Увійти  \/  Зареєструватися  \/ 

Вхід на сайт

Зареєструватися

Введене Вами ім'я недійсне.
Будь-ласка, введіть допустиме ім'я користувача. Без пробілів, у всякому випадку 2 , НЕ повинно бути символів: < > " ' % ; ( ) &
Пароль недійсний.
Ваші паролі не збігаються. Будь-ласка, введіть Ваш пароль в поле пароля та повторно введіть його в полі підтвердження.
Недійсна адреса електронної пошти
Адреси електронної пошти не збігаються. Будь-ласка, введіть Вашу адресу електронної пошти в поле адреси електронної пошти та повторно введіть адресу у полі підтвердження.
* * Обов'язкове поле

"Жовті сторінки" для науковця, або "чи існуємо ми взагалі?"

Олексій Гнатюк
Олексій Гнатюк
Географія мені подобається завдяки своїй інтегральності знань - це та ознака, як
Блогер наразі offline
- 14 березня 2011 Дискусії та обговорення 4 Коментарів

Протягом останнього місяця у середовищі блогерів даного інтернет-ресурсу все більше розгорається дискусія на тему: "Яке місце сучасного науковця-географа та усієї географічної науки у суспільній моделі сьогодення?"

Так, підтримка держави завжди була суттєвою для розвитку науки. Так відбувалось завжди, коли державні мужі розуміли роль науки у вирішенні викликів, що поставали перед суспільством. Але коли держава з тих чи інших причин кидає науку напризволяще, чи мають право вчені скаржитись на долю? Вважаю що ні (якщо вони вступили на цей шлях свідомо, а не з метою відсидітись усе життя в більш-менш теплому і ситому місці). До того ж видача дармових наукових коштів з боку держави, схоже, підійшла до завершення. Ми повинні власними силами, на регіональному, вітчизняному, і передусім, на міжнародному рівнях доводити суспільству право на існування. Більше того, на право ефективного виконання тих завдань, які крім нас, фахівців у даній сфері, вирішити належним чином не може ніхто.

Але для цього потрібна популяризація і активне лоббі географії на усіх рівнях (про що вже писав у цих блогах І.Пилипенко, що намагався і намагається робити досі М.Пістун, на чому наголошує де тільки можна А.Мельничук). І якщо нас не чує держава - нас повинні почути бізнесові структури, регіональні еліти, міжнародні організації, благодійні фонди та грантодавачі тощо. Але щоб так сталося, потрібно активно діяти власноруч.

І перш за все потрібний вільний та швидкий обмін географічною інформацією всередині України та розширення контактів із зарубіжними географічними колами. Той, хто приховує певну інформацію із меркантильних причин, програє у довгостроковій перспективі. Раціональніше - об'єднуватись у великі наукові колективи і працювати над вирішенням конкретних теоретичних і практичних завдань географії, затребуваних суспільством. Тоді на вченого будуть працювати ім'я, популярність, наукові та громадські зв'язки. Приховані із боязні стати жертвою плагіату наукові праці, статті, які проблематично прочитати навіть в Україні (не кажу про закордон), дисертації, для доступу до тексту яких потрібно чи не тиждень пробігати по кабінетах рідного університету - хіба це конкурентні переваги сучасного науковця? Ні, це смертельний вирок сучасній системі управління та організації науки в Україні. Чому суспільні географи-розміщенці у більшості своїй не знайомі з сучасними закордонними моделями просторового розвитку економіки десятирічної давнини? Чому ще 3 роки
тому для доступу до фондів бібліотеки Вернадського мені потрібен був спеціальний дозвіл? а щоб придбати алкогольні напої у сусідньому кіоску ніякого дозволу не вимагалося і не вимагається; питання - навіщо створювати штучні обмеження і куди у такому випадку швидше піде наша молодь? Мені здається, що "випадкових осіб" у подібних закладах і так не зустрінеш - палкою туди ніхто не заганяє.  

Умови отримання міжнародних грантів поставили на ребро питання наявності у кандидатів публікацій у виданнях з суттєвим імпакт-фактором. Можна сперечатись про коректність імпакт-фактора як критерію оцінки наукового видання. Але серед наших географічних журналів взагалі немає жодного, занесеного до бази даних ISI. Переважна більшість з них не мають своїх електронних версій; ті ж, що мають, представлені в інтернеті лише обмеженим набором номерів (випусків). Лише "Український ботанічний журнал" та "Морской геофизический журнал" відповідають більшості критеріїв ISI (за даними Влоха Р.О., 2008). І тому про наших "корифеїв науки" світове географічне товариство не знає. Як і ми про них, за окремими винятками. Є два паралельних виходи із ситуації: або Магомет піде до гори, тобто українські географи спробують через участь у міжнародних проектах виходити на вказаний рівень публікацій; або ж (а краще одночасно) спробувати зрушити гору - підтягнути частину наших "фахових видань" до міжнародного рівня. Для цього - забезпечити належний рівень рецензування, наявність електронної версії журналу (чи хоча б електронної версії анотацій статей), переклад видання іноземними мовами. Тоді можна сподіватись на внесення видання до переліку збірників статей з імпакт-фактором, нехай останній не зразу буде таким, як у Nature чи Science.

Сучасний географ повинен якомога швидше інтегруватися в інтернет-простір. Не тому, що це модно чи прогресивно. Тому що це просто необхідно у сучасному динамічному світі. Електронні технології дають переваги у можливості швидкого обміну ідей та інновацій, налагодження контактів, пошуку наукових видань (тих самих збірників, статей чи їх анотацій), самопопуляризації врешті решт. Цей сайт, зокрема, і задумувався як ресурс, який згуртує географів України та світу у одну команду, зробить взаємодію між різними науковцями та цілими науковими школами інтенсивнішою, допоможе у пошуку потрібної географічної інформації.            

Чи намагамося публікуватись ми у міжнародних наукових виданнях з імпакт-фактором? Чи робимо спроби наблизити наші фахові видання до рівня, визначеного міжнародною спільнотою? Чи ділимося із колегами найсучаснішими напрацюваннями, чи готові ми до відкритого діалогу між собою та із оточуючим світом? Чи маємо ми власні або колективні web-сторінки? Чи знайомі наші ж учні із нашими напрацюваннями у вигляді статей, монографій, дисертацій? І якщо відповідь "ні", то дуже скоро, подібно до рекламного проспекта "Жовтих сторінок України" можна задавати самим собі запитання: "То чи існуємо ми взагалі?"

Ключові слова: -
Переглядів: 951

Про автора

Олексій Гнатюк

Географія мені подобається завдяки своїй інтегральності знань - це та ознака, яка обов'язково дозволить їй стати наукою майбутнього.

Зворотні посилання

Зворотнє посилання для цього запису

Коментарі

Олександр Гладкий
Олександр Гладкий
Олександр Віталійович Гладкий - доктор географічних наук, доцент кафедри економі
Блогер наразі offline
Олександр Гладкий 15 березня 2011 Відповісти

Імпакт-фактор - це добре. Я пробував і не один раз. Але. Відповідь - ваші праці не відповідають вимогам, ваші праці нецікаві, ваша англійська - жалюгідна. Я виправляв англійську із носіями мови, враховував всі найдрібніші вимоги, писав статтю на "західний" манер - все пусто. Зрозумів: там існує своя квота на подання статей з країн 3-4 світу. Публікуються переважно західноєвропейц і та американці. Для решти учених - бар'єр. Що, скажімо, в Росії мало талановитих географів? Жодної публікації у впливових західних географічних журналах не бачив. Бачив лише тих людей зі слов'янськими прізвищами, що працюють на західні компанії (на той же Світовий банк). Вони - члени цього клубу. Вони - у складі наукової мафії Заходу. Мій висновок: такі журнали - дуже корумпована замкнена структура. Потрапити туди - або давати хабарів, або по знайомству, або по протекції керівництва (в рамках обміну на конференціях, наприклад). По суті: для того, щоб ми були потрібні суспільству, треба поступатись принципами географічної всезагальності і описовості. Перетворювати науку на прикладну силу, відходити від території, економізуватись . Наприклад, М. Пістун - категорично проти цього. С. Запотоцький - за. Про себе: праці Кругмана-Фуджити-Портера і т.д. не географічні по своїй суті, вони економічні. Думаю, до них прислухатись треба, але акцентуватись саме на просторових аспектах, інакше ми станемо філією економ. факультету - відділом регіональних досліджень. Це не є "особливий слов'янський шлях". Це - намагання зберегти останню краплину того, що західна наука вже втратила: претензію на розуміння Істини, на універсальність знань, на всезагальність. Інакше - це буде не наука, а звіт старшого економіста або менеджера фірми. Що, власне, характерно для книжки Фуджити-Кругмана "The spatial economy".

Гість
Игорь Пилипенко 02 лютого 2012 · Редагувати Відповісти

Полность согласен с Александром Витальевичем. При общение со шведами (так себе, всего-лишь Стокгольмский ун-т) делали 2-х дневный семинар. Мы докладывали "сливки" за 5 лет работы кафедры. Честно-видел открытые рты, записывали за нами, спрашивали... Но, наши статьи там не нужны. Им необходимы Их статьи о нас.
Подарили сборники "Аналы географии" - импакт - 1,96. Это очень много для наших наук. Так вот, минимум 50% статей - не совсем география в нашем понимании "предмета-объекта". Ну, ВАК бы их зарубил.
Но, надо подавать и стараться. Для себя решил - наше "окно" в Европу - Польша, Чехия и Венгрия. Надо постепенно "ворваться" через них. Нас там лучше понимают (в смысле содержания работ).
Резюме - надо работать еще лучше.
Слава Украине!

Анатолій Мельничук
Анатолій Мельничук
У середовищі географічної науки триває дискурс щодо розробки нових напрямів досл
Блогер наразі offline
Олександр Гладкий
Олександр Гладкий
Олександр Віталійович Гладкий - доктор географічних наук, доцент кафедри економі
Блогер наразі offline
Олександр Гладкий 08 грудня 2012 Відповісти

Так, цікаво було дізнатись про Скопус. Проглянув. Але. якщо память більше ні з ким мені не зраджує, цю статтю, що розміщена в Скопусі, я опублікуава в Росії, в журналі "Известия РАН. Серия Географическая". Отже, наши науковці як завжди пасуть задніх. І альтернативи немає. Що це за наука, що це за держава, де навіть немає журналів, що включені до міжнародної системи цитування Скопус! Я думаю, що ви праві: талановита молодь з України розбіжиться, а наука "загнеться". І почнеться цей процес, як в Грузії - з ліквідації Академії Наук... А потім на черзі й вища освіта. Для чого Україні знадобились освічені? Їй треба тупих покірних виконувачів чужих наказів...

Залиште Ваш коментар

Гість
Гість 19 січня 2017

Географічна наука