Аграрні відношення

виробничі відношення в сільському господарстві, з якими дуже тісно пов'язані технологічні особливості введення сільського господарства, системи землеробства, рівень агротехніки, спеціалізація, товарність, продуктивність та ін. У розвинених капіталістичних країнах (США, ФРН, Велика Британія, Франція, Італія) внаслідок аграрних реформ спостерігається впровадження крупних фінансових інвестицій у сільське господарство, різке скорочення кількості ферм (особливо дрібних), інтеграція з промисловістю, зменшення кількості зайнятих у галузі, що було спричинено як підвищенням продуктивності праці на фермах, так і зменшенням обсягів робіт через передачу деяких операцій сільського господарства в промисловість (на комбікормові заводи, фабрики з переробки сільськогосподарських продуктів та ін.) у зв'язку з аграрно промисловою інтеграцією. Суттєвим є втручання держави в регулювання сільськогосподарського виробництва, надання підтримки крупним виробникам товарної продукції.
Для більшості країн, що розвиваються, типовою є найбільш давня форма аграрних відносин — общинне землеволодіння. Воно є поширеним у країнах тропічної Африки, деяких районах Латинської Америки (Мексика, Чилі, Аргентина), багатьох країнах Азії. Основні риси общинного землеволодіння: вся земля, якою володіє селянська община, є її спільною власністю; селянин — член общини, має право на обробку ділянки та на врожай, але не на володіння землею; у випадку виходу члена общини його земельний наділ (пай) повертається до загального фонду, а у випадку смерті передається спадкоємцям.
В Україні аграрна політика держави спрямована на розвиток різних форм власності в сільському господарстві, в тому числі впровадження приватної власності. Відбувається паювання колгоспно-радгоспної землі та основних засобів виробництва, створення агрофірм, добровільних селянських спілок та ін.

Словник-довідник з економічної географії. 9-10 класи / Т.В.Буличева, К.О.Буткалюк, Т.А.Гринюк та ін. За наук. ред. В.Г.Щабельської. - Х.: Вид. група "Основа", 2004. - 112 с.