Еоловими називаються геоморфологічні процеси, що відбуваються внаслідок діяльності вітру. Хоча вітер, як рух повітряних мас, властивий практично всім регіонам Землі, для яскравого прояву впливу вітру на рельєф необхідна певна сукупність умов: висока інтенсивність та повторюваність вітру, незначна кількість атмосферних опадів, розрідженість або відсутність рослинного покриву, інтенсивне вивітрювання гірських порід (найактивніше вітер діє на дрібні частинки породи). Таким чином, утворення еолового рельєфу властиве посушливим (аридним) територіям - пустелям та напівпустелям тропічного й субтропічного поясів, а також арктичним та антарктичним пустелям. Проте зональність еолових процесів витримується не завжди, і порушується там, де накопичується пухка гірська порода (акумулятивні береги Світового океану, річковий алювій).
Як і діяльність текучих вод, діяльність повітряних потоків призводить до руйнування породи, перенесення її частинок та відкладання їх на новому місці. Відповідно, розрізняють дефляцію - видування пухкого матеріалу вітром, коразію - механічний вплив частинок породи у повітряному потоці на підстилаючу поверхню, та акумуляцію.
Щоб частинка гірської породи почала рухатись у повітряному потоці, необхідна певна швидкість вітру. Ця мінімально необхідна швидкість наростає із збільшенням розмірів частинок. Так, для піщинок діаметром 0,25 мм така швидкість вітру складає 4,5-6,7 м/с, а для піщинок розмірами 1,5 мм - 11,4-13,0 м/с. Проте для надто маленьких частинок (менше 0,1 мм) критична сила вітру також зростає внаслідок їх коагуляційного зчеплення між собою, однак воно не впливає на подальше транспортування частинок вітром. Вітровий потік характеризується ємністю (кількість піщаних частинок, що можуть рухатися у об'ємі повітря за даної сили вітру), потужністю (реальною кількістю рухомих частинок) та насиченістю - відношенням потужності до ємності. Чим менша насиченість, тим більша дефляційна сила вітру.
Під впливом вітру пухкий матеріал розвіюється і виноситься поза межі свого залягання. Так утворюються дефляційні котловини (котловини видування). Як правило, вони витягнуті за напрямом вітру, а іноді, за відповідної будови підстильної породи, набувають форми довгих борозн - це так звані ярданги. На частково закріплених рослинністю поверхнях виникають комірчасті піски - чергування невеликих котловин видування та перегородок із акумульованого матеріалу між ними. У разі нестабільного напрямку вітру котловини набувають форми напівмісяця (фульджи). Котловини видування відіграють вагомий вплив у формуванні солончаків та безстічних западин.
Рухаючись, великі маси піщаних частинок сточують та шліфують підстилаючу поверхню. В результаті утворюються еолові "кам'яні стовпи". Якщо під поверхневим шаром стійких міцних порід залагають м'які, неміцні осадові породи (піщаники, глини), такі стовпи приймають форму "еолових грибів", що часто мають чудернацькі форми. При цьому тонка "ніжка" складена нестійкою до коразії породою, а розширена "шапка" - стійкими до дії вітру породами. Даний ефект підсилюється тим, що основна маса піску переноситься вітром у приповерхневому шарі (10-20 см).
Вітровий потік характеризується ємністю (кількість піщаних частинок, що можуть рухатися у об'ємі повітря за даної сили вітру), потужністю (реальною кількістю рухомих частинок) та насиченістю - відношенням потужності до ємності. Чим менша насиченість, тим більша дефляційна сила вітру.
В умовах зниження ємності повітряного потоку починається процес акумуляції піщаних частинок. Частинки затримуются напівпроникною перешкодою (виступ кам'янистої поверхні, кущ рослинності тощо). Акумуляція спочатку відбувається за перешкодою, в зоні затишшя, де швидкість повітряного потоку падає. Однак з часом, особливо при значній потужності потоку, частинки акумулюються також і перед перешкодою, яка зрештою покривається шаром наносів і перетворюється на симетричну ембірональну дюну.
Еолові акумулятивні форми більшого розміру поділяють на продольні та поперечні. До продольних належать піщані гряди, де вітер видуває пісок із понижень рельєфу і нагортає його на вершини гряд, а також рухає частинки піску уздовж гряд, зумовлюючи наростання їх у довжину. До поперечних форм відносять бархани та параболічні дюни. Бархани мають форму півмісяця і характеризуються асиметричністю схилів. Навітряний схил орієнтований до зовнішньої сторони напівмісяця, пологий (15-18°), підвітряний - всередину півмісяця, має значну крутизну, близьку до природної крутизни осипання піску (33-35°). Внаслідок пересипання піску з навітряної сторони на підвітряну бархан рухається за напрямком вітру зі швидкістю кількох сотень метрів на рік. Якщо вітри змінюють свій напрямок, вся система бархана багатократно перебудовується, а рух набуває маятникового характеру. Висоти барханів коливаються від кілкох метрів до кількох десятків метрів, а ширина досягає сотень метрів. Бархани можуть взаємодіяти між собою, утворюючи потужні системи барханів, а також барханні ланцюги. Менші бархани рухаються швидше великих. На навітряних схилах барханів часто спостерігаються маленькі брижі, що утворюються внаслідок складної турбулентності повітряного потоку під час проходження над барханом.
У помірних широтах, де краї крупних дюн з меншою кількістю піску закріпляються рослинністю, центральна частина дюни починає рухатися з більшою швидкістю, випереджаючи крайові області. "Роги" такої дюни стають направленими назустріч вітру, а з часом дюна отримує стиснуту параболічну форму, перетворюється у шпильковидну дюну або й зовсім розривається, даючи початок новим паралельним дюнам.
Трапляються також одиночні дюни - пірамідальні та присунуті. Пірамідальна дюна утворюється внаслідок навіювання піску кількома різними повітряними потоками, що перетинаються. Присунута дюна - наслідок навіювання піску на уступ гірського хребта, куесту, плато.
Окрім грядових еолових форм, трапляються також бугристі форми - передусім бугристі піски, що являють собою комплекс піщаних пагорбів неправильної форми без чітко визначеного просторового порядку та диференціації схилів. Вони утворюються за відсутності чітко визначеного напряму вітру і є результатом розвіювання раніше закріплених пісків або ж часткового закріплення пісків, що розвіюються. Найчастіше піщані бугри вкриті розрідженою аридною рослинністю. На узбережжях річок та морів формуються кучугури.
Антропогенним називається рельєф, змінений або створений діяльністю людини. Антропогенні форми рельє...
Найбільш добре вивченими є біогенні форми, що утворюються на морських берегах і мілководдях, де вони...
З форм рельєфу, утворених рослинами, досить широко поширені фітогенні береги. В жаркому тепловому по...
Біогенний рельєф - це сукупність форм земної поверхні, що утворилися внаслідок життєдіяльності орган...
Заплава - це піднесена над меженним рівнем води в річці частина дна долини, що вкрита рослинністю та...
Гирла річок при впадінні їх в океан, море чи озеро, мають різну будову у залежності від характеристи...
Усе різноманіття річкових долин Землі можна типологізувати за формою долини (морфологією) та походже...
Під терміном "вічна мерзлота" розуміють гірські породи та шари грунту, що в силу кліматичн...
Карстові форми рельєфу об'єднують низку нерівностей земної поверхні та підземних утворень, які форму...
Поверхневі форми карсту є характерними для гірських областей, де залягання гірських порід порушене і...