Анучин Дмитро Миколайович (27 серпня 1843, Санкт-Петербург — 4 червня 1923, Москва) - російський та радянський антрополог, географ, етнограф і археолог, професор Московського університету (1884), академік (1896), почесний член АН (1898).
Навчався Анучин у 4-й Ларинській гімназії, яку закінчив в 1860 році.
Після закінчення гімназії Дмитра Анучина зарахували на історико-філологічний факультет Московського університету, де майбутній науковець вислуховував лекції Стасюлевича, Костомарова, Срезневського і Сухомлинова. Проте хвороба змусила його через рік покинути університет і виїхати за кордон, звідки він повернувся тільки у 1863 році з оновленими знаннями і оновленим світоглядом.
Після поїздки Анучин знову вступив до Московського університету, цього разу по природному відділенню фізико-математичного факультету і закінчив курс кандидатом в 1867 році, але після випуску Дмитро Анучин продовжував старанно вчити етнографію, зоологію і антропологію.
У 1867 закінчив Московський університет, а у 1880 році захистив магістерську дисертацію на тему: "Про деякі аномалії людського черепа, переважно в їх розповсюдженні за расами", після чого був обраний доцентом кафедри антропології Московського університету.
З 1885 до кінця життя керував вперше створеної при Московському університеті кафедрою географії.З 1890 читав курс антропології. З 1890 президент Товариства любителів природознавства, антропології та етнографії. У 1896 році обраний ординарним академіком по кафедрі зоології Імператорської Академії наук в Санкт-Петербурзі, почесний член Петербурзької Академії наук (1898), член-кореспондент Паризького антропологічного товариства (1879), дійсний член Італійського товариства антропології та географії (1880), Американського антропологічного суспільства у Вашингтоні (1883), почесний член Королівського антропологічного інституту в Лондоні (1897), член Російського гірничого товариства (1900).
У 1879 за його ініціативою при Московському університеті був створений Музей антропології (у 1919 кафедра антропології, а в 1922 науково-дослідний інститут антропології). Будучи переконаним дарвіністом, Анучин розглядав антропологію широко, включаючи в неї всю сукупність природно-історичних відомостей про людину: її еволюцію, порівняльну анатомію, біологію, вчення про раси. Анучин був противником расизму. Основні напрями його досліджень - етнічна антропологія і антропогенез. Багато праць Анучина присвячено етнографії та первісній археології.
Велике значення мають роботи Анучина про айнів (1876), про аномалії черепа людини (1880), про географічний розподіл зростання чоловічого населення Росії (1889), про історію мистецтва і вірувань у приуральських народів чудь (1899), про давні луки і стріли (1887) та багато інших. Науковий метод Анучін характеризується строгим історизмом і комплексним використанням даних антропології, етнографії, археології, географії та інших наук.
У 1890, 1894 і 1895 Анучин проводив географічні експедиційні дослідження на Валдайській височині, вивчаючи витоки Волги, Західної Двіни і Дніпра; в 1891 на Кавказі (в районі Казбека) вивчав зледеніння в цілому і окремі найбільші льодовики. Автор університетських географічних курсів ("Історія географії", "Загальна географія", "Географія Росії" та ін.) Проводив роботи з вивчення верхньоволжських озер, результати досліджень (1894-95) були узагальнені в праці "Верхньоволжські озера і верхів'я Західної Двіни", а також в дрібніших роботах, що поклали початок вивченню озер Росії. Творець школи географів-дослідників і педагогів. Автор великих робіт з геоморфології, гідрології та країнознавства. Велику увагу приділяв дослідженню природних умов і ресурсів, а також вивчення тих змін і перетворень, які людина вносить у географічне середовище своєю діяльністю. Написав багато робіт про видатних осіб російської науки, зокрема монографію про М. М. Миклухо-Маклая.
Після Жовтневого перевороту Анучин брав участь в роботах Держплану. Редагував журнали: "Етнографічний огляд" (з 1889), "Землезнавство" (засноване Анучиним в 1894), "Російський антропологічний журнал" (з 1900). На честь Анучіна названі: льодовик на Новій Землі, гора на Північному Уралі, острів і протока в Малій Курильській гряді.
Серед учнів Дмитра Івановича Анучина були відомі географи-дослідники і педагоги: Лев Семенович Берг, Олександр Олександрович Борзов, Олександр Сергійович Барков, Олександр Миколайович Джавахішвілі, Борис Федорович Добринін, Іван Семенович Щукін, Сергій Григорович Григор'єв, Митрофан Степанович Боднарський, Олександр Олександрович Крубера. У частині етнографії народів Далекого Сходу та археології Південного Сибіру ідеї Анучина розвивав Альберт Липський.