються. Будь-ласка, введіть Ваш пароль в поле пароля та повторно введіть його в полі підтвердження.
Недійсна адреса електронної пошти
Адреси електронної пошти не збігаються. Будь-ласка, введіть Вашу адресу електронної пошти в поле адреси електронної пошти та повторно введіть адресу у полі підтвердження.
* * Обов'язкове поле

Загальна характеристика світового господарства

Світове господарство... Воно, наче мозаїчна картина, викладена багатьма десятками господарств окремих регіонів і країн. Кожне з них має свій "колір", тобто свої особливості. І кожний такий "колір", визначений певними умовами та наявністю ресурсів, є важливим. Вилучення будь-якого з них збіднює загальну картину світового господарства. Але разом з тим жодне господарство окремої території або держави є неповноцінним, а подекуди й просто неможливим.
Причин виникнення цього феномену - господарства, хазяїном якого є все Людство, - щонайменше дві. Одна з них - неоднорідність розподілу по планеті необхідних природних ресурсів і умов господарювання. Інша випливає з першої і визначається як міжнародний географічний поділ праці - спеціалізація окремих країн і територій на виробництві та експорті певних товарів і послуг.

Світове господарство та міжнародний поділ праці

З курсу географії 9-го класу вам відомо, що існує географічний поділ праці. Йдеться про спеціалізацію окремих територій на виробництві товарів і послуг та обмін ними. Причиною такої спеціалізації є нерівномірний розподіл природних ресурсів по території Землі, неоднакова кваліфікація трудових ресурсів та різний попит на певні товари і послуги в тих чи інших куточках планети.
Якщо географічний поділ відбувається між територіями або підприємствами однієї держави і відповідно обмежений її кордонами, то формується національне господарство. Проте наявність політичних кордонів зовсім не означає, що окреме національне господарство функціонує ізольовано. Національне господарство будь-якої держави так чи інакше взаємопов'язане з національними господарствами інших держав через економічні, політичні та інші зв'язки.
Такі зв'язки є взаємовигідними, оскільки навіть наймогутніша держава не виробляє увесь асортимент необхідних її населенню товарів і послуг потрібної кількості і якості. Вона спеціалізується лише на тих товарах і послугах, для виробництва яких має кращі умови (зазнаючи менших затрат) порівняно з іншими країнами світу. Так само робить кожна держава світу. Отже, має місце міжнародний поділ праці - спеціалізація держав на виробництві певних товарів і послуг та обмін ними. Завдяки такому обміну і сформувалося світове господарство - глобальна система національних господарств, взаємопов'язаних різними формами міжнародних економічних та інших зв'язків.

Етапи формування світового господарства

Уся історія світового господарства нагадує історію життя людини, що має свою "юність", "молодість" і "зрілість". Передумови зародження світового господарства склалися приблизно 10 тис. років тому, коли людина з простого споживача перетворилася на виробника. Головну роль тоді, в "юності" світового господарства, відігравало сільське господарство. Саме тому цей етап і одержав назву аграрного. Під час аграрного етапу виникли перші осередки землеробства і почало розвиватися тваринництво. Упродовж кількох тисяч років усе нові й нові види тварин і рослин "приручалися", тобто одомашнювалися людиною. Водночас неухильно зростали площі сільськогосподарських земель.

Поступово сільське господарство ставало багатогалузевим і потребувало нових знарядь праці. Тому одночасно з розвитком сільського господарства відбувалося становлення ремесел, що супроводжувалося вилученням з природи ресурсів у мінімальній кількості. Розвиток сільського господарства і ремесел сприяв виникненню торгівлі. На території України археологи знаходять вироби, виготовлені задовго до нашої ери за тисячі кілометрів від неї. Виникли постійно діючі торговельні шляхи, наприклад "шовковий шлях", відродити який роблять спробу в наші дні. По Дніпру пролягав шлях "з варяг у греки", тобто зі Скандинавії до Візантії. Сильний поштовх розвитку світового господарства дала епоха великих географічних відкриттів; Тисячі вітрильних суден почали тоді плавати всіма океанами світу, перевозячи товари й сировину. Однак попри це національні господарства аграрного періоду були дуже слабо пов'язані одне з іншим. Отже, справжнього цілісного світового господарства не існувало.

Наступний, "молодіжний", етап розвитку світового господарства одержав назву індустріального. Адже він був ознаменований появою потужної промисловості (з лат. - індустрія, тобто діяльність) - передусім електроенергетики, машинобудування і хімічного виробництва. Це, зокрема, вимагало інтенсивного використання різноманітних природних ресурсів, а також значних інвестицій капіталу з більш розвинутих країн.
Бурхливий розвиток обробної промисловості, транспорту і водночас подальше удосконалення сільськогосподарського виробництва дало змогу збільшити обсяги виробництва. Це, у свою чергу, сприяло поширенню збуту продукції й укріпленню міжнародних економічних зв'язків. З другої половини XX ст. відбулося різке зростання масштабів і поглиблення зв'язків між державами, що й сформували по-справжньому світове господарство.
У результаті географічного поділу праці в країнах світу формуються галузі міжнародної спеціалізації. Такі галузі значною мірою орієнтовані на експорт своєї продукції. Саме вони визначають обличчя країни в міжнародному географічному поділі праці. Якщо в уяві спливає Канада, то одночасно спадає на думку, що саме канадські фермери (у тому числі й українського походження) є відомими у світі експортерами зерна. Куба для багатьох людей світу асоціюється з поняттями "цукор", "цукрова тростина", "гаванський ром" і "кубинські сигари".

Нині ми є свідками "зрілого" етапу світового господарства, який одержав назву постіндустріального. Адже дедалі більшу роль тепер починає відігравати не промислове виробництво, а сфера послуг, наука і освіта. Як наслідок, корпорації починають поступатися головним місцем університетам, а бізнесмени - ученим і професійним фахівцям. У 1980-х роках концепція "постіндустріального суспільства" отримує подальший розвиток у теорії "інформаційного суспільства", у якій відбито зростання значення в житті суспільства інформації.
В основі усіх змін, що відбувалися і відбуваються у світовому господарстві, лежить міжнародний поділ праці.

Сучасні тенденції в міжнародному поділі праці

Сучасний міжнародний поділ праці і відповідно світове господарство мають свої відмінні особливості. Загалом можна відзначити кілька основних тенденцій, що характеризують структуру і форми сучасного міжнародного поділу праці. Передовсім слід зауважити, що відбувається зміщення від традиційних у бік наукоємних і технологічно складних виробництв. Наприклад, виробництво авіаційної техніки, телекомунікаційного обладнання, верстатів з числовим керуванням, мікросхем тощо. Такий вибір зумовлений оновленням світової економіки в результаті науково-технічної революції (НТР) і, як наслідок, витісненням зі світового ринку застарілої техніки та обладнання.

Також спостерігається тенденція переходу від готових виробів до напівпродуктів, деталей і операцій. Вона проявляється у тому, що окремі країни почали спеціалізуватися не лише на випуску готової продукції, а й на виробництві окремих її частин. Так, наприклад, окремі деталі і вузли західноєвропейських аеробусів (літаків) виробляють у різних містах Великої Британії, Німеччини, Нідерландів, Франції, а також в Іспанії. Подібне спостерігається й у виробництві продукції американської корпорації "Дженерал Моторс". Вона має свої представництва в Північній і Південній Америці, Західній Європі і Тихоокеанському регіоні. У кожному з цих регіонів обрана "базова" країна, в якій підприємства виробляють усі необхідні деталі і вузли для збиральних заводів, що розташовані в сусідніх країнах.

Ще одна характерна особливість - зміна розподілу виробничих операцій. У минулому за межі національних господарств виходили для продажу готової продукції або для закупівлі необхідної сировини. Увесь же виробничий процес був прив'язаний до одного конкретного географічного місця і часто навіть до одного підприємства. А тепер же окремі технологічні стадії виробництва товару або послуги можуть бути розподілені між різними виробниками, які розташовані в різних країнах. Прикладом може бути американська металургійна компанія АЛКО, друга у світі за виробництвом алюмінію. Видобуток сировини АЛКО здійснює за кордоном, виплавку алюмінію - там, де є дешева енергія, а прокат та інша готова продукція виготовляється в США, у районі споживання. Загалом же АЛКО здійснює свою діяльність у понад 40 країнах світу.
Нарешті, слід зазначити, що в наш час уповільнені темпи зростання торгівлі сировиною, енергоресурсами, продовольством. Водночас розширюється обмін послугами, інформацією, патентами, ліцензіями, науково-технічною документацією тощо.

Зважаючи на сказане, визначення розвитку світової торгівлі лише через продукти матеріального виробництва вже не може бути надійним критерієм загального стану міжнародного розподілу праці. Сама ж зовнішня торгівля нині стає більш залежною від транснаціональних компаній (ТНК), які належать одразу кільком країнам. Вплив і масштаби діяльності ТНК стрімко зростають. Нині їх налічують понад 65 тис, у той час як на початку 1970-х років налічували лише близько 7 тис. ТНК контролюють близько 50 % світового промислового виробництва і 65 % міжнародної торгівлі. До сфери діяльності ТНК залучено близько 850 тис. дочірніх компаній і відділень за кордоном. На підприємствах ТНК працює величезна армія працівників, які щороку виробляють продукцію на суму понад 6 трлн дол. Світова економічна могутність сконцентрована в руках 100 найбільших ТНК, на які припадає 22 % світових продаж. Чистий прибуток будь-якої з найбільших ТНК можна співвіднести з річним бюджетом України. При цьому попри те, що 2/3 обсягу виробництва ТНК припадає на країни, де розміщені їхні філіали, основні прибутки надходять в країни базування ТНК. Це передусім США, Японія, Німеччина і Франція.

Сучасний стан світового господарства

За визнанням ООН, світове господарство нині зазнає найважчої з часів Другої світової війни фінансово-економічної кризи. До кризи, в період 2004-2007 рр., темпи зростання світового валового продукту (СВП) становили майже 4 % щорічно. У 2008 р. СВП зріс лише приблизно на 2 %, а за результатами 2009 р. уперше за останні майже 65 років скоротився на 2,2 %.
Нині світова економіка знаходиться в процесі відновлення. Після різкого глобального спаду в кінці 2008 - на початку 2009 р. дедалі більше країн відзначають зростання ВВП. Але відновлення світової економіки відбувається повільними темпами, має нерівномірний характер, а умови для її стійкого зростання усе ще нестабільні.
У розвинутих країнах економічний спад особливо різкий. Серед причин - падіння попиту на дорогу продукцію, перш за все на автомобілі, інформаційні технології і устаткування. Крім того, спостерігається зниження попиту на різні види товарів, що спричинило різке скорочення обсягу експорту. Звідси сильно впали прибутки компаній, погіршало фінансове положення, почав зростати рівень безробіття, знизився рівень добробуту домашніх господарств і скоротився внутрішній попит.
Серйозно постраждала від кризи економіка країн Західної Європи. За прогнозами, максимум, на що слід розраховувати країнам Європейського Союзу, - це поступова стабілізація економіки і вихід на практично нульові темпи зростання ВВП в 2010 р.
Відновлення економіки відбувається нерівномірно серед країн, що розвиваються, і країн з перехідною економікою. У країнах, що розвиваються, очікується швидший підйом виробництва, з прогнозованими темпами зростання в 5,3 % у 2010 р. Щоправда, це нижче за докризовий рівень у 7 % за рік. Перехідні економіки, як очікується, зазнаватимуть слабкого зростання в 1,6 % в 2010 р. після глибокого спаду в 6,5 % у 2009 р.
Через фінансово-економічну кризу в усьому світі різко зменшився обсяг торгівлі. За 2009 р. він скоротився майже на 13 %. У 2010 р. за умови помірного відновлення світового виробництва прогнозується невелике зростання обсягу світової торгівлі на 5 %. Значно знизилися і ціни на сировину. Це посилило негативні наслідки для багатьох країн, що розвиваються. Адже чимало з них залежать від експорту сировини. Серед експортерів сировини від стрімкого падіння цін на світових ринках найбільше страждають країни з низьким рівнем доходу, оскільки сировина становить в середньому 70 % загального обсягу їх експорту, а відповідні доходи - значну частку державних надходжень.
Через кризу в більшості країн зростає кількість безробітних. їхня чисельність більш ніж подвоїлася в США з грудня 2007 р. Рівень безробіття помітно підвищився також у країнах Єврозони і в Японії. Реальна ситуація навіть гірша, оскільки офіційний рівень безробіття не враховує осіб, які перестали шукати роботу, втративши надію її знайти. Рівень безробіття також підвищився в країнах, що розвиваються, та країнах з перехідною економікою, зокрема в Південно-Східній Європі і в країнах СНД.
Різко погіршилася з кінця 2008 р. економічна ситуація в СНД. Серйозні економічні проблеми посилюють зростаюча соціальна напруженість і політичні безлади, що мають місце в деяких країнах Співдружності.

Науково-технічна революція і світове господарство

Науково-технічна революція (НТР) - глибокі якісні перетворення суспільного виробництва під впливом досягнень науки і техніки. Саме таких перетворень і зазнає сучасне світове господарство від середини XX ст.

Головною і визначальною особливістю НТР є бурхливий розвиток науки, яка стала важливою сферою діяльності. Адже рівень сучасних наукових розробок визначає поступ людства на шляху до розв'язання цілої низки глобальних проблем: екологічної, продовольчої, сировинно-енергетичної та ін.

Нині характерною особливістю науки є перетворення її на безпосередню продуктивну силу. Стрімко розвиваються наукоємні галузі - електроніка, електронно-обчислювальна техніка, робототехніка. На цьому тлі відбувається деяке скорочення традиційних галузей промисловості, як-от: текстильної, вугільної та ін. Отже, за рахунок зростання частки високотехнологічних і наукоємних виробництв відбувається зміна структури виробництва.

Іншою важливою особливістю сучасного господарства є докорінна зміна в технічній базі виробництва. Свідчень цього чимало. Тут і поява ових хімічних матеріалів із заздалегідь заданими властивостями, і відкриття нових джерел енергії (атомної, термоядерної), і широке використання ЕОМ та лазерної техніки тощо.

Крім того, змінюється технологія виробництва. Прикладом цього є впровадження нових технологічних досягнень, як-от біотехнологій і робототехніки. З одного боку, це значно підвищує продуктивність праці, але з іншого - впливає на зменшення зайнятості працездатного населення. Продовжують широко впроваджуватися ресурсозберігаючі техніка і технології, пов'язані з проблемами економії палива і сировини, з використанням вторинної сировини.

Дедалі більшого значення набувають також природоохоронна техніка і технології, які впливають на зменшення шкідливих викидів або їх запобігання на основі використання так званої безвідходної технології (технології мінімальних відходів). Законодавством багатьох країн передбачені жорсткі санкції за забруднення навколишнього середовища. Природоохоронна техніка і технології вимагають додаткових капіталовкладень, на які власники приватних підприємств не завжди погоджуються.

Вплив НТР на територіальну організацію виробництва. До середини XX ст. зазвичай розглядалися такі чинники розміщення виробництва, як наявність сировини, джерела енергії, води, споживача (ринки збуту продукції) і особливості географічного положення або транспортної доступності. Відомо, що їх значення не залишалося сталим, змінюючись залежно від галузі, а також у різні історичні епохи.

Сучасний етап науково-технічної революції вносить суттєві додаткові корективи до ролі зазначених традиційних чинників розміщення не лише в окремих країнах, а й в усьому світі. Різко виявилося тяжіння виробництва до центрів наукових досліджень, що мають у своєму розпорядженні відповідні кадри.
У кінці XX ст. у країнах ЄС, США, Японії розширювалася практика створення науково-промислових комплексів, зокрема їх різновиду - технологічних парків, для виробництва новітньої наукоємної продукції на базі тісних зв'язків з університетськими і науково-дослідними центрами. Типовими прикладами подібних парків є "Ізар Веллі" у Німеччині, що спеціалізується на випуску мікроелектроніки, і аналогічного профілю "Цукуба" в Японії, що виник на базі нового університетського центру поблизу Токіо.

Відомим прикладом тяжіння виробництв до наукових баз та висококваліфікованих трудових ресурсів є також Силіконова долина, що на південь від Сан-Франциско в США. Силіконова долина має ще іншу назву - Кремнієва долина (Silicon Valley), від silicon, англійської назви кремнію - основного елемента, що застосовується при виробництві напівпровідників. У Силіконовій долині найвища у світі концентрація підприємств електронної промисловості. Тут діють понад три тисячі фірм. Сотні з них випускають комп'ютери, близько тисячі спеціалізується на програмному забезпеченні. Тут працюють близько 40 % американських інженерів, зайнятих у сфері інформаційних технологій.

В умовах НТР висока концентрація виробництва нерідко пов'язана з агломераціями та розвинутою інфраструктурою. Прикладом можуть бути потужні промислові регіони високорозвинутих країн, зокрема Рейн-Вестфалія в Німеччині, район Великого Лондона в Англії, мегаполіси США. Усі вони є носіями НТР, оскільки володіють висококваліфікованими кадрами, найсучаснішою виробничою та соціальною інфраструктурою, можливостями комплексної переробки відходів виробництва. У подібних регіонах уміло використовують вигоди кооперування і спеціалізації (так званого ефекту агломерації), мають значні резерви капіталовкладень, що можуть спрямовуватися на природоохоронні заходи тощо.

Помітна також орієнтація виробництва на дешеву робочу силу, особливо невисокої кваліфікації, що є економічно доцільним. Як наслідок, у країни "третього світу" перенесено окремі підприємства легкої промисловості, а також деякі екологічно небезпечні нафтопереробні підприємства і підприємства кольорової металургії. Так, відомо, що Сінгапур або Малайзія зовсім не є світовими "кузнями" науково-технічних кадрів. У цьому випадку йдеться про трудомісткі галузі, що випускають масову продукцію або технологічно складну продукцію філіалами ТНК у країнах з дешевшою робочою силою.

Проте особливо сильно в останні десятиліття зросла роль екологічного чинника в розміщенні господарства, що обмежує можливості нового промислового будівництва в багатьох індустріальних регіонах світу і потребує нових, часом колосальних витрат на підтримку екологічної безпеки.

У сільському господарстві визначальними, як відомо, є природні чинники. Проте в другій половині XX ст. помітно посилилася роль економічних і соціальних чинників. Це проявляється, наприклад, у формуванні приміських сільськогосподарських ареалів довкола великих населених пунктів, у витісненні (особливо в слаборозвинутих країнах) споживчих культур високотоварними і т. ін.

Таким чином, НТР помітно впливає на територіальну структуру світового господарства. До кінця XIX ст. домінував один центр світового господарства - Європа. Потім утворився другий центр - США. У період між двома світовими війнами виникли нові центри світового значення — СРСР і Японія. Після Другої світової війни почали формуватися такі центри світового господарства, як Китай, Індія, група нафтовидобувних країн Швденно-Західної Азії, Канада, Австралія, Бразилія. Наприкінці XX ст. на світову арену вийшли нові індустріальні країни, спочатку "першої хвилі" - Республіка Корея, Сінгапур, Гонконг, Тайвань, а потім і "другої хвилі" - Малайзія, Таїланд, Філіппіни, Індонезія. Як наслідок, на рубежі XX і XXI століть географічна модель світового господарства розглядається як така, що має багато центрів.

Джерела інформації:
1.Пестушко В.Ю., Уварова Г.Ш. Географія: Підруч. для 10 кл. загальноосвіт. навч. закл.: Рівень стандарту, академічний рівень. - К.: Генеза, 2010. - 304 с.: іл.
2. Масляк П.О., Дахно І.І. Економічна і соціальна географія світу: Підручник для 10 кл. загальноосвіт. навч.закл./ За ред. П.О.Масляка. - К.: Вежа, 2003. - 280 с.: іл.
3. Топузов О.М., Тименко Л.В. Економічна і соціальна географія світу: Підруч. для 10 кл. загальноосвіт. навч. закладів. - К.: Зодіак-ЕКО, 2005. - 208 с.: іл.

Останні матеріали розділу "Суспільна географія"

Чернівецька суспільно-географічна школа

Географічні дослідження у Чернівецькому університеті започатковано у 1876/77 навчальному році, тобто...

Одеська суспільно-географічна школа

В місті Одеса становлення і розвиток географічних і геологічних наук та підготовка фахівців за цими ...

Геополітичний напрямок у географії

Вперше термін "геополітика" був введений Рудольфом Челленом у 1899 році. За визначенням Че...

Зародження німецької суспільно-географічної школи

Від початку формування національних географічних шкіл і до Першої світової війни німецька географічн...

Районологія у французькій географічній школі

Проблема вибору концепцій районування постала ще наприкінці ХІХ століття перед Відалем де ля Блашем ...

Французька суспільно-географічна школа. Географія людини

Всебічний розвиток суспільної географії у Франції почався у ХIХ столітті, як у Німеччині, але з запі...

Французька геополітична школа

Засновником французької геополітичної школи вважається Поль Відаль де ля Блаш (famousgeographers/31-...

Географічна наука