Увійти  \/  Зареєструватися  \/ 

Вхід на сайт

Зареєструватися

Введене Вами ім'я недійсне.
Будь-ласка, введіть допустиме ім'я користувача. Без пробілів, у всякому випадку 2 , НЕ повинно бути символів: < > " ' % ; ( ) &
Пароль недійсний.
Ваші паролі не збігаються. Будь-ласка, введіть Ваш пароль в поле пароля та повторно введіть його в полі підтвердження.
Недійсна адреса електронної пошти
Адреси електронної пошти не збігаються. Будь-ласка, введіть Вашу адресу електронної пошти в поле адреси електронної пошти та повторно введіть адресу у полі підтвердження.
* * Обов'язкове поле

Геополітична ситуація Китаю

Геополітичне положення Китаю

Геополітичне положення держави – це її геопросторове положення відносно політичних даностей світо системи, які справляють на неї суттєвий вплив. Складові оцінки геополітичного положення держави:
1. Фізико-географічна складова. Китай розташований у Схiднiй Азії. Територія країни складає 9597 тис. кв. км. За цим показником КНР посідає третє місце в світі, поступаючись Росії та Канаді. На сході КНР межує з КНДР, на півночі - з Монголією, на північному сході з Росією, на північному заході з Казахстаном, Киргизстаном і Таджикистаном, на заході та південному заході з Афганістаном, Пакистаном, Індією, Непалом і Бутаном, а на півдні - з М'янмою, Лаосом і В'єтнамом. На схід і південний схід від узбережжя Китаю розташовані відокремлені від нього морями Республіка Корея, Японія, Філіппіни, Бруней, Малайзія та Індонезія. КНР на сході та півдні омивається водами Бохайського, Жовтого, Східно-Китайського і Південно-Китайського морів.
Протяжність кордонів: довжина наземної ділянки кордону країни становить 22,8 тис. км. Довжина берегової лінії материкової смуги КНР - понад 18 тис. км. Загальна площа територіальних вод країни становить 4,73 млн. км². 70% території країни займають гори (Тібетське нагір’я, Гімалаї, Каракорум, Куньлунь, Наньшань). КНР розташована в межах 3-х кліматичних поясів (помірного, субтропічного і тропічного), територією країни протікають одні з найбільших річок світу – Хуанхе і Янцзи.
2. Ресурсна та агро-географічна складова. Китай має величезний природно-ресурсний потенціал, є однією з «комор світу». Найбільше значення для КНР мають земельні та мінеральні ресурси. За площею орних земель, пасовищ і лісів країна посідає одне з провідних місць у світі.
Китай має промислові запаси 158 відомих у світі мінералів (за їхніми сумарними обсягами країна посідає перше місце у світі). КНР належить до світових лідерів за покладами головних корисних копалин – вугілля (2-е місце в світі), заліза, міді, алюмінію, сурми, молібдену, марганцю, олова, свинцю, цинку і ртуті. Китай багатий на природний газ, нафту, горючі сланці, фосфор і сірку. Поклади рідкісноземельних металів у КНР перевищують запаси всіх інших країн світу разом узятих.
3. Ринки збуту товарів.  Китай останнім часом займає все більш помітне місце на світовому ринку товарів і послуг. У 2009 р. Китай посів 1 місце в світі за загальним товарообігом, за експортом товарів КНР посів 2 місце в світі, за імпортом – 4. КНР експортує вугілля, вольфрам, зерно, чай, рибу, текстиль, продукцію електронного та автомобільного машинобудування. Імпортує – машини та обладнання, нафту і продукцію нафтопереробки, вироби з пластмаси, оптичне і медичне обладнання, хімічну продукцію, метал.
4. Транспортно-географічна та політична ситуація. Китай має вигідне транспортно-географічне положення. Вихід до 4 морів, наявність судноплавних річок створюють сприятливі передумови для розвитку транспорту в Китаї. Про стрімкий розвиток транспорту в Китаї свідчать такі цифри:  аеропорти: 482, автошляхи: загальна протяжність - 3,45 млн. км, залізниці: 77,83 тис. км, водні магістралі: 110,0 тис. км, порти морські - 4197; річкові - 30911. Китай належить до країн з найбільшим залізничним потенціалом та за тоннажем торгового флоту. Транспортні авто- та залізничні магістралі проходять у меридіональному та в широтному напрямку. Найбільш важливі з них – Пекін-Гуанчжоу, Тяньцзін-Шанхай, Ланьчжоу-Лхаса. В Китаї була введена найвисокогірніша залізниця в світі (в Тібеті), широко впроваджуються високошвидкісні залізниці (Шанхай-Ханчжоу, Ухань-Гуанчжоу). Також Китай є космічною державою.
Політична ситуація в країні є досить стабільною. За Конституцією КНР є "соціалістичною державою демократичної диктатури народу". Голова КНР - Ху Цзіньтао (з 2003 р., переобраний у березні 2008 р.). Комуністична партія Китаю (створена у липні 1921 р.; станом на кінець 2009 р., загальна кількість членів - приблизно 78 млн. чол.) залишається єдиною правлячою партією у країні. Крім КПК, у КНР функціонує 8 т.зв. демократичних партій: Революційний комітет Гоміндану Китаю; Демократична ліга Китаю; Асоціація демократичного національного будівництва Китаю; Асоціація сприяння розвитку демократії Китаю; Робітничо-селянська демократична партія Китаю; Партія "Чжигундан" Китаю; Товариство "Цзюсань"; Ліга демократичної автономії Тайваню. Загальна кількість членів демократичних партій перевищує 500 тис. чоловік. Згідно з Конституцією, демократичні партії мають політичну свободу і рівний із КПК юридичний статус, а також є організаційно незалежними. Ці партії не є опозицією, вони визнають і підтримують політичний курс КПК, беруть участь в управлінні державою.  
Членство  Китаю у міжнародних організаціях - постійний член Ради безпеки ООН, член МБРР, МВФ, ООН, АТЕС, МФЧХ, Шанхайської організації співробітництва та ін.
Отже, геополітичне положення Китаю можна визначити як сприятливе через низку причин: сприятливе географічне положення, різноманітність фізико-географічних умов, великі запаси корисних копалин, великий людський потенціал, розвинена транспортна мережа, політична стабільність в країні.

Національні інтереси Китаю

Називаючи національні інтереси Китаю, необхідно розкрити суть китайської зовнішньої політики через призму світогляду цієї країни, який сформувався під впливом культури, традицій, філософії, історії китайського народу.
Отже, історія Китаю показує, що ще в стародавні часи дана країна позиціонувала себе як Серединне царство, як серце світу. Китай вважав, що величезна територія разом з культурними цінностями, економічними основами функціонування держави, системою управління, забезпеченням соціальної стабільності і процвітання роблять його самодостатнім цивілізаційним утворенням, яке потребує зовнішньої кооперації для свого подальшого розвитку. Не дарма, ряд політологів, виходячи з історичних передумов, вважають Китай цивілізацією, що тільки вдає з себе державу.
Другим важливим аспектом є той факт, що при розширенні в минулому своєї території і зони впливу Китай тільки в виключних випадках робив ставку на війну. Великий стратег минулого Сунь Цзи підкреслював, що війна – це спосіб існування та загибелі держави, тому це не інструмент для вирішення важливих задач. Тому Китай робили ставку на «цюань», концепцію непрямих дій, іншими словами – упор робився на комплекс дипломатичних, культурних, економічних підходів. На думку стародавніх китайців, могутня цивілізація є своєрідним магнітом для менш розвинених периферійних держав, що захочуть приєднатися до Китаю і користуватися його благами.
Третій аспект – в умовах появи супротивника, що проявляв агресивне відношення до Китаю, Піднебесна користувалася принципом «економії сил». На думку Сунь Цзи, найкраща війна – розбити задуми супротивника, змусити його програти без бою.
Розібравшись з світоглядом Китаю, можна виявити національні інтереси цієї країни.
В 1994 р. Ден Сяопін заявив, що першим пріоритетом для Китаю є протистояння гегемонії та політиці сил, а також захист миру. На думку китайських політологів, на сучасному етапі при вирішенні міжнародних проблем сильними державами в більшій мірі використовується  військовий підхід. Виходячи з того, що армія Китаю за багатьма параметрами не дотягує до армії США, найбільш серйозного свого потенційного супротивника, Пекіну дуже важливо перевести правила і формат міжнародних відносин в ту сферу, в якій він відчуває себе більш стійко – в сферу економіки і мирного врегулювання спорів. Тобто тут проявляються зазначені вище концепція економії сил та принцип непрямої дії.
Інший інтерес Китаю – створити новий міжнародний та економічний порядок . Іншими словами, якщо Китаю вдасться перевести міжнародне життя в указаний вище формат і зробити з часом свою економіку локомотивом міжнародних процесів, він зможе повернути собі втрачений статус Серединного царства, серця світу.   Дійсно, реалізація в життя цих інтересів будується на тому, в чому Китай зараз демонструє найбільшу динаміку – економіці і регіональній співпраці.
В останні роки зростаюча могутність Китаю почала активно підкріплюватися достатнім рівнем його претензій на забезпечення стабільності в Азійсько-Тихоокеанському регіоні (АТР), а потім і в всьому світі, вплив на світову економічну систему та глобальні політичні процеси. Концептуально такі амбіції підкріплені ідеєю побудови «Великого Китаю» - геополітичного конструкта, в який мають ввійти Китай, Тайвань, Гонгконг, Сінгапур, Макао, а також китайські діаспори в Південно-Східній Азії. При чому мова йде про використання «м’якої сили», що базується на розповсюдженні економічного і культурного впливу. Більш широкий погляд на концепцію «Великого Китаю» передбачає 3 вектори геостратегії КНР:
- Стратегія входу на південь – включає встановлення контролю над державами Південно-Східної Азії, покращення стосунків з Лаосом і В’єтнамом, встановлення економічного союзу з Тайванем, вступ в АСЕАН, досягнення регіонального стратегічного паритету з США і забезпечення контролю над морськими шляхами сполучення, що опосередковано ізолювати Японію.
- Стратегія виходу на захід – включає залучення країн Центральної Азії у великий «китайський простір», в тому числі і через Шанхайську організацію співробітництва; підвищення їх імпортної залежності від Китаю, а також відновлення Великого Шовкового Шляху.
- Стратегія виходу на північ – передбачає включення Монголії в простір «Великого Китаю», а також поступове встановлення контролю над далекосхідними районами Росії.
Отже, можна зробити висновок, що на сьогодні Китай виступає як один з двох регіональних лідерів АТР, є одним з найбільших геополітичних акторів цього регіону.  Динамічний розвиток КНР наприкінці 20 – на початку 21 ст. дає підстави стверджувати, що вже в першій чверті 21 століття за нагромадженим силовим потенціалом країна зможе зрівнятися із США і стати для них основним стратегічним конкурентом не лише у Східній Азії, а й у світі в цілому. Аналіз сформованих у регіоні балансу сил свідчить про те, що КНР не матиме собі рівних за військовою могутністю супротивників у регіоні, оскільки провідні з них – Японія та Республіка Корея не змогли і навряд чи зможуть об’єднатися з метою стратегічної рівноваги. Країни АСЕАН та Росія теж найближчим часом не будуть здатні врівноважити економічну і військову могутність США.

Особливості  спеціалізації Китаю

В останню чверть минулого століття Китай показав надзвичайно високі темпи розвитку й стрімко наблизився до найпотужніших в економічному відношенні країн. За розмірами ВВП Китай в 2009 р. посідав 3-є місце в світі. Структура ВВП Китаю наступна: сільське господарство - 10,3 %, промисловість - 46,3 %, сфера послуг - 43,4 %. Китай займає 2-е місце в світі за обсягами промислового виробництва та 1-е – за обсягами сільськогосподарського. Китай займає 1-е місце в світі за видобутком вугілля, виробництвом чорних металів, цементу, велосипедів, зерна (в тому числі рису), бавовни, м’яса, мінеральних добрив, бавовняних тканин, одягу, взуття, виловом риби. Друге місце він посідає за виробництвом електроенергії, хімічних волокон, вовняних тканин. Третє – за виробництвом шовкових тканин, сої, вантажооборотом залізничного транспорту. Китай також знаходиться серед лідерів за виробництвом металорізальних верстатів, устаткування для гірничошахтної та металургійної промисловості, локомотивів та вагонів, цукру, чаю. Серед послуг слід назвати торгівлю, фінанси, туризм.

Основні проблемні геополітичні ситуації

До основних геополітичних проблем Китаю належать:
1. Проблема Тайваню. Тайвань, що знаходиться поблизу південно-східного узбережжя континентальної частини Китаю, є найбільшим островом Китаю, здавна належав цій країні. Нині це самопроголошена країна, що перебуває в дипломатичній ізоляції від світової спільноти, його визнають близько 30 країн (невеликі держави Карибського басейну, Південної Америки, Африки). Виникнення тайванського питання є наслідком громадянської війни в Китаї. Після захоплення влади Китаї комуністами в 1949 р. скинуті гомінданівські лідери емігрували на Тайвань та утворили там уряд, який представляв Китай в ООН аж до 1971 р., коли Китай одержав офіційне визнання, і Тайвань вийшов із складу ООН. І нині Китай вважає Тайвань своєю невід’ємною частиною і виступає за «мирне об’єднання», проте Тайвань продовжує називати себе «Китайською Республікою». Ситуація ускладнюється тим, що незважаючи на визнання США влади Китаю над Тайванем (1972 р., 1978 р., 1982 р.), на острові розквартирований 7-й флот США з 1950 р. і підписаний договір про спільну оборону 1954 р. Крім того, продовжується продаж Тайваню американської зброї.
2. Проблема територіальної цілісності Китаю. Ця проблема проявляється у 2-х аспектах –  сепаратистських та екстремістських настроях в Сіньцзян-Уйгурському та Тибетському автономних районах КНР.
Сіньцзян-Уйгурський автономний район (СУАР) – автономний район на північному заході КНР. Це найбільший район Китаю, його площа становить приблизно 1/6 території країни. Ще в середині ХХ століття переважну більшість жителів становили мусульмани-тюрки, переважно уйгури, а також казахи, монголи, киргизи і таджики.В 1955 р. було офіційно оголошено про створення Сіньцзян-Уйгурського автономного району у складі Китайської Народної Республіки.
Починаючи з 1950-х рр.. пекінський уряд проводив політику посиленої «ханізації» віддаленої провінції, тобто переселення туди представників титульної нації. Виникла вона задовго до приходу до влади Мао Цзедуна, її практикували ще імператори з династії Мін (1368 – 1644).
В період так званої «культурної революції» в кінці 1960-х рр., національна автономія фактично перетворилася на фікцію. Посилена колонізація Сіньцзяна китайським населенням, переселення уйгурів, казахів, дунган, монголів і інших некитайських народностей Сіньцзяна в його пустинні посушливі райони, що супроводжувалося утиском прав корінного некитайського населення, викликали різку незадоволеність народів Сіньцзяна і загострення національних суперечностей.
Китайська влада постійно відчуває неспокій з приводу місцевого сепаратизму. У Сіньцзян-Уйгурському автономному районі Китаю діє угрупування "Східний Туркестан", яка виступає за створення мусульманської держави на території низки країн. Китайські власті вважають її терористичною організацією, що спирається на підтримку іноземних терористичних організацій.
Тибетський автономний район розташований на південному заході Китаю. Тибет був незалежною державою з 5 століття. Під номінальне правління Китаю перейшов близько 1700 р. Незалежність Тибету була отримана після революції 1912. Китай відновив своє правління в 1950 р., коли історичний правитель і релігійний лідер Далай-лама був вигнаний з країни, а монахи, що складають 25% населення, зі своїх монастирів. За версією Заходу, Китай окупував територію Тибету у 1950 р., а за версією Китаю – КНР лише відновила свій суверенітет, грубо порушений в ході Британскьо-Китайської війни 1903-1904 рр. Між 1951-59 рр. китайська Народна армія контролювала Тибет, хоча Далай-лама повернувся як номінальний духовний лідер і тимчасовий глава держави.
В 1959 р. тибетське повстання почалося в прилягаючих до Лхаси районах, його підтримав Тибетський місцевий уряд. Повстання було придушене армією, Далай-лама і 9 тис. чоловік виїхали в Індію. Китайці розпустили місцевий уряд, заборонили ведення спільного господарства, стали придушувати ламаїзм.
У 1965 р.Тибет став автономним районом Китаю, однак продовжуються виступи проти китайського правління, економіка занепадає.
Нові сутички між тибетським населенням та китайськими властями почалися 10 березня 2008. У ході бойових дій загони китайської армії залишили вбитими близько 100 людей, переважно - тибетців. Більшість провідних країн світу засудили жорстокість пекінської влади стосовно своїх "окупованих територій" напередодні проведення чергових Олімпійських ігор у Пекіні (літо 2008).
3. Територіальні претензії Китаю. Китай має територіальні претензії майже до всіх своїх сусідів. Серед них слід назвати:
- острів Сенкаку в Східно-Китайському морі оспарюється КНР і Японією, але контролюються японським ВМФ. Поблизу них виявлені запаси нафти;
- архіпелаг Спратлі в Південно-Китайському морі оспарюється відразу 6-ма країнами: В’єтнамом, КНР, Тайванем, Малайзією, Філіппінами і Брунеєм. Боротьба за ці острови багаторазово приводила до озброєних конфліктів. Зокрема , в 1974 р. відбулося морська битва між ВМФ Китаю і Південного В'єтнаму;
- КНР хоче повернути у Росії приблизно 1 мільйон кв. км. земель, куди входять Приморський Край, Забайкалля, велика частина Східного Сибіру;
- однією з найважливіших проблем у відносинах між КНР і Індією протягом останніх п'ятдесяти років залишається територіально - прикордонна суперечка навколо Тибету. В 1959 р. відбувся перший, що отримав широкий розголос, китайсько-індійський збройний інцидент. Після цього КНР пред'явила Індії значні територіальні претензії;
- Парасельські острови в Південно - Китайському морі є предметом суперечки між Китаєм і В'єтнамом. Китай захопив острови в 1974 р., в даний час там розташовується військово-повітряна база, побудована Китаєм.

Географічна наука