Система землеробства

науково обґрунтована сукупність агротехнічних, ґрунтозахисних, меліоративних та організаційно-господарських заходів, спрямованих на ефективне використання землі та агрокліматичних ресурсів, підвищення родючості ґрунтів, захист від ерозії, отримання високих і стійких врожаїв за умов мінімальних затрат праці та засобів; вона характеризує інтенсивність використання землі, способи відновлення та підвищення родючості ґрунтів, рівень розвитку землеробства.
С. з. розробляється на основі ґрунтово-кліматичних умов і спеціалізації рослинництва, науково-технічного прогресу та передового досвіду, досягнутого в землеробстві конкретних районів і господарств, та поширюється на певну сільськогосподарську зону як модель, що називається зональною системою землеробства та є науковим та економічно обґрунтованим, рекомендованим у сільському господарстві комплексі взаємопов'язаних заходів, що вимагають творчого підходу під час їх здійснення. Найважливішими структурними елементами С. з. є: організація земельної території та сівозмін; системи обробки грунту та внесення добрив; боротьба з бур'янами, хворобами та шкідниками рослин; захист грунту від ерозії; основні елементи технології виробництва певних видів рослинницької продукції; збирання врожаю та його первинна обробка; організація праці.
С. з.— категорія історична і змінюється під впливом безперервного процесу розвитку продуктивних сил суспільства. У помірній зоні Європи мали місце такі С. з.: підсічна, перелогова, дво-, трипільна, травопільна.
Найбільш поширеними системами землеробства в Україні вважається зерново-парова, зерново-просапна, плодонасіннева, сидеральна та ін.

Словник-довідник з економічної географії. 9-10 класи / Т.В.Буличева, К.О.Буткалюк, Т.А.Гринюк та ін. За наук. ред. В.Г.Щабельської. - Х.: Вид. група "Основа", 2004. - 112 с.