Концепція полігенетичних поверхонь вирівнювання

Концепція полігенетичних поверхонь вирівнювання стверджує, що полігенетичні поверхні складаються з денудаційних (пенепленів, педипленів) та акумулятивних (алювіальних, озерно-алювіальних, озерних чи морських) рівнин. Останні складені корелятними відкладами. За рівнями корелятних відкладів і їхнім складом можна реконструювати кількість, розміри й морфологію денудаційних поверхонь вирівнювання, прогнозувати пошуки осадових та розсипних корисних копалин. Щодо території України, то внаслідок довготривалого розвитку денудаційних та акумулятивних процесів у горах і на рівнинах формувалися полігенетичні поверхні вивірювання, які корелюють між собою. Рівень Урду (абсолютна висота 1300-1450 м) Українських Карпат зіставляється з Поліським рівнем (200-250 м) у рівнинно-платформній частині, Підполонинський (900-1000 м) - із Придніпровським (250-300 м), Кічерський (500-700 м) - із Подільським (350-400 м), верхнє плато Кримських гір (1000-1200 м) - із подиментами Донецької височини (250-300 м). А нижнє плато (500-700 м) - з акумулятивно-денудаційними рівнинами його околиць. Порівнянння ярусів гірського та рівнинного рельєфу здійснено В. Палієнко й О. Мариничем (1998). Проблему поверхонь вирівнювання та спроби її вирішення також розглянуто у працях Д. Борисевича (1954, 1964), С. Горєлова (1959), Г. Ананьєва та Е. Паліенка (1964), Ю. Мещерякова (1965), С. Бальяна (1968), І. Рослого (1968), О. Адаменка та Ю. Селівестрова (1972), І. Соколовського (1973), Л. Кінга (1976), Д. Тимофєєва (1979) та ін.

Геоморфологія: терміни й поняття (коментар): навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Тетяна Сергіївна Павловська; за ред. проф. І.П. Ковальчука. - Луцьк: Волин. нац. ун-т ім. Лесі Українки, 2009. - 284 с.