Увійти  \/  Зареєструватися  \/ 

Вхід на сайт

Зареєструватися

Введене Вами ім'я недійсне.
Будь-ласка, введіть допустиме ім'я користувача. Без пробілів, у всякому випадку 2 , НЕ повинно бути символів: < > " ' % ; ( ) &
Пароль недійсний.
Ваші паролі не збігаються. Будь-ласка, введіть Ваш пароль в поле пароля та повторно введіть його в полі підтвердження.
Недійсна адреса електронної пошти
Адреси електронної пошти не збігаються. Будь-ласка, введіть Вашу адресу електронної пошти в поле адреси електронної пошти та повторно введіть адресу у полі підтвердження.
* * Обов'язкове поле

Еколого-географічна характеристика Вінницької області

Проблема охорони природи для Вінницької області, більшість території якої відчуває на собі майже неконтрольовану інтенсивну господарську діяльність, є дуже актуальною.Природні умови та ресурси Вінниччини різноманітні і своєрідні, на сьогодні ще недостатньо досліджене питання раціонального їх використання. Збереження сучасної природи, збільшення її багатств, неможливі без детального знання історії. Саме знання минулого допомагають нам краще пізнати сучасне та прогнозувати майбутній стан природи регіону, можливості його реконструкції не тільки шляхом збереження, але і створення нових природоохоронних об’єктів. Сучасний розвиток людської діяльності часто виявляється шкідливим для навколишнього середовища внаслідок зростання містобудування, промислового виробництва, дорожнього руху. Тому відбувається забруднення води, повітря, грунтів, що негативно впливає на стан здоров'я населення, викликає загрозу навколишньому середовищу, загострює екологічні проблеми.


1. Фізико-географічні умови Вінницької області

1.1. Географічне положення, межі, розміри
Вінницька область — область в Україні. Утворена 27 лютого 1932 року. Обласний центр — місто Вінниця. Розташована на правобережжі Дніпра в межах Придніпровської та Подільської височин. На заході межує з Чернівецькою та Хмельницькою, на півночі з Житомирською, на сході з Київською, Кіровоградською та Черкаською, на півдні з Одеською областями України та з Республікою Молдова, в тому числі частина кордону приходиться на невизнане Придністров'я. Площа області  26513 км2. Область займає майже 4,5% території України [1, 186].

1.2. Особливості геологічної будови. Типи і форми рельєфу
В геоструктурному плані основна частина території області припадає на південно-західну окраїну Українського кристалічного масиву, складеного архей-протерозойськими метаморфічними породами і тільки її південно-західна окраїна розташована на Волино-Подільській плиті, де породи фундаменту перекриті відносно потужною товщею більш молодих, переважно осадових відкладів.
Подільське плато займає більшу частину області. Воно продовжується далі на захід на території Хмельницької і Тернопільської областей. Зниження в рельєфі, по якому течуть ріки Снивода, Соб і Південний Буг, відокремлює Подільське плато від Придніпровської височини, частина якої заходить на територію області.
На території Вінницької області Подільське плато має найбільшу висоту у Шаргородському районі. Максимальна висота – 384 м над рівнем моря. Поблизу села Степашки (Барський район) окрема ділянка плато має відмітку 382 м.
Взагалі плато не становить суцільної рівної поверхні і дуже порізане долинами численних невеликих річок та ярами. Та частина Подільського плато, що має нахил у бік Дністра, відзначається дуже великою роздробленістю на окремі пасма. Верхів’я річок Лядова, Немія, Жван, Мурафа, що течуть по дну широких розложистих балок, мають пологі й лагідні схили, і тому рельєф цієї місцевості має вигляд хвилястої рівнини, а з наближенням долин річок до Дністра всі вони стають типово подільськими. Ріки глибоко врізуються в осадові породи, долини каньйоноподібні, цілком позбавлені терас, схили утворюють круті урвища з частими відшаруваннями вапняків та пісковиків. Глибокі долини річок Придністров’я надають цій частині області вигляду гірської місцевості. Східна і північно-східна частини Подільського плато в межах області значно менше розчленовані долинами річок.
У північно-східній частині області, від верхів’я Сниводи до Гірського Тікичу, лежить Придніпровська височина. Найбільш підвищена частина її має середню висоту 300 м.У північно-західній частині області Придніпровська височина має середню висоту від 250 до 300 м. Окремі підвищення є на північний захід від Вінниці (середня висота 300 м), на південь від Хмільника (середня висота-300 м, найбільша-345 м).
Низовин в межах області немає. Є окремі рівні ділянки території, що лежать нижче навколишньої місцевості. На північному заході області, між Південним Бугом і його притокою Згаром, лежить дуже заболочена Летичівська низина, її абсолютні висоти майже скрізь не перевищують 300 м.
Вінницька область багата нерудними корисними копалини. Господарське значення мають родовища каолінов і будівельного каменя. Найбільші з них - Глуховецьке родовище каоліну, Турбівське родовище каоліну, Великогадомінецьке родовище каоліну. На території області виявлено близько 50 родовищ гранітів, гнейсів, піщанників, найбільші з них - Вітовське, Гніванське, Стрижавське, Жежельовське. Є також родовище фосфоритів (Жванське), мела, гіпсу, глин, піску. Паливні ресурси області обмежені і представлені торфом і бурим вугіллям. Ці ресурси мають місцеве значення. На території області відкриті джерела мінеральних вод - в Хмільнику (радонові води), с.Житники, поблизу м.Козятин і в с.Липовці. Таким чином, мінерально-сировинні ресурси Вінницької області створюють гарну базу для швидкого розвитку її промисловості.

1.3. Кліматичні і гідрологічні умови
Клімат області – помірно-континентальний. Середня температура січня: -6°С, середня температура липня: +19°С, річна кількість опадів: 520-590 мм, з них 80% випадають в теплий період [1, 187].
У Вінницькій області – густа мережа річок, що належить до басейнів трьох великих рік – Південного Буга (приблизно 62% території), Дністра (28%) та Дніпра (10%). Вони мають переважно снігове й дощове живлення і належать до типу рівнинних. Взагалі у області протікає 241 річка. Найбільшою річкою, що на значному протязі (317 км) протікає по території області і ділить її на дві майже рівні частини, є Південний Буг, який у межах області приймає 14 приток з лівого боку і стільки ж з правого. Найбільші притоки: Згар, Рів, Дохна, Соб, Снивода, Постолова, Десна.
На південному заході, на межі з Чернівецькою областю і Молдовою, протікає друга за розмірами річка України – Дністер. Притоки: Мурафа, Немиця, Лядова.
До басейну Дніпра належать річки крайнього північного сходу області. Вони тільки частково протікають по території області: Рось, Оріхова і Роставиця.    
До внутрішніх вод області належать численні ставки та водосховища. Тут налічується більше 2500 ставків, загальна площа їх перевищує 20 тис. га. У області розташовано 60 водосховищ. Найбільші водосховища – Ладижинське, Сандрацьке, Сутиське і Дмитренківське.
Болота на території Вінниччини розташовані по долинах річок. Найбільше боліт у північній і середній частинах області. Найбільші площі боліт є вздовж Згару, Рову, Рівця, Собі, Соврані, Постолової, Десни.

1.4. Грунтово-рослинний покрив і тваринний світ
Вінницька область лежить у межах лісостепової зони. Рослинність області характерна для лісостепу. Лісистість території складає 14,2%. Ліси Вінниччини належать до типу середньоєвропейських лісів. Основу лісової рослинності становить граб, а до звичайних тутешніх дерев належать: дуб, ясен, липа, клен, явір, берест, осика, тополя, дика груша, дика яблуня, черемха, черешня та інші [1, 188].
Ґрунти в основному опідзолені (близько 65%). На північному сході області переважають чорноземи, в центральній частині - сірі, темно-сірі, світло-сірі, на південному-сході і в Придністров'ї- чорноземи і опідзолені ґрунти. Більш 70% території області зорано[1,189].
В області дуже різноманітна фауна: водиться багато як лісових звірiв (лосі, олені, зубри, дикі свині, бобри, вовки, лиси, кози, їжаки, борсуки, куниці, тхори, зайці), так і степових (гризуни) та водяних (норка, видра). Багато водяного, болотяного, лісового й степового птаства (дикі гуси й качки, чорногуз, чапля, журавель, голуби, перепелиця), бджоли в липових лісах, а в річках і озерах – розмаїття риби (короп, лящ, сом, щупак тощо)[1,189].

1.5. Положення області в системі одиниць фізико-географічного районування країни. Сучасні ландшафти. Несприятливі фізико-географічні процеси і заходи їх запобігання
- Положення Вінницької області в системі одиниць фізико-географічного районування країни наступне:
- фізико-географічна країна – Південний захід Східноєвропейської рівнини
- фізико-географічна зона – Лісостеп
- фізико-географічний край – Дністровсько-Дніпровський лісостеповий край
- фізико-географічні області – Північнопридніпровська височинна область, Придністровсько-Східноподільська височинна область, Середньобузька височинна область, Південноподільська височинна область,
На території області поширені лісостепові височинні розчленовані, лісові і лісостепові височинно-рівнинні розчленовані, луко-широколистянолісові височинні розчленовані та терасовані, заплавні ландшафти.
Несприятливими фізико-географічними процесами, які спостерігаються на території області, є карстоутворення, лінійна ерозія, підтоплення, зсувоутворення, площинний змив, просадочні процеси [2].
Боротьба з ерозією здійснюється шляхом насадження дерев, безвідвального обробітку грунту, боронуванням, закріпленням ярів.
Заходи з запобігання і боротьби з підтопленнями мають всебічно враховувати всі фактори впливу цього процесу. Найрадикальнішим є будівництво штучних дренажів, поновлення лісових насаджень [5, 551].
Для запобігання виникнення зсувів треба, насамперед, припинити доступ води до шарів порід, що залягають над водотривкими глинами. Для цього закладають водозабірні колодязі, дренажні галереї, напірні канави, штольні, які захищають від змочування глинистий шар порід, будують підпірні стінки [5, 330].


2. Економічні і соціальні умови Вінницької області

2.1. Населення і трудові ресурси
На 1 жовтня 2008р. кількість населення області становила 1664004 осіб, у тому числі у Вінниці – 366480 [7]. Кількість народжених становила 13244 осіб, кількість померлих – 21292. Отже, для області характерний від'ємний природний приріст (-8068 осіб). Область належить до таких, що мають найнижчі показники природного приросту населення і найвищі показники смертності. Кількість померлих дітей до 1 року - 140 осіб. Число шлюбів 8599, число розлучень 4524. Область має негативне сальдо зовнішніх міграцій ( число прибулих – 7769, число вибулих – 7914). Середня густота населення становить 62 особи на км². Вище зазначенені демографічні дані за листопад 2008р.[7]. В міських поселеннях області проживає 48,2% населення, в сільській місцевості  51,8%.
Статевий склад населення характеризується перевагою кількості осіб жіночої статі (55,4%). На 1000 жінок припадає 806 чоловіка. У віковій структурі населення області 51% складають особи працездатного віку, і відповідно 17,7% і 31,3%, які не досягли та старші працездатного віку
В області проживають представники 92 національностей, серед яких 94,4% становлять українці, 3,8% – росіяни, по 0,2% – євреї – 0,1%, поляки, білоруси, молдавани, вірмени, 0,3% – інші.
За професійною структуризацією серед зайнятого населення налічується 326,4 тис. працівників сільського, лісового та рибного господарства, 127,5 тис. - промисловості, 105,9 тис. - торгівлі та сфери послуг, 59,0 тис. - освіти, 51,1 тис. - охорони здоров’я та соціальної допомоги, 44,7 тис. - транспорту та зв’язку.
Отже, демографічна ситуація області характерезується низькими показниками народжуваності, високими показниками смертності, від'ємними показниками природного приросту, високою часткою населення похилого віку, низькою часткою дітей.

2.2. Адміністративний поділ області. Міські і сільські поселення
Вінницька область складається з 27 районів, 18 міст, 29 селищ міського типу, 1466 сільських населених пунктів (дані на 1 січня 2006р.). Обласний центр – Вінниця. Найбільші міста – Козятин, Хмільник, Жмеринка, Могилів-Подільський, Ладижин. Райони: Козятинський, Хмільницький, Вінницький, Калинівський, Літинський, Липовецький, Оратівський, Жмеринський, Барський, Немірівський, Тиврівський, Іллінцівський, Гайсинський, Тульчинський, Теплицький, Мурованокуриловецький, Могилів-Подільський, Тростянецький, Томашпільський, Ямпільський, Крижопільський, Піщанський, Бершадський, Чечельницький, Шаргородський, Погребищенський, Чернівецький[6].

2.3. Загальна характеристика господарства. Рівень розвитку господарства. Галузі спеціалізації господарства
Вінницька область є індустріально-аграрним регіоном. Рівень розвитку господарства області середній.
Промисловість. Область представлена 14 галузями промисловості, з яких провідні: харчова (32,2%), електроенергетика (28,7%), машинобудування і металообробка (10,1%), хімічна й нафтохімічна (7,7%), тощо. Розвиваються нові галузі – мікробіологічна й медична[6].
Регіон спеціалізується на виробництві сільськогосподарської продукції та її промисловій переробці, тому харчова й переробна промисловість належать до пріоритетних галузей суспільного виробництва й стабільно посідає одне з перших місць в економіці області. На Вінничинні виробляють всі життєво необхідні продукти харчування: цукор і олію, борошно й вершкове масло, тваринні жири й консерви, ковбаси й солодощі. За обсягами виробництва продовольчих товарів народного споживання Вінниччина посідає друге місце серед усіх областей України.
В області працюють 39 цукрових заводів; 14 спиртових заводів, які використовують відходи цукроваріння; 16 консервних заводів, з яких найпотужніші комбінати у Вінниці, Гайсині, Барі, Тульчині. Також діє 13 заводів продтоварів, 3 пивоварних заводи, 63 підприємства, що переробляють зерно та виробляють крупи. Широкого розвитку набули борошномельне та круп’яне виробництво (Вінниця, Вапнярка), кондитерське (Вінниця, Тростянець), олійно-жирове (Вінниця), пивоварне (Вінниця, Тиврів). Молочна промисловість присутня практично у кожному адміністративному районі. М’ясна представлена Вінницьким, Тростянецьким, м’ясокомбінатами, а також птахокомбінатами у Барі, Козятині[6].
Машинобудування має ряд підприємств, які обслуговують потреби сільського господарства і харчової промисловості, а також підприємства приладо- й верстатобудування. Машинобудівними центрами є міста: Вінниця (інструментальний, електротехнічний, підшипниковий, тракторних агрегатів та інші заводи), Калинівка (устаткування для цукрових заводів), Могилів-Подільський (машинобудівний завод), Бар (приладобудівний завод та інші), Жмеринка (вагоноремонтний завод тощо).
Вінницький завод тракторних агрегатів виробляє вузли та запасні частини до тракторів й комбайнів. Підприємствами галузі випускаються трансформатори, вимикачі, електроверетена та пускачі до них (Вінницький інструментальний завод), плафонні ліхтарі, фари для мотоциклів та електроосвітлювальна апаратура для автомобілів (смт. Сутиски), кукурудзонавантажувачі (Могилів-Подільський машзавод), автоматизовані лінії для харчової промисловості (Барський машзавод) тощо.
Хімічний комплекс на території області представлений п’ятьма підприємствами, які знаходяться на самостійному балансі: Вінницькі фабрика фарб й виробниче об’єднання «Хімпром», Могилів-Подільський завод «Побутхім», Тиврівський цех пластмасових виробів та Гніванський шиноремонтний комбінат. Підприємства орієнтовані, в основному, на місцевого споживача й випускають мінеральні добрива, сірчану кислоту, лаки, вироби з пластмас, формові гумо-технічні вироби, оліфу, емалеві фарби, товари побутової хімії (миючі засоби) та інше. Найбільшим підприємством є Вінницьке ВО «Хімпром», на долю якого припадає 91% всієї продукції хімічної промисловості Вінницької області[6].
Легка промисловість у структурі промислового виробництва має такі галузі: текстильну, швейну, взуттєву, трикотажну. Швейні фабрики працюють у Вінниці, Гайсині, Козятині. Взуттєва галузь розвинена у Вінниці, Тульчині. Шкіряно-галантерейне виробництво є у Вінниці, хутрове – у Жмеринці.
В області набула розвитку галузь будівельних матеріалів, яка працює в основному на місцевій сировині. Це Гніваньський, Губніківський гранітні кар’єри, Глуховецький каоліновий комбінат, Турбівський каоліновий завод. Діють понад 40 цегельних заводів, заводи залізобетонних конструкцій у Вінниці, Ладижині.
Паливно-енергетичний комплекс області представлений електроенергетикою та торф’яною промисловістю. Енергетична база в районі зміцнюється за рахунок Ладижинської ДРЕС. Крім неї працює декілька невеликих ГЕС на річці Південний Буг у Собарові, Сутисках та інші.
Також представлена лісова, деревообробна, целюлозно-паперова промисловості. В області діє 5 меблевих фабрик (Бершадська, Тульчинська, Хмільницька, Барська, Гайсинська), один меблевий комбінат (Вінницький), експериментальний завод деревних матеріалів (Калинівка), Росошанська паперова фабрика (Липовецький район)[6].
Сільське господарство. В сільському господарстві представлені всі галузі сільськогосподарського виробництва, навіть такі унікальні як хмільництво. У галузевій структурі сільського господарства рослинництво становить 61,6%, тваринництво – 38,4%. Провідні зернові культури: озима пшениця, ячмінь, зернобобові, кукурудза, з технічних культур – цукрові буряки.
У тваринництві переважає молочно-м’ясне скотарство й свинарство. Розвинені птахівництво, ставкове рибництво та бджільництво. Тваринництво має сприятливу кормову базу, яку забезпечують відходи харчової промисловості (цукрової, спиртової), кормові культури[6].

2.4. Невиробнича сфера і транспортна система
Основними галузями невиробничої сфери є рекреація, туризм, освіта, охорона здоров'я, транспорт, будівництво.
Галузь освіти включає 8 вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівня акредитації, 26 – І- ІІ рівня акредитації, 34 професійно-технічних навчальних закладів, 1067 загальноосвітніх шкіл.
Медицина: це 135 лікарських закладів, 318 лікарських амбулаторно-поліклінічних закладів. В м. Вінниця функціонує Центр аерокосмічної і льотної медичної підготовки офіцерів Військово-Повітря-них Сил України. Кількість лікарняних ліжок на 10 тис. населення – 90,2. Починають впроваджуватись елементи страхової медицини.
Санаторно-лікувальні заклади. Добре відомий в Україні і далеко за її межами курорт “Хмільник” (6 санаторіїв), де з застосуванням мінерально-лікувальної води “Радон” високої мінералізації успішно лікуються люди з різноманітною патологією, і в першу чергу – остеохандрозом. Тут проходять реабілітаційне лікування після інфаркту міокарду і інсультів. Немирівський санаторій “Авангард” проводить лікування в спеціалізованих відділеннях: після-опіковому, пульманологічному і патології вагітності жінок. Санаторії оснащені сучасною лікувальною діагностичою апаратурою, мають високі клімато-бальнологічні показники. Будинки відпочинку “Гірський” (Могилів-Подільський р-н) і “Сокілець” на річці Південний Буг. Бази відпочинку підприємств і організацій на берегах річок Південний Буг, Дністер, Мурафа в т.ч. на березі водосховища Ладижинської теплоелектростанції біля села Степашки[6].
Розвитку туризму і рекреації сприяють природні ландшафти, мальовничі краєвиди, численні культурно-історичні пам'ятки.  Загальна кількість пам’яток історії, археології, містобудування і архітектури, монументального мистецтва в області – 2204. За 2001 рік в області надано послуг туристичного характеру понад 65 тисячам туристів, в т.ч. до 2 тисяч – іноземних.
Найбільшою популярністю користуються туристичні маршрути:
“Вінниця - місто стародавнє та сучасне”, ознайомлення з експозицією музею –усипальні М.І.Пирогова, музею М.М.Коцюбинського та ставки “Вервольф”;
“На батьківщину Устима Кармелюка”;
“По місцям життя і діяльності видатних людей на  Поділлі”.
За період 2000-2002 рр. освоєно інвестицій в основний капітал (капітальні вкладення) понад 1,1 млрд. грн. Будується житло поліпшеного планування і оздоблення, багатоквартирні будинки, котеджі, за індивідуальними проектами.
Через область проходять автомобільні шосейні дороги загальнодержавного значення:
Київ – Умань – Одеса, 
Київ – Хмельницький – Львів – Чоп,
Київ–Бердичів–Могилів-Подільський[6].
Через область проходять автомобільні магістральні дороги: М-12 - а/д Стрий-Тернопіль-Кіровоград-Знам'янка - 181,9 км М-21 - а/д Житомир-Могилів-Подільський - 178,1 км. Регіональні дороги: Р-08 а/д Немирів-Ямпіль - 118,6 км Р-17 а/д Біла Церква-Тетіїв-Липовець-Гуменне - 93,7 км Р-31 а/д Кременець-Біла Церква - 45,0 км Р-32 а/д Бердичів-Хмільник-Літин - 58,7 км Р-36 а/д Немирів-Могилів-Подільський - 107,1 км
В перспективі через область будуть проходити транспортні коридори : Лісабон – Неаполь – Будапешт – Київ, Варшава – Одеса “Балтійське море – Чорне море”.
Всі населені пункти області зв’язані з районними центрами дорогами з твердим покриттям.
По щільності залізничних колій на одну тисячу квадратних кілометрів території область займає п’яте місце по Україні.  Основні залізничні вузли - Козятин, Жмеринка, Вінниця, Вапнярка, Калинівка, Рудниця. . По річках здійснюється вантажно-пасажирське судноплавство. Центр області пов’язаний авіалініями з іншими великими містами України. Через територію області проходять газопроводи “Дружба”, “Уренгой-Помари-Ужгород”, “Дашава-Київ”[6].

3. Екологічні умови Вінницької області

3.1. Забруднення компонентів природного середовища
1. Атмосферне повітря
Вінниччина характеризується, в цілому, як порівняно благополучний регіон із значно меншим, ніж в промислових областях, рівнем забруднення атмосферного повітря. Понад 50% викидів в атмосферне повітря (від їх загальної кількості) на території області - це викиди автотранспорту, ще близько 35% – викиди Ладижинської ТЕС та понад 3% – викиди магістральних газопроводів. Викиди усіх інших підприємств області становлять близько 10%.

Стан атмосферного повітря за останні роки практично не змінювався. За даними обласної санітарно-епідеміологічної станції із загальної кількості відібраних проб 8,6% – з перевищенням гранично допустимої концентрації (ГДК). Найвищий відсоток проб з перевищенням ГДК зареєстровано в Вінницькому, Гайсинському, Могилів-Подільському, Теплицькому, Тульчинському, Тиврівському районах.
Кількість викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря області в 2005р. становила 180,4 тис. т, з них від стаціонарних джерел та автотранспорту відповідно 107,4 тис. т і 70,8 тис. т. Кількість викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря на 1 км становила 6,8 тис. т (2005р.). Основними шкідливими речовинами, що надходять у повітря, є вуглекислий газ, окисли сірки і азоту, окис вуглецю, вуглеводень.
Основними забруднювачами повітряного басейну залишаються підприємства, основними видами економічної діяльності яких є : виробництво тепло - та електроенергії, транспорт, переробна промисловість. Доля викидів Ладижинської ТЕС складає 76, 9%, цукрових заводів області – 5, 16%.
За статистичними даними кількість автомобільного транспорту в області становила у 2005 р. 175,7 тис. одиниць.
Шкідливі викиди в атмосферу негативно впливають на здоров'я людини і стан навколишнього середовища (виникнення і погіршення хвороб серцево-судинної і дихальї систем, зниження імунітету, погіршення загального стану організму, скорочення тривалості життя; погіршення стану вод, грунтів, рослинного світу).

2. Водні ресурси
У 2007 р. у Вінницькій області було забрано 128,1 млн. кубометрів води з природних водних об'єктів; спожито 112,9 млн. кубометрів свіжої води. Загальне відведення зворотних вод у 2007 р. становило 82,9 млн. кубометрів.   Кількість скинутих забруднених вод у 2007 р. становила 3,5 млн. кубометрів[7].  Обліком використання води по Вінницькій області охоплено 2900 водокористувачів, в т. ч. по промисловості – 250, комунальному господарству – 120, сільському господарству – 2415, інших – 115. Найбільше води споживають енергетика, сільське господарство, житлово-комунальне господарство, транспорт. Найбільша кількість води в області використовується Ладижинською ТЕС – понад 70%. До 80% забраної води після очищення повертається у водні об’єкти. До 10% вод скидається без очистки або недостатньо очищеними. Близько 10% становлять втрати води. Найбільшу кількість забруднених зворотних вод у водні об’єкти скидають підприємства комунального господарства – понад 90%.
Якість води в річках області протягом останніх 3-х років залишається стабільною, без суттєвих змін і в цілому може вважатись задовільною.  Результати гідрохімічних вимірювань проб поверхневих вод свідчать про забруднення поверхневих водойм Вінниччини органічними сполуками. Але у цілому вода поверхневих вод Вінниччини по більшості хімічних показників безпечна, крім БСКп та кольоровості, і може бути використано для господарсько-питних та культурно-побутових потреб. Згідно даних радіологічного контролю радіаційна обстановка поверхневих вод басейну річки Південний Буг благополучна.
Практично на всіх створах річки Південний Буг спостерігалося перевищення за вмістом фенолів, формальдегіду, заліза, міді, фтору. Спостерігалося постійне бактеріальне забруднення річки Південний Буг, проте збудників кишкових інфекційних захворювань не виявлено.
У дністровській воді спостерігався завищений вміст фтору, міді, фенолів.  Збудників кишкових інфекцій в річці Дністер не виявлено. За даними санітарно-епідеміологічної служби Вінниці значно покращилась вода у водних об'єктах за санітарно-хімічними показниками, простежується зменшення солей важких металів, зменшився вміст нафтопродуктів і СПАР.
Найвагомішим фактором забруднення водойм є незадовільна робота очисних споруд каналізації. Найчастішою причиною аварійних ситуацій на них є відключення енергопостачання. Всього на території області експлуатується 40 очисних споруд каналізації (ОСК) біологічного та механічного типу очищення зворотних вод, потужність яких становила у 2007 р. 102,3 млн. кубометрів.
Основною загальною проблемою майже всіх ОСК області залишається наднормативне забруднення стічних вод, що скидаються у поверхневі водойми, азотом амонійним. Залишається незадовільною ситуація, що склалась у ряді населених пунктів області внаслідок дисбалансу між потужностями водогонів та каналізацій. Це, насамперед, мм. Вінниця, Козятин, Ладижин, Немирів, смт. Муровані Курилівці, смт. Томашпіль.
Кількість водопроводів, що не задовольняють санітарним нормам, щороку збільшується. Це викликано відсутністю засобів санітарної очистки та необхідного комплексу очисних споруд. Найбільша кількість водопроводів, які не відповідають санітарним нормам і правилам, в Погребищенському, Томашпільському, Чернівецькому та Шаргородському районах.

3. Земельні ресурси і грунти
Земельний фонд області складає 2649,2 тис.га. Майже ¾ частини території зайнято сільськогосподарськими землями, з них сільськогосподарських угідь – 76,2%,з них ріллі – 65,3%, багаторічних насаджень – 1,9%, сіножатей і пасовищ – 9%. Під лісами та іншими лісовкритими площами – 14.2% території, забудовані землі займають 4,0%, болота – 1,1%, інші землі (піски, яри, кам’янисті місця та інші) – 3%.
Територія суші становить 2606,2 тис. га або 98,4% від загальної площі області, решта 1.6% площі зайнята водою. До основних земельних угідь, від стану яких в значній мірі залежить економічна ситуація в області, відносяться землі сільськогосподарського призначення, лісового та природно - заповідного фонду.
Питома вага площ сільськогосподарських угідь відносно площі суші (ступінь сільськогосподарського освоєння) по області становить – 77%, а в адміністративних районах - від 68 до 88%. За ступенем сільськогосподарського освоєння усі райони можна умовно поділити на три групи: I – до 70%; II – 71 - 80% і III - > 80%. Найвищий ступінь освоєння сільськогосподарських угідь в Бершадському (81%), Козятинському (86%), Липовецькому (88%), Оратівському (84%), Теплицькому (87%), Погребищенському(83%), Тиврівському (80%), Хмільницькому (82%) та Чернівецькому (84%) районах .
Екологічну стійкість земельних ресурсів характеризує ступінь розораності земель. По області він складає 65% (% ріллі від загальної площі ). Найбільш нестійкими в екологічної відношенні є ті райони, в яких розорані землі значно переважають над умовно стабільними угіддями, до яких відносяться сіножаті, пасовища, землі вкриті лісом і чагарниками та болота. Найбільш стійкими в екологічному відношенні є земельні ресурси Літинського і Чечельницького районів, де ступінь розораності – 55%. Найвищий відсоток розораності території в Бершадському (73%), Липовецькому (76%), Теплицькому (80%) та Чернівецькому (74%) районах.
Одним із основних критеріїв оцінки екологічного стану сільськогосподарських угідь є рівень родючості ґрунтів, як основа функціонування цієї категорії земель. Сукупність природних факторів (поверхня області, природна рослинність в минулому, клімат, антропогенний вплив) сприяли утворенню різних за властивостями і родючістю ґрунтів. Використання ґрунтів протягом тривалого часу під сільськогосподарськими культурами при незбалансованому внесенні добрив призводить до гострої нестачі тієї чи іншої поживної речовини, тобто зниження родючості .Важливим показником рівня родючості ґрунтів є вміст гумусу. Вміст гумусу в ґрунтах Вінниччини підпорядкований певній зональності і зумовлений особливостями генезису ґрунтів: тип ґрунтоутворення, гранулометричний склад ґрунтів, вид рослинності, тощо.
Найбільш поширеними ґрунтами в області є опідзолені ґрунти (приблизно 1318,6 тис. га), з яких 351,2 тис. га чорноземи опідзолені. Орні землі становлять 82%. Середній вміст гумусу в ясно - сірих та сірих опідзолених ґрунтах – 1,85%, темно - сірих опідзолених – 2,77% і чорноземах опідзолених – 3,39%. Чорноземи типові займають площу приблизно 494 тис. га, з яких 91% розорані. Середній вміст гумусу - 4,01%. 36,3 тис. га припадає на інші типи чорноземних ґрунтів. На площі 14,8 тис. га поширені дерново - слабопідзолисті ґрунти , середній вміст гумусу яких становить 0,90%. 9,1 тис. га цих земель зайняті малопродуктивними сільськогосподарськими вгіддями, з них 59% розорюється. Решта типів ґрунтів поширені переважно на незначних площах і становлять 115,3 тис. га.
Середній вміст гумусу в ґрунтах області – 2,94%. Найвищий вміст його мають ґрунти Липовецького (3,99%), Хмільницького (3,87%), Калиновського (3,65%), Козятинського (3,87%) районів, найнижчий – у Барському (1,86%), Жмеринському (1,94%), Тиврівському (1,92%) і Муровано-Куриловецькому (1,97%) районах.
У області водною ерозією пошкоджено 851,1 тис. га, з них 743,8 тис. га сільськогосподарських угідь або 41,1% від загальної площі обслідуваних земель, в тому числі ріллі 598,3 тис. га, (80,4% від обслідуваних с. - г. угідь).
Найбільший відсоток еродованих земель в Барському, Крижопільському, Томашпільському, Муровано-Куриловецькому, Чечельницькому і Шаргородському районах (60 – 67%), найменший - у Липовецькому, Калиновському і Вінницькому районах (9 – 14%).
Виникнення і розвиток ерозійних процесів пов’язано з багатьма причинами. Однією із них є нераціональне використання землі, якому сприяє:
-інтенсивне розорювання схилових земель (більше 30) і вирощування на них просапних культур (особливо цукрових буряків);
-відсутність комплексів в проведенні протиерозійних заходів;
-перенасичення просапними культурами структури посівних площ.
Відповідно нормативів для оцінки ерозійної небезпеки: розораність території області – 65%, сільськогосподарських угідь – 86%, в тому розораність схилів > 20 – 80%, співвідношення ріллі до стабільних земельних угідь (сіножаті, пасовища, ліси, болото) – 2,7, - клас ерозійної небезпеки в області – сильний і катастрофічний.
Використання підвищених доз мінеральних добрив, може негативно впливати на навколишнє середовище: викликати підкислення ґрунтового розчину, забруднення ґрунтових вод в результаті фільтрації добрив (особливо азотних), нагромадження надлишкових запасів нітратного азоту в продукції рослинництва, забруднення водосховищ залишками добрив в результаті процесу ерозії.
Основними забруднювачами земельних ресурсів в області є: ВАТ «ВЛЗ» м. Вінниця; ВАТ «Деревообробний завод» м. Вінниця; вагонне депо м. Жмеринка; ТОВ «Люстдорф» м. Іллінці; ТОВ «Агрофірма «Джулинка» Бершадського району. В пробах ґрунтів вищевказаних підприємств вміст забруднюючих речовин перевищував ГДК по міді, свинцю, цинку, кобальту, нікелю, хрому.

3.2. Здоров'я населення
У 2007 р. зареєстровано в області 1430,1 тис. випадків захворювань, з них новоутворення – 15,1 тис., хвороби нервової системи  – 50,9 тис., хвороби системи кровообігу – 105,9 тис., хвороби органів дихання – 653,2 тис., хвороби шкіри та підшкірної клітковини – 73,9 тис., хвороби кістково-м'язової системи і сполучної тканини – 73,4 тис., хвороби сечо-статевої системи – 81,6 тис.[7]. Отже, в області найбільше хворіють на хвороби органів дихання, системи кругообігу, сечо-статевої системи. Середня багаторічна екологічна залежність здоров'я населення (в % до максимально можливого його рівня) – 16,1-18,0.
Серед причин смерті найбільш поширеною є смертність від захворювань системи кровообігу - 19957, що склало 68%, від всіх випадків смерті в 2001 році. Найбільш поширеною причиною у цій групі захворювань є всі форми ішемічної хвороби серця- 17740 (88,9%) та судинні ураження мозку - 1680 випадків (8,4%). Онкологічні захворювання в причинах смерті населення займають друге місце після хвороб системи кровообігу. У 2001 році від онкозахворювань померло 3266 осіб, або 11,1% від всіх померлих в цьому році. Нещасні випадки, вбивства, самогубства та інші зовнішні дії стали справжнім лихом. На Вінниччині смертність від нещасних випадків займає третє місце, поступаючись смертності від сердцево- судинних та онкологічних захворювань. В 2001 році в області померло від нещасних випадків 2225 чоловік, що склало 7,6%, від всіх випадків смерті. Наступною за поширеністю є смертність від захворювань органів дихання. З цих причин у 2001 році померло 1305 чоловіка – 4,4%, в тому числі 1029 чоловік - 3,5% від хронічного бронхіту, 190 чоловік (0,6%)- від пневмоній. Значна кількість населення вмирає від захворювань органів травлення. З цих причин у 2001 році вмерло 701 чоловік, в тому числі від цирозів печінки 423 чоловік.

3.3. Загальна екоситуація. Проблеми раціонального використання і охорони природних умов і ресурсів
Сучасний стан навколишнього природного середовища у Вінницькій області можна охарактеризувати як відносно стабільний. У порівнянні з іншими регіонами України Вінницька область не відзначається високим промисловим потенціалом, але екологічних проблем, які потребують термінового вирішення, є чимало
Основні екологічні проблеми області:
• забрудення атмосферного повітря внаслідок викидів шкідливих речовин;
• забрудення водних ресурсів;
• забрудення грунтів і земельних ресурсів;
• зростання захворювання населення;
• погіршення стану природного середовища;
• неконтрольоване знищення і пошкодження тварин, рослин, лісів.
Основні заходи з покращення екологічного стану області:
• запровадження водозберігаючих форм розвитку економіки області;
• зменшення скидів забруднюючих речовин у водойми, повітря, грунти;
• фінансова підтримка ековиробництв;
• організація об’єктивного моніторингу стану природного середовища області;
• забезпечення об’єктивності даних держстатзвітності;
• підвищення розмірів зборів за користування та забруднення природних ресурсів
• впровадження екологічного виховання населення
• збільшення витрат бюджетів на природоохороннну діяльність.

Проблема охорони природи для Вінницької області, більшість території якої відчуває на собі майже неконтрольовану інтенсивну господарську діяльність, є дуже актуальною.

Проблема раціонального використання мінеральних ресурсів.В ній найбільш яскраво проявляється основне протиріччя економіки — між необмеженістю попиту людини і обмеженістю наявних ресурсів у природі. Є небезпека вичерпання або виснаження відомих і доступних для використання ресурсів області. Це змушує освоювати бідніші родовища, які часто розташовані у важкодоступних районах. Велику проблему становлять відходи гірничодобувної промисловості. Підприємства металургії і машинобудування залишають металургійні шлаки. Вони потрапляють у повітря, воду, грунти. Відходи містять ртуть, селен, свинець,германій та інші елементи, що забруднюють воду, повітря, грунти[4, 387]. Відсутність в області цивілізованої системи поводження з техногенними відходами є гострою проблемою області і вимагає, в першу чергу, сучасних технологій утилізації відходів.
Розв'язання цієї проблеми вимагає комплексного використання сировини, впровадження ресурсозберігаючих технологій, регенерації вторинних ресурсів. Оскільки розвиток виробництва нерозривно зв'язаний з експлуатацією природних ресурсів, то в економічних і технічних рішеннях мають враховуватися і екологічні аспекти. Особливо гострою на цьому тлі є проблема раціонального розвитку енергетики.
Проблема раціонального використання водних ресурсів. Основними проблемами використання водних ресурів області є забрудення поверхневих і підземних вод, поганий стан очисних споруд, складний стан каналізаційного господарства у більшості населених пунктів області, спричинений застарілим та зношеним обладнанням, незадовільним технічним станом, відсутністю ефективних споруд попередньої очистки промислових стічних вод. Раціональне водокористування і охорона водних ресурсів передбачають:
-оптимальний розподіл водних ресурсів як по території, так і між галузями народного господарства та максимальне забезпечення кожної з них водою;
-розробку та впровадження науково обгрунтованої системи управління водними ресурсами та водогосподарськими комплексами в басейнах великих і середніх рік, й особливо їх якістю, яка б врахувала глобальні і регіональні закономірності формування водних екосистем;
-упровадження науково обгрунтованої системи водокористування і водоспоживання, яка, з одного боку, максимально забезпечувала б усі галузі народного господарства водою, а з другого — не допускала таких змін у водних екосистемах, які б у майбутньому могли призвести до їх деградації і виснаження;
-розробку і впровадження методів регулювання стоку з поверхні водозабірних басейнів, штучного поповнення підземних вод і водного режиму грунтів;
розробку і впровадження найдосконаліших методів захисту водних ресурсів країни від евтрофікації;
-створення водоохоронних комплексів у місцях надмірної
концентрації забруднювачів водних об'єктів і впровадження автоматизованих систем управління водоохоронними комплексами;
-розробку і впровадження комплексних систем водопостачання і каналізації та водоохоронних заходів у масштабах промислових регіонів та цілих річкових басейнів;
-розробку і впровадження безвідходних та безводних технологій, переведення промислових підприємств на оборотне водоспоживання, будівництво очисних споруд, застосування нових методів демінералізації шахтних вод;
-розробку і впровадження технічно досконалих меліоративних систем з дуже високим коефіцієнтом корисної дії, а також зрошувальних і поливних норм, які б забезпечували сільськогосподарські культури вологою і запобігали надмірній фільтрації води, заболоченню, підтопленню, затопленню, засоленню земель;
розробку і впровадження еколого-економічної оцінки водних ресурсів, її використання при плануванні водоспоживання, водокористування та здійснення водоохоронних заходів;
-раціональне розміщення продуктивних сил з урахуванням водного фактора, науково обгрунтоване розміщення водомістких галузей народного господарства, уникнення надмірної концентрації промислових підприємств, що споживають велику кількість води, в маловодних і безводних районах.

Проблема раціонального використання земельних ресурсів. Основними проблемами використання земельних ресурсів  є: інтенсифікація землеробства, збільшення техногенного навантаження на земельні ресурси, безконтрольне застосування засобів хімізації в умовах низької технологічної культури та інші впливи призводять до погіршення якості ґрунтів, зниження їх родючості.
Найшкідливішими для навколишнього природного середовища є забруднення ґрунтів хімічними та біологічними компонентами, зокрема радіонуклідами, важкими металами, пестицидами, збудниками інфекційних хвороб. Причиною зниження біопродуктивності ґрунтів є зменшення запасів гумусу. З продуктами ерозії виноситься значна частина поживних речовин та органіки. Ерозія ґрунтів є основним і найнебезпечнішим дестабілізуючим фактором екологічної ситуації в ландшафтах, призводить до забруднення та замулення струмків, річок, ставків, посилення евтрофікації водойм. Великої шкоди ґрунтам завдає багаторазове механічне оброблення: оранка, культивування, боронування тощо. Все це посилює вітрову та водну ерозію. Важливу роль у боротьбі з ерозією ґрунтів відіграють ґрунтозахисні сівозміни, агротехнічні та лісомеліоративні заходи, будівництво гідротехнічних споруд[3].

Система раціонального використання земель повинна мати природоохоронний, ресурсозберігаючий характер та передбачати збереження ґрунтів, обмеження впливу на рослинний і тваринний світ, геологічні породи та інші компоненти навколишнього середовища. Охорона земель та їх раціональне використання здійснюються на основі комплексного підходу до угідь як до складних природних утворень (екосистем) з урахуванням їх зональних та регіональних особливостей. Розробляються проекти землеустрою з контурно-меліоративною організацією територій, відповідно до яких здійснюються обсяги робіт щодо створення захисних лісових насаджень, будівництва протиерозійних гідротехнічних споруд та забезпечується необхідна їх експлуатація. Рекультивація порушених земель відновлення їх ґрунтового покриву і повернення у сферу народного господарства є однією з найважливіших проблем. Важливим напрямом раціонального використання земельних ресурсів є поліпшення екологічного стану зрошуваних земель, на яких спостерігається підтоплення, вторинне засолення, водна ерозія, руйнування природної структури ґрунтів тощо[3].

Висновки

1. Вінницька область займає вигідне географічне положення. Рельєф області височинний (Подільське плато, Придніпровська височина). Клімат області помірний. Область знаходиться в межах лісостепової зони. Для неї характерні типові для цієї зони грунти, рослинність, тваринний світ, ландшафти. У Вінницькій області – густа мережа річок, головна річка – Південний Буг. Вінницька область багата нерудними корисними копалини. Господарське значення мають родовища каолінов і будівельного каменя.
2. Демографічна ситуація області характерезується низькими показниками народжуваності, високими показниками смертності, від'ємними показниками природного приросту, високою часткою населення похилого віку, низькою часткою дітей. Вінницька область є індустріально-аграрним регіоном. Рівень розвитку господарства області середній. Область представлена 14 галузями промисловості, з яких провідні: харчова, електроенергетика, машинобудування і металообробка, хімічна й нафтохімічна. Розвиваються нові галузі – мікробіологічна й медична. Регіон спеціалізується на виробництві сільськогосподарської продукції та її промисловій переробці, тому харчова й переробна промисловість належать до пріоритетних галузей суспільного виробництва. Область є одним із головних сільськогосподарських регіонів України. Провідні зернові культури: озима пшениця, ячмінь, зернобобові, кукурудза, з технічних культур – цукрові буряки. У тваринництві переважає молочно-м’ясне скотарство й свинарство.  Область має розвинену сферу послуг і транспортну систему.
3. Вінниччина характеризується, в цілому, як порівняно благополучний регіон із значно меншим, ніж в промислових областях, рівнем забруднення атмосферного повітря. Якість води в річках області протягом останніх 3-х років залишається стабільною, без суттєвих змін і в цілому може вважатись задовільною.  Результати гідрохімічних вимірювань проб поверхневих вод свідчать про забруднення поверхневих водойм Вінниччини органічними сполуками. Але у цілому вода поверхневих вод Вінниччини по більшості хімічних показників безпечна, крім БСКп та кольоровості, і може бути використано для господарсько-питних та культурно-побутових потреб. Основними проблемами використання земельних ресурсів  є: інтенсифікація землеробства, збільшення техногенного навантаження на земельні ресурси, безконтрольне застосування засобів хімізації в умовах низької технологічної культури та інші впливи призводять до погіршення якості ґрунтів, зниження їх родючості.
В області найбільше хворіють на хвороби органів дихання, системи кругообігу, сечо-статевої системи. Серед причин смерті найбільш поширеною є смертність від захворювань системи кровообігу і від онкологічних захворювань.
Сучасний стан навколишнього природного середовища у Вінницькій області можна охарактеризувати як відносно стабільний. У порівнянні з іншими регіонами України Вінницька область не відзначається високим промисловим потенціалом, але екологічних проблем, які потребують термінового вирішення, є чимало
Основні екологічні проблеми області:
• забрудення атмосферного повітря внаслідок викидів шкідливих речовин;
• забрудення водних ресурсів;
• забрудення грунтів і земельних ресурсів;
• зростання захворювання населення;
• погіршення стану природного середовища;
• неконтрольоване знищення і пошкодження тварин, рослин, лісів.

Список використаних джерел
1. Географічна енциклопедія України : В 3-х т./ Редкол.:О.М.Маринич (відповід.редактор) та інш. - К. : “Українська Радянська енциклопедія” ім. М.П.Бажана, 1989. - Т.1: А-Ж. - 416 с. :іл.
2. Географія України. Атлас для 8-9 класів. Інститут передових технологій, 2007.
3. Екологія. С.І. Дорогунцов, К.Ф. Коценко, М.А. Хвесик та ін. — К.: КНЕУ, 2005. — 371 с.
4. П.О.Масляк, П.Г.Шищенко. Географія України: Проб. Підручник для 8-9 кл.серед.шк. – К.:Зодіак-ЕКО, 2000. – 456с.
5. Українська екологічна енциклопедія. Київ, 2006.
6. www.vin.gov.ua
7. www.vous.vin.ua

Географічна наука