Гирлові форми рельєфу

Гирла річок при впадінні їх в океан, море чи озеро, мають різну будову у залежності від характеристик самої річки, геологічної будови пригирлової ділянки суходолу та шельфової частини дна морів та океанів,  рельєфу території, генетичного типу берегової смуги тощо.

Якщо геологічні  та географічні умови сприяють накопиченню річкових наносів у гирловій ділянці русла або у прилягаючій частині водойми, у яку впадає річка, утворюються дельтові форми. Дельта - складена річковими наносами низовина в пониззі річки, прорізана розгалуженою мережею рукавів і проток. Термін "дельта" походить від назви однойменної грецької літери, прописна форма якої нагадує обриси здавна відомої грекам дельти річки Ніл. Дельта складена акумулятивними наносами, які розділяють русло річки на кілька рукавів (іноді зустрічаються дельти і без поділу русла на рукави). Якщо міжрукавні острови складені не акумулятивно-дельтовими відкладами, такі дельти утворилися внаслідок накладання діяльності русла на вже сформований рельєф і носять назву врізаних дельт, або псевдододельт.

Ряд морфологічних форм річкових дельт обумовлений поступовим розвитком дельт у часі. Розглянемо формування висунутих дельт, що видаються у води прилеглої водойми. Так, на першому етапі дельтоутворення обабіч русла починається відкладення зважених у воді частинок із утворенням двох кіс. Посередині русла ще зберігається необхідна швидкість води, тому осадження частинок не відбувається. В результаті русло річки ніби висувається вперед, перебуваючи між двома акумулятивними косами. Це так звана клювовидна дельта, що властива для невеликих річок та ранніх стадій дельтогенезу (дельта річки Тібр в Італії).

У подальшому відбувається фуркація (розділення) русла річки на рукави. Механізм фуркації полягає у наступному: під час паводка на прирусловій ділянці річки дещо вище гирла утворюється донне заглиблення - прируслова яма. Причиною є зростання швидкості течії та повздовжнього похилу поверхні потоку, що сприяє розвитку донної ерозії. Матеріал, винесений з прируслової ями, переносить нижче за течією і відкладається після закінчення пригирлових кіс із утворенням невеликого острівця - осередку. Із даного місця починається розгалуження русла на дві частини, кожна з яких продовжує нарощувати власні пригирлові коси. Такий процес може багатократно повторюватись. Результатом є так звана лопатевидна дельта, або "пташина лапа". Останній термін поширений у англо-американській літературі, а найвідомішим прикладом є дельта Міссісіпі, що й справді нагадує обрисами пташину лапу. За умови багатократної фуркації русла дельта набуває більш згладженої форми, наростаючи більш-менш рівномірно в усіх напрямках. Даний тип дельти називається дрібнолопатевим, або багаторукавним (прикладом є дельта Волги).

Інший тип дельт являють собою дельти виповнення. Вони утворюються тоді, коли річка заповнює власними наносами тектонічну западину, що у рельєфі найчастіше виражена мілководною затокою. Висуненню дельти часто перешкоджає і поточне тектонічне опускання місцевості (так, дельта Амазонки починається на відстані 350 км від океану, проте досі не виходить за межі корінних материкових порід). При цьому відбувається класичне утворення пригирлових кіс внаслідок дії руслових процесів, однак водночас наноси зміщуються уздовж берегової лінії хвильовою діяльністю вод моря або океану. Тому на певній віддалі від країв дельтових рукавів формуються берегові бари, що з часом змикаються з косами та перетворюються у систему паралельних валів. Території між валами та косами перетворюються у пониження, зайняті болотами, озерами, плавнями. Типовими прикладами є дельти Дунаю, Нігера, Муррею, причому зовнішній контур останніх внаслідок потужної припливної діяльності океану має вирівнений характер. Дельта ніби замикається крайовими береговими валами. Це так звана блокована дельта.

За тривалий час свого існування площі дельт можуть досягати значних значень, утворюючи цілі дельтові рівнини. Особливо масштабними виглядають злиття кількох дельтових систем великих річок у єдине ціле. Так, Східно-Китайська рівнина - це великою мірою наслідок злиття дельт Хуанхе та Янцзи, які тисячоліттями наростали і мігрували у меридіональному напрямку. У інших випадках у водойму впадають багато невеликих водотоків з незначними за площею дельтами, але сумарні їх наноси утворюють з часом широку прибережну алювіальну рівнину.

Особливості накопичення дельтового матеріалу дозволяє виділяти дельтові наноси у особливий тип флювіальних відкладів. У будові дельт приймають участь руслові та заплавні відклади, морські відклади, відклади авандельти (підводного схилу дельти), а також лінзи озерних відкладів, еолові відклади дюн тощо. Товщі дельтові відкладів великих річок можуть досягати значних розмірів (до десятків тисяч метрів). У відкладах давніх дельт часто розташовані поклади паливних корисних копалин - нафти та газу. Фації дельт і естуаріїв - підгрупа перехідної групи фацій. Вони утворені косошаруватими пісками і глинами, пачки яких залягають лінзоподібно.

Трапляються і так звані "внутрішні дельти", що виникаютьв умовах посушливого клімату, коли русло річки розгалужується на кілька потоків і губиться у власних акумулятивних відкладах внаслідок просочування води під денну поверхню або (та) інтенсивного випаровування. Відомим прикладом є дельта річки Окаванго на півдні Африки.

У межах дельт часто складається унікальний біогеоценотичний комплекс, особливу мініекосистему, що формується великою мірою завдяки надходженню прісної води річки та її контакту із більш солоними водами водойми, куди впадає річка. Особливого значення набувають ці умови у дельтах посушливих областей - у тропічному та субтропічному поясах Землі.

До інших морфологічних типів річкових гирл належать естуарії - воронкоподібні затоки, що звужуються до вершини, сформовані під дією річкових вод, а також припливного та вітрового хвилювання, і лимани - витягнуті затоки з хвилястими невисокими берегами, характерні для північного узбережжя Чорного моря.