Увійти  \/  Зареєструватися  \/ 

Вхід на сайт

Зареєструватися

Введене Вами ім'я недійсне.
Будь-ласка, введіть допустиме ім'я користувача. Без пробілів, у всякому випадку 2 , НЕ повинно бути символів: < > " ' % ; ( ) &
Пароль недійсний.
Ваші паролі не збігаються. Будь-ласка, введіть Ваш пароль в поле пароля та повторно введіть його в полі підтвердження.
Недійсна адреса електронної пошти
Адреси електронної пошти не збігаються. Будь-ласка, введіть Вашу адресу електронної пошти в поле адреси електронної пошти та повторно введіть адресу у полі підтвердження.
* * Обов'язкове поле

Морфологічні та генетичні типи річкових долин

Усе різноманіття річкових долин Землі можна типологізувати за формою долини (морфологією) та походженням долини (генезисом). У свою чергу, морфологія долини тісно пов'язана з її походженням, а також з геологічними та фізико-географічними умовами розташування.

При високій швидкості водного потоку, коли долина має значний похил і, як правило, молода, виникають каньйоноподібні долини, ущелини та тіснини. Для усіх цих форм характерне домінування донної ерозії над бічною, тому стінки долини мають крутий, урвистий характер, а ширина дна долини  у деяких випадках (тіснина) є меншою, ніж відстань між брівками схилу. Причиною слабкості бокової ерозії може бути або сухість клімату, або водопроникність порід (піcковиків, вапняків, лесів), що поглинають вологу дощів і зменшують плоскісний стік схилами долин. Ущелини та каньйони мають V-подібний, здебільшого симетричний поперечний профіль та ступінчатість схилів, обумовлену перетином шарів відносно стійких та нестійких порід. ПРактично вся ширина днища таких долин зайнята водотоком, присутні числені водоспади та пороги. Класичним прикладом каньйону є долина річки Колорадо у середній течії. Як і в багатьох інших випадках, утворення Великого Каньйону Колорадо обумовлене тривалим тектонічним підняттям місцевості, по якій вже протікала річка. Саме тому русло річки Колорадо пролягає неузгоджено із макрорельєфом, прорізаючи піднятий масив. Глибина каньйону показує, на яку висоту піднялася місцевість від початку відповідного процесу підняття.

У давніх долинах, що представлені, як правило, низов'ями рівнинних річок, переважає бічна ерозія. Через це долина приймає ящикоподібний поперечний профіль, має широке днище, лише частина якого зайнята водним руслом; решту складають елементи заплави. На схилах таких долин може бути представлена система терас. У випадку тектонічного підняття місцевості ерозійне врізання річки активізується, тому спостерігається зростання кількості терас та їх висоти на урізом води. Якщо ж місцевість переживає тектонічне опускання, то кількість терас зменшується, самі ж тераси наближаються до рівня урізу води і можуть навіть занурюватися під заплаву.

Якщо водний потік не відхиляється під впливом напрямку простягання тектонічних структур, а розсікає їх, відповідна долина називається наскрізною. У залежності від співвідношення осей тектонічних структур та долин розрізняють повздовжні, поперечні та діагональні долини. Перші розташовуються в просторі за напрямком залягання тектонічних структур, мають практично прямолінійні обриси, однорідність ширини та профілю. Продольні долини зазвичай мають найкраще вироблений профіль. Поперечні та діагональні долини змінюють свій характер дуже часто відповідно до чергування пластів гірських порід з різними властивостями. У залежності від характеру геологічних структур повздовжні долини бувають синклінальними, антеклінальними, моноклінальними, долинами-розломами та долинами-грабенами. Для кожного типу долин властиві певні характерні процеси, що формують вигляд їх схилів.

Серед наскрізних долин розрізняють антецедентні та епігенетичні. Антецедентна долина перетинає зростаюче підняття рельєфу і за геологічним віком є старшою за останнє. Антецедентні долини виникають при піднятті ділянки земної поверхні, на якій вже була закладена річкова мережа, причому швидкість ерозії річки перевищує швидкість підняття місцевості. Доказом такого походження долини служить дугоподібний вигин річкових терас, що досягає максимального значення в осьовій частині височини, що піднімається. Антецедентні долини вузькі, мають значну глибину і круті схили. Якщо горст піднімається швидше врізання русла, він підпирає річку та іноді відтісняє її: річка, огинаючи горст, утворює закрут (наприклад, Самарська Лука Волги).

Епігенетичною називається наскрізна долина, що розвивається звичайно у пухких гірських породах неоднорідного складу, що залягають неузгоджено з геологічним заляганням глибших відкладів. Таким чином, врізані епігенетичні долини після знесення ерозійними процесами поверхового пухкого шару розташовуються неузгоджено з породами нижнього ярусу. Інші назви для таких долин - накладені або спроектовані долини. Там, де епігенетичні долини накладаються на складені міцними породами межиріччя давнього рельєфу, вони набувають каньйоноподібної форми, а там, де вони накладаються на колишні долини, поховані під пухкими шарами алювіальних відкладів, вони розширюються.

На територіях з горизонтальним заляганням пласті гірських порід та одноманітним їх літологічним складом морфологія річкових долин практично не залежить від геологічної будови. Такі долини називають атектонічними або нейтральними.

Цікавим явищем, що суттєво змінює характер річкових долин, є річковий перехват. Річковим перехватом називають перехват річкою частини басейну та, відповідно, стоку іншої річки. Механізм перехвату полягає у підрізанні русла річки верхів'ям іншої річки чи її бічного притоку внаслідок більш активної задкуючої ерозії. Причиною відмінностей між темпами врізаннями сусідніх річкових систем обумовлюються різним базисом ерозії, рельєфом басейну (на більш піднятих територіях врізання відбувається швидше) та іншими фізико-географічними умовами. Існують такі закономірності врізання річок, що мають спільний вододіл:

1. Інтенсивніше врізається річка, долина якої розташована на нижчому гіпсометричному рівні;
2. Інтенсивніше врізається багатоводніша річка або та, що протікає по менш стійким гірським породам;
3. Невелика річка, витоки якої знаходяться близько від базису ерозії, закінчить врізання долини швидше, ніж навіть велика річка, що починається далеко від базису ерозії.

До числа місцевих причин, що викликають врізання річок, належать, наприклад, зниження рівня води в озері, в яке впадає річка, випрямлення русла в результаті прориву великий закруту, опускання небудь ділянки при землетрусі та інші пониження базису ерозії.

Розрізняють вершинний перехват (підрізання верхів'їв іншої річки), бічний перехват (перехват частини її течії), та перехват зближення (внаслідок географічного зближення долин річок з різною глибиною врізання).

Останні матеріали розділу "Геоморфологія"

Антропогенне рельфоутворення

Антропогенним називається рельєф, змінений або створений діяльністю людини. Антропогенні форми рельє...

Зоогенні форми рельєфу

Найбільш добре вивченими є біогенні форми, що утворюються на морських берегах і мілководдях, де вони...

Фітогенні форми рельєфу

З форм рельєфу, утворених рослинами, досить широко поширені фітогенні береги. В жаркому тепловому по...

Біогенне рельєфоутворення

Біогенний рельєф - це сукупність форм земної поверхні, що утворилися внаслідок життєдіяльності орган...

Заплава, її генезис та будова

Заплава - це піднесена над меженним рівнем води в річці частина дна долини, що вкрита рослинністю та...

Гирлові форми рельєфу

Гирла річок при впадінні їх в океан, море чи озеро, мають різну будову у залежності від характеристи...

Морфологічні та генетичні типи річкових долин

Усе різноманіття річкових долин Землі можна типологізувати за формою долини (морфологією) та походже...

Поширення та будова вічної мерзлоти

Під терміном "вічна мерзлота" розуміють гірські породи та шари грунту, що в силу кліматичн...

Карст та умови його розвитку

Карстові форми рельєфу об'єднують низку нерівностей земної поверхні та підземних утворень, які форму...

Поверхневі форми рельєфу карстових областей. Зональні типи карсту

Поверхневі форми карсту є характерними для гірських областей, де залягання гірських порід порушене і...

Географічна наука