Увійти  \/  Зареєструватися  \/ 

Вхід на сайт

Зареєструватися

Введене Вами ім'я недійсне.
Будь-ласка, введіть допустиме ім'я користувача. Без пробілів, у всякому випадку 2 , НЕ повинно бути символів: < > " ' % ; ( ) &
Пароль недійсний.
Ваші паролі не збігаються. Будь-ласка, введіть Ваш пароль в поле пароля та повторно введіть його в полі підтвердження.
Недійсна адреса електронної пошти
Адреси електронної пошти не збігаються. Будь-ласка, введіть Вашу адресу електронної пошти в поле адреси електронної пошти та повторно введіть адресу у полі підтвердження.
* * Обов'язкове поле

Інформація та знання як новітні фактори суспільного виробництва

Важливою тенденцією розвитку світової економіки на сучасному етапі виступає процес інтелектуалізації та формування на цій основі knowledge based society (суспільства, заснованого на знаннях), в якому економічний добробут визначається високими технологіями, інноваційними можливостями та рівнем інтелектуального розвитку суспільства.   Поступово здійснюється перехід до інноваційної моделі економічного росту. На зміну індустріальному приходить гуманітарний, який ще називають “постіндустріальний” тип економічного розвитку, рушійною силою якого виступають наукове знання, творчий та інтелектуальний потенціал людських ресурсів. Згідно А.Тофлеру, відбувається рух від економіки робочої сили до економіки сили мозку, і в новому суспільстві інформація та знання являються головними факторами виробництва. Поруч з основними факторами виробництва, його важливим ресурсом стають інформація та знання, які дозволяють знизити всі інші вкладення, необхідні для зростання національного багатства, тому дослідження даної теми є особливо актуальною.
Дослідженню інформації та знання та їх впливу на економіко-суспільний розвиток, особливо останнім часом, приділяється значна увага як зарубіжних, так і вітчизняних науковців. Помітний внесок в розробку цього питання у ХХ столітті зробили Г. Беккера, Д. Белла, П. Дракера, В. Іноземцева, Т. Стюарта, А. Тоффлер та інші. Серед вітчизняних вчених треба назвати І.Боднар, Є.Макаренко, С.Кудрявцева, В.Семиноженко, А. Чухно,  та інші.
Але у той же час дане питання знаходиться у розвитку, що вимагає наукового узагальнення й систематизації існуючих вже положень та подальшої розробки теоретичних аспектів впливу інформації та знання на розвиток світової економіки.
Об’єктом дослідження є інформація та знання як фактори виробництва.
Предметом дослідження є види, характеристики, функції інформації та знання, аспекти їх впливу на світову екнономіку.
Мета дослідження полягає у визначенні аспектів впливу інформації та знання на виробництво у сучасних умовах.
Методами дослідження виступають загальнонаукові прийоми й методи: порівняльний, історичний, діалектичний, системний аналіз.
Робота складається із плану, вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків.

1. Поняття "інформація", її основні види, ознаки, функції та характеристики

1.1.Суть поняття "інформація"
Інформація (від латинського слова – informacio – роз'яснення, викладення) – це відомості (або їх сукупність) про предмети, явища та процеси оточуючого нас світу [10, с.14]. У соціальних відносинах  поняття "інформація" ототожнюють з поняттями "дані", "відомості", "повідомлення" тощо, воно тлумачиться виходячи з потреб конкретної соціальної галузі, з концентрацією уваги на окремих аспектах його змісту. Особлива увага до тлумачення поняття "інформація" виявилась у зв'язку з розвитком технічних засобів передавання, сприйняття і аналізу різних за походженням (природою) відомостей (даних). Поняття "інформація" стало об'єктом спеціального і різнобічного дослідження. На сьогодні існує ціла "родина" теорій інформації, кожна з яких дає своє визначення цього поняття [16, с.312].
Основні ідеї однієї з перших таких теорій, що дістала назву "статистична теорія інформації", були розроблені К.Шенноном і викладені в серії його праць у 1948 р. Cаме він ввів термін «інформація», яку розумів у вузькому технічному аспекті, основний акцент робив на кількісній її оцінці.
Одне з перших сучасних визначень інформації, що відноситься до становлення сучасного "кібернетичного" періоду суспільства належить Н. Вінеру: "Інформація – це визначення змісту, одержаного із зовнішнього світу в процесі нашого пристосування до нього та пристосування до нього наших відчуттів. Процес отримання і використання інформації є процесом нашого пристосування до випадковостей зовнішнього середовища і нашої життєдіяльності в цьому середовищі".
В логіко-семантичних теоріях інформації (Р.Карнап) інформація розглядалася як зменшення або подолання невизначеності. Біхевіористичні, комунікаційні, логіко-прагматичні теорії інформації різноаспектно оцінюють прагматичну цінність інформації.
На сьогоднішній день поки що відсутнє стале поняття інформації. У різних науках в нього вкладається різний зміст, що не збігається із повсякденним. Тому для усунення багатозначності можна навести два визначення із Енциклопедичного словника. По-перше, інформація – це "відомості, що передаються людьми усним, письмовим або іншим способом", а по-друге, інформація – це "загальнонаукове поняття, яке включає обмін відомостями між людьми, людиною і автоматом, автоматом і автоматом; обмін сигналами в тваринному й рослинному світі; передавання ознак від клітини до клітини, від організму до організму".
Існує багато визначень інформації і з точки зору соціально-правового її аспекту. В Україні певний акцент у дискусії про поняття інформації у визначеному аспекті зроблено прийнятим Верховною Радою в 1992 р. Законом "Про інформацію". Під інформацією цей Закон розуміє документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються в суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі [18].

1.2.Види інформації
Інформацію умовно поділяють на естетичну та семантичну. Естетична інформація зобов'язана своїм походженням виникаючим у природі різним сполученням звуків, запахів, світла, кольорів і тіней. Різні твори мистецтва (музика, живопис, література) також відносять до естетичної інформації [16, с.313].
Семантична інформація виникає в результаті різної діяльності людей. Залежно від способу передачі та сприйняття можна виділити такі види інформації:
- візуальна (передається і сприймається візуальними образами);
- аудіальна (звуками);
- тактильна (відчуттями);
- смакова (запахами);
- машинно-орієнтована (сприймається і обробляється ЕОМ).
За соціальною орієнтацією в науці виділяють масову, особисту і спеціальну інформацію. Якщо масова інформація адресується найширшому колові споживачів, то особиста орієнтована на точно визначеного індивідуума або певну групу осіб. Спеціальна інформація розрахована на спеціалістів. Вона може бути науковою або художньою, технічною або гуманітарною і т. ін. Спеціальну інформацію часто підрозділяють за сферами людської діяльності за галузевим принципом. Наприклад: машинобудівна, приладобудівна, енергетична, юридична, медична та ін.
Закон України "Про інформацію" поділяє її на такі види [18]:
- статистична iнформацiя - офiцiйна документована державна iнформацiя, що дає кiлькiсну характеристику подiй та явищ, якi вiдбуваються в економiчнiй, соцiальнiй, культурнiй та iнших сферах життя України.;
- масова iнформацiя - публiчно поширювана друкована та аудiовiзуальна iнформацiя. Друкованими засобами масової iнформацiї є перiодичнi друкованi видання (преса) - газети, журнали, бюлетенi тощо i разовi видання з визначеним тиражем. Аудiовiзуальними засобами масової iнформацiї є: радiомовлення, телебачення, кiно, звукозапис, вiдеозапис тощо;
- iнформацiя про дiяльнiсть державних органiв влади та органiв мiсцевого i регiонального самоврядування - офiцiйна документована iнформацiя, яка створюється в процесi поточної дiяльностi законодавчої, виконавчої та судової влади, органiв мiсцевого i регiонального самоврядування. Основними джерелами цiєї iнформацiї є: законодавчi акти України, iншi акти, що приймаються Верховною Радою та її органами, акти Президента України, пiдзаконнi нормативнi акти, ненормативнi акти державних органiв, акти органiв мiсцевого i регiонального самоврядування;
- правова iнформацiя - сукупнiсть документованих або публiчно оголошених вiдомостей про право, його систему, джерела, реалiзацiю, юридичнi факти, правовiдносини, правопорядок, правопорушення i боротьбу з ними та їх профiлактику тощо;
- iнформацiя про особу - сукупнiсть документованих або публiчно оголошених вiдомостей про особу;
- iнформацiя довiдково-енциклопедичного характеру - систематизованi, документованi або публiчно оголошенi вiдомостi про суспiльне, державне життя та навколишнє природне середовище;
- соцiологiчна iнформацiя - документованi або публiчно оголошенi вiдомостi про ставлення окремих громадян i соцiальних груп до суспiльних подiй та явищ, процесiв, фактiв.

1.3. Основні ознаки інформації
Основними ознаками інформації є наступні:
1. Інформація є невичерпною, тиражується, але не витрачається, може поширюватися в необмеженій кількості екземплярів практично без зміни її змісту і втрати якості. Може належати необмеженій кількості осіб, може бути використана необмежену кількість разів [16, с.313].
2. Двоєдність інформації та її носія. Інформація завжди має свого матеріального носія, без якого її не існує. Інформація передається та поширюється у більшості випадків на матеріальному носії та за допомогою матеріального носія.
3. Фізична невідчужуваність інформації від її створювача, власника, споживача.
4. Інформація має організаційну форму, структуру у вигляді інформаційних систем, документів, бібліотек тощо.
5. Інформація може бути кількісно виміряна (кількість символів, знаків) [3, с.45].
6. Інформація має певну цінність (може продаватись).
7. Інформація не локалізована в просторі, може легко поширюватися.

1.4.Функції та характеристики інформації
Основні функції інформації:
1. Комунікативна – передача відомостей від джерела до споживача.
2. Управлінська – інформаційне забезпечення на всіх стадіях управління.
3. Науково-пізнавальна – генерація і поширення відомостей, що дозволяють пізнавати світ.
4. Навчально-виховна – інформаційне забезпечення соціалізації особистості, передачі знань і досвіду з покоління у покоління, формування світогляду.
Основними видами iнформацiйної дiяльностi є одержання, використання, поширення та зберiгання iнформацiї [18].
Одержання iнформацiї - це набуття, придбання, накопичення вiдповiдно до чинного законодавства України документованої або публiчно оголошуваної iнформацiї громадянами, юридичними особами або державою.
Використання iнформацiї - це задоволення iнформацiйних потреб громадян, юридичних осiб i держави.
Поширення iнформацiї - це розповсюдження, обнародування, реалiзацiя у встановленому законом порядку документованої або публiчно оголошуваної iнформацiї.
Зберiгання iнформацiї - це забезпечення належного стану iнформацiї та її матерiальних носiїв.
Джерелами iнформацiї (згідно Закону України «Про інформацію» ) є передбаченi або встановленi Законом носiї iнформацiї: документи та iншi носiї iнформацiї, якi являють собою матерiальнi об'єкти, що зберiгають iнформацiю, а також повiдомлення засобiв масової iнформацiї, публiчнi виступи [18].
До основних характеристик інформації можна віднести: цільове призначення, обсяг, цінність, повноту, надійність, вірогідність, надмірність, швидкість передавання та переробки інформації.
Цільове призначення інформації є однією з важливіших її характеристик, оскільки одна і та ж інформація часто використовується з різною метою. Наприклад, одні і ті ж дані можуть бути використані як для аналізу оперативної обстановки, так і для проведення оперативно-пошукових заходів.
Для передачі та обробки інформації важливого значення набуває її обсяг, котрий в простішому випадку залежить від кількості знаків (символів), що передаються.
Цінність інформації багато в чому визначається як своєчасністю її передачі, ступенем впливу на рішення, що приймається на її основі, так і важливістю самого рішення. Цінність інформації залежить також від ряду інших характеристик інформації: повноти, надійності, вірогідності.
Характеристика, що називається повнотою, використовується для визначення змісту найбільш істотних параметрів інформації, що передається. Інформація вважається повною, якщо вона відповідає обсягу, що потребується. Невідповідність між інформацією, яка викликана і яка здобута, свідчить або про неповноту, або про надлишок інформації [16, с.315].
За допомогою надійності характеризується наявність помилок в інформації, що передається. Надійність багато в чому залежить від технічних засобів, що використовуються.
Інформація може відповідати чи неповністю відповідати тому об'єктові, явищу чи процесу, котрий вона відображає. Для визначення ступеня відповідності використовують характеристику, яку називають вірогідністю.
Під надмірністю інформації розуміється збільшення обсягів даних, що передаються, але які не спричиняють одержання додаткових нових відомостей.
І нарешті, остання характеристика – швидкість передавання та переробки інформації. Вона залежить від швидкості технічних засобів та систем, що використовуються

2.Поняття "знання", їх види та функції
2.1.Суть поняття "знання"

Знання – явище багатовимірне та багатоаспектне. Кожну зі сторін знання вивчають різні науки: філософія, психологія, педагогіка, логіка, методологія, теорія пізнання, наукознавство, соціологія. Тому не варто й чекати, що існує єдина характеристика цього поняття.
У визначеннях, даних у словниках, енциклопедіях, працях різних авторів, поняття «знання» пов`язується звідомостями про навколишню дійсність і людину, інформацією про ту чи іншу предметну галузь (В. Кємєров; А.Гріцанов). Знання існують як поняття, теорії, які єосновою формування світогляду людини, розвитку її творчих здібностей і загального розвитку (С.Авєрінцев, О.Степанов). Знання виявляються в судженнях, умовиводах, різних концептуальних схемах і розроблених на їх основі наукових теоріях, фактах, поняттях, правилах, принципах, законах, гіпотезах, ідеях, теоріях. (Л.Зоріна, П.Копнін).
Існує тісний зв’язок між поняттями «інформація» та «знання». Інформація по своїй суті аморфна, не структурована, хаотична. Знання – це інформація на її найвищому рівні. Вони стосуються певної області, галузі; систематизовані і чітко окреслені. Отже, коли з інформації творяться знання, то відбувається перехід на більш високий рівень розуміння явища, процесу, предмета.
Знання можна визначити як результат пізнавальної діяльності людини, як кінцеве відображення певної сторони реальної дійсності у свідомості людини у вигляді гіпотез, ідей, концепцій.
Знання виступають своєрідним “інструментом”, який дозволяє людині засвоювати нову інформацію, знаходити нові зв’язки, формувати нові судження, тобто оволодівати новими знаннями. Вони також є основою моральних переконань, естетичних поглядів, світогляду. Знання не тільки формує новий погляд на світ, але й міняє відношення до нього.

2.2. Основні види знань та їх функції

З погляду традиційної логіки виділяються знання істинні та помилкові. Дійсне знання – це результат правильного віддзеркалення об'єктивних властивостей речей і явищ. За об’єктом вивченнязнання поділяють на емпіричні (засновані на досвіді) та теоретичні. Специфіка емпіричного знання полягає саме в тому, що воно є знання про окремі явища чи окремі відношення, взяті порізно, а теоретичне знання - про сутність, про таке відношення, яке складає основу окремих відносин [4, с. 167].
За способом вживання знання поділяють на:
- декларативні (знання про те, що саме людина знає);
- експериментальні (набуті шляхом дослідження);
- епістемічні (знання про пізнання);
- процедурні (знання про те, що людина вміє робити зі знаннями).
За формою існування знання поділяють на:
- явні (мають чітку форму і тим чи іншим чином можуть бути пред`явлені) та неявні (зосереджуються в структурах соціокультурного досвіду людства та підсвідомості людини);
- особистісні та суспільні;
- визначені (точні, ясні) та невизначені (здогадки, припущення).
За рівнем функціонування знання поділяють на буденне , спеціалізоване (наукове, релігійне, філософське), професійне, практичне.
В онтологічному (тобто з погляду на вчення про буття), оскільки в самій дійсності наявні тільки речі, властивості та стосунки, знання можна поділити на три види: мереологічне (класифікаційно-описові), реляційне (про властивості речей) й операційне (у результаті перетворення дозволяють встановити закони відповідності) [5, с. 18].
Знання виконують такі функції:
- дають загальні уявлення про ті сторони дійсності, яких вони стосуються;
- є основою формування людини до пізнавальної дійсності;
- є основою для дії або для визначення напрямкуспособів дії.

3. Інформація та знання як новітні фактори суспільного виробництва

Для здійснення процесу виробництва необхідні певні умови - фактори виробництва [13, с.144].  Фактори виробництва - це всі необхідні елементи, які використовуються для виробництва матеріальних і духовних благ; це все те, що бере участь у виробничому процесі, створює товари та послуги [6, c.335], [9, с.472]. Це будь-які елементи процессу виробництва, які впливають на нього, визначають його результати та ефективність [8, с.368].
Відомий економіст минулого Ж.Б. Сей (1767-1832) визначив три основних фактори, які приймають участь у виробництві: земля, капітал, праця. Дж. Б. Кларк (1842-1924) додав до цього переліку четвертий фактор – підприємницькі здібності.
У другій половині ХХ ст. в результаті значних трансформацій, що призвели до формувань постіндустріального суспільства, усе більш відчутним ставала необхідність у використанні такого фактору, як інформація та знання. Причому, іде мова про інформацію всіх видів: науково-технічну, економічну, фінансову, звітну, статистичну та ін. Економічні суб’єкти без попереднього ознайомлення із необхідними даними просто не могли приймати необхідні рішення. Жорстка конкуренція на ринку змушувала фірми все більшіе займатись інноваційною діяльністю. Остання передбачає, насамперед, отримання нових даних у певній галузі і вже на їх основі здійснювати певні технологічні та технічні розробки. В кінцевому випадку вигравав той, хто мав більше інформації і вмів правильно її використати. Проте, не можна забувати, що роль інформації в другій половині ХХ ст. була меншою, ніж у наш час, тому просте володіння нею ще нічого не означало (хоча в наш час інформація сама по собі, без можливості її корисного використання також не є найвищою цінністю, однак значення останньої неухильно зростає) [7, с.200].
Інформація виступає посередником і сполучною ланкою між усіма факторами виробництва. Інформація сьогодні являє собою відокремлений вид товару, на який завжди є і буде попит. Так, без наявності інформації про цінові сигнали на ринку, про суспільно-політичний стан тієї чи іншої країни, а також без інформації про платоспроможність того чи іншого клієнта нинішній процес виробництва представляється дуже скрутним, якщо не неможливим. І однією з численних особливостей цього фактора виробництва, що визначає його вартість, є форма і швидкість її подачі [12, с.311].
Інформація - швидкопсувний продукт, який потрібно подавати свіжим і гарячим. Наприклад, інформаційні агентства, в яких основним товаром збуту, є саме інформація. Джерела цього фактора можуть бути різними, від каналів інтернет, де інформація йде гігантськими і практично нерегульованими і неконтрольованими потоками до великих засобів мас-медіа, де в основному вся інформація ретельно перевіряється і лише потім йде в «продаж».
Кінець ХХ століття став періодом трансформації базисних макроекономічних та соціологічних уявлень про працю. Поступово здійснюється перехід до інноваційної моделі економічного росту. На зміну індустріальному приходить гуманітарний, який ще називають “постіндустріальний” тип економічного розвитку, рушійною силою якого виступають наукове знання, творчий та інтелектуальний потенціал людських ресурсів [1, с.56]. Згідно А.Тофлеру, відбувається рух від економіки робочої сили до економіки сили мозку, і в новому суспільстві знання являються головним фактором виробництва. Якщо сировина була основним ресурсом доіндустріального суспільства, а капітал - індустріального, то постіндустріальне суспільство має принципово новий основний ресурс - інформацію і знання, а зрештою - інтелект людини [11, с.367].
Інформація та знання, які дозволяють знизити всі інші вкладення, необхідні для зростання національного багатства. Революційною постіндустріальну економіку робить той факт, що основні фактори можуть розглядатися як обмежені ресурси. А знання фактично невичерпні, можуть використовуватися одночасно різними компаніями, котрі використовуються для створення ще більших знань. Постійно відбувається  відтворення знань та інформатизація основних ресурсів.
Для постіндустріальної стадії характерне домінування виробництва послуг, причому послуг, пов'язаних, насамперед, з освітою, дослідженнями, управлінням і охороною здоров'я [2, с.546]. Ця риса постіндустріального суспільства тісно пов'язана зі змінами в розподілі занять: спостерігається зростання інтелігенції, професіоналів і "технічного класу" (така тенденція виявляється в змінах структури зайнятості, які відбуваються в індустріальний період).
Якщо індустріальне суспільство є організацією машин і людей для виробництва речей, то центральне місце в постіндустріальному суспільстві, по Д.Беллу, займає знання. Причому найважливіше значення для організації рішень та здійснення змін набуває центральна роль теоретичного знання, яке передбачає першість теорії над емпіризмом і кодификацію знань в абстрактних системах символів, які можуть використовуватися для інтерпретації різних, постійно змінюваних сфер досвіду [19].
Для постіндустріального суспільства характерна нова еліта, заснована на кваліфікації, одержаної індивідами завдяки освіті, а не на володінні власністю, наслідуваної чи здобутої за рахунок підприємницьких здібностей, і не на політичній позиції, яка досягається завдяки підтримки партій та груп. Зростає клас людей, які володіють знаннями [14, с.212].
Більш того, інформацію та інтелект варто розглядати не тільки як новий економічний ресурс суспільства, а як основний, визначальний фактор підвищення ефективності виробництва матеріальних благ і рівня життя людської цивілізації. Цей ресурс є настільки важливим, що його можна назвати стратегічним. Йому немає заміни вже сьогодні і навряд чи буде заміна в майбутньому.
Саме практичне застосування знань в процесі створення високо-технологічної продукції стає основним джерелом додаткової вартості. Таким чином, перетворення знань та здібностей людини на основне джерело багатства робить людину та її високоякісну працю провідним чинником постіндустріальної економіки. Суспільство стає економічно зацікавленим в розвитку людської особистості, яка перетворюється на визначальну економічну цінність й потребує належного піклування і створення комфортних умов, в тому числі сприятливого природного довкілля.
Проведене дослідження дозволяє дійти висновку, що вплив інформації та знання на систему виробничих відносин проявляється наступним чином: змінюється роль та якість людського фактору, робочої сили; відбуваються зміни в суспільному поділі праці; формується висока їх інноваційна здатність; змінюються трудові відносини та модифікуються традиційні інституціональні економічні форми .

4. Суть поняття "економіка знань"

В розділі 2 було показано різницю між інформацією та знаннями – структурованість та внутрішня організованість знань та певна хаотичність інформації. Знайдена відмінність останнім часом змушує усе більше говорити про новий феномен ХХІ ст. – «економіку знань». З ходом часу інформація як фактор виробництва все більше починає трансформуватись в знання. Це пояснюється тим, що в сьогоднішньому світі нагромаджена настільки значна кількість інформації, що людина фізично не здатна її обробити. Якщо фірми витрачатимуть на її освоєння надто багато часу, вони не зможуть реалізувати власні ідеї швидше за конкурентів. Тому й виникає необхідність у володінні саме знаннями. Останні, на відміну від хаотичної інформації, дають можливість швидше і на більш високому рівні здійснити поставлене завдання, адже той, хто володіє знаннями, мислить більш глобально, комплексно. Починаючи з другої половини ХХ ст. роль знань і заснованої на їх основі економіки зростає особливо швидкими темпами [17].
Економіка знань – це принципово нове утворення, яке має прийти на зміну економіці винищення і експлуатації природи, економіці сліпого бажання людини отримати максимум прибутку. Її основою є не споживацький мотив людини, а прагнення задовольнити свої потреби таким чином, щоб не завдати шкоди природі, сприяючи при цьому її відтворенню.
Розвиток економіки, що розбудовується на знаннях є безперервний процес інвестування у людський капітал, а отже і розвиток людської особистості. Через це не дивно, що за рівнем конкурентноспроможності економік перші місця у світі займають саме ті країни, що встановлюють високі соціальні стандарти та сприяють всесторонньому зростанню людини [15]. Для таких країн соціальна частина їх витрат уже не є просто обов’язком по відношенню до громадян, а перетворюється на потребу з метою одержання вищого економічного ефекту. Людина, яка є носієм знань, набуває найвищої цінності в суспільстві і знову займає те місце, яке їй належить.
Процес побудови економіки знань тісно переплетений із глобалізацією світової економіки. Знання є найбільш автономним, портативним та швидко доступним фактором виробництва, що передбачає їх глобальний аспект. Вони не можуть бути прив’язаними до одного місця, а з розвитком мережі Internet та інших засобів комунікації легко передаються та споживаються в будь-якому куточку земної кулі. Завдяки цьому, потенційно, при виході на рівень економіки знань всіх країн, їх загальний економічний розвиток повинен вирівнятись, а конкуренція набути нових ефективніших рис.
Однією з головних ознак нової економіки є її дематеріалізація. Це означає зміну акцентів з матеріальних благ на нематеріальні (послуги). Матеріальні блага будуть споживатись, однак їхня питома вага падатиме, що пов’язане із зміною запитів споживачів у нову епоху. Економіка знань приносить зміни не тільки зі сторони виробництва, але і зі сторони споживання. А в зв’язку із задоволенням потреб нижчого рівня в таких суспільствах домінуючими стають потреби вищого рівня, які в свою чергу вимагають активного споживання знань. Таким чином, знання за даних умов виступатимуть і в ролі фактора виробництва, і продукта.
Характерними ознаками економіки знань є домінування у структурі ВВП високотехнологічних галузей та інтелектуальних послуг, формування переважної частки національного прибутку за рахунок інноваційної або технологічної ренти, високий рівень капіталізації компаній, основна вартість яких формується завдяки нематеріальним активам, тобто інтелектуальній складовій. Головна відмінність економіки знань від так званої «сировинної економіки» полягає у безперервному технологічному оновленні виробництва та самовідтворенні його «знаннєвих» чинників, їх невідчуженні у процесі економічного обміну, швидкому оновленні та відносній доступності для використання. Економіка знань базується на розгалужених горизонтальних зв'язках економічних суб'єктів, процесах їхньої самоорганізації та прийняття управлінських рішень під впливом інформації, яка надходить з ринку [20].
Зміна потреб у період нового економічного утворення, яким є економіка знань, є однією з її принципових ознак. Як було вже зазначено, задоволенням матеріальних потреб займались економічні системи попередніх рівнів. Економіка знань покликана задоволити потреби вищого рівня: самореалізація, духовне зростання особистості  та ін. Зрозуміло, що за таких умов змінюються і чинники, які впливали на мотивацію людини щодо праці. Якщо раніше головними мотивами були суто економічні (матеріальні вигоди), то в майбутньому поряд із ними все відчутнішу роль гратимуть так звані “ідейні” мотиви. Кожна особистість має ідеї, принципи, інші ідеальні конструкти, які б вона бажала втілити у життя. Якщо їй дати це зробити, то вона досягне максимум ефекту.
Економіка, що розбудовується на знаннях буде принципово нового формату. В результаті того, що знання, інформація, ідеї є ресурсами, фактично необмеженими, через можливість їх постійного продукування, головне протиріччя економіки про обмеженість ресурсів і необмеженість потреб набуватиме нового сенсу. Дане протиріччя навіть частково зніматиметься. По-перше, завдяки тому, що необмеженість знань даватиме можливість виходу на новий рівень у використанні інших ресурсів, що дасть змогу зробити їх необмеженими або знайти їм замінники. По-друге, хоча потреби дійсно є необмеженими, але з переходом на вищий рівень, гострота необхідності їх людині спадає. А як наслідок усього цього, конкурентні відносини в економіці все більше потребуватимуть заміни на партнерські. Тільки так можна буде задовольняти свої потреби у впровадженні в життя ідей.
Таким чином можна зробити остаточний висновок про те, що перехід до економіки знань уже розпочався і в деяких сферах він є відчутним. В майбутньому дані тенденції тільки посилюватимуться, а враховуючи значне пришвидшення соціально-економічних процесів у ХХІ ст., побудова економіки знань в найближчі десятиліття є цілковитою реальністю.

Список використаних джерел і літератури
1. Безуглий В.В. Економічна і соціальна географія зарубіжних країн: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. –К.: ВЦ «Академія», 2005. -704с. (Альма-матер).
2. Блій Г. де, Муллер Пітер. Географія: світи, регіони, концепти / Пер. з англ.; Передмова та розділ «Україна» О.Шаблія. – К.: Либідь, 2004. – 740с. іл.
3. Боднар І., Міжнародна інформація: навчально-метод. посібник для самост. вивчення курсу. / І. Боднар.- 2-ге вид., стереотип.- Львів: Вид-во "Новий Світ-2000", 2006.- 216 с.
4. Вахтомин Н.К. Генезис научного знания / Вахтомин Н.К. - М.: Наука. - 1973. - 283 с.
5. Гинецинский В.И. Знание как категория педагогики. / Гинецинский В.И. – Ленинград: изд-во Ленинградского ун-та. - 1989. – 244 с.
6. Довбенко М.В.Сучасна економічна теорія (Економічна нобелелогія): Навчальний посібник. – К.: Видавничий центр «Академія», 2005. – 336 с. (Альма-матер).
7. Економіка зарубіжних країн. / За ред.: Козака Ю.Г., Ковалевського В.В., Осипова В.М. – 3-тє вид. перероб. та доп. Навч. пос. – К.: Центр учбової літератури, 2007 – 544 с.
8. Економічний словник-довідник: За ред. С.В.Мочерного. – К.: Феміна, 1995. – 368 с.
9. Конопліцький В.А., Філіна Т.І. Економічний словник, тлумачно-термінологічний. – К.: КНТ, 2007. – 580 с.
10. Кудрявцева С.П., Колос В.В. Міжнародна інформація. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: Видавничий Дім «Слово», 2005. – 400 с.
11. Лановик Б.Д., Лазарович М.В. Економічна історія: Курс лекцій. — 6-те вид., стер. — К.: Вікар, 2006. — 405 с. — (Вища освіта XXI століття).
12. Макаренко Є.А. Європейська інформаційна політика: Монографія. – К.: Наша культура і наука, 2000. – 368 с.
13. Масляк П.О., Олійник Я.Б., Степаненко А.В. Словник-довідник учня з економічної і соціальної географії світу. Київ, Лібра, 1996. – 328 с.
14. Основи менеджменту. Навчальний посібник / Осовська Г.В., Осовський О.А. - К.: "Кондор", 2006.- 664 c.
15. Тарнавська Н. Новітні прояви конкуренції в суспільстві, яке будується на знаннях.// Економіка України. - № 2. – 2008.
16. Теорія управління органами внутрішніх справ: Підручник / За ред. канд. юрид. наук Ю.Ф. Кравченка. – К.:Національна академія внутрішніх справ України, 1999. – 702 с.
17. Чухно А. Науково-технологічний розвиток як об’єкт дослідження еволюційної теорії.//Економіка України. - № 1. – 2008.
18. http://zakon.rada.gov.ua
19. http://online.km.ua/igs/perspekt.html
20. http:// www.semynozhenko.net

Географічна наука