Останнім часом я зацікавилась перцепційною географією, а нещодавно знайшла в своїх архівах твір, який писався в 11 класі для участі в екологічному конкурсі і певним чином є близьким до теми мого дослідження, хоча тоді я ще нічого не чула про цей науковий напрямок.
За вікном світить сонце і шумлять акації. Або йде дощ. Чи білими сніжинками вкривається земля. Проте, все одно буде видно будівлі, дерева, небо і сонце, якщо воно вийде з-за хмар. І можна буде побачити світ трьохрічної дитини, світ, який відкривається їй щодня, і який вона щосекунди пізнає. На її думку, там, за межами її улюбленого майданчику, починається інший, зовсім невідомий і чужий, але дуже цікавий світ, а все інше, що оточує її зараз і є її малою Батьківщиною.
Дитина зростає. Зростає і її світ, розщирюючи свої кордони. І тепер її мала Батьківщина – це не лише той мікрорайон, де мешкає її родина, а поняття це набагато ширше, воно включає до себе всі ті місця, людей, з якими пов’язані якісь емоції, спогади, асоціації… Мала Батьківщина не відокремлена і не позначена жодними з усіх відомих в географічній науці видів кордонів, вона визначена дещо іншими межами: це – своє та рідне, а це – чуже, хоч, можливо, і знайоме.
Мабуть, багато з нас пізнають у цій дитині себе. І в даний момент я теж намагаюсь це зробити. Що ж для себе я включаю до цього поняття, скільки акрів, квадратних кілометрів чи гектарів займає моя мала Батьківщина?
Я мешкаю в місті Запоріжжя і знаю напевно, що воно – частина моєї малої Батьківщини. Тому люблю милуватися природою Хортиці і знаю точно, що без її краси світ моєї душі був би набагато біднішим. Я також знаю, що відстань від мого помешкання до витоків р. Конки складає приблизно 120 км., але я теж вважаю це місце за частину моєї малої Батьківщини. Я знаю напевно, що місто, де живу, знаходиться в зоні напруженої екологічної ситуації, має багато екологічних проблем, багато шляхів їх подолання, але мабуть, мало бажання, на жаль.
Що ж можна віднести до екологічних проблем нашого регіону? Мабуть, кожен з нас назве забруднення повітря, води, грунту… І буде мати рацію. Ні для кого не секрет, що щодня заводи й елетростанції – атомна та теплова – викидають у середовище тони відходів виробництва: частки важких металів, сірку, вуглець, а також радіацію… Так, в нашому місті є люди, які не розуміють мішанини страшних цифр в екологічних звітах, які надають заводи, підприємства до Управління екології, але, напевно, немає людини, яка не помічала б, що в центрі міста їй стає важче дихати, не помічала б те, що вода в Дніпрі брудна, і пропадає бажання купатися там влітку.
Ще однією екологічною проблемою моєї малої Батьківщини є знищення природних ландшафтів шляхом їх перетворення на господарські угіддя. Так був майже знищений унікальний природний комплекс – ковилово-різнотравні степи, цінний не лише з природної точки зору, а й з культурно-історичної. І, на жаль, такий випадок не є поодиноким. А на місці, де зараз стоять сотні житлових будинків, ще зовсім недавно були чудові Дніпровські плавні, де водилися кабани, косулі, зимувала та гніздувала значна кількість птахів – йдеться про Південний та Космічний мікрорайони нашого міста. За науковими даними, лише на острові Хортиця, відомому своєю унікальністю та високим ступенем збереженості природних ландшафтів, 8 рослинних угруповань – частин природних комплексів – занесені до “Зеленої книги України» внаслідок їх рідкості. Ця екологічна проблема породжує іншу – зменшення біорізноманіття, адже в природному середовищі все взаємопов’язано.
Екологія – це наука про взаємозв’язки живих організмів та їх природних угруповань між собою та оточуючим середовищем. Таке визначення цього предмету подають більшість підручників та енциклопедій. Можна було б навести тут ще сотні прикладів екологічних проблем моєї малої Батьківщини, але, дивлячись “в корінь”, побачимо одну з основних причин їхньої появи – це руйнування цих самих зв’язків між природою і нами, людьми. Вже давно пройшли ті часи, коли людина боялась блискавки і намагалася задобрити через це богів Перуна, Зевса чи Одина. Але, на жаль, пройшли й ті часи, коли людина вважала землю своєю праматір’ю і в неї не піднімалася рука образити її. Людина сьогодні – це ніби дорослий син чи донька, які замість того, щоб піклуватись про своїх старих батьків, навпаки, забирає у них останнє. Це і є причиною і основною екологічною та соціо-культурною проблемою, яку я бачу. Я знаю, що більшість вищезгаданих проблем можна буде подолати правильними екологічними та економічними реформами, наприклад, встановленням фільтрів на підприємствах, посиленням контролю на теріторіях, що охороняються законом через їх природну ціннність та ін….
Але це все буде марним, якщо не відновлювати той древній інстинктивний зв’язок з природою, що поки що не активізований і подавлений наслідками індустріалізації, урбанізації та багатьох інших соціально-історичних процесів світового маштабу з довгими та складними назвами. Тут уся надія на екологічну освіту не лише у школі та суспільстві, а й у кожній родині, що має підвищити рівень екологічної культури громадян.
Люди, схаменіться! Невже ви не розумієте, що якщо ми не почнемо діяти зараз, а залишатимемось такими ж байдужими, то світ нашої малої Батьківщини скоріш нагадуватиме той краєвид, який бачить та трьохрічна дитина, а, може, й без дерев, і лише сірі будівлі демонструватимуть свої силуети, окутані смогом…
25.12.2006
Дякую за коментар.
Так, жанр даного опусу більше тяжіє до публіцистичного .
Але і в контексті наших досліджень актуальною залишається фраза "Встав - приведи до ладу себе і свою планету" (мається на увазі як матеріальне, так і духовне середовище).
Так, погоджуюсь, дуже цікаво та образно. Це навіть скоріш не перцепційна, а Метагеографія. Або географія просторових образів. Читайте про це у Д. М. Замятіна. Цікавою є думка ро землю-праматір. Але це - з стародавніх епох. Новими образами землі мають стати земля - універсальний зесурс, земля - універсальна міра вартості (собівартості), земля - базис економічної ефективності.
Вдячна за комплімент та поради.)
В процесі написання бакалаврської роботи я як раз займаюся цими питаннями і ознайомилась зі статтями Д. Н. Замятіна "Метагеографичес кие оси Евразии: образное мышление в политическом анализе" та Замятиної Н. Ю., Мітіна І. І. "Гуманитарная география (2) [Материалы к словарю гуманитарной географии] // Гуманитарная география: Научный и культурно-просветительски й альманах. Вып. 4/ Отв. Ред. и сост. Д. Н. Замятин. М.: Институт Наследия, 2007. С. 282-288. ]".
Виходячи з інформації в цих працях, цей твір і справді можно віднести до метагеографії, так як зображується гіпотетичний географічний простір.
В той же час дослідження регіональної ідентичності, місцевого патріотизму, укоріненості та просторової самоідентифікац ії населення (на прикладі результатів соц. опитування) ближче до перцепційної географії.
Мені дуже сподобались Ваші статті "Гуманістична парадигма географії" та "Географія і втрачена єдність", в тому числі і проведення паралелей з літературними творами. Вони близькі до теоретичного блоку досліджень.
Я використала матеріали "Гуманістичної парадигми географії" для визначення місця перцепційної географії в системі географічних наук і отримала такий логічний зв'язок (приблизно): Географія - Суспільна географія - Гуманістична парадигма географії (гуманітарна географія) - Культурна географія, що поділяється на 3 блоки - когнітивна, перцепційна і біхейвіорістичн а, причому перцепційна географія лежить на межі цих двох блоків.
Мені цікава Ваша думка з цього приводу.
Щодо сприйняття землі в контексті сьогодення, то запропонований варіант "базису економічної активності", звичайно, ближчий до сучасності і більш прагматичний: щоб довше і ефективніше використовувати ресурс - треба правильно ним розпорядитись і доглядати.
В той же час, на мою думку, все ж таки не можна повністю обнульовувати значення духовної прив'язки до землі - іноді вона є сильнішою за економічні доводи, коли, наприклад, постає вибір у способі використання землі - побудувати завод чи заповісти територію - і тоді на прийняття рішення можуть вплинути в тому числі і приємні дитячі спогади місцевих жителів (якщо, звичайно, враховувати думку місцевої громади, а не робити, як у нас часто трапляється). Тому духовний зв'язок та суб'єктивне сприйняття все ж таки залишаться, хоча вони вже в більшості випадків не пов'язані з релігійними догмами та віруваннями (хоча на о. Хортиця і зараз проводяться релігійні ритуали слов'янських язичників - отже, сприйняття землі як праматері залишається і в наш час).
Я думаю, що цей ланцюжок коротший, адже метагеографія вивчає просторові образи, тобто як раз те, що входить до поняття перцепції простору. Правда, з метагеографією не все так чисто і ясно, як пише Замятін. Є інша думка: метагеографія вивчає не образи простору, а ту цілісність суттєвих відмінностей простору, які являють в своїй послідовній сукупності єдність і звязок. Тому, думаю, що перцепція - один з проявів метагеографії. В її основі лежить гуманістична парадигма мислення, що пропагандується в царині гуманітарної географії. А кульутрна географія охоплює собою простір культури. Але кульутра та образи перцепції - речі різні. Культура - щось більш усталене та універсальне. Вона не ототожнюється з почуттями.
Написано дуже образно, але водночас дуже точно. А найголовніше - це акцент на необхідності змін у менталітеті народу, які потроху відбуваються у ряді країн світу. Доки люди самі не усвідомлять необхідності жити за іншими правилами, позитивних змін не станеться. І ми як географи, науковці та патріоти України і рідного краю повинні всіляко цьому сприяти.