Увійти  \/  Зареєструватися  \/ 

Вхід на сайт

Зареєструватися

Введене Вами ім'я недійсне.
Будь-ласка, введіть допустиме ім'я користувача. Без пробілів, у всякому випадку 2 , НЕ повинно бути символів: < > " ' % ; ( ) &
Пароль недійсний.
Ваші паролі не збігаються. Будь-ласка, введіть Ваш пароль в поле пароля та повторно введіть його в полі підтвердження.
Недійсна адреса електронної пошти
Адреси електронної пошти не збігаються. Будь-ласка, введіть Вашу адресу електронної пошти в поле адреси електронної пошти та повторно введіть адресу у полі підтвердження.
* * Обов'язкове поле

Історія розвитку геоморфології як науки

Так як рельєф земної поверхні формує середовище проживання людини та напрями господарської діяльності, знання про нього накопичувались ще з самого початку існування людського суспільства. Поштовх розвитку геоморфологія отримала внаслідок активізації геологічних досліджень у кінці 18 - на початку 19 століть. Певний рівень вивчення геологічних процесів та наявність у науковій спільноті теорій геологічного розвитку планети стимулювали до пояснення будови і генезису безпосередньо форм земного рельєфу.

У другій половині 18 століття виникають перші вчення про фактори рельєфоутворення. Сформувалось два протилежних напрямки: в той час, як прихильники школи нептунізму (засновник - Г.А. Вернер) відводили роль головного чинника водам Світового океану і осадовим процесам, прибічники плутонізму (ініціатор напрямку - Д. Геттон) бачили причину геологічних змін у внутрішніх силах Землі. Розбіжність поглядів великою мірою пояснювалась географією проживання засновників: Вернер будував свою теорію на дослідженнях осадових порід Саксонії, в той час як Геттон вивчав магматичні породи Шотландії. У цьому спорі відносну перемогу одержали плутоністи, які ввели поняття геологічного циклу. Заради справедливості, слід відмітити тодішню роботу М. Ломоносова "Про земні шари", у якій він вперше висловив ідею про гармонійну участь як екзогенних (нептунізм), так і ендогенних (плутонізм) у розвитку рельєфу.

На початку 19 століття французький геолог та палеогеог Ж. Кюв'є висунув теорію катастроф, згідно якої короткочасні масштабні геологічні перетворення земної кори чергувались з довгими періодами відносного спокою. Причиною була необхідність пояснити раптову зміну давньої флори та фауни у суміжних шарах осадових гірських порід.

Протилежні ідеї у 1830 році висунув Ч. Лайєль, який припустив, що земна поверхня повільно й неухильно змінюється під впливом різноманітних процесів, що діють, зокрема, і в наш час. Внаслідок тривалих періодів дії у часі ці процеси спричинюють масштабні наслідки. Запропоновані Лайєлем принципи отримали назву актуалізму та уніформізму.

У другій половині 19 століття розвиваються різні напрямки геоморфології в рамках геологічної науки: тектоніка, структурна геологія, вивчення будови планетарних форм рельєфу (Д.Дан, Е. Зюсс), теорія денудаційних процесів (Нікітін, Докучаєв, Сюррель, Пауелл), зледеніння (Кропоткін). Американський вчений В. Девіс розробив вчення про геологічні (геоморфологічні) цикли та концепцію пенепленізації рельєфу; В.Пенк запропонував принцип вивчення тектонічних рухів на основі аналізу рельєфу даної території. З іменами цих двох вчених пов'язане виділення геоморфології у повністю самостійну галузь знання.

У 20 столітті бурхливий розвиток геоморфології продовжився. К. Марков розробив вчення про базові геоморфологічні рівні земної поверхні (абразійно-акумулятивний, денудаційний, снігової лінії та верхній денудаційний). Л. Кінг заперечував концепцію пенепленізації В. Девіса. За Кінгом, пенепленізація відбувається шляхом паралельного відступання схилів з утворенням похилих вирівнених поверхонь - педиментів. І.Герасимов та Ю. Мещеряков розвинули уявлення про морфоструктури - найкрупніші планетарні форми рельєфу, та морфотекстури - дрібніші форми. Перші утворені переважно ендогенними чинниками, другі - екзогенними. Їм же належить ідея "геоморфологічного етапу розвитку земної поверхні", що триває з мезозою. Виникла кліматична, динамічна геоморфологія, пізніше - інженерна, екологічна, прикладна. Нове дихання та оновлення методологічної бази отримала палеогеоморфологія. Бурхливо розвивалась геоморфологія морів та океанів завдяки новітньому устаткуванню дослідницьких суден.

Останні матеріали розділу "Геоморфологія"

Антропогенне рельфоутворення

Антропогенним називається рельєф, змінений або створений діяльністю людини. Антропогенні форми рельє...

Зоогенні форми рельєфу

Найбільш добре вивченими є біогенні форми, що утворюються на морських берегах і мілководдях, де вони...

Фітогенні форми рельєфу

З форм рельєфу, утворених рослинами, досить широко поширені фітогенні береги. В жаркому тепловому по...

Біогенне рельєфоутворення

Біогенний рельєф - це сукупність форм земної поверхні, що утворилися внаслідок життєдіяльності орган...

Заплава, її генезис та будова

Заплава - це піднесена над меженним рівнем води в річці частина дна долини, що вкрита рослинністю та...

Гирлові форми рельєфу

Гирла річок при впадінні їх в океан, море чи озеро, мають різну будову у залежності від характеристи...

Морфологічні та генетичні типи річкових долин

Усе різноманіття річкових долин Землі можна типологізувати за формою долини (морфологією) та походже...

Поширення та будова вічної мерзлоти

Під терміном "вічна мерзлота" розуміють гірські породи та шари грунту, що в силу кліматичн...

Карст та умови його розвитку

Карстові форми рельєфу об'єднують низку нерівностей земної поверхні та підземних утворень, які форму...

Поверхневі форми рельєфу карстових областей. Зональні типи карсту

Поверхневі форми карсту є характерними для гірських областей, де залягання гірських порід порушене і...

Географічна наука