Увійти  \/  Зареєструватися  \/ 

Вхід на сайт

Зареєструватися

Введене Вами ім'я недійсне.
Будь-ласка, введіть допустиме ім'я користувача. Без пробілів, у всякому випадку 2 , НЕ повинно бути символів: < > " ' % ; ( ) &
Пароль недійсний.
Ваші паролі не збігаються. Будь-ласка, введіть Ваш пароль в поле пароля та повторно введіть його в полі підтвердження.
Недійсна адреса електронної пошти
Адреси електронної пошти не збігаються. Будь-ласка, введіть Вашу адресу електронної пошти в поле адреси електронної пошти та повторно введіть адресу у полі підтвердження.
* * Обов'язкове поле

Відомі географи, географічні персоналії

Садовський Валентин Васильович

Садовський Валентин Васильович (1886—1947) — географ, економіст, журналіст, громадський і політичний діяч. Народився на Волині у священицькій родині. Закінчив правничі студії в Київському університеті та економічні у Політехнічному інституті в Петербурзі, був активним членом українських студентських громад. З 1904 — член РУП—УСДРП. У 1917 — член Центральної Ради і Малої Ради, з 28 червня 1917 — генеральний секретар судових справ в уряді В.Винниченка, в 1918 — член Українського Національного Союзу. З 1920 на еміграції в Польщі й Чехії. З 1925 — доцент, згодом професор Української господарської академії в Подебрадах, член Українського наукового інституту в Варшаві.

Автор праць "Нарис економічної географії України" (1920), "Проблеми індустріалізації в народному господарстві" (1929), "Районізація України" (1931), "Праця в УСРР" (1932), "Національна політика Совєтів на Україні" (1937) та ін. Заарештований органами НКВС у Празі в 1945, помер у Лук'янівській в'язниці в Києві.

Внесок Садовського у демографічну географію. Досить помітним був внесок Садовського в демографічну географію, серед його праць можна зокрема виділити такі як "Північно-західна Україна в світлі статистики" (Львів, 1924), "Людність західноукраїнських земель по польському перепису 30 вересня 1921 року" (Львів, 1927), "Українці поза межами УССР на основі перепису 1926 р." (Варшава, 1931), "Огляд літератури про українську демографію" (Варшава,1931).
У демогеографічній проблематиці 20-30-х років ХХ ст. особливе місце посідало питання визначення України і північно-західної етнічної межі, тобто межі з Польщею і Білоруссю. Актуальність даного питання була зумовлена тим, що йшлося про збільшення чи зменшення нашої національно-етнографічної території. Але якщо західна межа галицько-українських земель стосовно південно-східної польської території не викликала особливого сумніву, то її північно-західне продовження на Холмщині і Підляшші було досить дискусійним. Українські демографи доклали чимало зусиль, щоб її якнайповніше обґрунтувати.
Садовський у статті „Північно-західна Україна в світлі статистики" розглядає територію північно-західних земель за окремими частинами: польсько-українське пограниччя, білорусько-українське пограниччя, Волинь. Свої наукові позиції В. Садовський вибудовує на національно-територіальному принципі розмежування з урахуванням історичної динаміки міжнаціональних стосунків, процесів денаціоналізації українського народу тощо. Крім того, він робить поправки на вірогідність матеріалів переписів населення (автор вважає, що перепис населення 1921 р. поступається за повнотою і правдивістю у порівнянні з переписом 1897 р.). Порівняння даних за релігійною і мовною приналежністю (вони значною мірою різняться) дає В. Садовському підстави зробити висновок, що "... у 1897 р. українці складали абсолютну більшість сільської людности в Грубешівському – 60%, Томашівському – 52%, Володавському – 64% повітах та відносну більшість у повітах – Холмському – 37,7%, Білопідляському – 48% і Більському – 42%. Сі повіти уявляють продовження безсумнівної української території Волині і складають з нею суцільну цілісність" .Таким чином, за даними на кінець XIX ст. приналежність Холмщини і Підляшшя до українських етнічних земель не підлягала сумніву. Це автор статі підтверджує не лише даними мовної, але й релігійної статистики.
У роботі „Людність західноукраїнських земель по польському перепису 30 вересня 1921 року" В. Садовський аналізує дані перепису у землях, історія яких пов’язана з різними державами. У першій частині статті аналіз торкається перепису у Східній Галичині, у другій – перепису у північно-західних землях. Необхідність вивчення та оцінки даних перепису населення 30 вересня 1921 року вчений обґрунтовує потребою встановлення демографічної ситуації, яка склалась на західноукраїнських землях внаслідок Першої світової війни та національно-демократичної революції. У роботі подано загальну чисельність населення, його поділ за статтю, віросповіданням і національностями. Аналізуючи дані з національного складу, В. Садовський вказує, що перепис 1921 р. відійшов від тих принципів, на яких стояли австрійські переписи.
На основі порівняння даних переписів 1900 р. і 1921 р. окремих громад з різних повітів В.Садовський робить висновок, що результати показують катастрофічні зміни в національному складі населення: „Трудно припустити, що такі зміни дійсно могли зайти; більш правдоподібним і ймовірним являється припущення, що вони просто сфабриковані переписом. Міркування наведені нами провадять до висновку, що даними перепису 1921 р. відносно національної приналежности до української національної групи користуватися не можна. Зменшення української національної групи в переписі 1921 р. переведено коштом збільшення польської національної групи"
Завершуючи аналіз даних перепису 1921 року, дослідник робить такі загальні висновки:
- Через специфічні умови та неналежну організацію перепису у Східній Галичині було отримано результати, які показали меншу чисельність населення, ніж у дійсності. Точнішою була реєстрація римо-католиків і поляків, з меншою точністю і повнотою проведено реєстрацію інших віруючих і національних груп.
- З певним застереженням та обережністю потрібно ставитися до даних про загальну чисельність, склад віруючих та статевий склад населення.
- Непридатними до використання є дані про поділ населення за національними групами. Доцільнішими для визначення міжнаціональних відносин в краї можуть бути дані про поділ за вірою.
- Дані про кількість греко-католиків і українців як і кількість приналежних до юудеїв та євреїв в переписі зменшені.
- З часів перепису 1910 р. по 1921 р. чисельність українців у Східній Галичині зменшилась, але про темпи розвитку цієї тенденції судити складно.

Внесок Садовського у економічне районування. В.Садовський, розглядаючи світове господарство як об'єкт дослідження економічної географії, обґрунтовує власне поняття економічного району. Під економічним районом він розуміє певну відмежовану територію, на якій господарське життя в цілому, чи певна група господарських з'явищ зв'язана певною закономірністю.
Цікавою є класифікація економічних районів, за В. Садовським, яка не втратила свого науково-пізнавального значення і у наш час. Він виділяв райони природно-історичні (точніше природні), економічні (господарські) і природно-господарські („мішані"). У свою чергу, економічні райони можуть бути інтегральними (загальногосподарськими) чи спеціальними (райони певного господарського явища, галузі тощо)".
Економічні райони також можуть бути за В. Садовським, генетичними і статичними. Генетичними він називає ті, при будові яких беруться в основу ознаки, за допомогою яких можна охарактеризувати не лише сучасний стан господарства в районі, але також вияснити характер і напрям господарської еволюції даного району. Статичні райони приймають наявний стан господарства як даний і намагаються знайти ті зв'язки і залежності, які визначають дану структуру району, не пов'язуючи цього з питанням про напрям його подальшого розвитку.
В. Садовський зазначає, що конструювання економічних районів може здійснюватись для виконання двох завдань: воно може мати на увазі теоретично-пізнавальні цілі, тобто з'ясувати зв'язки і залежності в господарському житті даної країни, а може здійснюватись для практично-господарських цілей. У цьому випадку, як один з основних чинників, висувається та практична господарська мета, здійснення якої мається на увазі, і вона є визначальною у конструкції району.
Основне питання, на яке мусила б давати відповідь теорія економічного району, є питання про те, як практично проводити районування, які ознаки і в якій комбінації брати для того, щоб відмежувати такі території, а в них господарські явища будуть поєднані певними зв'язками і залежностями. Але ця частина в теорії економічного району розроблена найслабше. З переліку різних категорій і груп районів, на які бажано поділяти територію, видно, що тут ще не знайдено потрібних рішень.
Економічні райони можна утворювати за однією ознакою чи за групою ознак. Утворення економічних районів за однією ознакою не складає труднощів. Коли ми хочемо констатувати географічне поширення будь-якої ознаки, ми користуємось статистичними даними, які для неї існують, і утворюємо райони за інтенсивністю її поширення. Коли ж ми переходимо до утворення районів за цілою групою ознак, особливо коли хочемо утворити загальногосподарські райони, наше завдання набагато ускладнюється. Питома вага кожної окремої ознаки і їх взаємні комбінації в різних місцевостях можуть бути дуже різноманітними. Завдання полягає в тому, щоб з різних можливих ознак вибрати найбільш характерні, які знаходяться між собою в певному зв'язку. З другого боку, вибір повинен бути проведений так, щоб районування привело до виділення на даній території невеликого числа районів. В іншому випадку конструкція буде надто складною і її буде важко охопити й засвоїти. "Труднощі будування економічних загальногосподарських районів, при теперішньому стані розвитку теорії й техніки районування, настільки великі, що деякі дослідники цілком відмовляються від конструювання районів інтегрального характеру і вважають, що слід обмежитись лише конструюванням спеціальних районів", зазначає В. Садовський.
Дослідник наблизився до розуміння економічного району як територіального господарського комплексу. Економічний район він трактував як підсистему національного комплексу, а через нього, і як елемент світового господарства.
Таким чином, завданням економічної географії, за В. Садовським, є:
- фіксування і опис конкретних фактів господарського життя в їх географічному поширенні;
- конструювання поняття світового господарства як єдиного цілого;
- встановлення взаємовідносин між господарськими єдностями - економічними районами, як складовими частинами єдиного цілого, та їх опис.
Валентин Садовський разом з іншими науковцями (С. Рудницький, П. Тутковський, В. Кубійович, В. Тимошенко, В. Кошовий, М. Кордуба, К. Воблий) зробив вагомий внесок у економіко-географічні дослідження, зокрема, у теорію економічного районування. Існували різні погляди і щодо місця економічної географії в системі наук. В. Садовський відносив економічну географію як до системи економічних, так і географічних наук. Ця наука, вважав учений, не тільки констатує, упорядковує і систематизує факти економічного життя у їх просторовому вираженні, але й обґрунтовує взаємний просторовий зв'язок між ними, закономірності їх територіального поєднання. Формою територіального поєднання В. Садовський вважав економічний район. Він одним з перших українських учених дав своє поняття економічного району, пов'язуючи його із закономірним поєднанням господарських явищ. Цим він упритул наблизився до розуміння економічного району як територіального господарського комплексу.

Внесок Садовського у політичну географію. Поміж багатьох наукових проблем економіст і географ Валентин Садовський, займався і проблемами національної політики. Він постійно цікавився питаннями національної політики в Україні, і у часи коли перебував на батьківщині і в період еміграції. Він був одним із найкомпетентніших українських науковців еміграції. У роботі “Національна політика совітів на Україні”,  яка вийшла в світ  1937 р. у Варшаві детально аналізується національна політика в Радянському Союзі загалом і стосовно України зокрема.
Робота складається з чотирьох розділів. У першому, як зазначає О.Шаблій, розкрито зв'язок ідеології комунізму з попередніми російськими ідеологічними концепціями, здійснено огляд теоретичних засад національної політики більшовизму, розроблених головним чином Володимиром Ульяновим (Леніним) до 1917 р. і спроби їх реалізації у перший період існування радянської влади (до 1921 р.). Розглянуто принципи національної політики сформульовані на ХІІ з'їзді комуністичної партії, проведення в життя постанов з'їзду на Україні. Простежено зміни національної політики в період генеральної лінії. У другому розділі розглянуто взаємовідносини між комуністичною партією і радянською владою. Політика радянської влади у стосунках з Центральною Радою. Взаємини між російською владою і радянською  Україною у 1919-1922 рр. Утворення Союзу РСР і розробка його конституції. Розвиток централістичних тенденцій у радянському законодавстві після ухвалення конституції 1923 р. У третьому розглядається історія виникнення проекту нової радянської конституції, його обговорення і прийняття, подаються особливості національної політики в руслі прийнятої у 1936 р. нової конституції СРСР. Нарешті, у четвертому розглядаються проблеми цієї конституції стосовно неросійських національностей і зокрема українців. Хоч аналіз в основному має досить виражені хронологічні ознаки, однак головне тут - це фіксування сутнісних особливостей національної політики комуністичної партії і радянського уряду. У своїй роботі В. Садовський аналізує і на фактах підтверджує основні принципи більшовицької національної політики.
Він бачить два суттєві чинники, які призведуть до істотних змін. Це чинники соціального і національного характеру. Зокрема індустріалізація і високий ступінь усуспільнення виробництва, так звана культурна революція, призведуть у кінцевому підсумку до змін і в організації суспільного життя. З часом уніфікаторський характер держави, а також диктатура особи (Сталіна) чи партії увійдуть в антагоністичну суперечність з плюралістичним за своєю суттю характером структури суспільства. У самій російській нації, імперський характер держави якої закріпила нова конституція, зріють сили спротиву політичній системі. З іншого боку, світовий розвиток іде через виникнення і розбудову національних держав. Отже, рано чи пізно він проявиться у розподілі СРСР. В цьому важливу роль відіграє Україна.

 

 

Перелік використаних джерел:

1. Жупанський Я.І. Історія географії в Україні: Навч. посібник. Львів: Світ,1997. – 264 с.

2. Шаблій О.І. Валентин Садовський як український економіко-географ //Укр. геогр. журнал. – 1997. – №1. – С.51-55.

3. Шаблій О.І. Суспільна географія: теорія, історія, українознавчі студії. Львів: Львівський національний університет імені І.Франка, 2001. - 744 с

4. Шевчишен М. Демографічні дослідження у науковій спадщині професора Валентина Садовського // Історія української географії. Всеукраїнський науково-теоретичний часопис.- Тернопіль: Підручники і посібники, 2007. - Випуск 1 (15).

Географічна наука

Абітурієнтам

Спецпроекти

Cheap Essay Writing Service