1) галузь географічної науки, яка вивчає закономірності формування, функціонування, динаміки та розміщення територіальних рекреаційних систем (ТРС) усіх типів і рангів. За В.С.Преображенським, Р.г. досліджує властивості ТРС (та окремих елементів) та різні аспекти їхнього просторово-часового функціонування, територіальну диференціацію рекреаційних потреб населення, зв'язок ТРС з іншими системами (природними та антропогенними комплексами, системами розселення, виробничими утвореннями), типологію ТРС, роль ТРС у формуванні економічних районів, системи розселення, рекреаційні міграції населення, екологічні наслідки рекреаційної діяльності. Вона прогнозує спонтанні та цілеспрямовані зміни ТРС, разом з іншими географічними науками розробляє систему методів пізнання ТРС, принципи оптимального функціонування та проектування систем із заданими властивостями, основи рекреаційного соціо- та природокористування.
О.О. Бейдик "Українсько-російський словник термінів і понять з рекреаційної географії та географії туризму".
2) відносно нова географічна дисципліна. Відповідно недостатньо розробленими лишаються теорія та методологія рекреаційно-географічних або туристико-географічних досліджень. У вітчизняній географії курс рекреаційної географії як вузівська дисципліна з'явився у 1974 р. одночасно у Сімферопольському та Московському університетах. Достатньо молодий науковий напрям географічних досліджень, що перебуває у стадії становлення та швидкого розвитку. На першому етапі географи посилену увагу приділяли інвентаризації та оцінці рекреаційних ресурсів, у першу чергу — природних. Надалі чільне місце у рекреаційно-географічних дослідженнях зайняли проблеми територіальної організації рекреаційної діяльності, і на перший план вийшла концепція територіальних рекреаційних систем ( Н С. Преображенський та ін., 1975).
Топчієв О. Г. Суспільно-географічні дослідження: методологія, методи, методики: Навчальний посібник. — Одеса: Астропринт, 2005. — 632 с.