1. Склад території
А) Загальна площа: 185 943 кв. км. (Грузія – 69 700 кв. км., Вірменія – 29 743 кв. км., Азербайджан - 86 600 кв. км.).
Б) Населення: 16 808 703 особи (Грузія – 4 646 003 особи, Вірменія – 3 240 700 осіб, Азербайджан – 8 922 000 осіб).
2. Розташування: приморсько-внутрішньоматерикове.
А) Вихід до моря: на сході до Чорного моря, на заході – до Каспійського.
Б) Протяжність берегової лінії: всього – 1023 км. (Азербайджану по Каспійському морю – 713 км, Грузії по Чорному морю – 310 км.).
3. Коефіцієнт колоподібності K=4пS/l2=0,24
4. Тип регіонального ринку – країни-рецепієнти.
Сальдо туристичного балансу – додатнє.
Основна маса туристів прибуває авіаційним, морським, автомобільним та залізничним транспортом.
Сезонність туристичного прибуття – протягом року, але більше в літній період.
5. Специфіка ресурсно-рекреаційного потенціалу.
Специфіка ресурсно-рекреаційного потенціалу мезорайону зумовлена його фізико-географічним положенням – рельєф більшості території гірський, мезорайон розташований в субтропічному кліматичному поясі, виходить до Чорного та внутрішнього Каспійського моря. На території мезорайону наявна велика кількість унікальних природних об’єктів, що охороняються законом, розташовано багато гірських туристичних баз, оздоровчих курортів із мінеральними водами , приморських міст-курортів.
Південний Кавказ – територія, яка була заселена дуже давно і має глибоке історичне коріння. Так, Вірменія стала першою в світі християнською країною, тому тут збереглося чимало унікальних історико-культурних об’єктів.
6. Рекреаційні комплекси.
А) База розміщення.
Вірменія. За даними Управління туризму, Міністерства торгівлі та економічного розвитку Вірменії, в 2006 році в республіці діяло 117 об’єктів розміщення, до яких належать:
- 63 готеля (3006 номерів та 5570 спальних місць);
- 26 об’єктів готельного типу (225 номерів та 535 спальних місць);
- 23 туристичні бази (108 номерів та 289 спальних місць).
Ведеться будівництво двух нових готелів. На території республіки також діє 11 здравниць та 11 пансіонатів (2266 та 245 спальних місць відповідно).
У Вірменії є 4 п’ятизіркові готелі:
- "Golden Palace" (Єреван)
- Armenia "Marriott" (Єреван)
- "Єреван" (Єреван)
- "Armenia" (Степанакерт)
Чотирьох- та трьохзіркових готелів у країні набагато більше і вони є не тільки в столиці.
Б) Об’єкти Всесвітнього надбання ЮНЕСКО, опорні ландшафти ресурсно-рекреаційного каркасу, культурно-інформаційної системи.
- Історична частина м. Баку (Азербайджан);
- Палац Ширваншахів (Азербайджан);
- Дівоча вежа (Азербайджан);
- наскельне мистецтво Гобустану (Азербайджан);
- монастирський ансамбль Ахпат (Вірменія);
- монастир Гегард та верхів’я р. Азат (Вірменія);
- собори та церкви Ечміадзіну – центру вірмено-григоріанськой церкви, «серце Вірменії» та резиденція католикоса із собором 303 г. н. е. та величними храмами Ріпсіме та Гаяне, відомий з II в. до н. е. (Вірменія);
- монастир Санаін (Вірменія);
- один із найдавніших в Європі храм Звартноц (VII в. н. э.) в Єревані, пам’ятка архітектури (Вірменія).
- собор Баграті та Гелатський монастир в місті Кутаісі (Грузія);
- Історичні пам’ятки міст Мцхета – Джварі, Самтавро, Светцховелі (Грузія);
- Верхня Сванетія (Грузія);
В) Опорні ланки ресурсно-географічного каркасу.
Азербайджан. Туристичні об'єкти: Заповідники Ак-Ґьольський, Басутчайський, Ґєокчайський, Гизилагаджський, Ґірканський, Іобустанський, Ґьой-Ґьольський, Ельдарська Сосна, Закатальський, Ілісуїнський, Ісмаїллинський, Караязький, Піркулинський, Туріанчайський, Ширванський.
У столиці – старе місто XI ст., в його межах – фортеця Ічері-Шехер, мінарет Синик-Кала (1078-1079 pp.), вежа Киз-Каласи (XII ст.), комплекс палацу Ширваншахів (XV-XVII ст.); музеї: Історичний, Мистецтв, Азербайджанської літератури, Сільськогосподарський.
У Ґянджі – руїни фортечних мурів, веж, мостів (XII-ХІІІ ст.), культовий комплекс Ґьой-Імам (Імамзаде) з мавзолеєм (XIV-XVII ст.), мечетями, гробницями; мечеть Джума (1606 p.), мавзолей Нізамі (1947 p.), Краєзнавчий музей.
У Нахічевані – фортеця (X-XIV ст.), мавзолей Юсуфа (1162 p.), мавзолей Моміне-хатун (1186 p.), комплекс мечетей і мавзолеїв (XVIII-XIX ст.), Історичний музей, Музей літератури. У Шекі – ханський палац (XVIII ст.) із музеєм, Краєзнавчий музей, Будинок-музей М. Ахундова.
Вірменія: Основними туристичними центрами є Цахкадзор, Джермук, і, Діліжан та ін. Міста Караджан, Сісіан, Мегрі відомі своїми мінеральними джерелами, схожими за складом на джерела в Карлових Варах (Чехія).[22] Великою популярністю серед туристів користується також монастирский комплекс Гегарт, язичний храм Гарні, Нораванк, озеро Севан, руїны храму Звартноц, фортеці Амберт и Матенадаран.[23]
Цахкадзор – популярний гірськолижний курорт, розташований в 50 километрах до північного сходу від Єревану і в 5 километрах від центру марзу – міста Раздан. В минулому місто було Головною Олімпійською базою СРСР, нині Цахкадзор є Головною Олімпійською базою Вірменії. У Цахкадзоре працює 28 готелів, біля 20 ресторанів та кафе з вірменською та європейскою кухнею, 6 зимових басейнів і 2 дитячих зали для гри. Зараз будуються 7 готелів і 4 селища. Є кілька підйомників, великий спортивний комплекс, декілька плавальних басейнів (серед них і 50-метровий закритий). Середня частина гірських схилів призначена для спокійного катания (перепад висот – 230 метрів).
Джермук – розташований на висоті 2100 метрів над рівнем моря. Перший санаторій почав діяти в Джермуку в 1940році. Післе війни будівництво курорту відновилось. Нині Джермук є першокласною мінеральною водо- та повітрелікувальницею.
Арзні – містечко розташовано в 24 километрах на північ від Єревану на высоті 1250 метрів. Вуглекислі хлоридно-гидрокарбонатно-натріеві води Арзни, що містять велику кількість вуглекислого газу, застосовуються для ванн та пиття. Їми лікують хворих з захворюваннями серцево-судинної системи, шлунково-кишечного тракту, печінки, обміну речовин.
Туристичні об'єкти Вірменії: Національний парк Севан; заповідники Діліжанський, Еребунійський, Хосровський, Шикахохський.
У столиці – урартська фортеця Еребуні, турецький форт (XVI ст.), мечеть Ґек (XVII ст.), церкви Катогіке (ХНІ ст.) та Зоравар (1691-1705 pp.); музеї: Історичний, Природознавчий, Геологічний, Зоологічний, історії міста, Літератури та мистецтв, Театральний; будинки-музеї: X. Абовяна, М. Сар'яна, А. Ісаакяна, А. Спендіарова, О. Туманяна, Є. Чаренца; сховище давніх рукописів Матенадаран, Картинна галерея, планетарій, ботанічний сад, зоопарк.
У Вагаршапаті (у 1945-1991 pp. Ечміадзін) – монастир (XVII-XIX ст.) із резиденцією католикоса (1738-1741 pp.), кафедральний собор (303 p., перебудови V і VII ст.), храм Рипсиме (618 p.), базиліка Гаяне (630 p.), церква Шокаґат (1694 p.), Музей релігійного мистецтва, Будинок-музей О. Іоаннісяиа; поблизу міста – руїни храму Звартноц (641 – 661 pp.). У Ґюмрі (до 1991 р. – Ленінакан) – руїни церкви (VI ст.), базиліка Аства-цацин (XVII ст.), фортеця Александ-рополь (1837 p.), Краєзнавчий музей. У Двіні – руїни середньовічної (IV-ХІІ ст.) столиці Вірменії, Музей старожитностей. У Санаші – монастирський комплекс (Х-ХІІІ ст.). У Нор-Баязеті – руїни урартської фортеці XIII ст. до н. е., Краєзнавчий музей.
Грузія: має більше 100 курортів – курорти на Черноморскому узбережжі Кавказу, (Кобулеті, Батумі та ін.); гірські та високогірні курорти Бахмаро, Бакуріані, Шові; курорти мінеральних вод Боржомі, Саірме; гірськолижний курорт Гудаурі та ін.)..
Абастумані – селище міського типу в Адигенському районі Грузії. Розташоване на південному схилі Месхетського хребта на висоті 1 300 м над рівнем моря, в ущелині річки Оцхе за 28 км від залізничної станції Ахалціхе.
Середньогірський кліматичний курорт для хворих на туберкульоз легень та гортані. Слабомінералізовані гарячі джерела. Середньорічна температура +6,5°C. Курортний сезон - цілий рік. Саме тут розташована високогірна обсерваторія АН Грузії (на висоті 1 650 м).
Боржомі – місто, центр Боржомського району Грузії, бальнеологічний і кліматичний курорт. Розташоване в Боржомській ущелині на ріці Кура, на висоті близько 800 м над рівнем моря. Клімат теплий, помірно вологий. Джерела мінеральної (вуглекислої гідрокарбонатно-натрійової) води (сезон – цілий рік). Промисловий розлив мінеральної води в Боржомі почався 26 листопада 1890 року. У радянські часи протягом доби добували 300-400 тис. літрів води. Залізничний вузол. 3аводи: розливу мінеральних вод, склоробний, хлібний, млин. 7 санаторіїв, 3 будинки відпочинку, лісовий технікум, музей, театр, Будинок культури. Навколо Боржомі - кілька гірськокліматичних та бальнеологічних курортів, що становлять Боржомську групу: Бакуріані, Цемі, Лібані та інші.
Гагра (раніше місто традиційно називалося Гагри) – місто в Абхазії, Грузія. Знаходиться на відстані 65 км на північний захід від Сухумі на узбережжі Чорного моря. Має площу 772.41 кмІ та нараховує 26 636 мешканців (перепис 1989 р.). Гагра є найтеплішим містом Чорноморського узбережжя Кавказу і один з найживописніших курортів у всій Абхазії. Місто розтягнулося уздовж берега моря на 7 км. Він розташований на вузькій прибережній смузі шириною не більше 2 3 км, що є суцільним субтропічним парком з фонтанами, ставками, алеями вічнозелених рослин. Особливо красивий район Старої Гагри, де з берега відкривається чудовий вигляд на гори, ущелини і бухту.
Клімат курорту унікальний: Гагрській хребет, орієнтований з півночі на південь, не пропускає холодні материкові вітри на територію курорту і забезпечує вищу середньорічну температуру в порівнянні з сусідніми, відкритішими курортами. А жару пом'якшують брізи - берегові вітри, що дмуть на побережжі від весни до осені.
Історія розвитку Гагри як курорту пов'язана з ім'ям принца Ольденбургського – родича царя Миколи II, який побував тут в 1899 році. Після цього по велінню царя в Гагрі вирішили влаштувати "розкішний курорт". На березі моря був закладений парк, де були посаджені агави, хамеропси, лимонні і апельсинові дерева, кипариси. Було проведено електричне освітлення, побудовані телеграф, водопровід, кліматична станція, відкриття якої відбулося 9 січня 1903 року в ресторані "Гагріпш". Цей день і вважається датою заснування курорту. Спочатку Гагра була тільки кліматичним приморським курортом, але в 1962 році в результаті глибокого буріння на поверхню землі була виведена мінеральна термальна вода, яка за хімічним складом є сульфато-кальцієво-магнієвою. В даний час природними лікувальними засобами курорту є клімат, морські купання, аэро-геліотерапія і ванни з мінеральної води.
За радянських часів Гагра стала однією з кращих і популярніших здравниць СРСР. У місті і курортному районі функціонувала велика мережа санаторіїв, будинків відпочинку, пансіонатів і інших курортних установ, де було розгорнене понад 10 000 ліжок. Протягом року на курорті лікувалося і відпочивало близько 500 000 чоловік (включаючи неорганізованих відпочиваючих).
Під час грузино-абхазского конфлікту 1992 1993 років місто потрапило в зону бойових дій, проте в 2000-х роках відродився і став одним з самих самим відвідуваних курортів Абхазії. За даними голови адміністрації Гагрського району Астамура Кецба, в Гагрськом районі функціонує 39 будинків відпочинку на 8 тис. 825 відпочивальників. За сезон 2007 року прийнято 88 тисяч відпочиваючих.
Піцунда – місто в Грузії, на східному узбережжі Чорного моря, курорт. За данними 1989 року в місті мешкало 11 тисяч чоловік. Однак внаслідок грузино-абхазького конфлікту, етнічних чисток і вигнання грузин населення міста суттєво скоротилась і у 2008 році становило близько 8.600 осіб. Піцунда розташована на північному заході Грузії, в Абхазькій автономній республіці, неподалік від грузино-російського кордону.
У радянський період місто стало одним із найпопулярніших чорноморських курортів. Завдяки сприятливому субтропічному клімату, цілющим властивостям повітря та високій середньорічній температурі (16,5 °C) місто було одним із головних курортних центрів СРСР щодо лікування захворювань дихальної системи. Піцунда також була одним з основних місць для державних дач вищого керівництва Радянського Союзу. Зокрема, тут перебував Микита Хрущов напередодні його усунення від влади.
Після війни в Абхазії на початку 1990-х років і втрати Грузією контролю над Піцундою, місто занепало як курорт. Сьогодні, крім небагатьох росіян, місто майже не відвідують туристи.
Пам'ятки міста. У Піцунді є християнський храм IX ст., в якому збереглись розписи XV ст. У храмі встановлено орган, обладнано концертну залу. Розкопки віднайшли в місті ще давнішу культову споруду - візантійський храм початку IV ст., в якому ймовірно служив єпископ Стратофіл, що брав участь у Нікейському соборі 325 року н. е. В місті є унікальний піцундський сосновий заповідник і бамбуковий гай.
Кобулеті – місто (з 1944) в Аджарії, Грузія, 21 км на північ від Батумі. Розташоване на березі Чорного моря в зоні субтропічного клімату. Центр Кобулетського района. Населення — 18,6 тис. чол. (2002). Залізнична станція. В радянський час вважався одним з найкращих курортів Чорноморського узбережжя. Зараз кількість відпочиваючих сильно зменшилася.
Туристичні об'єкти Грузії. Тбіліський природний національний парк, заповідники: Аджаметський, Ал-гетський, Ахметський, Боржомський, Вашлованський, Гумістанський, Каз-бецький, Кінтришський, Колхідський, Лагодехський, Ліахвський, Маріамдж-варський, Піцундо-Мюссерський, Псхуський, Рицинський, Сагурамський, Сатаплійський.
Популярні курорти: Абастумані, Авадхара, Бакуріані, Батумі, Бахмаро, Боржомі, Гагра, Джава, Кобулеті, На-беглаві, Новий Афон, Піцунда, Саїр-ме, Цхалтубо. З-поміж указаних курортів є бальнеологічні, бальнеокліматичні та гірськолижні.
У столиці — руїни цитаделі Нарика-ла (IV, XVI-XVII ст.), руїни укріплень давнього міста Шах-Taxi, Ісані, Дарбаз Дарії, кафедральний Сіонсь-кий собор (V ст.), монастир св. Давида (VI ст.), церкви Анчисхат (VII ст.), Лурджі-монастері (XII —XIII ст.), Діді сакдарі цихіса (XIII ст.), Сурп-Ґеворк (XIII ст.), храм Метехі (1278-1293 pp.), Сурп-Нішан (1701 p.); музеї: Національний, Народного та прикладного мистецтва, Мистецтв, Літературний, Освіти, Театрального мистецтва, Ляльковий, Кустарних виробів, міста Тбілісі, парк-музей грузинської народної архітектури та побуту; будинки-музеї 3. Паліа-швілі, І. Чавчавадзе, ПІ. Араґвіспірелі; Картинна галерея, пантеон на г. Мтац-мінда з усипальницями І. Чавчавадзе, А. Церетелі, В. Пшавели, О. С. Ґрибо-єдова та ін., зоопарк, ботанічний сад, сірчані лазні.
У Болнісі – храм Сіон (478-493 pp.), Краєзнавчий музей.
У Ґорі – фортеця Ґорісцихе, Будинок-музей Й. Сталіна, Історико-етно-графічний музей.
У Мцхеті (давній столиці Іверії) – городище Армазцихе, руїни середньовічної фортеці Берисцихе, палац католикосів (XI ст.), руїни церкви Антіохія (VII ст.), кафедральний собор Светіцховелі (усипальниця грузинських царів, 1010-1029), монастирський комплекс Самтавро (XI ст.), краєзнавчий музей; поблизу міста – храм Джварі (586-604).
У Телаві – фортеці Дзвені-ґалавані (X-XI ст.), Бетонісцихе (XVII ст.) із царським палацом Іраклія II (XVIII ст.), Корчибашисцихе із церквою, Вахва-хіантцихе, Історико-етнографічний музей; поблизу міста – монастирі Дзвелі-Шуамта (V-VI ст.) і Ахалі-Шуамта (XVI ст.).
Печерні храми Уплісцихе (І ст. до н. є.-XI ст. н. є.) та Вардзіа (VI- XIII ст.).
7. Геополітичні перспективи.
А) Перспективи вступу-виходу до різних блоків;
Б) Перспективи об’єднання чи розпаду держави. Країни мезорайону мають дуже багато політичних протиріч. Більшою є вірогідність виходу Нагірного Карабаху із складу Азербайджану та включення його до складу Вірменії у вигляді автономії, менша вірогідність виходу Абхазії та Південної Осетії зі складу Грузії та її включення до складу РФ на правах автономії (визнає лише РФ та ще декілька країн).
В) Перспективи зміни кордонів: в зв’язку з можливістю включення Абхазії та Південної Осетії до складу РФ та Нагірного Карабаху до складу Вірменії існує вірогідність зміни кордонів країн мезорайону.
Г) Розміщення та організація авто-, аеропортів.
1) Автотранспорт. В Азербайджані найбільше значення має автомобільний транспорт. Загальна протяжність автодоріг – 59 141 км., з них асфальтовано 29 210 км. Автомобільні шляхи пролягають параллельно основним залізничним магистралям: вздовж Каспійського моря з Россії через Баку в Іран та з Баку до грузинського кордону. Від іста Євлах (на магістралі Баку – Тбілісі) на південь відходить шосейна дорога в Нагірний Карабах. Після 1991 року об’єм доріжно-ремонтних робіт скоротився. Зараз близько 60% доріг потребують ремонту та реконструкції. Тим не менш між Баку та великими містами республіки, а також з Дербентом, Тбілісі, Тегераном та Стамбулом налагоджене регулярне автобуснесполучення. В останні роки зростає об’єм транспортних перевозок. Около 55% грузоперевозок и 84% пассажироперевозок здійснюється транспортними засобамт недержавного сектору. У Вірменії автошляхи зв’язують усі населені пункти – з них с твердим покриттям – 8,4 тысячи километрів. Загальна протяжність автошляхів Грузії – близько 22 тис. км (абсолютна їх більшість має тверде покриття).
2) Авіатранспорт. В Азербайджані нараховується біля 34 аеропортів, з них 5 є міжнародними (Баку, Нахичевань, Гянджа, Ленкорань, Закатали та Ленкорань). Найбільший аеропорт розташований в Баку, звідки здійснюються регулярні рейси до Москви, інших міст Росії та країн СНД. Найбільші міста Азербайджану пов’язані з Баку та між собою авіасполученням. Державними та найбільшими авіалініями є AZAL. Найбільшим аеропортом Вірменії є Міжнародний аеропорт "Звартноц" , розташований 10 км на захід від Єревану, має транзитну зону. Уряд Вірменії 18 грудня року підписав договір з аргентинською компанією "Корпорасьон Америка" про управління аеропортом терміном на 30 років з 9 червня 2002 року. На даний момент аеропорт проводить повну реконструкцію в відповідності з міжнародними вимогами. Столиця республіки й віддалені регіони сполучені повітряними шляхами. В Грузії нараховується 22 аеропорти, міжнародний – у столиці.
3) Залізничний транспорт. Протяжність залізних доріг Азербайджану – 2 195 км, причому більш половини з них електрофіковані. Дві залізничні магістралі, по яких здійснюються основні пасажирські перевозки, сполучають Азербайджан із сусідніми державами – Росією та Грузією: Баку – Махачкала (Дагестан) та Баку – Тбілісі (Грузія). Менш завантажені залізниці між Баку й Нахічеванською Республікою, а також між Баку й Ленкоранню. Залізничне сполучення з Єреваном та Іраном припинено. Приблизно третина залізничних шляхів сильно зношена й вимагає реконструкції, тому на багатьох ділянках швидкість руху поїздів обмежена (шлях до Тбілісі займає 20 годин). Через Азербайджан проходить залізнична магістраль в Іран.
Вірменська залізна дорога – це система залізних доріг, що охоплює 9 з 10 марзів Вірменії, знаходиться під управлінням ЗАТ "Південно-Кавказьска залізна дорога" , спеціально створеним у Вірменії 100% дочірньою спілкою ВАТ "РЗД". Існуючі прикордонні переходи з Турцією та Азербайджаном заблокованы. Залізничне сполучення здійснюються через територію Грузії паромом через Чорне море. В марзі Гегаркуник приміське сполучення здійснюється лише в літній час, потяги дальнього напрямку курсують лише через марзи Арарат, Армавир, Арагацотн, Ширак, Лори та Тавуш. Після реалізації будівництва залізної дороги Вірменія – Іран постійне пасажирське залізничне сполучення з’явиться железнодорожное сообщение появится во всех 10 марзах. Загальна протяжність залізниць складає 852 километри. Дороги електрифіковані та мають високу пропускну здатність. и обладают высокой пропускною здатністю. Однак існує необхідність вдосконалення ВЗД для підвищення транспортної забезпеченості внутрішніх районів країни.
Довжина залізниць Грузії – близько 1,6 тис. км.
4) Водний транспорт. В Азербайджані головним морським портом є Баку, яке має поромне сполучення з портами східного узбережжя Каспійського моря: Туркменбаші, Актау, Бекдаш. Річка Кура використовується для внутрішнього судноплавства. Головні морські порти Грузії – Поті й Батумі. Працює поромна переправа Поті – Іллічівськ. У Вірменії оз. Севан використовується для внутрішнього водного сполучення, виходу до моря не має.
5) Трубопровідний транспорт. Азербайджан має 1130 км. трубопроводів для транспортування сирої нафти, 630 км. – для транспортування нафтопродуктів та1240 км. газопроводів. По основному трубопроводу нафта через теріторію Грузії надходить до Батумі, а звідти йде на експорт – або в сирому виді, або післе переробки на Батумському нафтоочищувальному заводі. Два газопроводи слідують параллельно нафтопроводу в Тбілісі, а звідти на північ через великий Кавказ в Росію та Західну Європу. У Вірменії є мережа трубопровідного транспорту.В Грузії є мережа трубопроводів, у тому числі транзитних – із Північного Кавказу та Азербайджану до Чорного моря (Суп-са).
Е) Додаткові факти: Азербайджан займає важливе стратегічне положення на шляху з Європи в Азію, на так званому Великом шовковому шляху. В 1993 ЄС прийняв спеціальну програму створення транспортного коридору з Європи через Чорне море та Кавказ в Центральну Азію, розширення регіональної торгівлі и відновлення зв’язків, втрачених післе розпаду СРСР. В 1998 році 12 держав в рамках розвитку цієї програми підписали багатосторонню угоду, так звану Бакінську декларацію, про економічне співробітництво з метою відновлення і розвитку транспортної інфраструктури. Новий «Шовковий шлях» став реальністю, а обсяг торгівлі вже перевишив початкові плани. Одним з останніх успішних проектів став Таузський міст в Азербайджані, реконструкція якого дозволила подвоїти об’єм торгівлі між Азербайджаном та Грузією.
8. Туристська політика країн мезорайону спрямована на приваблення туристів.
9. Основні суспільно-політичні та економічні проблеми. Основною проблемою регіону є його нестабільність та досить сильна залежність від країн НАТО та США.
В суспільно-економічному плані її наслідками чого є утиск національних меншин, в результаті чого частими є військові сутички та конфлікти на території мезорайону, особливо протягом останніх 20 років (громадянська війна в Грузії 1991-1994 рр., військовий конфлікт між Росією та Грузією за суверинітет Абхазії та Південної Осетії в серпні 2008 року, конфлікт у Нігірському Карабасі між Азербайджаном та Вірменії на початку 1990-х), залежність країн мезорайону, особливо Грузії, від підтримки НАТО та США, значна еміграція населення саме через загрозу для життя. В економічному плані нестабільність проявляється в низьких темпах економічного розвитку країн, значному "удару" світової кризи на їх економіки.
Джерела інформації
1. Гірничий енциклопедичний словник, т. 3. / За ред. В. С. Білецького. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2004. — 752 с. ISBN 966-7804-78-X
2. Українська радянська енциклопедія / ред. М. Бажан; 2-е видання. — К., 1974-1985.
3. Арутюнян В. М., Сафарян С. А. «Памятники армянского зодчества», Москва 1951
4. Беридзе В., Архитектура древней Грузии, Тб., 1974;
5. Большая Cоветская Энциклопедия. Гл. ред. А. М. Прохоров, 3-е изд. Т. 17. Моршин — Никиш. 1974. 616 стр., илл.; 34 л. илл. и карт.
6. Л. С. Бретаницкий, Б. В. Веймарн «Азербайджан IV—XVIII веков» Издательство "ИСКУССТВО ", Москва, 1976
7. Всеобщая история искусств, т. 2, М. «Искусство», 1960
8. Гамсахурдия К. С. «Десница великого мастера»
9. Гвердцители Р., Мцхета, Тб., 1962;
10. Гвоздецкий Н. А., физическая география Кавказа, т. 1—2, М., 1954—1958; (рос.)
11. Г. Губинашвили, Архитектура Грузии средних веков и его три главных кафедрала, Тб., 1925;
12. Кавказ, М., 1966 (Природные условия и естественные ресурсы СССР) (рос.)
13. Природные ресурсы Грузинской ССР, т. 1—6, М., 1958-65(рос.)
14. Сапнян А., Гарни и Гегард, М., 1958.
15. Токарский Н. М. «Архитектура Армении. IV-XIV века», Ереван 1961.
16. Цуциев А. А. «Атлас этнополитической истории Кавказа (1773—2004)» М.:"Европа", 2006
17. "Architectural Ensembles of Armenia", by O. Khalpakhchian, published in Moscow by Iskusstvo Publishers in 1980.
18. "Rediscovering Armenia Guidebook", by Brady Kiesling and Raffi Kojian, published online and printed in 2005.
19. http://gagra.iatp.org.ge/index-eng.htm
20. http://gagra.narod.ru
21. http://www.vokrugsveta.ru