Кріогенні форми рельєфу

Кріогенні (або мерзлотні) форми рельєфу приурочені до ареалів поширення вічної мерзлоти, зрідка - на територіях із сезонно промерзаючими грунтами. Вода, що перебуває у грунтах та гірських породах у мерзлому стані, її сезонні та добові агрегатні зміни обумовлюють появу цілого ряду кріогенних процесів: соліфлюкція, пучення, утворення поліїв, морозобійне розтріскування, термокарст, кріогенне вивітрювання, морозобійне сортування тощо. Ці процеси завжди діють поряд, взаємодіючи при цьому з іншими екзогенними процесами. Кріогенні процеси по-різному проявляються у денудаційних, акумулятивних та відносно стабільних районах.

У гірських районах, де домінують денудаційні процеси, формуються останці вивітрювання (кигилляхи) - стовпоподібні скелі неправильної форми, та куруми - кам'яні розсипи щебнистого або глибового матеріалу. На схилах гір утворюються кам'яні тераси та кам'яні смуги. Якщо схили складені пухкими відкладами, ймовірний розвиток соліфлюкційних форм рельєфу, коли поверхневий шар грунту, відтаюючи, сповзає донизу.   

Для горизонтальних та субгоризонтальних поверхонь характерне утворення так званого структурного мікрорельєфу, що проявляється у розбитті території на полігональні співрозмірні одиниці - кам'яні багатокутники, мережі, кільця тощо від 10 сантиметрів до кількох метрів в діаметрі. Такі структури відбуваються завдяки сезонній зміні наступних процесів: восени відбувається різке промерзання поверхневого шару грунту та формування полігональних тріщин, вспучування грунту, взимку завдяки промерзанню уламковий матеріал виморожується і витискується на поверхню, де сортується; навесні цей матеріал скочується і сповзає у полігональні западини. Наступного року цикл повторюється. В результаті центри багатокутників чи комірок звільняються від уламкового матеріалу, а на їх межах цей матеріал накопичується і проникає углиб, відокремлюючи комірки одна від одної ще й у профілі діяльного шару. Якщо даний процес супроводжується інтенсивним морозобійним розтріскуванням, формуються грунтові жили та полігонально-блочний рельєф поверхні з плямами-медальйонами на блоках. У ареалах розвитку соліфлюкції полігональний рельєф поверхні деформується, його поверхневий малюнок витягується за напрямком схилу. На південній межі вічної мерзлоти виникає бугристо-западинний рельєф, коли блоки полігонів набувають куполоподібної форми.

Процеси термокарсту, тобто руйнування мерзлих порід під дією теплих вод, поширені на рівнинних, часто складених алювієм сингенетичних територіях і призводять до появи термокарстових западин, котловин та озер (аласів), що у поперечнику сягають кількох кілометрів, а глибина становить десятки сантиметрів.

На акумулятивних територіях відбувається розвиток льодяних полігональних жил, що у процесі свого розростання догори вижимають у сторони грунт, деформуючи залягання його шарів і формуючи валикові полігони. Звичайні розміри таких полігонів - 15-25 м, але інколи трапляються блоки до 500 - 1000 м. У місцях вторгення підземних вод у пухкі акумулятивні шари виникають гідролаколіти (булгунняхи, пінго) - пагорби висотою 2-8 м, діаметром 5-30 м. Іноді гідролаколіти мають сезонний характер, руйнуючись влітку і наростаючи взимку. Ріст таких утворень відбувається завдяки наростанню мерзлого льоду у приповерхневому шарі, що має результат у спучуванні грунту.

На річках мерзлотних ландшафтів часто виникають полії - масиви льоду у долині річки, що формуються внаслідок перемерзання русла і натікання прибуваючої води зверху на льодовий покрив. Іноді полії досягають значних розмірів (до кількох десятків км.кв.). Як наслідок, річкові долини інтенсивно розширюються. Розширенню гірських долин сприяють також термоабразійні процеси руйнування мерзлих порід під дією текучої води. схожі явища відбуваються і по береговій лінії морів та океанів. В умовах хвилювання води на березі формується ніша витаювання та термоабразійний кліф, берег руйнується і відступає.