Увійти  \/  Зареєструватися  \/ 

Вхід на сайт

Зареєструватися

Введене Вами ім'я недійсне.
Будь-ласка, введіть допустиме ім'я користувача. Без пробілів, у всякому випадку 2 , НЕ повинно бути символів: < > " ' % ; ( ) &
Пароль недійсний.
Ваші паролі не збігаються. Будь-ласка, введіть Ваш пароль в поле пароля та повторно введіть його в полі підтвердження.
Недійсна адреса електронної пошти
Адреси електронної пошти не збігаються. Будь-ласка, введіть Вашу адресу електронної пошти в поле адреси електронної пошти та повторно введіть адресу у полі підтвердження.
* * Обов'язкове поле

Геополітичні вектори України

Інтеграція України до Європейського співтовариства

Прагнення України до євроінтеграції випливає з геополітичного положення й історії нашої держави. Як одна з найбільших країн континенту вона - об'єктивно важливий чинник процесів, що відбуваються в Європі і не може залишатися осторонь тих динамічних інтеграційних процесів, які сьогодні визначають її обличчя.

Будучи в геополітичному вимірі європейською державою, Україна зацікавлена в процесах зміцнення регіональної безпеки, стабілізації та розширення структур колективної безпеки в Європі. До стратегічних інтересів України в Європі належать необхідність технологічної модернізації вітчизняного виробництва, можливість оволодіння наукомісткими технологіями, адже національна стратегія розвитку, заснована на традиційному індустріальному характері сьогодні вже неприйнятна, навіть небезпечна. Потрібна заміна інерційного індустріального розвитку на інноваційний, який би відповідав вимогам сучасного етапу НТР.

Для Європи Україна є потенційним партнером і як важливий фактор формування системи колективної безпеки на континенті, і як великий споживчий ринок, джерело відносно дешевої робочої сили та як країна з невикористаним повною мірою інтелектуальним, науково-технічним і виробничим потенціалом.

На думку В. Мадіссона і В. Шахова, перспективи входження України в європейський інтеграційний процес залежать, насамперед, від неї самої, від того, наскільки радикально і швидко в ній відбуватимуться демократичні перетворення в усіх сферах життєдіяльності, наскільки рішуче здійснюватиметься реформування її економіки. Інтеграція економіки України в європейський простір вимагає також створення особливого "інвестиційного середовища" для залучення й утримання у країні глобальних високотехнологічних інвестицій, реінвестування отримуваних прибутків.

Ключовими критеріями для ролі нашої держави у новітній європейській спільноті, мають стати відкрите громадянське суспільство, ефективне функціонування ринкової економіки, верховенство права, цивільний демократичний контроль над військовою сферою, послідовність і передбачуваність у зовнішній політиці. Наших стратегічних партнерів на Заході непокоїть високий рівень невизначеності щодо перспектив реформування господарської системи, політична нестабільність у країні, недосконалість законодавства, відсутність достатніх гарантій приватної власності, розгул корупції, невирішеність багатьох соціальних проблем, недостатня розвиненість демократичних інститутів, відсутність належної системи гарантії прав і свобод громадян, що відчутно посилилися останнім часом.

Прагнення України до євроінтеграції останнім часом перетворюються з магістрального напряму української зовнішньої політики в другорядний, тому викликає настороженість з боку країн-членів ЄС не лише внаслідок невирішеності в Україні багатьох проблем демократичної трансформації, а й тому, що в їхній позиції виявляються елементи певної байдужості щодо перспектив входження України до європейських структур. Це підтверджується тим, що визначення самим ЄС місця України в Європі за останні роки практично не змінилося — вона багато в чому залишається для країн—учасників цього союзу лише частиною колишнього пострадянського простору. "Яскравим свідченням відсутності стратегічних підходів з боку Євросоюзу до розвитку відносин з Україною, — зауважує А. Орел, — є питання про мінімізацію негативних наслідків розширення ЄС для нашої держави.

Для пересічного українця головним відчутним результатом розширення ЄС стає помітне збільшення кількості країн, які змушені відгороджуватися від України візовими бар'єрами". Варто вказати й на інші негативні для нашої держави наслідки цього розширення — наприклад, у торговельно-економічній сфері. Вже сьогодні наші товаровиробники фактично втратили традиційні ринки у країнах Східної Європи—нових членів ЄС, унаслідок їхньої переорієнтації на євроринок, оскільки вони позбавлені можливості самостійно регулювати свій торговельний режим з Україною.

Відомий львівський дослідник М. Дністрянський наголошує на необхідності з'ясувати чи доцільно Україні (в умовах ще не консолідованого суспільства і не сформованої політичної нації) поступатися частиною суверенітету, якими можуть бути втрати працересурсного потенціалу, наскільки реальними є небезпеки регіональної дезінтеграції тощо. З огляду на відсутність позитивної відповіді на подібні питання, оптимальним форматом взаємин України з ЄС є режим особливого партнерства, який забезпечував би їй різні пільги і переваги в торгівлі, пересуванні населення, надходження інвестицій, реалізації спільних економічних та транспортно-інфраструктурних проектів. На подальшу перспективу, з урахуванням перебігу процесів у самій Україні та тенденцій розвитку ЄС (залишиться чи не залишиться об'єднанням суверенних держав), можна обережно ставити питання про асоційоване членство. Але повномасштабна інтеграція України, на його думку, до складу єдиної наддержави, не є оптимальним варіантом її державно-політичного розвитку

Особливої уваги заслуговують українсько-польські відносини, що набувають статусу стратегічних. Інтереси України і Польщі збігаються, обидві держави прагнуть інтегруватися в Європу і зберегти при цьому добросусідські стосунки із Росією. Відтак українсько-польські стосунки набули динамізму і стабільності. Регіональне співробітництво між Україною і Польщею знайшло практичне втілення у створенні міжнародної асоціації "Карпатський Єврорегіон", до якої увійшли відповідні регіони Польщі, Угорщини, Румунії, Словаччини (асоційований член) і чотири області України — Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська та Чернівецька. Перспективним напрямом українсько-польського співробітництва є поглиблення міжрегіональної співпраці прикордонних районів на основі відповідного пакета документів. Позитивний розвиток відносин між обома країнами дає підстави сподіватися на те, що українсько-польські взаємовідносини стануть фундаментом стабільності у цьому регіоні.

Розвиток відносин з Росією

Водночас геополітичні реалії не дають можливості Україні зосереджуватися лише на європейському геополітичному векторі. Визначена стратегічна мета не применшує важливість інших пріоритетних напрямів— розвитку дружніх і партнерських відносин з Росією та поглиблення   стратегічного партнерства із США, розвитку економічних відносин з країнами АТР.

Посилення стратегічного партнерства з Росією, поряд з напрямком євроінтеграції, є одним з важливих пріоритетів України. І це не випадково. Росія є природним партнером України, і не лише через економічну взаємозалежність двох країн. Варто пам'ятати, що Росія є досить могутньою у військово-політичному плані і вельми впливовою й авторитетною у світі державою, яка значно впливає на розвиток міжнародних подій. Не випадково, більшість західних політологів називають її одним із силових центрів сучасної геополітики і досить високо оцінюють її потенціальні можливості. Збігнев Бжезинський, наприклад, виділяє серед країн Євразії дві основні категорії, що впливають на розвиток геополітичної ситуації в даному регіоні й у світі в цілому: 1) геостратегічні дійові особи; 2) геополітичні центри.

На його думку, геополітичні центри — це держави, чиє значення зумовлюють не їхня сила або мотивації, а, передусім, місцезнаходження й наслідки їхньої потенційної вразливості для дій з боку геостратегічних партнерів чи суперників. Частіше за все геополітичні центри визначаються своїм географічним положенням, яке у багатьох випадках надає їм особливої ролі у плані контролю доступу до важливих регіонів або можливості відмови важливим геостратегічним дійовим особам в отриманні ресурсів. В інших випадках геополітичний центр може діяти як щит для держави чи навіть регіону, який має життєво важливе значення на геополітичній арені.
Безпосередніми активними геостратегічними особами Бжезинський вважає держави, що мають здатність і національну волю реалізовувати або здійснювати вплив за межами власних кордонів з метою змінити існуюче геополітичне становище.

Україну (разом з Азербайджаном, Південною Кореєю, Туреччиною та Іраном), американський політолог відносить до геополітичних центрів, а Росію (поряд із Францією, Німеччиною, Китаєм та Індією)-- до ключових геостратегічних дійових осіб. Хоча при цьому позицію Росії в сучасному геополітичному просторі він вважає "надто слабкою, щоб бути партнером Америки, але занадто сильною, аби стати лише її пацієнтом". Проте варто зауважити, що після подій 11 вересня 2001 р. США виявили бажання включити й Росію до числа своїх стратегічних партнерів.

Окрім того, Росія - постійний член Ради Безпеки ООН і володіє правом "вето" у цій організації при вирішенні міжнародних проблем. І саме тому відносини з Росією займали і займатимуть центральне місце в українській геостратегії. Тим більше, що вплив російського чинника постійно відчувається (особливо останнім часом) і в стратегії внутрішньої політики, в усіх сферах суспільного життя. Вкрай важливим є те, що характер російсько-українських відносин впливає на розвиток внутрішньополітичної ситуації в Україні, адже багато суб'єктів політичної діяльності пов'язують з ним і вирішення внутрішньополітичних проблем, і власні політичні інтереси й намагання. Тим більше, що в Україні, як відомо, вельми значна російська діаспора, а майже 40 % населення є російськомовним. Не менш суттєвий і факт, що українсько-російські   відносини  набувають  важливості в контексті глобальної безпеки та збереження миру.

Варто зауважити, що з точки зору геостратегічних інтересів України не існує (і не може існувати, враховуючи історичну і культурну близькість двох народів) принципових перешкод для того, щоб визнавати Росію своїм стратегічним партнером. Певна напруженість у стосунках між нашими країнами значною мірою є штучною. Ні в економічному, ані в політичному чи у військовому вимірах вона не має достатніх підстав. Таку ситуацію політологи визначають як феномен "залишкової ідеологізації", яка, на жаль, має місце з обох сторін. З одного боку, в Росії ще й досі є певні політичні сили, які ніяк не можуть змиритися з самим фактом існування незалежної України і прагнуть домогтися всебічної і повної "інтеграції" України з Росією на основі утворення якогось нового союзу, маючи на увазі фактичне підкорення першої другій.

Відомий російський геополітик О. Дугін відверто демонструє свою заангажованість певним політичним силам Росії стосовно розуміння сутності і перспектив російсько-українських відносин. "Самий лише факт, — зауважує він, наприклад, — поділу політичної карти світу на два табори робить відмову від Москви автоматичним кроком у бік атлантизму".

Відповідно до цього, наголошує дослідник, "одне лише існування "суверенної України" вже є кроком у напрямі атлантизму. Але не український народ несе за це відповідальність, а підривні елементи та інородницькі групи, які не заінтересовані в загальній євразійській долі, а також геополітичні агенти впливу Заходу, що вийшли на стратегічні позиції як в Україні, так і в самій Росії". Роз'єднаність двох держав — Росії і України, на його думку, вигідна лише атлантистам. У стосунках між Москвою і Києвом має бути встановлений суворий пріоритет. "Тільки спільна євразійська континентальна Держава, тільки об'єднуюча універсальна московська ідея".

З цих же позицій оцінює російський геополітик і Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Росією. На його думку, цей документ має як позитивні, так і негативні сторони, оскільки, з одного боку, він згадує про союзницькі, стратегічні   відносини,   а  з  іншого   —   юридично фіксує той факт, що Росія відмовляється від територіальних претензій щодо України. І якщо стратегічне партнерство Росії і України не приведе до ширших інтеграційних процесів, якщо Україна в  подальшому не стане частиною євразійської континентальної конструкції, а залишиться регіональною державою, то даний договір виявиться актом, за яким Москва здає свої позиції щодо "санітарного кордону" державі, за об'єктивними причинами змушеній (якщо вона залишиться самостійною) рано чи пізно стати плацдармом для НАТО, тобто для головного геополітичного супротивника Росії.

Звичайно, Росія має свої власні інтереси і, зрозуміло, ставить їх вище за інтереси інших країн. Проте Україні немає чого боятися Росії, якщо вона розважливо вестиме свою внутрішню і зовнішню політику. Конструювання відносин з Україною є одним із найсерйозніших випробувань російського суспільства на демократизм і спроможність органічно увійти до світового співтовариства на основі Дотримання загальноприйнятих міжнародних норм.
З іншого боку, стратегічні інтереси України потребують стабільних дружніх, рівноправних взаємовідносин із Росією. За визначенням експертів, у найближчі роки українсько-російські стосунки стануть найбільш важливими в Європі і набудуть геополітичного значення, оскільки на їхньому прикладі вироблятиметься модель взаємовідносин незалежних супердержав, їх входження у стабільну, цілісну Європу.

Цілісний аналіз усього комплексу взаємовідносин України і Росії свідчить, що відкрита конфронтація між ними навряд чи матиме місце, проте час від часу приховане протистояння може загострюватися. Остання обставина пов'язана насамперед із певними розходженнями в основних зовнішньополітичних цілях і завданнях України і Росії.

Теоретичною основою геостратегії сучасної Росії є доктрина "багатополюсного світу", на основі якої передбачається створення такого світопорядку, де б не було диктату однієї держави чи групи держав. Розуміючи під "полюсами" інтеграційні угруповання держав, Росія вважає країни СНД зоною свого політичного впливу, під який, звісно, підпадає й Україна. Намагання Росії утримувати, а в подальшому посилювати контроль за ситуацією в межах пострадянського простору не збігається зі стратегічними інтересами України, яка обрала шлях інтеграції до європейської спільноти.

Відповідно, є досить значні розходження між нашими   країнами   й   у   питанні   про   характер взаємовідносин з ЄС. Росія веде свою гру на європейському полі, намагаючись створити достатньо надійну опору для реалізації своїх геостратегічних задумів і використовуючи для цього той очевидний факт, що для провідних європейських країн Росія є стратегічним партнером, якого, до того ж, можна використовувати у боротьбі за зменшення впливу США в Європі. Метою європейської політики Росії як держави, що прагне стати самостійним центром сили, є співробітництво з Європою як іншим центром геополітичного впливу, в той час як "стратегічна мета України в європейському інтеграційному процесі означає, по суті, прагнення зменшити вплив Росії у пострадянському просторі.

І все ж, незважаючи на розходження щодо стратегії стосунків з Євросоюзом, Росія так само, як і Україна, зацікавлена у розвитку своїх відносин з ним не лише в економічній, а й у політичній сферах. Таке прагнення Росії цілком відповідає інтересам України. Більше того, можна стверджувати, що гармонізація відносин Росії із Заходом є досить жорстким імперативом для України, оскільки, по-перше, це   сприяє   певному  переплетенню   взаємних  національних інтересів обох країн, а по-друге, відповідає намірам західноєвропейських країн "прив'язати" Росію до Європи і їх прагненню залучити до цього процесу Україну як найближчого і системно рівного партнера Росії. Той факт, що між Росією і Європою досі не створено надійних відносин, містить у собі величезну потенційну загрозу. Для України ж — держави, що розташована між цими двома центрами сили, налагодження стосунків між Європою і Росією має ключове значення і в плані безпеки, і в плані вибору курсу розвитку.

Американський вектор співпраці

Не менш важливим є питання про встановлення відносин стратегічного партнерства між Україною і Сполученими Штатами Америки. Національні інтереси України в розвиткові партнерських відносин із США визначаються тією особливою роллю, яку відіграє ця країна в геополітичному ракурсі. Адже йдеться про наймогутнішу державу світу, єдину наддержаву, статус якої визначається економічним і військовим потенціалом, впливом на міжнародні фінансові організації, лідерством у розробці і впровадженні новітніх технологій та багатьма іншими чинниками.

На думку 3. Бжезинського, США займають домінуючі позиції у чотирьох сферах світової влади, що мають вирішальне значення: у військовій сфері вони мають глобальні можливості для розгортання своїх збройних сил; в економічній— залишаються основною рушійною силою світового розвитку, навіть незважаючи на жорстку конкуренцію з боку Японії та Німеччини; у культурній— мають   безпрецедентну привабливість, особливо серед молоді усього світу, не зважаючи на деяку  її примітивність; у технічному плані— зберігають абсолютне лідерство у провідних сферах науки і техніки. Тому, зрозуміло, що за таких умов будь-яка держава, в т. ч. і Україна, зацікавлена у встановленні партнерських відносин із ними.

США теж зацікавлені у розвиткові партнерських стосунків з Україною, враховуючи особливості її геополітичного положення і розглядаючи її як своєрідний геополітичний центр Центрально-Східної Європи та "українську карту" у розвиткові своїх стосунків із Росією.

Однак, В. Мадіссон і В. Шахов зазначають, що реальні процеси розвитку українсько-американських відносин далеко не завжди свідчать про прагнення США розвивати ці відносини як дійсно рівноправні і партнерські. І це є болючою проблемою у стосунках між обома державами, оскільки час від часу досить виразно проявляється прагнення США втручатися у внутрішні справи нашої країни, що порушує принципи рівноправності і не відповідає національним інтересам України. І цю обставину, безсумнівно, слід ураховувати у розбудові наших відносин із США, рішуче відстоюючи власні інтереси і власний суверенітет.

Співпраця у рамках регіональних організацій

Зрозуміло, що вказані геостратегічні вектори попри свою важливість, не можуть обмежити коло геополітичних інтересів України. Як держава із специфічними геополітичними показниками Україна має можливість, і навіть більше, змушена урізноманітнювати свій зовнішньополітичний курс, спрямовуючи зусилля на розвиток зв'язків і контактів у багатьох напрямах.

У цьому відношенні слід особливо наголосити на необхідності активізації діяльності України в рамках Співдружності Незалежних Держав, а також з окремими державами—учасницями цієї організації. Україна у своєму ставленні до СНД виходить, передусім, з реалій економічної доцільності існування Співдружності, прагнучи трансформувати її в ефективний механізм економічного співробітництва, спрямований на створення зони вільної торгівлі, оптимізацію її структури, сприяння інтеграції країн СНД у світовий економічний простір. Проте, на нашу думку, Україні потрібно активізувати свою роль у СНД, насамперед з метою посилення економічних інтеграційних процесів усередині цієї організації і не відмовлятися від співпраці з іншими членами СНД у політичній сфері.

Вельми важливим і перспективним напрямом української зовнішньої політики є її участь в Організації Чорноморського Економічного Співробітництва. Відповідає національним інтересам України й активізація її співпраці в рамках консультативного форуму ГУАМ, який об'єднує чотири держави — Грузію, Україну, Азербайджан та Молдову. Україна виступає за організаційне оформлення цього об'єднання і надання йому формального статусу.

Азійський вектор співпраці

У контексті модифікації стратегії багатовекторності закономірно постає питання про можливості залучення України до економічного співробітництва в АТР, яке набуло там форми багаторівневої інтеграції. Посилення трансрегіонального співробітництва на євразійському континенті, спонукає Україну активніше використовувати свій промисловий і науково-технічний потенціал для розвитку взаємовигідних відносин з провідними країнами АТР, передусім Східної і Південно-Східної Азії. Серед них слід відзначити Китай, Японію, Південну Корею, Малайзію, Таїланд і В'єтнам — на них припадає близько 7% зовнішньоторговельного обороту України.

Підключення України до виробничих і обмінних процесів у АТР матиме як реальні, так і потенційні вигоди. У цілому інтереси України в АТР, який є індикатором глобальних трансформацій, можна звести до таких аспектів:

1) налагодження та розвиток відносин з тими країнами АТР, які роблять найбільший внесок у зміцнення регіональної і міжнародної стабільності;

2) розвиток торговельно-економічних відносин з Китаєм, Японією, Південною Кореєю, провідними країнами АСЕАН та іншими державами, що входять до АТЕС;

3) залучення коштів фінансових центрів регіону, що виступають як кредитори та експортери капіталу, для оновлення основних фондів та економічної інфраструктури України (вступ з цією метою до Азійського банку розвитку);

4) участь у діяльності Економічної і соціальної комісії у справах Азії і Тихого океану (ЕСКАТО), міжнародних конференцій з питань економічного співробітництва та регіональної безпеки;

5) приєднання до Форуму Азія-Європа (АСЕМ) з метою повноправної участі у трансрегіональному співробітництві. Однак, європейський статус України позбавляє її можливості безпосередньо користуватися перевагами регіональної інтеграції — пільговим торговельним, митним та інвестиційним режимами, які поширюються на країни Південно-Східної Азії відповідно до угоди про зону вільної торгівлі АСЕАН (АФТА).

Азійсько-тихоокеанський вектор у стратегії реалізації економічних інтересів України має безліч переваг. По-перше, розбудова співробітництва з провідними країнами АСЕАН і АТЕС не матиме для нас наслідків асиметричної залежності. По-друге, отримати вигоду від цього співробітництва можна у найкоротший термін. Нарешті, східний вектор здатний виконувати важливу функцію балансування зовнішньополітичних інтересів України в рамках міжнародної системи, яка тяжіє до мультиполярної.

Набуття впливових партнерів з числа країн вищезгаданих об'єднань має значення не тільки для диверсифікації зовнішньоекономічних зв'язків України. Сьогодні АСЕАН з її півмільярдним населенням стає природним балансом великих "гравців" у АТР — Китаю, США, Японії і, можливо, Росії, з якими Україна прагне підтримувати стабільні партнерські відносини. Для успішного входження в економічний простір АТР Україні необхідно значно поглибити ринкові реформи. Насамперед потрібно реструктуризувати виробничий комплекс, оновити основні фонди та поліпшити інвестиційні і правові умови двостороннього співробітництва.  Необхідні також радикальні зміни у науково-технічному, інформаційному та маркетинговому забезпеченні цього напряму зовнішньоекономічної діяльності.
Подальший розвиток співробітництва з країнами АТР вимагає врахування досвіду європейських країн, які прагнуть перенести свої виробництва і технології у східноазійський регіон, де накопичений великий потенціал адаптаційної індустрії і якому пророкують стабільний розвиток у XXI ст.

Чіпко Т.М.


 

Читайте також:

{modulepos relatedarticles}

Статті з наукових періодичних видань:

Безуглий В. Географічні аспекти зовнішньоекономічної співпраці України з Євросоюзом

Опубліковано: Вісник Львівського Університету. Серія географічна. 2009. - Вип. 36. - С. 31-40

Носирєв О.О. Суспільно-економічний генезис співпраці України з Європейським Союзом

Опубліковано: Часопис соціально-економічної географії: Міжрегіональний зб. наукових праць – Х.: ХНУ ім. В.Н. Каразіна, 2010. – Вип. 8(1). - С. 127-132

Ярьоменко С.Г. Вплив суспільно-географічних факторів на особливості формування геополітичних стикових зон

Опубліковано: Часопис соціально-економічної географії: Міжрегіональний зб. наукових праць – Х.: ХНУ ім. В.Н. Каразіна, 2009. – Вип. 7(2). - С. 174-177

Географічна наука